ГИПОЛИПИДЕМИЧЕСКАЯ ТЕРАПИЯ И ЕЕ СОЧЕТАНИЕ С ПЛАЗМАФЕРЕЗОМ В ЛЕЧЕНИИ БОЛЬНЫХ ИШЕМИЧЕСКОЙ БОЛЕЗНЬЮ СЕРДЦА

Краткое содержание

Матеріали і методи дослідження. На базі кардіологічного відділення Дорожньої клінічної лікарні ст. Харків обстежено 160 хворих на ішемічну хворобу серця, які у минулому перенесли інфаркт міокарду, у віці від 31 до 79 років (медіана віку – 61 рік), з них 123 чоловіка (76,9 %) і 37 жінок (23,1 %). 80 (50 %) хворих страждали на нестабільну стенокардію (прогресуючу стенокардію напруги), 80 (50 %) хворих – на стабільну стенокардію III і IV ФК.

120 (75 %) хворих (60 хворих на стабільну та 60 хворих на нестабільну стенокардію) мали атерогенні дисліпопротеїдемії IIa, IIb і IV типів по Fredrikson і склали основні групи спостереження.

40 (25 %) хворих (20 хворих на стабільну та 20 хворих на нестабільну стенокардію) з нормоліпідемією складали групи порівняння, відповідні за статтю, віком та клінічним статусом основним групам.

Особи, що мали гіпоальфахолестеринемію, тобто вміст холестерину ліпопро­теїдів високої щільності (ХС ЛПВЩ) менш 1 ммоль/л, супутні захворювання, що характеризуються порушенням ліпідного обміну, та особи, які приймали протягом останніх трьох місяців гіполіпідемічні препарати, у дослідження не включалися.

Контрольну групу склали 20 практично здорових осіб, відповідних за статтю та віком основним групам спостереження та групам порівняння.

Всім обстеженим хворим визначали параметри ліпідного спектру крові, вміст в крові аполіпопротеїнів А-1 і В та концентрації ЕТ-1 та 6-кето-ПГФ_1б. Рівні ЗХС, ЗТГ і ХС ЛПВЩ визначали ферментативним методом за допомогою стандартних діагностикумів виробництва фірми «Dia System Int.» (Німеччина) з використанням фотоелектроколориметра КФК-2. Типування дисліпопротеїдемій проводили по Fredrikson. Визначення рівнів апо А-1 та апо В проводилося імуноферментним методом з використанням тест-систем фірми «Boehringer Mannheim».

Визначення концентрації стабільного метаболіту простациклину 6-кето-ПГФ1б проводили імуноферментним методом з використанням наборів реактивів Центра медичної біотехнології «Аспід» (Росія). Визначення вмісту в крові ЕТ-1 здійснювали імуноферментним методом з використанням наборів «BiotrakTM endothelin-1 ELISA system» виробництва Pharmacia Biotech.

Для статистичної обробки використовувався пакет програм обробки даних загального призначення Statistica for Windows версії 6.0.

Кількісні результати характеризувалися медіаною (Me), верхнім та нижнім квартилями (HQ, LQ) стандартним відхиленням.

За характером медикаментозного втручання в групах хворих на стабільну та нестабільну стенокардію були сформовані по дві підгрупи: перша (30 хворих) – пацієнти, що одержували стандартну терапію, яка включала симвастатин, друга (30 хворих) – пацієнти, що одержували стандартну терапію із лікувальним дискретним плазмаферезом.

Стандартна терапія при стабільній стенокардії включала 100–150 мг на добу метопролола тартрата, 10–15 мг на добу еналаприла малеата, 30–40 мг на добу ізо­сорбіда динітрата, 125 мг на добу ацетилсаліцилової кислоти та 40 мг симвастатину.

