| Краткое содержание: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У вступі зазначено актуальність теми, мету і завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, апробацію та публікації результатів дослідження, структуру дисертації.
Розділ перший „Доктринальні дослідження та генезис участі міліції
в забезпеченні виборчих прав громадян” складається з двох підрозділів.
У підрозділі 1.1. „Наукові дослідження забезпечення виборчих прав: вітчизняна та закордонна практика” зазначається, що ми підтримуємо думку, сутність якої полягає у твердженні, що найбільш адекватною вітчизняній доктрині і практиці є схема, за якою виборче право становить інститут конституційного права, оскільки обсяг національних правових актів, які регулюють порядок формування представницьких органів державної влади та місцевого самоврядування, не дозволяє зробити висновок, що виборче право є підгалуззю конституційного права, а тим більше – окремою галуззю правової системи України.
Сформульований загальний висновок, сутність якого полягає у твердженні, що, по-перше, в юридичній науці явно недостатньо приділялося та й приділяється уваги конституційно-правовому інституту забезпечення прав, свобод та обов’язків людини і громадянина загалом та забезпечення виборчих прав громадян України зокрема. По-друге, у вітчизняних та й зарубіжних наукових джерелах відсутній єдиний погляд на розуміння поняття „забезпечення прав, свобод та обов’язків людини і громадянина”. При цьому висловлюються протилежні точки зору. Серед низки вчених існує думка, що забезпечення прав, свобод та обов’язків людини і громадянина є самостійним правовим явищем і категорією, а згідно з уявленнями інших учених воно є складовою реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. Висловлюються також різні думки з приводу структурних складових забезпечення прав, свобод та обов’язків людини і громадянина, а також стосовно їх співвідношення із забезпеченням у цілому та між собою.
У підрозділі 1.2. „Історичний досвід участі міліції (поліції) у забезпеченні виборчих прав громадян” обґрунтовується, що історія проведення виборчих кампаній нерозривно пов’язана з органами внутрішніх справ – міліції, поліції які, починаючи з перших виборів до земських представницьких установ, і до нинішнього часу, традиційно відігравали суттєву роль у забезпеченні виборчих прав громадян. Проте зміст їхньої діяльності у підготовці й проведенні виборів протягом часу, що минув, змінився: із головного організатора виборчого процесу вони перетворилися на важливу інституційну гарантію законності
й правопорядку на всіх стадіях виборчого процесу.
Розділ другий „Механізм забезпечення виборчих прав громадян України: загальна характеристика” складається з п’яти підрозділів.
У підрозділі 2.1. „Поняття забезпечення та механізму забезпечення виборчих прав громадян України” доводиться, що на сучасному етапі розвитку вітчизняного конституційного права надзвичайно важливо відпрацювати цілісну, системну наукову концепцію забезпечення прав і свобод людини
і громадянина загалом та забезпечення виборчих прав громадян України зокрема. При цьому вона має включати широке коло теоретичних положень щодо поняття, сутності та змісту забезпечення прав та свобод людини і громадянина, а стосовно обраної теми – щодо виборчих прав громадян України.
Забезпечення виборчих прав громадян України є найбільш широкою категорією у порівнянні з іншими поняттями цього понятійно-категоріального ряду (утвердження, створення умов, реалізація, охорона, захист, відтворення). Якщо ж розглядати забезпечення виборчих прав громадян України як конституційно-правовий інститут то він, з нашої точки зору, охоплює собою всі вищенаведені інститути. При цьому під утвердженням виборчих прав громадян України необхідно розуміти закріплення (регламентацію) виборчих прав громадян у системі нормативно-правових, індивідуально-владних та інших правових актів. Під створенням умов як складової забезпечення виборчих прав громадян України слід розуміти формування найбільш сприятливої атмосфери (умов) і не тільки в політичній, але й в економічній, соціальній, духовній і навіть релігійній сферах для фактичної реалізації виборчих прав громадян України. Під реалізацією виборчих прав громадян України необхідно розуміти фактичне втілення їхніх виборчих прав у суспільних, соціальних відносинах. Реалізація виборчих прав громадян України здійснюється у формі використання, виконання, дотримання та застосування. Охорона виборчих прав громадян України – це діяльність, спрямована на усунення перешкод у реалізації громадянами своїх виборчих прав і свобод, боротьбу з невиконанням обов’язків і зловживанням правами і свободами для забезпечення нормальної реалізації громадянами тих виборчих прав і свобод, які існували до їх порушення. Охорона виборчих прав громадян України здійснюється у формі профілактики, попередження, недопущення можливих порушень. Захист виборчих прав громадян України має місце у випадках їх порушення і передбачає встановлення об’єктивної істини, осіб, що скоїли порушення, їхньої право- та дієздатності й виконання щодо них покарань. Відтворення виборчих прав громадян України – це відновлення їх первинної якості, повної здатності (в теоретичній та практичній площині) задовольняти потреби та інтереси громадян стосовно формування представницьких органів держави та місцевого самоврядування.
