ГІДРОНІМІЯ КОЛИШНЬОГО ВЕЛИКОГО ЛУГУ ЗАПОРОЗЬКОГО

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її мету й завдання, об’єкт і предмет вивчення, новизну, теоретичне та практичне значення, джерельну базу й методи дослідження, подано відомості про апробацію.

У першому розділі «Реґіональна гідронімія як об’єкт лінгвістичного дослідження» розроблено теоретико-методологічну базу вивчення розгляданого шару пропріальної лексики, визначено статус гідроніма, його специфіку та місце в системі топонімів, схарактеризовано основні етапи розвитку вітчизняної гідроніміки, її здобутки та актуальні завдання.

Дослідження проблем гідроніміки становить одне з важливих завдань як теоретичної, так і практичної топоніміки, оскільки гідроніми належать до найдавніших і найстійкіших категорій топонімії загалом. Назви водних об’єктів входять до складу системи географічних назв і містять у собі різнобічну, не лише лінгвістичну, а й історичну, етнічну та іншу інформацію.

Гідронімія становить конкретну систему, сукупність власних назв вод (водойм), інакше кажучи, гідронімікон певного ареалу. Назви водних об’єктів утворюють одну з найглибинніших (особливо це стосується назв великих водотоків) закодованих інформативних систем, які вміщують різночасові, різномовні, специфічні формально-семантичні підсистеми, що охоплюють явища відапелятивного й відономастичного походження, пов’язані з широким полем трудової та пізнавальної діяльності людей

При дослідженні гідронімії найбільш надійним і оптимальним за своєю специфікою є реґіональний принцип, який прив’язаний до конкретної етнічної території й залежить від географічного середовища, історії населення відповідного ареалу, його мови, культури тощо.

Гідронімія становить у топонімії окрему групу, яка є досить специфічною, але водночас невід’ємною частиною лексичного складу мови. Вона розвивається за загальними лінгвістичними законами, а отже, належить до об’єктів мовознавства. Для мовознавства – це найдавніша пам’ятка мови, а відтак і об’єкт лінгвістичної археології.

Дослідження будь-якої мікросистеми топонімів передбачає насамперед їх лексико-семантичний аналіз, суть якого полягає у визначенні первинної семантики назв, коли враховуються екстралінгвальні, мотиваційні відношення між об’єктивною реальністю й мовним процесом. Семантичний аналіз українських реґіональних гідронімів, навіть із урахуванням його недосконалості, дає, на думку вчених, не менш, а то й більш цінний матеріал для мовознавства, ніж вивчення афіксів, у загальнолінгвістичному плані, оскільки дозволяє з’ясувати основні принципи топонімічної номінації, встановити характер відповідної лексики (І.Желєзняк, Л.Масенко, П.Чучка).

Починаючи з середини XIX століття одним із головних завдань дослідників-ономастів було вивчення етимологічного складу топонімів загалом і гідронімів зокрема (О.Трубачов, О.Соболевський, О.Стрижак, Ю.Карпенко та ін.). За останнє десятиліття активізувалося вивчення гідронімів у межах одного басейну, що характеризується глибоким проникненням в етимологію деяких назв (І.Желєзняк, М.Матіїв, В.Лучик, В.Шульгач, Н.Лісняк).

Дослідження етимології та семантики гідронімів, як і топонімів узагалі, якнайтісніше пов’язане зі з’ясуванням словотвірних характеристик цих мовних одиниць. Проблеми структурно-граматичної організації пропріальної лексики порушувалися в роботах Ю.Карпенка, А.Корепанової, В.Никонова, Н.Павликівської, Н.Подольської, Т.Поляруш, О.Стрижака, О.Суперанської, З.Франко та ін.

Об’єктом спеціального дослідження в гідроніміці стали морфологічні параметри відповідних власних назв (А.Корепанова, З.Франко), топонімічна варіантність (Ю.Карпенко), топонімічна синонімія (П.Чучка, А.Корепанова).

Теоретичне підґрунтя проблем варіантності розроблене в дослідженнях таких українських лінгвістів, як Л.Денисенко, М.Карп’юк, Л.Кучеренко, В.Поставний, В.Семиряк, В.Чабаненко та ін. На історичному матеріалі варіантність онімів успішно вивчали М.Демчук, Р.Керста, Р.Осташ, С.Панцьо, М.Худаш, В.Шевцова та ін.

Варіантність називання виникає в результаті найрізноманітніших пристосувань вимови чи оформлення офіційної назви. Існує думка, що паралельні назви у сфері їх використання виступають топонімічними синонімами, крім того, нерідко «обростають» варіантними найменуваннями. Вони, на відміну від варіантних, утворюються на певних етапах функціонування першоназви, що співвідноситься з самоназвою (В.Лобода, М.Юрків, О.Могила, Б.Кобилянський та В.Німчук).

Низка питань, пов’язаних із дослідженням вітчизняного гідронімікону (а в широкому плані – топонімікону), продовжують залишатися дискусійними, що, зрештою, актуалізує їх вивчення.

У другому розділі «Генетично-мотиваційна основа гідронімів Великолужжя» подано відповідний опис та здійснено структурування відапелятивних та відонімних назв водних об’єктів.

