Глуховеря Віталій Андрійович АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ІНФОРМАЦІЮ З ОБМЕЖЕНИМ ДОСТУПОМ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, висвітлено ступінь її наукової розробленості, зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами, визначено мету, задачі, об’єкт і предмет дослідження, охарактеризовано його методологію та емпіричну базу, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, наведено відомості щодо апробації, особистого внеску здобувача, публікацій, структури та обсягу роботи.
Розділ 1 «Адміністративно-правове забезпечення режиму інформації з обмеженим доступом» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1 «Ґенеза розвитку інформаційних відносин та законодавства України про інформацію з обмеженим доступом» охарактеризовано регулятивні, охоронні, матеріальні, процесуальні, вертикальні та горизонтальні інформаційні відносини, що виникають у зв’язку з використанням інформації з обмеженим доступом. Сформульовано авторське визначення адміністративно-правових відносин у сфері обігу інформації з обмеженим доступом, розглянуто їх елементи.
Визначено законодавство про інформацію з обмеженим доступом як сукупність нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини з приводу дотримання режимів інформації з обмеженим доступом. Запропоновано сім груп нормативно-правових актів, що складають систему законодавства України про інформацію з обмеженим доступом, виділених за комплексними критеріями, що враховують ієрархію законодавства, систему інформації з обмеженим доступом, структуру суспільних відносин у сфері її обігу та елементи механізму забезпечення режиму інформації з обмеженим доступом.
Виокремлено п’ять основних етапів становлення законодавства про інформацію з обмеженим доступом із часу оголошення незалежності України.
У підрозділі 1.2 «Система інформації з обмеженим доступом як об’єкт адміністративно-правової охорони та захисту» запропоновано класифікацію інформації з обмеженим доступом за юридичними властивостями, строками, місцем виникнення, змістом, методом отримання, роллю в процесі управління, формою відображення, характером носіїв, стабільністю, напрямом руху, способом відображення, способом обробки, можливістю використання, формами подання тощо. Основними критеріями поділу інформації на види за режимом доступу визначено сферу її використання та об’єкт, відомості про який вона містить. Основною причиною встановлення режиму обмеження доступу до інформації є її цінність. Розглянуто зміст цінності інформації.
Виявлено, що основними видами інформації з обмеженим доступом, за які передбачена адміністративна відповідальність у КУпАП, є державна, комерційна таємниці, інсайдерська інформація, інформація на фондовому ринку, персональні дані, службова інформація, відомості про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, конфіденційна статистична інформація. З’ясовано, що окремі види інформації з обмеженим доступом можуть змінювати свій режим із конфіденційного на таємний та навпаки.
У підрозділі 1.3 «Адміністративна відповідальність у механізмі забезпечення режиму інформації з обмеженим доступом» визначено механізм адміністративно-правового забезпечення режиму інформації з обмеженим доступом. З’ясовано основні ознаки режиму інформації з обмеженим доступом та види протиправних посягань на нього.
Розглянуто правові підстави притягнення до адміністративної відповідальності за порушення режиму інформації з обмеженим доступом. Проведено порівняльну характеристику адміністративної, фінансової, дисциплінарної, інформаційної відповідальності за порушення законодавства про інформацію з обмеженим доступом.
Проаналізовано види санкцій, що найчастіше застосовують за порушення законодавства про інформацію з обмеженим доступом. З’ясовано, що санкції окремих статей КУпАП, що передбачають адміністративну відповідальність за порушення режимів інформації з обмеженим доступом, установлюють неприпустимо широкі мінімальні та максимальні межі штрафних санкцій за порушення одних і тих самих правил забезпечення режимів інформації з обмеженим доступом, зокрема, у ст.ст. 163-5, 163-11, 166-9, 195-5, 188-7,
188-39. Зроблено висновок про те, що санкції зазначених статей повинні бути переглянуті та мають бути напрацьовані методичні рекомендації і критерії застосування штрафних санкцій у широких межах.