Отже, забезпечення виборчих прав громадян України – це діяльність, спрямована на регламентацію, створення найбільш сприятливої атмосфери, фактичне втілення, усунення перешкод, боротьбу з невиконанням обов’язків і зловживанням правами і свободами, забезпечення нормальної реалізації громадянами виборчих прав і свобод та відновлення первинної якості виборчих прав громадян України стосовно формування представницьких органів держави та місцевого самоврядування. Структура забезпечення виборчих прав громадян складається з таких елементів: 1) утвердження; 2) створення умов; 3) реалізація; 4) охорона; 5) захист; 6) відтворення.
Механізм забезпечення виборчих прав громадян України є системою вихідних політико-правових приписів, засобів та умов, що визначають порядок утвердження, створення умов, реалізації, охорони, захисту та відтворення зазначених прав. Основними елементами механізму забезпечення виборчих прав громадян України виступають: 1) конституційно-правові принципи та функції, які визначають його найбільш загальні тенденції виникнення, функціонування та розвитку; 2) нормативно-правове регулювання, тобто правова основа, яка складається насамперед із норм, принципів та інститутів, що забезпечують фактичне втілення в життя виборчих прав громадян України; 3) суб’єкти забезпечення виборчих прав громадян України, яких виокремлюють у самостійний інституційний механізм; 4) гарантії виборчих прав громадян України, які є одним із найважливіших елементів. Саме відповідно до такого розуміння елементного складу механізму забезпечення виборчих прав громадян України і структурується другий розділ дисертаційного дослідження.
Наявність третього розділу нашого дослідження зумовлена тим, що будь-який механізм, у тому числі й забезпечення виборчих прав громадян України, є категорією не тільки, і навіть не стільки внутрішньо структурованою, скільки системно-функціональною системою, а тому і є необхідність дослідити діяльність міліції у сфері забезпечення виборчих прав громадян України.
У підрозділі 2.2. „Конституційно-правові принципи та функції як елементи механізму забезпечення виборчих прав громадян України” обґрунтовується положення, що конституційно-правові принципи виборчого права – це передбачені Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами найбільш загальні нормативно-регулятивні та свідомо-вольові правила проведення виборів, що відображають сутність і соціальне призначення процесу формування представницьких органів держави й місцевого самоврядування. Їхню класифікацію можна розширити через їхній поділ на такі, що: а) закріплені в міжнародних правових документах; б) мають конституційне визнання; в) закріплені на рівні виборчих законів.
Для удосконалення принципу загальності виборчого права віковий ценз для депутатів місцевих рад та сільських, селищних і міських голів слід збільшити до
21 року, оскільки громадяни, які досягли 18-річного віку, ще не мають відповідного досвіду, освіти та навичок для вирішення життєвих ситуацій і заняття відповідної посади. Крім того, ми вважаємо необхідним запровадити заборону бути обраним на виборну посаду для громадян, які мають судимість за вчинення умисного злочину, навіть якщо ця судимість є погашеною або знятою.