Відапелятивні гідроніми утворюють кілька підгруп, центральне місце серед яких посідають назви, що характеризують особливості водного об’єкта. Основи цих гідронімів указують на колір води: Білозерка, Буруватий, Жовте та ін.; стан води: Гнила, Прогній, Калило, Кваша; її температурну характеристику: Холодне; смакові якості води: Розсіл, Солона; глибину водоймища: Бездонна Ямка, Мілке; довжину (протяжність) водного об’єкта: Довга, Куца; ширину та ступінь обводнення об’єкта: Вузьке Святе, Широка; звукову характеристику течії: Бурчак, Ревка; характер течії: Бистрик, Придка, Скоречка; форму водоймища або його русла: Гострувате, Дуга, Жолобок, Рогачик, Розсоха, Сакви; характер русла водоймища: Обитік, Прорізь; конфігурацію, обриси дна (берегів) водоймищ: Вилувате, Казан; обриси берегів водойм: Круте, Плоска; особливості (характер) дна (берегів) водоймища: Голувате, Грузька; місце розташування водного об’єкта: Бокові, Бочки^/, Верхній; особливості «поведінки» водоймищ: Нажора, Прірва, Топчинка  тощо. Окремі групи утворюють гідроніми, пов’язані з реґіональною флорою: Вербівка, Дібровські, Калинів, Ряска, Чагарниха тощо; гідроніми, пов’язані з реґіональною фауною: Бакланове, Вовча, Гадючі, Карасюваті, Мухувате, Щуче; назви водних об’єктів, корельовані гідрографічною номенклатурою: Балківські, Бродик, Єрик, Затін, Канава, Криничувата, Море; гідроніми, пов’язані з соціально-побутовою діяльністю людей: Переволока, Свинарка, Харчове; гідроніми, пов’язані зі сферою релігії: Божок, Молитвяне, Попик, Святе, Чернече, Хрестове; гідроніми, корельовані етнічною ознакою особи: Киргизка, Москальчата, Німецьке (у номінуванні водних об’єктів відповідної території цей тип мотивації не набув поширення); гідроніми-деапелятиви іншомовного походження з непрозорою семантикою: Аталикова, Базавлук, Дніпро, Карачокрак та ін. Крім слов’янських й тюркських назв, трапляються вкраплення із старогрецької, німецької, польської, литовської, румунської та інших мов. Як правило, усі вони на українському мовному ґрунті зазнають фонетичної, морфологічної, словотвірної та семантичної адаптації.

Відонімні назви водних об’єктів охоплюють два типи гідронімів: відантропонімні та відтопонімні. У межах номенів першого типу виділяються назви, корельовані особовими іменами (Арина, Гапчине, Іські^/вка, Йосип, Кононове, Павличка, Пацове, Харкове – та корельовані прізвищами або прізвиськами. Помітно актуалізованими в цьому плані є прізвища/прізвиська запорозьких козаків, що зумовлено відповідними історичними чинниками: Балбутино, Бандура, Богуш, Вершин, Гайдай, Ґрант, Жаданове, Котове та ін.

Відтопонімні гідроніми охоплюють мовні одиниці, утворені за принципом топонімічної метонімії, коли гідрооб’єкт отримує назву шляхом перенесення на нього назви суміжної реалії – острова, міста, села, хутора, річки, протоки чи її ділянки, озера, лиману тощо. До таких утворень відносяться: вторинні гідроніми, співвідносні з назвами водоймищ: озеро Домаха → протока Домаха, озеро Жбурівка → протока Жбурівка, лиман Заклятий → протока Заклята тощо; відойконімічні гідроніми, які позначають водні об’єкти, що мають просторову прив’язку до певного населеного пункту: край Геррос → Геррос, село Грушівка → Грушівське, куток села Попівки → Попівський, острів Старик → Старуха та ін.; гідроніми, мотивовані власними назвами інших географічних об’єктів (мисів, гір, урочищ): урочище Карайдубина → Карайдубина, гора Мамайсурка → Мамайсурка, урочище Святе → Свята та ін.

Аналіз кількісного складу та генетично-мотиваційної бази великолузьких гідронімів, абсолютна більшість яких є питомими назвами, дозволяє стверджувати, що серед них переважають відапелятивні утворення, які становлять близько 66% досліджуваних номенів. У їх межах домінують назви, основи яких характеризують особливості водного об’єкта за різними параметрами, насамперед за формою та характером водоймища або його русла; протяжністю, довжиною; місцем розташування водного об’єкта; станом води; за конфігурацією, обрисами та особливостями дна (берегів) водоймища тощо. У кількісному плані виділяються й деапелятиви, пов’язані з реґіональною фауною та флорою, та гідроніми, корельовані гідрографічними номенклатурними назвами. Помітно виокремлюється і група гідронімів, виникнення яких пов’язане з соціально-побутовою діяльністю людей.

Відонімні назви водних об’єктів, що складають до 34% досліджуваних мовних одиниць, охоплюють відантропонімні та відтопонімні утворення (відповідно близько 70% та 30% від загальної кількості розгляданих деонімів).

Відантропонімні утворення мотивуються головним чином прізвищами/прізвиськами, рідше – іменами осіб. У гідроніміконі Великого Лугу законсервовано імена перших поселенців, місцевих мешканців, рибалок та власників рибальських займищ, станів, копачів колодців, але найширше в ньому зафіксовано іменни^/к запорозького козацтва.