Розділ 2 «Загально-правова характеристика адміністративних порушень законодавства про інформацію з обмеженим доступом» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1 «Поняття, ознаки та види адміністративних правопорушень, що посягають на режим інформації з обмеженим доступом» з’ясовано, що 25 статей КУпАП передбачають відповідальність за порушення законодавства про інформацію з обмеженим доступом. Проведено класифікацію правопорушень, що посягають на режим інформації з обмеженим доступом, за критеріями: 1) спеціалізації норми щодо захисту конкретного виду режиму інформації з обмеженим доступом: 1.1) передбачені конкретно спеціалізованими нормами: 212-2 та 212-5, 1.2) передбачені нормами, що захищають суспільні відносини, об’єднані групою інформації з обмеженим доступом: 184-2, 41-3, 163-5, 166-4, 63-11, 166-9, 186-3, 1.3) передбачені нормами, що передбачають відповідальність за порушення елементів режиму усіх видів інформації з обмеженим доступом: 212-3, 91-4, 188-31, 172-8, 82-3, 188-7, 195-5, 212-6; 2) затребуваності практикою норм, що передбачають відповідальність за досліджувані правопорушення: 2.1) поширені: передбачені ст.ст. 212-2, 212-5, 186-3, 91-4, 2.2) обмеженого використання: 82-3, 163-11, 166-9, 172-8, 188-7, 195-5, 212-6, 2.3) не затребувані практикою: 41-3, 163-5, 163-9, 164-3, 166-4, 184-2; 3) за характером стягнення: 3.1) майнові: усі правопорушення, що посягають на режим інформації з обмеженим доступом, відповідальність за які передбачена КУпАП, 2) організаційні: відповідно до ст.ст. 195-5 та 212-6 КУпАП застосовується конфіскація предмета правопорушення, 3) особисті: не належать до жодних з досліджуваних видів правопорушень.
Визначено ознаки та поняття адміністративного інформаційного правопорушення, що посягає на режим інформації з обмеженим доступом.
У підрозділі 2.2 «Об’єктивна сторона та об’єкт адміністративних порушень законодавства про інформацію з обмеженим доступом» з’ясовано, що родовим об’єктом порушень законодавства про інформацію з обмеженим доступом є суспільні відносини, визначені адміністративно-правовим режимом інформації з обмеженим доступом, а видовими об’єктами є суспільні відносини, пов’язані із забезпеченням адміністративно-правового режиму конфіденційної інформації, режиму таємної інформації, режиму службової інформації. Проведено класифікацію порушень режиму інформації з обмеженим доступом за безпосереднім об’єктом правопорушення. Перша група – це правопорушення, в яких режим інформації з обмеженим доступом є безпосереднім об’єктом, до цієї групи належать такі правопорушення, відповідальність за які передбачена статтями КУпАП чи окремими їх частинами: 1) ст. 163-9; 2) ст. 163-10; 3) ч. 3 ст. 164-3; 4) ч. 3 ст. 186-3; 5) ст. 188-31; 6) ст. 188-39; 7) 212-2; ч.2, ч.3, ч.7; 8) ст. 212-3; 9) ст. 212-5; 10) ч. 3 ст. 212-6. Друга група правопорушень посягає на режим інформації з обмеженим доступом як на додатковий безпосередній об’єкт, відповідальність за них передбачена такими статтями КУпАП: 1) 41-3; 2) 82-3; 3) 91-4; 4) 92-1; 5) 163-5; 6) 163-11; 7) 166-4; 8) 166-9; 9) 172-8; 10) 184-2; 11)185-11; 12) 188-7; 13) 188-32; 14) 195-5; 15) 211-6.
Встановлено, що предметом порушень законодавства про інформацію з обмеженим доступом у 86 % випадків є інформація з обмеженим доступом, у решті випадків – її матеріальні носії. Об’єктивна сторона цих правопорушень проявляється через недотримання правил створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту інформації з обмеженим доступом, а також у формі протиправної бездіяльності (74 % випадків) та діях, що порушують відповідний режим інформації (26 % справ). Місцем вчинення правопорушення є переважно місце роботи правопорушника (80 %). У 71 % справ ці правопорушення є триваючими. Формальний характер правопорушення є переважним (63 % справ); матеріальний характер, тобто правопорушенням завдається шкода у вигляді розголошення, створення реальної загрози чи передумов розголошення, витоку, порушення цілісності інформації з обмеженим доступом, має місце у 37 % випадків.
У підрозділі 2.3 «Суб’єкти та суб’єктивна сторона адміністративних порушень законодавства про інформацію з обмеженим доступом» розглянуто перспективи визнання юридичних осіб суб’єктами адміністративних інформаційних правопорушень, що посягають на режим інформації з обмеженим доступом.