Порушують принцип рівності виборчого права: а) ст. 49 Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про вибори Президента України” від 18 березня 2004 р., якою запроваджується інститут грошової застави, а також збільшення розміру грошової застави від п’ятисот тисяч до двох мільйонів п’ятисот тисяч гривень відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виборів Президента України” від 21 серпня 2009 р.;
б) ч. 1 ст. 102—2 Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про вибори народних депутатів України” від 1 червня 2007 р., яка надає право подання кандидатур до складу окружних виборчих комісій тільки депутатським фракціям, які були утворені в поточному скликанні Верховної Ради України.
Конституційно-правові функції виборчого права – це передбачені Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами найзагальніші свідомо-вольові напрями впливу процесу формування представницьких органів держави та місцевого самоврядування на суспільні соціальні відносини.
Розрізняють такі загальносоціальні функції виборчого права: культурно-історичну, виховну, соціального контролю, інформаційну. Забезпеченню виборчих прав громадян України сприяють також спеціально-юридичні функції, до яких відносять регулятивну і охоронну.
У підрозділі 2.3. „Нормативно-правове регулювання у механізмі забезпечення виборчих прав громадян України” стверджується, що виборче законодавство – це система суб’єктивних, внутрішньо узгоджених законодавчих та інших нормативно-правових актів, які приймаються уповноваженими органами і регулюють та охороняють порядок призначення, організації і проведення виборів. Характерними його рисами є: а) нестабільність; б) жорстка залежність від політичного процесу; в) загальна орієнтація на міжнародні виборчі стандарти; г) збільшення кількості процесуальних норм; д) орієнтація на нормативне забезпечення виборчих прав громадян.
Як відомо, виборче законодавство складається з системи загальних
і галузевих (інституційних) нормативно-правових актів матеріального і процесуального характеру.
Удосконаленню вітчизняного виборчого законодавства сприятимуть: а) забезпечення стабільності виборчого законодавства, стратегічним напрямком якого є прийняття Виборчого кодексу України, оскільки весь світ іде шляхом уніфікації виборчого законодавства; б) встановлення адміністративної та кримінальної відповідальності громадян та службових осіб за порушення, які стосуються персональних даних Єдиного Державного реєстру виборців; в) запровадження належного законодавчого регулювання та забезпечення прозорості контрольних механізмів стосовно фінансування виборів. Об’єктами такої регуляції мають стати питання джерел фінансування, обсягу виборчих фондів, витрат чи внесків від приватних та юридичних осіб, звітність, контроль та оприлюднення інформації про фінансування кампаній. У цьому процесі важливо також врахувати, що встановлений порядок приватного фінансування виборів прямо порушує принцип рівності кандидатів; г) запровадження норм, які б встановлювали, що фінансові звіти про надходження та використання коштів виборчих фондів мають подаватися в Центральну виборчу комісію до дня голосування або, якщо це технічно складно забезпечити, запровадження поточного контролю виборчого рахунку в банку. Найважливіше, щоб зі звітами до голосування міг ознайомитися загал.
У підрозділі 2.4. „Інституційний механізм (суб’єкти) забезпечення виборчих прав громадян України” констатується, що інституційний механізм забезпечення виборчих прав громадян України – це система органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства, покликаних сприяти забезпеченню виборчих прав громадян шляхом здійснення правової, організаційної, матеріальної, фінансової, кадрової та іншої діяльності.
Для удосконалення інституційного механізму (суб’єктів) забезпечення виборчих прав громадян України необхідно: а) запровадити чотирирівневу систему виборчих комісій: Центральна, регіональні, територіальні, дільничні. Центральна та регіональні виборчі комісії мають здійснювати свої повноваження на постійній основі і відповідати за організацію підготовки та проведення всіх національних виборів і референдумів в Україні. За правовим статусом вони повинні бути місцевими органами Центральної виборчої комісії; б) передбачити, що формувати виборчі комісії нижчого рівня мають право виборчі комісії вищого рівня, і в цей процес не повинні втручатися політичні партії; в) внести у виборче законодавство додаткові вимоги щодо наявності спеціальної юридичної освіти і досвіду роботи для голови, його заступника та секретаря окружної та дільничної виборчих комісій; г) громадські організації визнати суб’єктами виборчого процесу та передбачити в законодавстві положення, які дали б їм можливість брати активну участь у виборчому процесі на різних його етапах, наприклад, шляхом делегування на вибори офіційних спостерігачів; ґ) у чинному законодавстві врегулювати статус Інтернет-видань у виборчому процесі.
