Гусарєв С.Д. Юридична діяльність: методологічні та теоретичні аспекти

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність дослідження, висвітлено рівень вивчення теми, зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначено мету і завдання, об'єкт і  предмет дослідження, його методологічну основу,  розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення, подаються відомості про особистий внесок здобувача, апробацію та опублікування  результатів дослідження, його структуру та обсяг.

Розділ 1 “Наукознавчі основи досліджень юридичної  діяльності” присвячено аналізу наукової літератури з проблематики юридичної діяльності, визначенню основних методологічних підходів, що використовуються сучасними авторами, та становлять засади методології дослідження.

У  підрозділі 1.1.  “Історіографія з проблематики юридичної  діяльності” здійснено систематизований аналіз наукових джерел із проблематики юридичної діяльності, на підставі якого автор стверджує, що, будучи порівняно складним та поширеним соціальним явищем, юридична діяльність стала предметом дослідження не тільки для представників юридичної науки, але й для фахівців інших галузей знань, зокрема, філософії, психології, історії. Проте у цих дослідженнях не здійснено комплексної розробки юридичної діяльності, а більшою мірою вивчаються її окремі аспекти, проблемні питання. Це зумовлює потребу розгорнутої характеристики філософських основ праворозуміння, розкриття проблем істини та справедливості у юридичному процесі та використання філософських категорій, які дозволяють виявити найбільш суттєве у юридичній сфері з позицій єдності логічного та історичного, конкретного та абстрактного, теоретичного та практичного.

Разом із тим у працях філософів не отримали належної уваги проблеми застосування методів діалектики у галузі проведення наукових правових досліджень, зокрема, співвідношення форми і змісту в умовах розвитку системи правової освіти, її інтеграції до освітянського простору Європи, а також закономірного і випадкового у галузі здійснення юридичної практичної діяльності.

Аналізуючи рівень розвиненості теорії юридичної діяльності, автор акцентує увагу на тому, що: по-перше, теорія юридичної діяльності має свою історію становлення та розвитку, внутрішню будову, систему принципів, термінологічний ряд, власну методику застосування; по-друге, рівень розвинутості теоретичних знань залежить від інтенсивності досліджень у цьому напряму, можливостей використання теоретичних розробок у практиці, а також від міждисциплінарних зв'язків з іншими науками. Автор зробив висновок, що, враховуючи стан розвитку правової науки та правової дійсності, слід визнати, що окремі складові теорії юридичної діяльності потребують уточнення змісту, розширення класифікаційних рядів, а понятійно-категоріальний апарат – упорядкування за змістом та обсягом на засадах діяльного підходу, теорії правової поведінки, теорії соціальної діяльності, а також принципів непротиставлення, співвідносності обсягів понять та однозначності їх розуміння.

Таким чином, аналіз результатів наукових досліджень юридичної діяльності показує, що вона є предметом різних правових та інших соціально-гуманітарних наук, кожна з яких виокремлює властиву їй наукову проблематику. Правові  дослідження доцільно розподілити на кілька груп або напрямів: дослідження філософського рівня; теоретико-правові дослідження; галузеві та міжгалузеві (міждисциплінарні); дослідження за напрямами фахових спеціалізацій. Окремі напрями становлять етико-деонтологічні дослідження, а також дослідження наукової та освітньої юридичної діяльності.

У підрозділі 1.2. “Методологічні підходи досліджень юридичної діяльності” проаналізовано методологію досліджень юридичної діяльності, розкрито сутність окремих методів, методологічних підходів, а також порядок та умови їх використання.

Сучасна методологічна база досліджень проблематики юридичної діяльності ґрунтується на основних положеннях сучасного праворозуміння, поєджнання та взаємодоповнення юридичного позитивізму, соціологізму, інтегративної юриспруденції, а також ідеях верховенства права, визнання прав та свобод людини  як найвищої соціальної цінності, розмежування права та закону, пріоритету закону щодо  підзаконного акта, взаємної відповідальності держави та особи.

На думку автора, у структурі методології досліджень юридичної діяльності потрібно виокремити кілька найпоширеніших методологічних підходів, які є домінуючими та дозволяють вирішувати поставлені дослідниками завдання, зокрема, комплексний, соціологічний, прагматичний, системний та деонтологічний підходи. Протягом останнього часу спостерігається активізація досліджень деонтологічних аспектів природи та змісту юридичної діяльності, співставлення її засад з моральними основами життєдіяльності суспільства, що дає підстави для виокремлення етико-деонтологічного напряму у правових дослідженнях.