Хворі на нестабільну стенокардію одержували внутрішньовенні інфузії нітратів протягом 3-5 днів, ізосорбіда динітрат внутрішньо в добовій дозі 30-40 мг, метопролола тартрат (100-150 мг на добу), гепарин підшкірно та ацетилсаліцилову кислоту в добовій дозі 125 мг, еналаприла малеат у дозі 10-15 мг на добу і 40 мг симвастатину в один прийом увечері.

Лікувальний дискретний плазмаферез проводили в ізоволюмічному режимі в кількості чотирьох процедур, починаючи з четвертої доби лікування 1 раз на три доби. Використовувалася рефрижераторна центрифуга К-70 D (Німеччина) і контейнери для крові «Гемакон 500/300».

Контрольні точки дослідження (до лікування, на 14 день і на 30 день терапії) були спільними у всіх підгрупах хворих, незалежно від типу втручання.

У хворих, що одержували плазмаферез, дослідження проводилися в зазначених контрольних точках і після другої процедури (на 8 день лікування).

Результати дослідження та їх обговорення. При порівняльному аналізі вмісту ЕТ-1 та 6-кето-ПГФ_1б  в крові осіб контрольної групи, хворих на стабільну стенокардію з нормоліпідемією і різними типами дисліпопротеїдемії виявилося, що їхні медіани у хворих з нормоліпідемією і дисліпопротеїдемією вірогідно відріз­нялися від медіан аналогічних показників групи контролю (p<0,05), а у хворих з дисліпопротеїдемією медіани ЕТ-1 і 6-кето-ПГФ_1б  вірогідно відрізнялися від показ­ників пацієнтів з НЛП (p<0,05).

Отримані дані свідчили про те, що у пацієнтів зі стабільною стенокардією при дисліпопротеїдемії, у порівнянні з хворими з нормоліпідемією, відбувається зростання ендотеліальної дисфункції, що свідчить про переваги вазоконстрикторної нейрогуморальної ланки над судинорозширювальною.

Рівні вазоактивних ендотеліальних факторів ендотеліна-1 і 6-кето-ПГФ_1б  у хворих на стабільну стенокардію при нормоліпідемії та різних типах дисліпо­протеїдемії представлені в таблиці 1.

Кореляційні взаємозв'язки рівнів вазоактивних ендотеліальних факторів з параметрами ліпідного спектру крові та вмістом аполіпопротеїнів у хворих на стабільну стенокардію з ДЛП демонстрували участь у механізмах розвитку ендотеліальної дисфункції тих показників, які більшою мірою визначали тип ДЛП: гіперхолестеринемії – при IIa та IIb типах ДЛП і гіпертригліцеридемії – при IV типі ДЛП.

Однак, поділ хворих стабільною стенокардією на групи за типом ДЛП ураховує тільки співвідношення ліпопротеїдів. У зв`язку з цим суттєвий інтерес представляло питання про можливість розподілу цих хворих з урахуванням всіх досліджуваних параметрів. Знайти неочевидні розшарування хворих на групи, що вірогідно відрізняються по сукупності всіх досліджуваних ознак, дозволяє викорис­тання статистичного методу кластерного аналізу. Результатом кластеризації всіх пацієнтів зі стабільною стенокардією до початку лікування з'явився поділ їх на 2 кластери. Міжкластерна відстань, що значно перевищує 1 щодо центрів кластерів, була критерієм якості поділу. У хворих кластера 1, на відміну від хворих кластера 2, були вірогідно більш високі значення медіан ЗТГ, ХС ЛПДНЩ, ХС ЛПВЩ і 6-кето-ПГФ_1б та більш низькі значення медіан всіх інших досліджуваних параметрів. За типом ДЛП кластер 1 виявився однорідним і був представлений тільки хворими з IV типом ДЛП (рис. 1).

