ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ БУДІВЕЛЬНИХ РОБІТ

Краткое содержание

Розділ 1. Загальна характеристика господарсько-правового забезпечення якості будівельних робіт складається з трьох підрозділів, в яких досліджується поняття якості будівельних робіт, виявляється співвідношення якості будівельних робіт та їх безпечності, узагальнюються господарсько-правові засоби забезпечення якості будівельних робіт, аналізуються нормативно-правові акти, які регулюють дотримання якості будівельних робіт.

У підрозділі 1.1. «Поняття якості будівельних робіт» аналізується наукова література та нормативно-правові акти, де зустрічається поняття «якість будівельних робіт». Авторка доходить висновку, що у чинному законодавстві це поняття не розкривається, що призводить до труднощів у кваліфікації дій з неякісного виконання будівельних робіт. У науковій літературі поняття «якість будівельних робіт» також відсутнє, хоча окремими авторами сформульовано близькі за значенням поняття «якість будівництва», «якість будівельної продукції». Аналіз цих визначень дозволив виявити наступну тенденцію: поняття якості будівельних робіт розкривається через їх відповідність нормативним документам. Обґрунтовується, що по-перше, нормативні документи (зокрема, ДБН) не охоплюють  усіх властивостей якісних будівельних робіт, по-друге, при визначенні якості лише через її відповідність нормативним документам зменшується роль суб’єктів господарювання у встановленні будь-яких договірних умов щодо якості, які не суперечать чинному законодавству.

На основі аналізу економічної та технічної літератури виявлено властивості, які характеризують якісні будівельні роботи: функціональні (характеризують рівень відповідності об’єкта будівництва основному призначенню), конструктивні (охоплюють такі властивості як міцність, довговічність, надійність, безвідмовність, ремонтопридатність), екологічні (відбивають рівень шкідливого впливу на природу при експлуатації результатів будівельних робіт), естетичні (відображають архітектурну виразність зовнішнього вигляду об’єкта будівництва, ретельність і акуратність виконання будівельних робіт), ергономічні (характеризують ступінь придатності об’єкта будівництва до потреб людини), властивості щодо безпечності (забезпечують відсутність ризику завдання шкоди фізичним та юридичним особам, навколишньому середовищу). Виявлення цих властивостей має важливе практичне значення, оскільки вони можуть допомогти експерту при проведенні судової експертизи відмежувати якісні будівельні роботи від неякісних. Наголошується, що юридичного значення набувають лише ті із зазначених властивостей, які закріплюються у проектах будівництва, договорах, нормативних документах.

Виходячи з цього, пропонується наступне визначення: якість будівельних робіт ― це наявність у будівельних робіт сукупності властивостей (функціональних, конструктивних, екологічних, естетичних, ергономічних, властивостей щодо безпечності), які відповідають вимогам, закріпленим у договорі, проекті будівництва, нормативних документах. При формулюванні зазначеного поняття під будівельними роботами розуміється діяльність, що здійснюється на всіх стадіях будівельного процесу, а також її результат.

Виявлено, що у законодавстві та науковій літературі поряд з поняттям «якість будівельних робіт» зустрічається поняття «безпечність будівельних робіт», яке тлумачиться у двох значеннях: або як стан, при якому відсутній недопустимий ризик, або як властивість об’єкта, яка забезпечує відсутність ризику завдання шкоди. Підтримується позиція, що під безпечністю будівельних робіт необхідно розуміти їх властивість забезпечувати відсутність ризику завдання шкоди фізичним та юридичним особам, навколишньому середовищу. У науковій літературі поняття «якість будівельних робіт» та «безпечність будівельних робіт» тривалий час розглядалися як окремі, не пов’язані один з одним поняття. Запропоновано уточнення співвідношення зазначених понять та стверджується, що безпечність будівельних робіт — це одна із властивостей якісних будівельних робіт.

У підрозділі 1.2. «Господарсько-правові засоби забезпечення якості будівельних робіт» аналізуються поняття «правове забезпечення», «господарсько-правове забезпечення», «господарсько-правові засоби» та на їх основі формулюються поняття «господарсько-правове забезпечення якості будівельних робіт» та «господарсько-правові засоби забезпечення якості будівельних робіт».

Дослідження наукової літератури показало, що поняття «правове забезпечення» розглядається у широкому і вузькому значенні. У широкому значенні правове забезпечення – це дія системи організаційно-правових і правових засобів впливу на суспільні відносини і поведінку людей. У вузькому значенні правове забезпечення складають нормативно-правові акти, відомчі правові акти, рішення і роз'яснення вищих судових інстанцій. У цьому дослідженні такий термін застосовується у його широкому розумінні. Авторка визначає поняття господарсько-правового забезпечення стосовно теми дисертації як дія системи господарсько-правових засобів, спрямованих на досягнення якості при виконанні будівельних робіт.