Разом з тим зазначається, що методологічна база досліджень юридичної діяльності залишається недосконалою, що виявляється у багатоманітті авторських позицій щодо визначення, ознак, структури, змісту, видів юридичної діяльності, її співвідношення з іншими правовими явищами. Зокрема, поза увагою вчених залишаються дослідження юридичної діяльності як різновиду соціальної та правової діяльності, її власне юридична природа, особливості наукової, освітньої та практичної діяльності юристів. Тому подальше розв’язання  проблем юридичної діяльності потребує додаткової розробки та обґрунтування таких методологічних підходів, як: діяльний, аксіологічний, порівняльний, антропологічний.

У підрозділі 1.3. “Особливості діяльного підходу у дослідженнях юридичної діяльності” обґрунтовано, що уже зазначені та інші методологічні проблеми можуть бути вирішені на основі використання діяльного підходу.

Діяльність як предмет дослідження потрапила до сфери наукового інтересу лише у XVIII ст. завдяки представникам німецької класичної філософії, які розглядали діяльність як спонтанну активність свідомості, таку, що не пов'язана нормами логіки та рефлексії, а створює основу для різних норм людської поведінки. У другій половині ХХ ст. спостерігається підвищення уваги дослідників до методологічного принципу діяльності, згідно з яким акцентується на ролі діяльності як на пояснюючому факторі у дослідженнях людини або окремих сфер її життя, що надає діяльній парадигмі особливу методологічну цінність та евристичність.

Використання принципу діяльності у сучасному правознавстві зумовлено соціальною природою та призначенням права, діяльністю соціальних суб'єктів, які виступають у праві як його суб'єкти, реалізують свої права, свободи, обов'язки, тим самим забезпечують життя права. Так, правові дослідження держави, її окремих форм пов'язуються з функціонуванням влади, основою здійснення якої є людська діяльність. Історико-правові дослідження державності також спираються на аналіз діяльності конкретних людей, громадських та політичних об'єднань. Тому принцип діяльності як провідна ідея та методологічна установка, передбачає виявлення причинних зв'язків між подіями в суспільстві через їх детермінацію предметною діяльністю людей.

За результатами проведеного дослідження запропоновано категоріальний ряд діяльного підходу: рух, активність, соціальна активність, поведінка, дія, діяльність, принцип діяльності, метод діяльності, методика діяльного підходу, середовище діяльності, структура, мета діяльності, результат тощо. Автор визначив та обґрунтував їх зміст, пізнавальні можливості, доцільність та особливості використання в межах теорії юридичної діяльності.

У підрозділі 1.4. “Історичні аспекти формування професійної діяльності юристів” з метою виявлення суттєвого та закономірного у існуванні феномена юридичної діяльності, автор звернувся до її ретроспективної характеристики на прикладах виникнення та формування юридичної професії у Давньому Римі.

Автор дотримується точки зору, що давньоримська правова культура вважається не тільки класичним зразком правового розвитку, а ще й невичерпним джерелом правових знань, дозволяє виявити закономірності виникнення та становлення юридичної діяльності, історичні зв'язки з правовою культурою України. На підставі аналізу правовій історії Риму з'ясовані причини та умови виникнення та виокремлення професійної діяльності судді, адвоката, виконавця судових рішень, слідчого, а також диференціації діяльності у галузі права на три види – практичну, навчальну та наукову. Автором відмічається, що на первинному етапі зародження професії чіткого розмежування на зазначені види не існувало, а такий розподіл склався значно пізніше. Імена таких юристів, як Папініан, Ульпіан, Гай, Юліан та інші стали відомі не лише завдяки їх практичній роботі, але й науковій творчості. Їх ідеї щодо права, держави, свободи, справедливості тощо були сприйняті представниками середніх віків, Нового часу та використані як правових засад. Відомо, що вже до імператорського періоду римськими юристами було зроблено напрацювання з питань судової практики, податкового управління, фінансового права, управління містами, кримінального судочинства. За результатами творчої діяльності юристів видавалася література, хоча й в обмеженій кількості.