Кластер 2 склали пацієнти з IIa і IIb типами ДЛП. Подібний характер розподілу свідчив про наявність істотних розходжень у стані ліпідного спектра крові, аполіпопротеїнів та вазоактивних ендотеліальних факторів, а також їхніх взаємозв'язків, у хворих на стабільну стенокардію з IV типом ДЛП (кластер 1) і хворих з IIa і IIb типами (кластер 2). Це розподілення хворих на стабільну стенокардію на кластери свідчило про однорідність взаємозв'язків досліджуваних гуморальних факторів у хворих з IIa і IIb типами ДЛП і їхні істотні відмінності від аналогічних взаємозв'язків у групі хворих з IV типом ДЛП. Таким чином, результати кластеризації свідчили про участь у механізмах розвитку ендотеліальної дисфункції порушень ліпідного обміну, що характеризують тип ДЛП. У групі хворих на стабільну стенокардію з ДЛП кореляційний аналіз виявив велику кількість статистично значущих кореляційних зв'язків вазоактивних ендотеліальних факторів з параметрами ліпідного спектру та основними апобілками крові. Якщо у хворих на стабільну стенокардію з НЛП рівні ХС ЛПНЩ, апо В і частота нападів стенокардії статистично значущих кореляцій з вазоактивними ендотеліальними факторами не мали, то в групі пацієнтів з ДЛП вони утворили статистично значущі кореляційні зв'язки з рівнями ЕТ-1 і 6-кето-ПГФ_1б. При цьому як при НЛП, так і при ДЛП мали місце статистично значущі кореляції апо В/апо А-1 з ЕТ-1 та 6-кето-ПГФ_1б. Таким чином, результати обстеження хворих на стабільну стенокардію III і IV ФК показали негативний патогенетичний вплив атерогенних ДЛП, особливо IIa і IIb типів, на функціональний стан ендотелію, дисфункція якого асоціюється зі збільшенням співвідношення апо В/апо А-1 як при ДЛП, так і в умовах нормоліпідемії.

При аналізі кореляційних взаємозв'язків досліджуваних параметрів в групі хворих на нестабільну стенокардію з нормоліпідемією виявлені сильна позитивна статистично значуща кореляція концентрації в крові ЕТ-1 з концентрацією ЗХС, якої не відзначалося в групі хворих на стабільну стенокардію, значне збільшення сили кореляцій ЕТ-1 з добовою частотою нападів стенокардії, ХС ЛПНЩ, апо В, співвідношенням апо В/апо А-1 і 6-кето-ПГФ_1a. Таким чином, в умовах дестабілі­зації перебігу стенокардії, навіть при відсутності ДЛП, ліпопротеїди низької щіль­ності та вміст аполіпопротеїнів в крові можуть впливати на функціональний стан ендотелію (табл. 3).

У групі хворих на нестабільну стенокардію з нормоліпідемією, на відміну від пацієнтів зі стабільною стенокардією, були виявлені статистично значущі кореляційні зв'язки концентрації апо В і співвідношення апо В/апо А-1 з частотою нападів стенокардії, що свідчило про патогенетичне значення системи апобілків у процесі розвитку синдрому нестабільної стенокардії. При порівнянні медіан показників ЕТ-1 та 6-кето-ПГФ_1б хворих на нестабільну стенокардію і на стабільну стенокардію з ДЛП виявилося, що медіани зазначених показників відрізнялися на 15,4 % і 10,0 % відповідно (p<0,05), при цьому у хворих на нестабільну стенокардію медіана концентрації ЕТ-1 була вище, а медіана концентрації 6-кето-ПГФ_1б – нижче, що свідчило про наростання ступеня ендотеліальної дисфункції у хворих на ІХС при дестабілізації стенокардії. При порівнянні кореляційних зв'язків зазначених пара­метрів у групі хворих на нестабільну стенокардію з ДЛП з аналогічними кореляціями у пацієнтів зі стабільною стенокардією та ДЛП нами було виявлене збільшення коефіцієнтів кореляції ЕТ-1 з добовою частотою нападів стенокардії, ЗХС, ХС ЛПНЩ, КА та 6-кето-ПГФ_1б, а також збільшення рівня значущості кореляцій у хворих на нестабільну стенокардію. У хворих на нестабільну стенокардію найбільш атерогенним типам ДЛП відповідала більш виражена ендотеліальна дисфункція. При порівнянні медіан концентрацій вазоактивних ендотеліальних факторів у хворих на стабільну та нестабільну стенокардію виявилося, що медіани концентрацій ЕТ-1 у пацієнтів з нестабільною стенокардією з IIa, IIb і IV типами ДЛП перевищували аналогічні показники у хворих на стабільну стенокардію на 4,3 %, 19,6 % і 25,3 % відповідно (p<0,05), а медіани концентрацій 6-кето-ПГФ_1б у пацієнтів з нестабільною стенокардією з IIa, IIb і IV типами ДЛП були відповідно на 7,6 %, 12,2 % і 30,2 % нижче медіан концентрацій 6-кето-ПГФ_1б у хворих на стабільну стенокардію (p<0,05) (табл. 4).