Відтопонімний гідронімікон Великого Лугу репрезентований трьома моделями: ойконім → гідронім, гідронім → гідронім, назва ін. географічного об’єкта (мису, гори, урочища) → гідронім. Найбільш продуктивною в досліджуваній мікросистемі виявилася перша модель.

У третьому розділі «Граматичні параметри та особливості системної організації великолузьких гідронімів» розглянуто словотвірну структуру назв водних об’єктів, їх граматичні особливості, гідроніми-паралелі та гідроніми-варіанти, явище інтратопонімічної омонімії як ознаку мікросистеми назв гідрооб’єктів Великого Лугу. З’ясовано, що досліджувану мікросистему назв водних об’єктів складають два типи гідронімів: похідні субстантивного та ад’єктивного типу. Серед гідронімів іменникового типу домінують суфіксальні деривати. Найбільш продуктивними у творенні досліджуваних похідних є субстантивні форманти –к(а) та його варіанти: Кінка; Березуватка, Кам’янка, Лозуватка; Ревка; Вербівка, Грушівка, Жбурівка (← Жбури); Білинка (←Біла), Чаплинка; Мокрянка, Пинянка; а також формант –их(а): Козулиха, Лободиха, Омельниха, Плетениха.

Непродуктивними в системі суфіксального творення аналізованих гідронімів є інші суфікси, зокрема -Ø: Нажера, Обитік (← обтікати), Переволока; -н(я): Птичня, Рашня; -иц(я): Плетениця; -ищ(е): Дніприще;            -об(а): Ковтьоба; -ок: Рябок; -як(а): Крутяка.

Значна частина великолузьких гідронімів субстантивного типу є результатом семантичної деривації, що реалізується у двох виявах – онімізації та трансонімізації. Регулярними є гідроніми, що утворилися внаслідок онімізації апелятивів: Баба, Балка, Бандура, Вишня та ін. Крім того, онімізацією в системі гідронімної деривації можуть охоплюватися й апелятиви у формі множини, наприклад: Баби, Близнюки, Лепехи, Перевали, Ями, а також демінутивні форми іменників як в однині, так і в множині: Грушка, Кабанець, Квачок, Дідок, Лойок; Вовчки, Острівки.

Трансонімізація гідронімів досліджуваного ареалу репрезентована двома типами: перший – внутрішньотопонімна транспозиція, яка охоплює такі моделі: ойконім → гідронім: Грушівське, Новоронцовка, Розумівський, Цареград (Царград); оронім → гідронім: Бабина, Білинка, Мамайка; макрогідронім → мікрогідронім: Аталикова, Бакай, Бистрик, Кінська; другий тип – міжонімна транспозиція (перехід власної назви з одного ономастичного поля до іншого), яка реалізується головним чином моделлю антропонім → гідронім: Тарас, Явдошка та ін.

У дериваційній структурі ад’єктонімів превалюють суфікси –ськ/-цьк- та його варіанти, зафіксовані в деапелятивах – Городицький, Дібровські, Кам’янський, Балківські, Бузівська, Журавлівський, Балчанській, Величанська, Маячанський, Скелянські тощо та дериватах, мотивованих власними назвами, а серед них – релятивних гідронімах, які вказують на відношення останніх до відповідних топооб’єктів, наприклад: Бабське (← гора Баба), Златопільські (← село Златопіль), Знам’янські (← село Знам’янка); -уват-: Кам’янувате, Корчакувате, Кочкувате, Скелюватий; Дубкувате, Лепехувате, Лозуватий, Лопухувате тощо; -ов-(-ев-): Аталикова, Білякова, Бакланове, Вербове, Вовчків, Волове, Лебедеве; -н-: Димна, Кринична, Кропивна, Половинне;             -ач-(-яч-): Гусяче, Свинячі, Черепашаче; -ин-: Гусине, Козулина, Лебедине;       -ян-: Молитвяне, Рогозяне.

Частина розгляданих номенів є результатом онімізації, порівн.: Горіле, Густий, Дурний, Заклятий та ін. Окремі похідні сформувалися у процесі трансонімізації, як-от: Баранова (від назви балки Баранова), Жбурівка (від назви однойменної протоки Жбурівка), Молитвяне (назва від протоки Молитвяне) тощо.

Основний масив досліджуваних онімів складають прості за будовою (однокомпонентні) назви. Двокомпонентні гідроніми утворюються за трьома основними моделями, найбільш поширеною з яких є прикметник + іменник: Бузівська Плетениха, Рогова Плетениха. Опорний іменник у таких складених гідронімах може означуватися прикметником будь-якого семантичного розряду – якісним: Крутий Перевал, Новий Шарай, Плоский Шиш; відносним: Межова Лопушка, Піщаний Перевал, Польова Грушівка; присвійним або присвійно-відносним: Артемове Плесо, Галина Яма, Карнаухів Плес, Микитин Ріг та ін. Друга модель: прикметник + прикметник (субстантивований): Велике Дубкувате, Вузьке Святе, Стара Сисина. Третя модель – числівник + іменник: Сім Криниць, Три Братки, Три Брідки. Пріоритетною є перша з названих моделей. Спорадичними в гідронімній системі Великолужжя є трикомпонентні назви. Специфічною рисою розгляданих аналітичних гідронімів є досить висока регулярність їх окремих компонентів – як субстантивних, так і ад’єктивних. Так, серед перших вирізняються в цьому плані іменники Плетениха (Бузівська, Наскрізна, Поперечна, Ревинна та ін.), Яма (Бурчакова, Карасюватська, Орлова, Сомова), Дніприще (Велике, Криве, Мале, Чортомлицьке). Помірніше виявляється регулярність окремих ад’єктивних компонентів складених назв, порівн.: Мала (Волба, Кам’янка) тощо.