Аналіз наукових праць дозволив дійти висновку, що правові засоби — це специфічна система юридичних засобів, об’єднаних на окремих ділянках правового регулювання у своєрідні механізми та режими, що забезпечують ефективне вирішення соціально-економічних, політичних, культурних та інших завдань. Серед вчених – господарників господарсько-правові засоби визначаються як складні правові явища, що виражаються в інструментах (встановленнях) і діяннях (технологіях), за допомогою яких задовольняються інтереси суб’єктів господарювання. Таке визначення з урахуванням цілі забезпечення взято за основу при дослідженні господарсько-правових засобів забезпечення якості будівельних робіт.

Узагальнено та з’ясовано зміст господарсько-правових засобів, за допомогою яких може бути забезпечена якість будівельних робіт – ліцензування, нормування будівельної діяльності, господарський договір підряду, встановлення гарантійних строків, господарсько-правова відповідальність за неякісне виконання будівельних робіт.

У підрозділі 1.3. «Нормативно-правове закріплення вимог до якості будівельних робіт» розглядаються нормативно-правові акти радянського та вітчизняного законодавства, що містять вимоги до якості будівельних робіт. У цьому підрозділі не характеризуються договори та нормативні документи, які також закріплюють вимоги до якості будівельних робіт, оскільки вони розглядаються дисертанткою як окремі господарсько-правові засоби у другому розділі.

Аналіз нормативно-правових актів у сфері будівництва дозволив дійти висновку про відсутність системності у правовому регулюванні дотримання якості будівельних робіт: ці акти опосередковують окремі групи відносин при здійсненні господарської діяльності в окремих сферах будівництва (архітектурної діяльності, діяльності щодо планування і забудови територій, містобудування). При цьому спостерігається дублювання одних положень з незначними відмінностями. Авторкою вносяться пропозиції щодо систематизації норм про права та обов’язки суб’єктів господарювання (інвесторів, замовників, забудовників, підрядників, проектних організацій, власників споруд, підприємств, що проводять дослідницьку діяльність в галузі будівництва та випробування будівельної продукції) стосовно якості робіт. Одним із варіантів систематизації зазначених норм є їх поєднання у окремій главі кодифікованого акту – Містобудівного кодексу України, що пропонується прийняти. Аргументується необхідність доповнення законодавства положеннями, у яких розкриваються обов’язки власників та експлуатуючих організацій своєчасно здійснювати капітальний та поточний ремонти будівель, бо це зачіпає інтереси інших осіб та усього суспільства, а також обов’язки інвесторів, замовників, забудовників встановлювати рівень якості, якого необхідно досягти при проектуванні і будівництві, не нижче рівня, визначеного нормативними документами.

Розділ 2. Характеристика окремих господарсько-правових засобів забезпечення якості будівельних робіт складається з чотирьох підрозділів, у яких розглядаються такі господарсько-правові засоби, як ліцензування, нормування будівельної діяльності, господарський договір підряду, встановлення гарантійних строків, та формулюються пропозиції щодо вдосконалення порядку їх застосування.

У підрозділі 2.1. «Ліцензування як господарсько-правовий засіб забезпечення якості будівельних робіт» проаналізовано вимоги, що встановлені в Ліцензійних умовах провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, а також поняття і порядок проведення ліцензійної експертизи суб’єктів будівництва.

Встановлено, що роль Ліцензійних умов у забезпеченні якості будівельних робіт проявляється у тому, що ці нормативно-правові акти закріплюють для суб’єктів господарювання спеціальні вимоги, дотримання яких дає підстави вважати, що будівельні роботи будуть виконані якісно. Держава встановлює порядок видачі ліцензії на будівельну діяльність, перевірки суб’єктів будівництва на відповідність ліцензійним умовам і таким чином сприяє забезпеченню якості будівельних робіт. Зазначене дозволяє розглядати ліцензування як господарсько-правовий засіб забезпечення якості будівельних робіт.

Аналізуючи нормативно-правові акти, які складають основу ліцензування будівельної діяльності, авторка вказує на те, що необґрунтовано було внесено зміни до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» про його непоширення на сферу будівництва. А відтак виникає необхідність законодавчого закріплення питань: державного органу ліцензування, строку дії ліцензії, строку видачі або письмового повідомлення про відмову у видачі ліцензії на будівельну діяльність, як того вимагає ст. 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». На сьогодні ці питання вирішуються не законом, а постановою Кабінету Міністрів «Про ліцензування певних видів господарської діяльності у будівництві» від 05.12.2007 року № 1396. Враховуючи, що порядок ліцензування будівельної діяльності є подібний до загального порядку ліцензування, пропонується розповсюдити Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» й на будівельну сферу.