Кореляційні взаємозв'язки рівнів вазоактивных ендотеліальних факторів з вмістом ліпопротеїдів та аполіпопротеїнів крові у хворих на нестабільну стенокар­дію з ДЛП відображали найбільшу участь в механізмах розвитку ендотеліальної дисфункції показників, більшою мірою визначаючих тип ДЛП. Однак, при поділі хворих на нестабільну стенокардію на групи за типом ДЛП була виявлена неоднорідність кореляційних зв'язків рівнів вазоактивних ендотеліальних факторів з параметрами ліпідного спектру крові та аполіпопротеїнами і істотні розходження за величиною коефіцієнтів кореляцій ЕТ-1 та 6-кето-ПГФ_1б  між собою при різних типах ДЛП. Тому в групі хворих нестабільною стенокардією питання про можливість розподілу їх з урахуванням всіх досліджуваних параметрів, а не тільки за показниками ліпідного обміну, представляв значно більший інтерес, чим в групі пацієнтів зі стабільною стенокардією. Для рішення поставленого завдання нами використовувався статистичний метод кластерного аналізу. Результатом кластери­зації групи хворих на нестабільну стенокардію до призначення лікування з'явився поділ їх на 2 кластери. Міжкластерна відстань щодо центрів кластерів значно перевищувала 1, що було критерієм високої якості розподілу хворих на кластери. На рисунку 2 представлений розподіл хворих на нестабільну стенокардію з ДЛП на кластери.

Кластер 1 склали хворі з IV типом ДЛП і по 10 хворих з IIa і IIb типами. Кластер 2 склали половина хворих з IIa типом і половина хворих з IIb типом ДЛП. У хворих кластера 1, на відміну від хворих кластера 2, були вірогідно більше високі значення медіан ЗТГ (p=0,00) і ХС ЛПДНЩ (p=0,00), при цьому медіани ЗХС (p=0,00), ХС ЛПВЩ (p=0,01), апо А-1 (p=0,01), ЕТ-1 (p=0,047),апо В (p=0,00), ХС ЛПНЩ (p=0,00), КА (p=0,00) і співвідношення апо В/апо А-1 (p=0,02) виявилися вірогідно нижче. Рівні 6-кето-ПГФ_1б у хворих в різних кластерах статистично значущих розходжень не мали (p=0,08).

Можливість поділу хворих нестабільною стенокардією на кластери, що включали пацієнтів з різними типами ДЛП, підтверджувала наш висновок про неоднорідність взаємозв'язків досліджуваних гуморальних факторів, з одного боку, і наростання ролі неліпідних факторів у розвитку ендотеліальної дисфункції, з іншого. Після кластеризації коефіцієнти кореляції між ЭТ-1 і 6-кето-ПГФ_1б  в обох кластерах прийняли близькі по величині значення: (-0,45) і (-0,50) у кластері 1 і кластері 2 відповідно. Змінилися і звертавші на себе увагу своєю неоднорідністю при розподілі хворих за типом ДЛП кореляційні зв'язки між вазоактивними ендотеліальними факторами і рівнями аполіпопротеїнів: кореляції ЕТ-1 і 6-кето-ПГФ_1б з апо В і апо В/апо А-1 придбали однаковий знак і статистичну значущість (табл.5).