У підрозділі 2.5. „Місце гарантій виборчих прав громадян України та зарубіжних країн у механізмі їх забезпечення” встановлюється, що гарантії виборчих прав громадян України – це система політичних, економічних, ідеологічних та юридичних передумов, способів і засобів, які забезпечують можливість обирати та бути обраними до представницьких органів держави й місцевого самоврядування.
Загальні гарантії виборчих прав громадян України можна поділити на внутрішньодержавні та міжнародні. До загальних внутрішньодержавних гарантій належать політичні, економічні та ідеологічні.
Удосконаленню системи загальних гарантій виборчих прав громадян України буде сприяти: а) доопрацювання законодавчого визначення передвиборної агітації в напрямку його уточнення, чіткого визначення змістовних рис; б) створення реального механізму контролю за інформаційно-технологічним впливом на виборців з боку засобів масової інформації в межах виборчого процесу. Важливо, щоб інформаційні повідомлення доводилися нейтрально (без коментарів) для формування власного ставлення виборця до будь-якого явища, події; в) забезпечення дотримання і реалізації законодавства про „право на відповідь” в українському виборчому процесі; г) поєднання державного і недержавного фінансування виборів та правового регулювання і ефективного функціонування контрольного механізму за рухом фінансових коштів у виборчі фонди кандидатів і політичних партій; ґ) внесення змін до ст. 43 Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про вибори Президента України” від 18 березня 2004 р. і визначення максимального розміру суми внеску кандидата у Президенти України та політичної партії (блоку) до особистого виборчого фонду; д) доповнення Розділу VI Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про вибори Президента України” від 18 березня 2004 р. статтею, яка б регулювала пожертвування у натуральній формі або прямо забороняла такі пожертвування.
Спеціальними юридичними гарантіями є передбачені законом умови, засоби та способи утвердження, створення умов, реалізації, охорони, захисту, відтворення виборчих прав громадян України. Юридичні гарантії виборчих прав громадян доречно класифікувати на установчі, регулятивні, відновлювальні, каральні, а за характером юридичної діяльності – на правотворчі, правороз’яснювальні та правореалізаційні.
Потребують подальшого розвитку гарантії захисту виборчих прав громадян, насамперед заходи конституційно-правової відповідальності за порушення виборчого законодавства. За всіма видами виборів мають бути встановлені єдині підстави для винесення попередження і скасування рішення про реєстрацію кандидатів, а сам перелік таких підстав має бути чітким і повним.
З метою більш повного й системного закріплення гарантій виборчих прав громадян України доцільно прийняти спеціальний закон „Про гарантії виборчих прав громадян України” (як у Росії чи Туркменістані), який у подальшому міг би стати складовою частиною Виборчого кодексу України (на зразок Франції, Білорусії).
Розділ третій „Конституційно-правові основи діяльності міліції у сфері забезпечення виборчих прав громадян України” складається з двох підрозділів.
У підрозділі 3.1. „Правоохоронна діяльність та форми взаємодії міліції у сфері забезпечення виборчих прав громадян України” стверджується, що міліція є правоохоронним органом, але не є суб’єктом виборчого процесу. Як владна інституція вона не бере участі в будь-яких виборчих процедурах. Натомість її особлива функція в цей час – забезпечення умов перебігу всього виборчого процесу відповідно до законодавства України.
Окрім безпосередньої правоохоронної діяльності щодо забезпечення виборчих прав громадян України, працівники міліції взаємодіють з іншими суб’єктами цього складного процесу. А тому, насамперед, необхідно зазначити, що взаємодія міліції з іншими суб’єктами забезпечення виборчих прав громадян в аспекті предмета нашого дослідження – це засноване на законах і підзаконних актах, узгоджене із завданнями, напрямками і часом комплексне використання сил і засобів міліції як правоохоронного органу та інших суб’єктів виборчого процесу з метою досягнення загального завдання підготовки і проведення чесних виборів до органів державної влади і місцевого самоврядування.