Виявлено, що більшість порушень законодавства про інформацію з обмеженим доступом, за які передбачена адміністративна відповідальність, вчиняють спеціальні суб’єкти (91 % випадків). Серед них – державні службовці та службовці органів місцевого самоврядування 4-6 категорії, керівники, їх заступники, керівники відділів приватних підприємств та організацій, тобто особи, що обіймають, як правило, керівні посади високого рівня, вчиняють такі правопорушення (71 % справ).
З’ясовано, що особливістю цих правопорушень є складність визначення суб’єктивної сторони. Так у 48 % справ важко ідентифікувати за рішенням суду форму провини правопорушника, в інших випадках переважає прояв вини у формі необережності (27 %), і меншою мірою – умислу (17 %).
Розділ 3 «Провадження в справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про інформацію з обмеженим доступом та шляхи його вдосконалення» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 3.1 «Особливості провадження у справах про адміністративні порушення законодавства про інформацію з обмеженим доступом» з’ясовано повноваження держаних органів щодо складення протоколів та розгляду справ про порушення законодавства про інформацію з обмеженим доступом. До таких суб’єктів належать: уповноважені на те посадові особи Національної комісії із цінних паперів та фондового ринку; органів внутрішніх справ; органів Антимонопольного комітету України; суб’єктів державного фінансового моніторингу; прокуратури; Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України; голова, заступник голови Вищої ради юстиції; уповноважені особи секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; органів Служби безпеки України.
З’ясовано, що КУпАП не врегульовує забезпечення конфіденційності та таємності інформації, що є предметом розгляду у цих справах, не передбачає можливості проведення закритих слухань справ, не визначає порядок використання доказів, що містять інформацію з обмеженим доступом, та не забороняє опитувати учасників провадження з питань, що складають інформацію з обмеженим доступом. У зв’язку із цим були розроблені відповідні пропозиції щодо внесення змін до ст. 249 КУпАП.
У підрозділі 3.2 «Іноземний досвід правового регулювання захисту інформації з обмеженим доступом» розглянуто засади правового регулювання використання інформації з обмеженим доступом у законодавстві ЄС та ООН, Австралійського Союзу, Нідерландів, Канади, Естонської, Італійської, Латвійської, Литовської, Словацької, Угорської, Чеської, Австрійської Республік, Королівства Іспанія, Швейцарської конфедерації, Нової Зеландії, Сполучених Штатів Америки, Федеративної Республіки Німеччина, Китайської Народної Республіки, Російської Федерації, Республік Словенія, Сербія, Індія, Ірландія, Польща, Казахстан, Білорусь. З’ясовано, що законодавство усіх перерахованих організацій та країн містить принципи забезпечення режиму інформації з обмеженим доступом, які реалізуються більшою чи меншою мірою в їх адміністративно-деліктному та процесуальному законодавстві.
Запропоновано зміни до вітчизняного законодавства про інформацію з обмеженим доступом на основі принципів ООН та ЄС щодо захисту інформації з обмеженим доступом.
У підрозділі 3.3 «Основні напрями вдосконалення законодавства про адміністративну відповідальність за правопорушення, що посягають на режим інформації з обмеженим доступом» розроблено пропозиції щодо внесення змін до деяких нормативно-правових актів щодо законодавчого закріплення визначень окремих видів таємниць. Запропоновано запровадити адміністративну відповідальність за порушення режимів професійних таємниць: адвокатської таємниці, таємниці нотаріальних дій, таємниці сповіді, а також за порушення режимів банківської таємниці, лікарської та медичної таємниці, таємниці усиновлення, таємниці кореспонденції та спілкування – шляхом внесення змін до ст. 212-5 КУпАП. Запропоновано зрівняти рівень адміністративно-правового захисту правових режимів професійних таємниць та службової інформації, запровадивши однакові санкції за вчинення відповідних правопорушень.
Відзначено необхідність урахування напрацьованих пропозицій при розробці Кодексу України про адміністративні проступки та Інформаційного кодексу України. Зроблено висновок про те, що через значну кількість статей, що передбачають адміністративну відповідальність за порушення законодавства про інформацію з обмеженим доступом їх необхідно об’єднати в окрему главу КУпАП.