Звертало на себе увагу те, що у хворих на стабільну та нестабільну стенокар­дію з нормоліпідемією були достовірні розходження величини співвідношення апо В/апо А-1, які склали 1,13 і 1,17 відповідно (p=0,01). У зв'язку з цим виникало питання про можливість знаходження граничного рівня значення співвідношення апо В/апо А-1, що буде чітко розділяти групи хворих зі стабільною та нестабільною стенокардією. Методом побудови бінарної логістичної регресії, де в якості групу­ючої змінної виступала ознака нестабільної стенокардії, а в якості залежної змінної – співвідношення апо В/апо А-1, був знайдений розподілюючий рівень значення апо В/апо А-1, що склав 1,15. Значення співвідношення апо В/апо А-1, що перевищували розподілюючий рівень, відносили пацієнтів до групи хворих на нестабільну стенокардію, а значення нижче розподілюючого рівня мали місце у хворих на стабільну стенокардію. Чутливість і специфічність методу відповідно склали 87 % і 93 %. Таким чином, співвідношення апо В/апо А-1 у хворих з нормоліпідемією з рівня 1,15 є маркером дестабілізації перебігу стенокардії і може використовуватися як додатковий критерій з метою підвищення якості діагностики синдрому нестабіль­ної стенокардії у пацієнтів з нормоліпідемією (рис. 3).

Аналіз динаміки досліджуваних параметрів через 2 тижні стандартної терапії хворих на стабільну та нестабільну стенокардію з ДЛП показав відсутність статистично значущих гіполіпідемічних ефектів, що, імовірно, було пов'язане з недостатньою тривалістю лікування. При цьому спостерігалося достовірне знижен­ня добової кількості нападів стенокардії, що свідчило про розвиток антиангінальних ефектів проведеної терапії, у тому числі, можливо, обумовлених ранніми плейотроп­ними ефектами статинів. Чотирьохтижневий курс стандартної терапії приводив до статистично значущого зниження медіан добової кількості нападів стенокардії, рівнів ЗХС, ЗТГ, ХС ЛПНЩ (однак медіана ХС ЛПНЩ цільового рівня не досягла), коефіцієнта атерогенності, рівня апо В, співвідношення апо В/апо А-1 з його зни­женням у 63,3 % пацієнтів менш 1,0 і достовірного підвищення медіан рівнів апо А-1 та ХС ЛПВЩ.

Динаміка вмісту в крові вазоактивных ендотеліальних факторів при стандарт­ній терапії характеризувалася достовірним зниженням концентрації ЕТ-1 в кінці четвертого тижня лікування та достовірним збільшенням вмісту 6-кето-ПГФ_1б вже через 2 тижні терапії, що свідчило про ранній позитивний нормалізуючий вплив симвастатина на функціональний стан ендотелію у хворих на стабільну та неста­більну стенокардію з ДЛП. Таким чином, результати дослідження свідчили про істотний позитивний вплив стандартної терапії протягом місяця на клінічний перебіг стабільної та нестабільної стенокардії, функціональний стан ендотелію, ліпідний профіль і рівень основних апобілків крові у пацієнтів з ІХС, що мають атерогенні типи ДЛП. Дані спостереження за динамікою клінічного перебігу захворювання, показників ліпідного обміну, спектру аполіпопротеїнів і вазоактив­них ендотеліальних факторів у хворих на стабільну та нестабільну стенокардію з ДЛП при комплексній терапії з використанням лікувального дискретного плазма­ферезу свідчили про розвиток достовірних гіполіпідемічних ефектів вже після другого сеансу плазмаферезу, а на більш пізніх строках лікування ступінь позитив­ної динаміки параметрів ліпідного обміну була істотно вище, ніж при лікуванні без використання плазмаферезу (табл. 6).