Аналіз граматичних параметрів водоназв дає підстави стверджувати, що серед гідронімів іменникового типу форму чоловічого роду мають переважно назви проток, рукавів річок, лиманів, рідше – бакаїв, бродів, озер. Чоловічий рід властивий головним чином двом категоріям розгляданих номенів: назвам гідрооб’єктів іншомовного походження, які за своєю граматичною структурою виявляють аналогію до власне українських іменників чоловічого роду: Архар, Аталик, Баржак, Бунчукрак, Базавлук, Бейкуш; гідронімам із суфіксами, що є показниками чоловічого роду: Бурчак, Кабанець, Квачок, Косар тощо.

Гідроніми іменникового типу, що мають форму жіночого роду, домінують в обстеженій мікросистемі. Вони є переважно назвами річок та проток, рідко – озер, гаток, забор, криниць, бродів, струмків: Борознуватка, Волба, Грушівка, Здумівка, Кам’янка, Раківка та ін. Крім того, жіночий рід гідроназви може підтримуватися також відповідною родовою формою апелятива, на базі якого утворюється онім: Баба, Бандура, Прірва, Ряска, Чайка тощо. Потенційно співвідносні з апелятивами спільного роду номени Крутяка і Нажора (Нажера) закріпилися в досліджуваній підсистемі гідронімів як репрезентанти монородових форм – чоловічого (Крутяка) та жіночого (Нажора, Нажера). Нетиповою для великолузьких гідронімів є форма жіночого роду з нульовою флексією: Атель, Прорізь та ін.

Форма нечисленних гідронімів середнього роду зумовлена, як правило, родовою формою мотивувального апелятива: Вічище, Городище, Калило (від діал. калило «грязюка»), Ревунча тощо.

У гідронімах-субстантивах основною формою числа є однина. Проте для номінації гідрооб’єктів залучаються й іменники, що мають граматичний показник множини (флексію –и). Переважно це назви, що є наслідком онімізації апелятивів у відповідній корелятивній формі числа: Баби, Близнюки, Братки, Вовчки, Галянки тощо. Структурно підведеними під форму множини можуть бути й гідроніми іншомовного походження на зразок Базухи. В окремих випадках плюральна форма гідроніма може розвиватися як вторинна щодо інваріантних форм однини, порівн.: Прірва – Прірви.

У гідронімах ад’єктивного типу граматичний рід послідовно орієнтований на рід номенклатурного слова (географічного терміна). Так, форму чоловічого роду мають такі назви: Бирючий, Городицький, Журавлівський; Маячанський, Мокрянський, Павлівський; Микитин, Червівський; Несватівський тощо. Форми жіночого роду характерні головним чином для назв невеликих річок (проток, забор, заток): Аталикова, Баранова, Криничувата; Бузівська, Димна, Козулина, Кропивна тощо. Середній рід, на противагу назвам субстантивного типу, є типовим і панівним насамперед у номінації озер, урочищ, водосховищ, річищ: Вербове, Горіле, Гусяче; Базагилике, Біленьке, Хмільне; Кисле, Корчувате; Каховське; Кам’яне.

Незважаючи на існуючу тенденцію до родового узгодження ад’єктоніма з географічним терміном, ряд розгляданих номенів дисонує з родом номенклатурного слова, наприклад: Лахнове (брід), Лебедева (урочище), Скалозубове (рукав Дніпра). Така родова асиметрія може мати кілька пояснень: гідронім здатен асоціативно набирати родової форми омонімного топоніма (ойконіма тощо) на позначення територіально близького або пов’язаного з водним географічного об’єкта; відхилення в роді порівняно з номенклатурним словом може бути пов’язане з різним визначенням або зміною статусу того чи іншого водного об’єкта.

Тенденція до родової аналогії спостерігається і в узгодженні ад’єктивного гідроніма з номенклатурною назвою за граматичною ознакою числа. Плюральність властива головним чином назвам плавнів: Балабинські, Балчанські (Балківські), Златопільські, Канкринівські, Кушугумівські та ін. Крім того, множинної форми набувають ад’єктоніми на позначення групи однотипних гідрооб’єктів – озер: Вовчі, Гадючі, Карасюваті, Лебедові; боліт: Дібровські; бакаїв: Ямуваті.

Таким чином, граматичні параметри досліджуваних гідронімів зумовлені, як правило, їх зовнішньою формою або формою відповідних номенклатурних слів-термінів, із якими співвідносяться назви водних об’єктів (що є актуальним насамперед і головним чином для гідронімів ад’єктивного типу).

Досліджуваній мікросистемі гідронімів властивий і паралелізм, що є виявом системних зв’язків – синонімії на лексичному, морфологічному та структурно-дериваційному рівнях.