Дисертанткою обґрунтовується необхідність чіткої регламентації ліцензійної експертизи – процедури перевірки суб’єктів будівельної діяльності на відповідність ліцензійним умовам. Запропоновано спосіб безпосереднього проведення ліцензійної експертизи суб’єктів будівельної діяльності шляхом виїзду на місце здійснення господарської діяльності, а не на підставі поданих документів. Під місцем здійснення господарської діяльності необхідно розуміти офісне приміщення, де можна перевірити укомплектованість підприємства інженерно-технічними працівниками, наявність нормативних документів, приладів, а також виробниче приміщення, будівельний майданчик в залежності від вимог Ліцензійних умов та видів робіт, що заявляються до ліцензування. З урахуванням цього, розроблено пропозицію щодо внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності у будівництві» від 05.12.2007 р. № 1396 та закріплення поняття ліцензійної експертизи суб’єктів будівельної діяльності як безпосередньої (шляхом виїзду на місце здійснення господарської діяльності) перевірки виконання ними встановлених ліцензійними умовами провадження будівельної діяльності вимог.

Запропоновано також уточнення органу, уповноваженого проводити ліцензійну експертизу суб’єктів будівельної діяльності. Відомчими актами Держархбудінспекції доручено проводити таку експертизу суб’єктам господарювання приватної форми власності. Дисертантка зауважує, що цим порушується п. 6 ст. 19 ГК України, оскільки право Держархбудінспекції делегувати зазначені повноваження не передбачено жодним законом. Крім цього, недоцільним вважається й прийняття такого закону, бо цим буде порушено принцип неприпустимості доручення органом ліцензування іншим особам визначати спроможність суб’єктів господарювання виконувати ліцензійні умови. Наголошується, що проведення ліцензійної експертизи суб’єктів будівельної діяльності слід покласти на територіальні органи Держархбудінспекції, що дозволить їм виявляти справжній технічний і кваліфікаційний рівень підприємств та їх здатність забезпечити якісне виконання будівельних робіт. На підставі цього п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2007 р. № 1396 потребує відповідного редагування.

Підрозділ 2.2. «Нормування як господарсько-правовий засіб забезпечення якості будівельних робіт» присвячений дослідженню нормування як засобу державного регулювання господарської діяльності, за допомогою якого держава встановлює для суб’єктів будівельної діяльності обов’язкові для виконання акти технічного характеру. Досліджуються поняття «нормування» та «технічне регулювання» і стверджується, що останнє є більш широким поняттям, що включає в себе як встановлення норм (нормування), так й їх застосування та виконання (контроль).

Встановлено, що обов’язкові вимоги у будівництві містяться у будівельних нормах, які знаходять зовнішнє вираження у ДБН та Галузевих будівельних нормах (далі – ГБН). Виявлено місце цих актів серед актів технічного регулювання (технічних регламентів, стандартів, кодексів усталеної практики, класифікаторів, технічних умов), визначених ст. 15 ГК України, та зроблено висновок, що до розробки технічних регламентів (нового виду нормативних актів, які встановлюють обов’язкові вимоги щодо безпечності будівельних робіт та об’єктів) ДБН та ГБН можуть їх заміняти, оскільки вони закріплюють характеристики безпечних будівельних робіт. Запропоновано також зберегти обов’язкову силу ДБН та ГБН й після прийняття технічних регламентів — шляхом встановлення відповідних посилань на будівельні норми у технічних регламентах.

Аргументовано, що під звичайними умовами, яким мають відповідати будівельні роботи у разі відсутності (неповноти) умов про якість у договорі підряду, слід розуміти вимоги, закріплені у будівельних нормах, та пропонується доповнити п. 82 Загальних умов положенням: «Робота, виконана підрядником, має відповідати умовами договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти – звичайним вимогам, під якими слід розуміти вимоги, закріплені у будівельних нормах». Запропоновані зміни дозволять нормативно визначити, що будівельні норми є джерелом закріплення вимог з якості робіт, що захистить інтереси замовників та споживачів будівельної продукції при виникненні спору з неякісного будівництва.