У період імперії інституціалізується правове навчання шляхом утворення закладів для викладання правових дисциплін. Позаіталійські школи порівняно з римськими дуже відставали, а тому до Риму на навчання прибували маси провінціалів, росла потреба у юридичній підготовці та досвідченості. На думку фахівців з історії римського права, у школах втілювалися не тільки ідейні напрями науки. Вони виконували також функцію закладів для навчання, в яких відомі погляди та традиції передавалися від покоління до покоління та захищалися відомими наставниками. Таким чином, вже на первинному етапі виокремлення юридичної роботи як професійного виду діяльності спостерігаємо її розмежування на сфери практичного та теоретичного, де в межах останньої знаходимо всі ознаки навчальної та наукової діяльності у її сучасному розумінні.

На жаль, кількість джерел епохи правової культури Давнього Риму, що збереглися до наших днів, дуже обмежена за обсягом, але складає золотий фонд для вивчення історії права та правничої професії. Особливо це актуально для країн, чиї правові системи успадкували римську правову традицію. Стосовно юридичної діяльності, то аналіз історичних фактів дозволяє стверджувати, що юридична професія як вид соціальної діяльності має давню історію, яка нерозривно пов'язується з історією розвитку права. Спеціалізація та професіоналізація правової роботи складалася поступово разом із виокремленням соціального прошарку кваліфікованих юристів.

Таким чином, разом із становленням та розвитком права, окремих правових інститутів відбувалося зародження професійного соціального прошарку юристів, існування якого було об'єктивною умовою функціонування права. Здійснення правосуддя, надання консультацій, порад, виступи в суді на захист однієї зі сторін, підготовка текстів документів – основні дії, виконання яких передбачало наявність спеціальних знань, навичок та певного досвіду завдяки чому у Давньому Римі формувався класичний зразок правової культури, який своїм існуванням безпеосередньо або опосередковано здійснював потужній вплив на культури інших народів.

Розділ 2  “Теоретичні засади юридичної діяльності” присвячений висвітленню основних властивостей, внутрішньої будови, видів юридичної діяльності, відмежуванню її поняття від подібних правових понять, формуванню власного визначення. На основі аналізу чинного законодавства України, спеціальної літератури та особливостей функціонування правових інститутів здійснено типологічну характеристику юридичної діяльності з використанням різноманітних критеріїв класифікації.

У підрозділі 2.1. “Поняття юридичної діяльності” автором проаналізовано існуючі погляди вчених стосовно властивостей та інших характеристик юридичної діяльності, зокрема, узагальнено наукові позиції таких провідних у цій галузі фахівців як В.М. Карташов, В.М. Кудрявцев, В.І. Леушин, В.М. Горшенєв, О.Ф. Скакун, О.Е. Жалінський тощо.

В існуючих наукових джерелах юридичну діяльність пропонується розглядати з різних аспектів, зокрема, як елемент правової системи, як правову діяльність, як юридичну практику або як практичну діяльність юристів. У кожному з варіантів є певні недоліки, які не дозволяють чітко розмежувати між собою згадані поняття та визначити властивості юридичної діяльності. Зважаючи на наявність різних методологічних підходів та наукових тверджень щодо її суттєвих ознак, визначення поняття юридичної діяльності є одним з актуальних завдань загальної теорії права.

Як вихідне положення, автором висунуто та обґрунтовано ідею, що найзагальними поняттями стосовно зазначених понять є поняття соціальної діяльності та соціальної практики. Використовуючи метод системного аналізу окремих сфер соціальної діяльності, на підставі диференціації макро- та мікросистемного рівнів внутрішньої організації суспільства, сфер-причин та сфер-наслідків, автор дійшов висновків щодо існування сумарної та всезагальної структури юридичної діяльності, доцільності виокремлення певної сфери життя суспільства, основою якої є правова діяльність як вид соціальної діяльності, що здійснюється у правовій сфері, а також такої самостійної мікросистеми середнього рівня або підсистемного утворення, як юридична діяльність.

Співвідношення сфер правової та юридичної діяльності характеризується причинно-наслідковими зв'язками. Сфера-причина є джерелом виникнення сфери-наслідку або її складових елементів, а перетворення, що відбуваються у сфері-причині зумовлюють корінні перетворення у сфері-наслідку. У цьому відбивається домінуюча роль сфери-причини стосовно сфери-наслідку. В іншому аспекті, правова та юридична діяльноість співвідносяться як загальне та частка.