Так, на лексичному рівні паралелізм зумовлений співіснуванням онімів з різними лексичними основами на позначення одного об’єкта. Це виникає внаслідок кількох причин: формування назв гідрооб’єкта на різному мовному ґрунті: Дніпро – Атель – Борисфен (Бористен), Озі (Озі-су, Озу, Озю, Узу-су, Узі, Узу, Іоза, Юзен), Елісс, Елексе (Ляллексе, Еліче, Ексі, Ерессе, Лерессе, Ерексе), Люксом (Люксоні, Люссоні, Луосен, Лозо); називання об’єкта за різними ознаками: Бистрик – Ревунець, Великий Затін – Нижній Затін; Глибкувате – Виямка; Мала Кам’янка – Червона Кам’янка; функціонування офіційної (більш поширеної) та локальної, місцевої назви гідрооб’єкта: Велике (озеро) – Великий Боклаг (територіально обмежена назва, вживається мешканцями села Єлизаветівки); Орлова – Орел (місцева назва правого рукава Дніпра) – Підпільна; вживання різних за поняттєвим обсягом гідронімічних назв об’єкта: Річище (правий рукав Дніпра) – Бугай, Джуган, Ониськів (назви ділянок рукава); Підпільна (протока) – Піскувата (ділянка протоки); вторинного паралелізму, оскільки паралельними є мотивувальні назви: Іванівські (плавні) – Синільниківські (гідроніми утворені відповідно від сучасної та давньої назв села – Іванівка і Синільникове) та ін.

На морфологічному рівні паралельні гідронімічні назви можуть мати як однакові, так і відмінні характеристики, порівн.: Березуватка – Борознуватка, Новопавлівський (лиман) – Червоний, Лисогірський; Червоногригорівські (плавні) – Красногригорівські, Чернишевські; Глибкувате – Виямка, Ямувате; Скарбинка – Сковська тощо.

У структурно-дериваційному плані розглядані паралельні назви можуть бути однотипними й різнотипними. З погляду похідності серед простих (однооснόвних) гідронімів вирізняються: паралельні назви, утворені від різних апелятивів: Заклята – Закутна; Метелиха – Мельниха (Мельничиха); Підпільна – Піскувата; Плоске – Солдатське; паралельні назви, утворені від різних топонімів: Балчанський (<Балки) – Полковський (<Полковські кручі); Балабинські (<Балабине) – Строганівські (<Строганове); паралельні назви, утворені від апелятива й топоніма: Бистрик – Ревунець (<Ревун); Бакай (<тюрк. «бок») – Затінець (< Затон); паралельні назви, утворені від антропоніма й апелятива (або навпаки): Микільська (Миколина) – Перевал; Річище – Бугай – Джуган (<джуган – «кирка, мотика») – Ониськів.

У межах структурно однотипних домінують прості (однооснόвні) гідроніми, хоча структурну однотипність можуть виявляти і складені двокомпонентні паралельні назви гідрооб’єктів, як-от: Нижня Дмитрівка – Друга Дмитрівка, Три Брідки – Три Братки. Значна частина паралельних гідронімічних назв є структурно різноплановою Велике – Великий Боклаг, Великі Води – Базавлуцький. Це може бути як наслідком співіснування двох генетично неоднотипних номенів, так і результатом модифікації структури однієї з паралельних назв, що виявляється у її скороченні або розширенні. Значно частіше паралельна назва виникає внаслідок скорочення структури гідроніма, яка відбувається за рахунок елізії одного з компонентів (основ) складної назви Вищетарасівські – Тарасівські, що може додатково супроводжуватися суфіксацією, а також і в складених гідронімічних назвах, де внаслідок універбації скорочується один зі слівних компонентів (переважно той, що є синтаксично залежним): Мала Волба – Волба, Старий Шарай – Шарай. В окремих випадках паралелізм виникає і внаслідок розширення структури назви гідрооб’єкта. Так, простий за будовою, одночленний гідронім може зазнавати ускладнення своєї структури ад’єктивним компонентом, наприклад: Прогній – Новий Прогній.

У багаточленних рядах паралельних утворень співвідноситися можуть як однотипні, так і різнотипні за будовою гідроназви: Кам’янка – Мала Кам’янка, Червона Кам’янка, Червона; Кінська – Конка (Кінка) – Кінська Вода, Вода Кінська, Кінські Води, Ілкису (Ілкисуй, Їлка, Йолки-Су).

Незважаючи на те, що гідроніми, як і топоніми загалом, є стилістично нейтральними одиницями, окремі з досліджуваних паралельних назв виступають стилістичними / стильовими еквівалентами номенклатурних номенів, порівн. назви: Дніпро-Славута (Славут, Славутець, Славутиця, Славута), що є елементом високостильового мовлення, та фольклорні Ріка-Славута, Змія-Дівиця, Змій-Горинич, які мають функціональні обмеження.

На противагу основному масиву досліджуваних номенів, окремі з них позначені інгерентною експресивністю: Заклята – паралельна назва протоки Закутної, Мала Скажена – Скаженка.

Загалом же, незважаючи на те, що існування паралельних назв для офіційної топонімії є явищем небажаним, важко не погодитися із думкою вчених, які відзначають, що саме паралельні й варіантні найменування дозволяють з’ясувати першоназву та всі перехідні етапи в процесі становлення сучасної назви. Крім того, знання паралельних назв є ключем для читання давніх карт і розуміння стародруків.