Удосконаленню змісту правоохоронної діяльності та взаємодії міліції у сфері забезпечення виборчих прав громадян України буде сприяти: 1) визнання міліції, на рівні виборчих законів, суб’єктом виборчого процесу; 2) доповнення Закону України „Про міліцію” від 20 грудня 1990 р. окремим розділом – „Забезпечення міліцією прав і свобод громадян”, у якому необхідно чітко виписати діяльність міліції щодо забезпечення конституційних прав і свобод громадян, у тому числі виборчих; 3) прийняття Закону України „Про органи внутрішніх справ”; 4) проведення освітньої роботи щодо змісту виборчого законодавства України з персоналом міліції, який залучається для участі у забезпеченні виборчих прав громадян України; 5) переведення взаємодії між міліцією та виборчими комісіями в юридично формалізовану, договірну площину, надання цій взаємодії більш комплексного і регулярного характеру, а саме укладення угоди про взаємодію між Центральною виборчою комісією та Міністерством внутрішніх справ України, враховуючи позитивний досвід Російської Федерації; 6) здійснення постійного кримінологічного моніторингу електоральних правопорушень.
У підрозділі 3.2. „Порушення виборчих прав громадян України та діяльність міліції щодо їх усунення” аргументується, що в національне виборче законодавство має бути запроваджена така правова категорія та інститут, як „корупція на виборах”, враховуючи, наприклад, виборче законодавство Російської Федерації. До таких злочинів мають бути віднесені: 1) підкуп учасників виборчого процесу; дача й отримання хабара; 2) незаконне використання свого службового становища з метою зайняття, збереження, розподілу або утримання державної або муніципальної посади, яка є виборною. До того ж необхідно врахувати, що корупція на виборах має свої форми, серед яких можна виділити такі: 1) підкуп різних учасників виборчого процесу кандидатами на виборні державні або муніципальні посади з метою перемогти на виборах; 2) порушення правил фінансування передвиборної кампанії як самими кандидатами і членами їхніх груп підтримки, так і посадовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування з метою „просування своєї людини у владу”; 3) використання службового становища – перевага тих, хто вже обіймає виборну посаду при участі у виборах.
Необхідно прийняти Закон України „Про фінансування виборів в Україні”, де будуть закріплені такі заходи демократизації приватного фінансування, як: обов’язкова публікація отриманих і витрачених коштів виборчої кампанії; опублікування повного списку значних пожертв; глобальний щорічний контроль за фінансуванням політичних партій; перевірка витрат на виборчі кампанії; збільшення розміру виборчого фонду, який буде дорівнювати реальним затратам на проведення ефективної виборчої кампанії; дозвіл на формування виборчих фондів заздалегідь до виборів.
Чинні правові підстави для визнання виборів недійсними сформульовані недостатньо конкретно, а тому повинні бути деталізовані. Наприклад, вибори є недійсними, якщо: 1) мали місце факти фальсифікації виборчих документів; 2) здійснювався фізичний вплив або застосовувався примус, підкуп або тиск на членів виборчих комісій, на виборців, на кандидатів з боку будь-якого учасника виборчого процесу (державного органу влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, кандидатів на зайняття виборної державної або посади в органах місцевого самоврядування, рівно як і їхніми представниками), що порушувало свободу голосування; 3) допущено помилку при підрахунку голосів; допущено істотних помилок під час підготовки і проведення виборів (на різних стадіях виборчого процесу) і доведено, що це вплинуло на результати виборів.
До того ж необхідно передбачити реальний механізм впливу на порушників виборчого законодавства, який може включати такі види покарань: 1) конфіскація внесків до виборчого фонду; 2) грошовий штраф; 3) тимчасове позбавлення кандидата права на участь у засіданнях та в голосуванні у виборчому органі, якщо цей кандидат своєчасно не зміг прозвітувати про фінансові витрати на проведення виборчої компанії, але був обраний; 4) позбавлення кандидата мандата після того, як буде доведено, що ним були допущені істотні порушення; 5) втрату правопорушниками політичних прав (права голосувати на визначений строк, права висувати свої кандидатури взагалі); 6) позбавлення волі. |