З урахуванням викладених міркувань та на підставі вивчення явищ правової дійсності, під правовою діяльністю пропонується розуміти один із видів соціальної діяльності, що здійснюється суб'єктами права з використанням правових засобів та з метою отримання правового результату, внаслідок чого відбувається створення права, його розвиток та реалізація в процесі функціонування суспільних відносин.

Юридична діяльність – це різновид правової діяльності, що здійснюється у формах практичної, освітньої та наукової, юристами, на професійній основі, з метою отримання відповідного  правового результату, задоволення потреб та інтересів соціальних суб'єктів. Запропоноване авторське бачення поняття юридичної діяльності сформульовано без деталізації окремих властивостей, уособлює найголовніші характеристики, що дозволяють відрізнити юридичну діяльність від неюридичної правової діяльності.

Практична, наукова та навчальна юридична діяльність є окремими сферами застосування професійної праці юристів та разом утворюють єдиний соціально-правовий простір юридичної професії. Використання саме такого підходу, який полягає у необхідності широкого тлумачення юридичної діяльності дозволяє вийти за межі усталеної методики, забезпечити комплексність у дослідженні цього явища.

Таким чином, юридична діяльність характеризується тим, що: здійснюється у сфері права; суб'єктами здійснення виступають юристи – спеціально підготовлені фахівці; юридична діяльність спрямовується на організацію діяльності інших суб'єктів права; кінцевою метою юридичної діяльності є впорядкування та узгодження суспільних відносин; під час її здійснення використовуються як правові, так і неправові засоби; юридична діяльність регламентується правовими та іншими соціальними нормами; здійснюється у формах практичної, наукової та освітньої діяльності.

У підрозділі 2.2. “Структурно-функціональна характеристика юридичної діяльності” проаналізовано внутрішню будову юридичної діяльності, уточнено окремі поняття, усталені наукові позиції щодо форм прояву окремих структурних елементів, здійснено їх класифікації.

Автором обґрунтовано положення про те, що висвітлення структури юридичної діяльності є обов'язковим елементом її загальної характеристики, дозволяє визначити внутрішні та зовнішні зв'язки. Разом із тим осмислення структури передбачає звернення до функціональної характеристики юридичної діяльності, де функції є  детермінантою її структурної організації, зумовлюються її цілями та завданнями. Під структурою юридичної діяльності розуміється певний взаємозв'язок, взаємне розташування її складових частин; сукупність сталих зв'язків, що забезпечують її цілісність та збереження основних властивостей за умов внутрішніх та зовнішніх змін. При цьому, поняття структури співвідносне з поняттями системи та організації юридичної діяльності.

У структуризаціях юридичної діяльності автором виокремлюється її сукупна та загальна структури. Сукупна структура юридичної діяльності характеризується рисами динамізму, що зумовлено появою її нових видів та підвидів, розширенням сфер впливу, тенденціями глобалізації та диференціації у правовій системі. Загальну структуру утворюють: об'єкти, суб'єкти, учасники, юридичні дії, операції, засоби їх здійснення, прийняті рішення та результати дій. Названі елементи складають основу у розумінні даного явища, зберігають його властивості навіть за умов зовнішніх змін, надають рис сталості.

До суб'єктів юридичної діяльності за ознакою професійності належать індивіди, колективи юристів, окремі юридичні інституційні утворення, а їх характеристику доцільно здійснювати у психологічному, фізичному, культурному, моральному, професійному, аксіологічному, інтелектуальному та інших аспектах.

Під об'єктом юридичної діяльності розуміються суспільні відносини, а також норми права, правові відносини, стани суспільних відносин. Автором  виокремлюються основні та другорядні або вторинні об'єкти, тобто такі духовні або матеріальні блага, інші соціальні цінності, які існують у системі соціальних зв'язків та також зазнають правового впливу. Першість або другорядність впливу визначаються за критерієм мети діяльності. У результаті юридичної діяльності виявляються інші елементи її складу. Результат відбиває мету юридичної діяльності, окремі її операції, на підставі аналізу співвідношення мети та результату дозволяє визначити ефективність професійних дій юристів. Мета як елемент цілеспрямованої діяльності, який сформульований у нормативно-правових актах, визначений у нормах права, виконує роль програмного фактора і дозволяє узгодити засоби та форми отримання правового результату.