Варіантність гідронімів, як і інших лексичних одиниць, є результатом надлишковості форми та пов’язана з низкою екстра- й інтралінгвальних чинників. Залежно від того, на якому з рівнів мови реалізується варіативний потенціал слова, розрізняють варіантність фонетичну (фонологічну), морфологічну та словотвірну (дериваційну). Обстежений матеріал дає підстави засвідчити факти формального варіювання розгляданих мовних одиниць на кожному з відповідних мовних ярусів, хоча і з різною регулярністю. Так, найбільш репрезентативними є фонетичні варіанти (ФВ) гідронімів колишнього Великого Лугу Запорозького. Досліджувані ФВ утворюють понад 40 варіантних пар і рядів та умовно поділяються на три групи: ФВ, що мають відмінності в кількісному складі фонем: У^/стя – Ву^/стя, Шевчи^/ха – Ішевчи^/ха; Зду^/мівка – Зду^/рмівка; ФВ, що мають відмінності в якісному складі фонем: Пампу^/рине – Панпу^/рине; Рі^/вне – Рі^/мне; Голува^/те – Голюва^/те, Пло^/ске – Пло^/ське; Корчува^/те – Корцюва^/те; Оджигі^/ль – Оджиго^/ль; Борсу^/нка – Бурсу^/нка; Наже^/ра – Нажо^/ра; Паперу^/шка – Папарушка – Попару^/шка – Поперушка; Ари^/на – Іри^/на – Ири^/на; ФВ, що мають відмінності як у кількісному, так і в якісному складі фонем: Бори^/сфен – Бори^/стен – Бори^/сфенес – Борі^/сфеніс; Карачокра^/к – Карачакра^/к – Карачакра^/н – Карачекра^/к – Карачикра^/к – Каратупра^/к – Чекра^/; Федори^/шине – Хведори^/шине.

У широкому плані основною причиною розгалуженої фонетичної варіантності в системі досліджуваних гідронімів є співіснування їх літературної й розмовної форм. Останні ж виникають як результат дії таких інтра- й екстралінгвальних чинників: особливостей реґіонального мовлення («укання»): Богу^/ш – Бугу^/ш, Богу^/шник – Бугу^/шник, Бочки^/ – Бучки^/; міжмовного контактування, що виявляється передусім у двох напрямках: фонетичному освоєнні окремих невластивих для питомої української мови звуків у запозичених словах (або похідних від них) чи слів у цілому – Фе^/дорове – Хве^/дорове, Фесько^/ва Я^/ма – Хвесько^/ва Я^/ма; Чичеклі^/я – Чичиклі^/я – Чичаклі^/я – Чичакле^/я – Чачиклі^/я – Чачикле^/я; мовній інтерференції – перенесенню на український мовний ґрунт фонетичних рис близькоспоріднених мов, насамперед російської, як-от: Кам’яни^/й Зато^/н – Кам’яни^/й Заті^/н, Острівки^/ – Островки^/ тощо.

Обстеження фактичного матеріалу дає підстави засвідчити й морфологічне варіювання форм роду й числа гідронімів, причому родова варіантність характеризує переважно гідроніми прикметникового типу, а варіантність форм числа – іменникові гідронімічні назви.

У ад’єктивних назвах гідрооб’єктів опозиційною до форм жіночого й (рідше) чоловічого роду виступає форма середнього роду, яка є нетиповою для гідронімів: Во^/вкова – Во^/вкове, Колодува^/та – Колодува^/те, Холуюва^/та – Холуюва^/те.

У поодиноких варіантах гідронімів іменникового типу також спостерігається протиставлення форм чоловічого й жіночого роду, що є виявом граматичної адаптації іншомовної за походженням назви та її пристосування до роду відповідної апелятивної назви, як-от: Кушумбе^/т – Кушумбе^/та.

Опозиційними в морфологічних варіантах досліджуваних гідронімів зрідка можуть бути й форми числа: Великі Во^/ди – Вели^/ка Вода^/, Жолоби^/ – Жо^/лоб, Шмальок – Шмальки^/.

Формальна варіантність досліджуваних лексичних одиниць може виявлятися й на словотвірному рівні, де найчастіше опозиціонуються прикметникові суфікси: Гуси^/не – Гу^/сяче; Ба^/бине – Ба^/бське, Ря^/жині – Ря^/жські; Ши^/йчине (< Шийка) – Шиювате, Крини^/чна – Криничувата; Гру^/шівське – Грушкува^/те, Шарша^/ва – Шарша^/вівська тощо. Ускладнення дериваційної будови гідроніма в одному з варіантів може відбуватися й за рахунок нарощення суфікса: Кушугу^/мський – Кушугумі^/вський. Паралельно з явищем ускладнення відбувається й формальне спрощення дериваційної структури варіантних гідронімічних назв: Похи^/лова – Похи^/ла, Поповське – Попо^/ве, Черво^/нська – Черво^/на.

Формальна варіантність розгляданих гідронімів може виявлятися не лише на одному з ярусів мовної системи, а й на кількох рівнях одночасно.

Обстежений матеріал дає підстави засвідчити наявність у його межах дворівневих та трирівневих комбінованих варіантів (КВ). Відповідно до існуючої класифікації серед гідронімічних назв виділяються 3 групи дворівневих варіантів: фонетико-морфологічні: Тихе^/нька – Тихи^/нка – Тихі^/нка, Французька – Францу^/зьке – Хранцу^/зька – Хранцу^/зьке; фонетико-дериваційні: Клоку^/нка – Клоку^/шка – Клуку^/нка – Куку^/нка, Мамайсу^/рка – Мамайси^/рка – Ма^/ма-су^/ра, Омельни^/шка – Омельни^/чка – Оме^/льниха – Оме^/льчиха; Гамани^/сте – Гамани^/цьке – Гомони^/цьке та морфолого-дериваційні: Кислі^/вка – Ки^/сла або Козу^/лина – Козу^/лиха.

