ГРОМАДСЬКИЙ ПОРЯДОК ЯК ОБ’ЄКТ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Становлення України як правової, демократичної, соціально-орієнтованої держави, визнання цього статусу міжнародним співтовариством вимагають застосування комплексного та системного підходу щодо пошуку шляхів упровадження у юридичну практику цінностей світової цивілізації з урахуванням накопиченого вітчизняного досвіду. Важливим завданням правової науки, нормотворчості та правоохоронної діяльності щодо успішної реалізації відповідних перетворень є створення гарантій збалансованого співвідношення інтересів особи і держави у боротьбі зі злочинністю.

Сучасний стан правопорядку в Україні характеризується доволі складною криміногенною обстановкою, зокрема у сфері охорони громадського порядку. За статистичними даними МВС України рівень злочинності є досить тривожним. За кількістю ці злочини посідають п’яте місце у загальній структурі злочинності та мають питому вагу (протягом 2005–2007 рр. у середньому – 4,5 %). Серед злочинів загальнокримінальної спрямованості лише хуліганство у 2005 р. склало 12,2 %, у 2006 – 11,6 %, у 2007 – 12,8 %.

Масові порушення громадського порядку, як свідчить практика, зачіпають цілу низку відносин, що охороняються законом, зокрема у сфері власності, життя та здоров’я громадян, роботи органів державної влади тощо. Поведінка натовпу зазвичай є агресивною, безконтрольною та залежною від зовнішніх факторів, що характеризується підвищеною суспільною небезпекою. Нерідко ці дії набувають соціально загрозливих форм та мають тяжкі наслідки (вбивства на ґрунті расових, міжнаціональних або міжетнічних конфліктів, знищення пам’яток історії та культури, групові погроми й підпали, силове захоплення споруд і ділянок місцевості, вияви тероризму тощо).

У системі заходів з охорони громадського порядку та безпеки громадян важлива роль належить законодавству про кримінальну відповідальність. У чинному Кримінальному кодексі (КК) України передбачено відповідальність за злочини проти громадського порядку та моральності (розділ ХІІ). Водночас окремі дефініції, якими оперує законодавець у текстах вказаних статей, у низці випадків сформульовані не конкретно, не завжди узгоджуються з регулятивним законодавством. Неоднозначні підходи до тлумачення окремих положень, складнощі у юридичній оцінці та кваліфікації злочинів призводять до помилок  при застосуванні кримінально-правових норм, що заважає ефективній протидії злочинності.

Для вирішення складної багатоаспектної проблеми кримінально-правової охорони громадського порядку важливе значення мають наукові розробки вчених у галузі кримінального права та кримінології. Дослідженням окремих аспектів проблеми у різні часи присвячені праці, вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема: А.С. Абдуллаєва, Ю.В. Александрова, П.П. Андрушка,     Ю.М. Антоняна, М.М. Бабаєва, Л.В. Багрій-Шахматова, М.І. Бажанова, О.М. Бандурки, Ю.В. Бауліна, В.І. Борисова, П.А. Вороб’я, С.Б. Гавриша,          В.О. Глушкова, В.В. Голіни, В.К. Грищука, П.Ф. Грішаніна, Н.О. Гуторової, І.М. Даньшина, С.Ф. Денисова, О.М. Джужі, В.Т. Дзюби, А.І. Долгової, О.О. Дудорова, А.П. Закалюка, А.Ф. Зелінського, О.М. Ігнатова, І.І. Карпеця, М.Й. Коржанського, М.В. Корнієнка, О.М. Костенка, В.М. Кудрявцева, В.В. Кузнєцова, В.М. Куца, Н.Ф. Кузнецової, А.В. Ландіни, В.А. Ломаки, П.С. Матишевського, М.І. Мельника, В.О. Меркулової, В.А. Мисливого, П.П. Михайленка, А.А. Музики, В.О. Навроцького, В.І. Осадчого, М.І. Панова, Г.І. Піщенка, А.В. Савченка, В.М. Смітієнка, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, П.Л. Фріса, М.І. Хавронюка, В.І. Шакуна, Н.М. Ярмиша, С.С. Яценка та ін.

Констатуючи значний науковий внесок цих вчених у розробку окремих аспектів кримінально-правової охорони громадського порядку, зауважимо, що більшість законодавчих та правозастосовних проблем реалізації кримінальної відповідальності за посягання на відносини у зазначеній сфері, зокрема після прийняття нового КК України, розглядались фрагментарно, що потребує проведення додаткового, поглибленого й комплексного дослідження.

Зазначені вище обставини, на думку автора, свідчать про актуальність обраної теми дисертації, її науково-теоретичну та практичну значимість.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний, зокрема, зі Стратегією національної безпеки України, затвердженою Указом Президента України № 105/2007 від 12 лютого 2007 р., Комплексною програмою профілактики злочинності на 2007–2009 рр., затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 20 грудня 2006 р. Дисертація виконана відповідно до Пріоритетних напрямів наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004–2009 рр. (затверджено наказом МВС України від 5 липня 2004 р. № 755), планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ на 2006–2008 рр. (п.83) та включена до Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (Академія правових наук України, 2007, п. 619).