Статистично значуща позитивна динаміка вмісту в крові вазоактивных ендотеліальних факторів також була достовірно більшою у пацієнтів, що одержу­вали плазмаферез, при цьому достовірне зниження рівня ЕТ-1 наступало вже через 2 тижні терапії, чого не спостерігалося при лікуванні з використанням симвастатину (табл. 7).

Чотирьохтижнева терапія з використанням дискретного плазмаферезу була найбільш ефективною у відношенні ЗХС і ХС ЛПНЩ при IIb і IIa типах ДЛП, а у відношенні ЗТГ – при IV типі ДЛП.

Результати дослідження показали, що включення в програму лікування хво­рих на стабільну та нестабільну стенокардію чотирьох сеансів лікувального дискретного плазмаферезу сприяло досягненню цільових рівнів ЗХС і ХС ЛПНЩ в 1/3 хворих кожної групи та зниженню співвідношення апо В/апо А-1 менше 1 у 76,7 % (3/4) хворих на стабільну і 20 % (1/5) хворих на нестабільну стенокардію.

Таким чином, чотирьохтижнева терапія хворих на стабільну та нестабільну стенокардію з використанням чотирьох сеансів лікувального дискретного плазма­ферезу сприяла більш ранньому (після другого сеансу плазмаферезу) статистично значущому зниженню медіан добової частоти нападів стенокардії, рівнів в крові ЗХС, ЗТГ, ХС ЛПНЩ, величин КА, співвідношення апо В/апо А-1, рівня ЕТ-1 і підвищенню концентрації 6-кето-ПГФ_1б. При цьому позитивний вплив терапії на зазначені параметри наростав зі збільшенням її строків від двох до чотирьох тижнів.

Кількість хворих на стабільну та нестабільну стенокардію, що досягли в динаміці лікування цільових рівнів показників ліпідного спектру крові та співвідношення апо В/апо А-1, представлена у таблиці 8.

Питання про тривалі, відстрочені ефекти лікувального дискретного плазма­ферезу при ІХС і розробка раціональних схем його застосування (кратність і обсяги видалення плазми) вимагають подальшого вивчення.

ВИСНОВКИ

1.       У дисертаційній роботі доведене патогенетичне значення порушень ліпідного обміну в розвитку ендотеліальної дисфункції, продемонстровані діагностична цінність співвідношення основних аполіпопротеїнів в оцінці клініч­ного перебігу стенокардії при нормоліпідемії та важлива роль апобілків плазми крові в розвитку дисфункції ендотелію у хворих на стабільну та нестабільну стенокардію як при атерогенних типах дисліпопротеїдемії, так і в умовах нормо­ліпідемії. Представлене рішення проблеми оптимізації терапевтичних підходів до корекції порушень ліпідного обміну та вмісту вазоактивних ендотеліальних факто­рів у хворих на стабільну та нестабільну стенокардію з атерогенними дисліпопро­теїдеміями – доведені переваги включення до їх комплексної терапії лікувального дискретного плазмаферезу над терапією без його використання.

2.       Для хворих на нестабільну та стабільну стенокардію III та IV ФК при нормоліпідемії характерний розвиток порушень функціонального стану ендотелію зі збільшенням вмісту в крові ЕТ-1 і зниженням рівня активного метаболіту проста­цикліну 6-кето-ПГФ_1б. Ці зміни достовірно наростають при дестабілізації перебігу стенокардії та дисліпопротеїдемії (p<0,05).

3.       Хворі на нестабільну і стабільну стенокардію III і IV ФК із дисліпо­протеїдеміями IIa і IIb типів характеризуються більш вираженими порушеннями функціонального стану ендотелію, чим хворі з IV типом дисліпопротеїдемії, про що свідчать достовірно більші концентрації в плазмі крові ЕТ-1 та статистично значущо менший вміст 6-кето-ПГФ_1б у хворих з IIa і IIb типами ДЛП (p<0,05).