Встановлено, що у науковій літературі наголошується на відповідності якості будівельних робіт, окрім будівельних норм, стандартам. Вступ України до ЄС зумовив проведення реформи технічного регулювання, відповідно до якої стандарти застосовуються на добровільній основі (ст. 11 Закону України «Про стандартизацію»), а тому вони не є обов’язковими документами, що використовуються при прийманні виконаних будівельних робіт за якістю (окрім випадків обов’язковості стандартів в силу договору). З наведеного слідує необхідність внести зміни до постанови Кабінету Міністрів «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів», якими виключити стандарти з числа обов’язкових актів, яким має відповідати якість будівельних робіт.

У підрозділі 2.3. «Роль господарського договору підряду у забезпеченні якості будівельних робіт» аналізується договір підряду у будівництві в умовах планової та ринкової економіки та доводиться, що ефективність цього господарсько-правового засобу значно підвищилась з переходом до ринкових відносин після впровадження принципу свободи договору.

Аналіз судової практики показує, що умова про якість будівельних робіт не завжди погоджується сторонами, а відсутність такої умови стає підставою для визнання договору неукладеним відповідно до ст. 180 ГК України. Наголошено, що зазначена умова не завжди присутня у договорі - письмовому документі, та для усунення наведеного запропоновано способи закріплення цієї умови: безпосереднє закріплення у тексті договору; закріплення у проектній документації; зазначення у документах призначення об’єкта будівництва. Надається загальна характеристика кожному із вказаних способів. Виділення цих способів допомагає з’ясувати домовленість сторін про якість будівельних робіт у конкретному договорі.

Виявлено недостатність правової регламентації порядку приймання виконаних будівельних робіт за якістю між замовником та підрядником (підрядниками). Рекомендовано суб’єктам господарювання у договорах підряду чітко визначати строки початку приймання будівельних робіт після повідомлення підрядником; порядок фіксування недоліків робіт; порядок залучення незалежної організації для підтвердження неякісного виконання будівельних робіт. Обґрунтовано необхідність доповнення Загальних умов (розділ «Приймання-передача закінчених робіт (об’єкта будівництва)») диспозитивними нормами, у яких закріпити зазначені положення.

У підрозділі 2.4. «Встановлення гарантійних строків як господарсько-правовий засіб забезпечення якості будівельних робіт» проведено аналіз законодавства та наукової літератури, у яких міститься визначення поняття «гарантійний строк якості будівельних робіт» та виділено три підходи, що склалися до його розуміння. Авторка приєднується до тих дослідників, які під гарантійним строком якості будівельних робіт розуміють строк, необхідний замовнику для встановлення недоліків у виконаних будівельних роботах, однак при цьому пропонує вказане поняття удосконалити, закріпивши у ньому обов’язок підрядника забезпечити збереження якісних властивостей будівельних робіт на протязі гарантійного строку. Запропоновано закріпити у вступній частині Загальних умов, де зведено основні поняття щодо укладання та виконання договорів підряду, поняття «гарантійний строк якості будівельних робіт» у наступній редакції: гарантійний строк якості будівельних робіт — строк, протягом якого підрядник гарантує збереження якісних показників будівельних робіт, а також виправлення виявлених у цей період недоліків (дефектів) у спосіб, передбачений законом та договором.

Авторкою аналізується поняття «гарантійний строк експлуатації об’єкта будівництва», яке зустрічається у нормативно-правових актах поряд з поняттям «гарантійний строк якості закінчених робіт», та стверджується, що виділення окремого поняття «гарантійний строк експлуатації об’єкта будівництва» є недоцільним, оскільки мова йде не про різні характери гарантійних строків, а про різні предмети гарантії – капітальні й некапітальні конструкції. У зв’язку з цим, пропонується у п. 103 Загальних умов поняття «гарантійний строк експлуатації об’єкта будівництва» замінити на «гарантійний строк якості закінчених робіт».

Зроблено пропозиції щодо тривалості гарантійних строків якості будівельних робіт, а саме обґрунтовується, що визначений чинним законодавством (ст. 884 ЦК України) гарантійний строк у десять років не може бути однаковим для усіх видів робіт: для робіт, результатом яких є створення конструктивних елементів споруди (фундаментів, несучих стін тощо), він є надто коротким, для інших (наприклад, шпалерних, малярних робіт) – надто тривалим. Запропоновано закріпити у ч. 1 ст. 884 ЦК України норму про те, що гарантійний строк якості будівельних робіт складає половину від нормативного строку експлуатації результату робіт, якщо більший строк не встановлено договором підряду, а у разі, якщо гарантійний строк якості будівельних робіт не визначено ані договором, ані нормативно-правовими актами, такий строк дорівнює трьом рокам.