У трирівневих фонетико-морфолого-дериваційних варіантах (ФМДВ) зберігається тенденція до протиставлення на морфологічному рівні прикметникових та іменникових форм гідронімів, але, на відміну від МДВ, вони здебільшого залишаються в межах однієї родової форми: Бі^/линка – Біле^/нька – Бі^/ла, Іські^/вка – Іські^/вське – Юські^/вська – Яські^/вська – Яські^/вка тощо. Однак спорадично додатковим показником морфологічної варіантності в утвореннях такого типу виступає і форма роду, наприклад: Соломо^/нове – [озеро] – Саливо^/нове – Салимо^/нове – Салево^/н – Саливо^/н – Салимо^/н – Соломо^/н, Ша^/хова [протока] – Ша^/хівка – Ша^/хіве – Шо^/хівка.

Окремі ФМДВ на морфологічному рівні виявляють відмінності в парадигматиці: Близнюки^/ – Близнеці^/, Богу^/ш – Бугу^/ш – Богу^/шник – Бугу^/шник, Кока^/ня – Кака^/ня – Кака^/нька.

Дериваційна варіантність у ФМДВ, як і в будь-яких інших типах варіантів, спричинена передусім паралельним уживанням тотожних за значенням словотворчих афіксів (суфіксів), які в системі деривації гідронімів можуть зазнавати функціональних змін, синонімізуватися або десемантизуватися.

На фонетичному рівні розглядані варіанти мають відмінності в якісному складі голосних (рідше – приголосних) переважно в межах кореня. Подекуди звукової інтерпретації зазнають і окремі суфіксальні морфеми.

Попри неоднозначну оцінку розгляданого явища в топоніміці (а відтак – і в гідроніміці), варіантність є об’єктивним відображенням загально мовних тенденцій, національної специфіки української мови та сприяє розширенню спектра номінативних засобів.

У досліджуваній підсистемі власних назв простежуються омонімічні зв’язки, які проявляються досить виразно. Інтратопонімічні оніми, за нашими спостереженнями, існують у двох виявах: у межах гідронімів різних видів: Клокунка – озеро та протока; Перебій – протока і рукав річки; Перевал – рукав річки, ділянка річки, озеро, протока, потічок; усередині одного виду гідронімів: Близнюки – два озера; Губине – три озера; Забіч – три протоки; Закітнє – десять озер; Крутяка – дві протоки; Половинне – два озера тощо.

Разом із тим непоодинокими є факти співіснування, комбінації обох типів інтратопонімної омонімії досліджуваних мовних одиниць: Бакай – річка, три протоки, три невеликі багнисті озера; Лозуватка – два озера, ділянка протоки; Поповщина – група озер, протока, криниця; Розсоха – п’ять озер, дві протоки, глибоководний бакай, болото тощо.

Інтратопонімічна омонімія в межах досліджуваної мікросистеми власних назв зумовлена насамперед спільністю характерних ознак, які мотивують вибір назви гідрооб’єктів: характер (динаміка) течії або русла: Бистрик – три протоки, озеро, три рукави річки, затока, ділянка річки; Тихе – два озера; якісні характеристики води: Гнила – дві протоки, Темна – озеро, дві протоки; Червона – дві річки, протока; глибина водоймища: Глибоке – чотири озера; Пекло – два озера, коліно рукава річки; розмір гідрооб’єкта: Велике – чотири озера; Довге – одинадцять озер; Широке – три озера, протока, ділянка рукава; форма гідрооб’єкта: Крива – дві протоки, озеро, ділянка рукава, болото, сага; конфігурація й характер дна: Круте – три озера; Плоске – десять озер; Ямувате – п’ять озер; місце розташування водного об’єкта: Глухе – два озера; Закутне – два озера; Підпільная – три протоки; зв’язок із навколишнім природним середовищем, зокрема рослинним світом: Вербове – три озера; Лозувате – тринадцять озер; Лепехувате – два озера; особливостями фауни відповідного водного об’єкта: Карасювате – два озера; Осетрівка – два рукави річки.

Інтратопонімічна омонімія може бути й наслідком метонімічних процесів: Бандура – протока і брід; Вовчишине – тоня й перевіз; Кінська – річка й переправа; Нижня Хортиця – річка, балка, пристань і т.п.

Нарешті, омонімія в системі гідронімів Великолужжя може спричинятися і збігом семантично різнопланових назв: Бейкуш – протока і лиман (від тюрк. «байгуш», «бейгуш» – «жебрак» або «далекий хутір», «займище»); Домаха – шість озер, дві протоки, глибоководна ділянка або яма (від «дім», «дом»: «житло, будинок, місце знаходження (в рибалок)» і «перший вилов біля рибальського стану»).

У висновках узагальнено основні результати дослідження.