4. Ендотеліальна дисфункція у хворих на нестабільну та стабільну стено­кардію III і IV ФК асоціюється з порушенням співвідношення основних апобілків плазми крові навіть при нормоліпідемії, про що свідчать кореляційні зв'язки ЕТ-1 і 6-кето-ПГФ_1б з співвідношенням апо В/апо А-1 відповідно (r=+0,49; р=0,04) і (r=-0,51; р=0,04) у хворих на стабільну стенокардію та (r=+0,62; р=0,00) і (r=-0,46; р=0,03) – у хворих на нестабільну стенокардію. У хворих на стенокардію з нормоліпідемією рівень співвідношення апо В/апо А-1, що перевищує значення 1,15, є маркером дестабілізації її клінічного перебігу при чутливості критерію 87 % і його специфічності – 93 %.

5. Найбільше патогенетичне значення в розвитку ендотеліальної дисфункції у хворих на нестабільну та стабільну стенокардію III і IV ФК при IIa і IIb типах дисліпопротеїдемії має підвищення рівня ХС ЛПНЩ, а при IV типі дисліпо­протеїдемії – підвищення рівня ЗТГ, про що свідчать статистично значущі кореляції у хворих на стабільну стенокардію рівнів ЕТ-1 і 6-кето-ПГФ_1б з ХС ЛПНЩ при IIa (r=+0,50; p=0,03 і r=-0,47; p=0,04 відповідно) і IIb (r=+0,46; p=0,04 і r=-0,67; p=0,00 відповідно) типах ДЛП і кореляції ЕТ-1 з ЗТГ (r=+0,47; p=0,04) – при IV типі ДЛП, статистично значущі кореляції у пацієнтів з нестабільною стенокардією 6-кето-ПГФ_1б з ХС ЛПНЩ при IIa типі (r=-0,51; p=0,02) і ЕТ-1 і 6-кето-ПГФ_1б з ХС ЛПНЩ при IIb (r=+0,77; p=0,00 і r=-0,81; p=0,00 відповідно) типі ДЛП, а також кореляції ЕТ-1 і 6-кето-ПГФ_1б з ЗТГ (r=+0,54; p=0,01 і r=-0,56; p=0,01) при IV типі ДЛП.         

6.       Комплексне лікування хворих на стабільну та нестабільну стенокардію з атерогенними дисліпопротеїдеміями з використанням симвастатину в добовій дозі 40 мг протягом 4 тижнів приводить до статистично значущого зниження добової кількості нападів стенокардії, рівнів ЗХС, ЗТГ, ХС ЛПНЩ, КА, співвідношення апо В/апо А-1, вмісту в крові ЕТ-1 і достовірному підвищенню рівня 6-кето-ПГФ_1б та супроводжується досягненням цільового рівня ХС ЛПНЩ у 3 % хворих на неста­більну стенокардію.

7.       Включення в комплексну терапію хворих на стабільну і нестабільну стенокардію з атерогенними дисліпопротеїдеміями чотирьох процедур лікувального дискретного плазмаферезу, що проводиться з четвертої доби лікування 1 раз на три доби, супроводжується статистично значущими зниженнями добової кількості нападів стенокардії, рівнів ЗХС, ЗТГ, ХС ЛПНЩ, КА, співвідношення апо В/апо А-1, вмісту в крові ЕТ-1 і підвищенням рівня 6-кето-ПГФ_1б вже через 2 тижні терапії, а до кінця четвертого тижня лікування приводить до досягнення цільового рівня ХС ЛПНЩ у 30 % хворих на стабільну і 30 % хворих на нестабільну стенокардію, що свідчить про достовірні переваги схеми терапії з включенням методу лікувального дискретного плазмаферезу в порівнянні з лікуванням без його використання.