1.   Наукова вагомість вивчення гідронімікону досліджуваного ареалу зумовлена насамперед винятковим історичним значенням цього реґіону – колишньої Геродотової Гілеї, що в XV – XVIII ст.ст. стала славетним Великим Лугом Запорозьким. Знищення цієї історичної території, руйнування її інфраструктури у зв’язку із затопленням і створенням Каховського водосховища в середині минулого століття оптимізувало необхідність створення опису відповідної системи власних назв, оскільки цей мовний матеріал дозволяє зберегти цінні відомості про історичні, фізико-географічні особливості реґіону, умови його залюднення, проливає світло на прабатьківщину слов’ян, міграційні процеси, є унікальним джерелом краєзнавства.

2.   Дослідження засвідчило гетерогенність системи гідронімів Великолужжя. Одержані дані дозволяють виділити декілька мовних шарів розгляданих назв водних об’єктів. Найдавніші із засвідчених гідроназв – сліди носіїв індоєвропейських та іранських діалектів – неодноразово поглиналися новими назвами, перенесеними генетично іншими етносами, серед яких слов’янський і тюркський залишили найбільш помітні сліди у формуванні мікросистеми назв водотоків Великого Лугу. Гідронімікон цього реґіону включає, крім питомих назв, запозичення з давньоіндійської (надзвичайно цінні для вивчення ранньої історії та етногенези українців), старогрецької, німецької та польської мов. Зафіксовано й окремі лексичні елементи з новогрецької, литовської та румунської. Запозичення, як правило, зазнають на українському мовному ґрунті фонетичної, морфологічної, словотвірної та семантичної адаптації.

3.   У мікросистемі гідронімів Великолужжя виділяються дві основні групи найменувань: відапелятивні (близько 66%) та відонімні (34%). Серед деапелятивів превалюють гідроніми, основи яких характеризують особливості водного об’єкта за різними параметрами: передусім за формою та характером водоймища та його русла; протяжністю, довжиною; місцем розташування водного об’єкта; станом води; за конфігурацією, обрисами та особливостями дна/берегів тощо. Помітно виокремлюються й деапелятиви, пов’язані із флорою та фауною відповідного ареалу, а також гідроніми, корельовані гідрографічними номенклатурними назвами. Виникнення низки реґіональних гідронімів пов’язане із соціально-побутовою діяльністю людей.

4.   У межах відонімних назв водних об’єктів (до 34% від загальної кількості досліджуваних гідронімів) виділяються 2 групи: відантропонімні та відтопонімні утворення. Відантропонімні гідроніми представлені прізвищами чи прізвиськами, рідше – власними іменами людей.

Мотиваційну базу для відтопонімних назв гідрооб’єктів склали головним чином ойконіми, назви суміжних водотоків, мисів, гір, урочищ.

5.   Аналіз механізмів номінування водотоків Великолужжя дозволив виявити певну закономірність: штучні водоймища на території цього реґіону іменуються переважно за зв’язком із людиною, а природні – за якостями водного об’єкта або ж за відношенням до інших топооб’єктів.

6.   За структурою досліджувані гідроніми є однокомпонентними (простими) та дво-(три-) компонентними (складеними) назвами. Перші являють собою номени субстантивного й ад’єктивного типу. Їх формування перебуває у сфері морфологічного (суфіксація) та неморфологічного (семантичного, морфолого-синтаксичного) словотворення. Тенденції морфологічного творення гідронімів субстантивного й ад’єктивного типу загалом збігаються, для неморфологічної ж їх деривації властиві різні закономірності: якщо творення гідронімів субстантивного типу розвивається у двох напрямках – регулярної онімізації та трансонімізації (внутрішньотопонімна транспозиція за моделями ойконім → гідронім, оронім → гідронім, макрогідронім → мікрогідронім та міжмовна транспозиція за моделлю антропонім → гідронім), то для творення гідронімів ад’єктивного типу неактуальною є трансонімізація й менш актуальною – онімізація, проте помітно активізується в цій сфері конверсія, яка може супроводжуватися онімізацією.

7.   Типовою для аналітичних двокомпонентних гідронімів є модель ад’єктив + субстантив, причому регулярність окремих компонентів таких сполук може бути досить високою.

8.   Індикаторами граматичної форми для гідронімів іменникового типу є відповідні закінчення, суфікси або граматичні параметри мотивувального апелятива, для гідронімів ад’єктивного типу – граматичні показники відповідного номенклатурного слова-терміна, хоча в цьому плані можливі й відхилення, зумовлені як інтра-, так і екстралінгвальними чинниками.

9.   Органічною рисою мікросистеми онімів колишнього Великого Лугу є розгалужена формальна варіантність – однорівнева (насамперед фонетична, меншою мірою – морфологічна, дериваційна) і комбінована – дворівнева (фонетико-морфологічна, фонетико-дериваційна, морфолого-дериваційна) та трирівнева (фонетико-морфолого-дериваційна). Головними причинами цього явища слід вважати динамічні процеси в мові та вдосконалення її структури, співіснування літературної та розмовної форм мовлення із властивими для них закономірностями, діалектні особливості, міжмовні контакти.

10.    Специфіка мікросистеми розгляданих гідронімів полягає й у розвиненому паралелізмі, що є виявом синонімічності номенів, та властивій їй інтратопонімічній омонімії, яка реалізується в межах номенів на позначення однотипних водних об’єктів. Головною причиною цього явища, за даними дослідження, є спільність характерних ознак, що мотивують вибір назви гідрооб’єкта.

11.    У назвах водних об’єктів Великого Лугу значною мірою відбито національну специфіку, що зумовлено закріпленням за багатьма з них історичної семантики та пов’язаною з цим експресивністю.