Під засобами юридичної діяльності розуміються явища матеріального світу, за допомогою яких її мета перетворюється у результат. Найповніше засоби юридичної діяльності досліджуються представниками галузевих наук, у результаті чого сформовано напрям досліджень, побудований на використанні методики інструментального підходу. Крім інших елементів, у роботі характеризуються  також дії та операції як зовнішні акти людської поведінки, що спричиняють правові наслідки або пов'язані з ними. Автором запропоновано типізацію дій юристів: за критерієм змісту – на правотворчі, правозастосовні, інтерпретаційні; за способом діяльності – на гностичні, соціально-комунікативні, індивідуально-виховні, агітаційні, імперативні; за формою здійснення – на вербальні, конклюдентні, письмові тощо. Серед форм юридичної діяльності пропонується виокремити зовнішні та внутрішні форми, правові та організаційні.

Таким чином, у структурно-функціональній характеристиці юридичної діяльності її структуру можна розглядати як сукупну та як загальну, що зумовлено взаємозв'язками між її функціональним призначенням та внутрішньою будовою. Теоретичні моделі сукупної та всезагальної структур юридичної діяльності є незмінними, але з часом, внаслідок зміни факторів функціонування, характеристика їх окремих елементів потребує нових інтерпретацій. Так, виходячи з аналізу правових реалій сучасності, розширюється перелік суб'єктів здійснення юридичної діяльності, використовуються нові форми, методи та засоби її здійснення.

Підрозділ 2.3. “Типологія юридичної діяльності” присвячений різноманітним класифікаціям юридичної діяльності, аналізу методологічних можливостей їх критеріїв.

Автор погоджується з думкою, згідно з якою класифікація є одним з обов'язкових етапів у вивченні правових явищ, що дозволяє виявляти у них найхарактерніші типологічні ознаки, відносити до однієї чи іншої групи за певною ознакою, обґрунтовано положення, що при проведенні класифікацій юридичної діяльності доцільно використовувати критерії, які б відповідали поставленим дослідницьким завданням. Найпоширеними є критерії соціальної сфери або сфери застосування праці юристів, форми діяльності, функціональних повноважень установи або функцій суб'єкта, психологічних особливостей здійснення юридичної діяльності тощо. Серед них доцільно виокремити критерій професійної спрямованості або спеціалізації у роботі юристів, який дозволяє отримати такі види юридичної діяльності як прокурорську, судову, слідчу, нотаріальну, адвокатську тощо. Ця класифікація є широко вживаною у наукових працях, що можна пояснити її пізнавальними можливостями у розумінні професійної діяльності юристів.

Останнім часом у теорії права актуалізуються класифікації, які пов'язуються з виокремленням державного та недержавного, публічного або приватного критеріїв, що також має відношення і до суб'єктів юридичної діяльності, які у своїй значній кількості належать до сфери приватного інтересу, до обсягу поняття громадянського суспільства. Вивчення головних відмінностей у співвідношенні зазначених видів є однією з перспектив у дослідженнях, присвячених проблематиці юридичної діяльності.

Меншою мірою у теоретичних правових дослідженнях використовується критерії галузевої спрямованості у роботі юристів, структури права, фактичного поділу юридичної праці тощо, проте на практиці у сфері надання правових послуг галузевий та інші фактори визначають видові характеристики юридичної діяльності, види правових інтересів, структуру пропозицій на ринку праці. Крім  того, аналіз запропонованих у юридичній науковій літературі варіантів класифікацій юридичної діяльності доводить неналежне становище не тільки класифікаційних робіт, а й використання класифікаційної методики. Тому подальші класифікації юридичної діяльності доцільно починат и з видового розподілу за такими критеріями, як тип правової системи, форма, сфера здійснення юридичної діяльності, структура або галузь права.

Таким чином, використання загальної теорії класифікації як певної сукупності методик, принципів, установок дозволяє пізнавати явище юридичної діяльності у різних площинах його сприйняття. Проте класифікації залишаються недоопрацьованим елементом у дослідженнях юридичної діяльності та потребують не тільки побудови класифікаційних рядів, але й теоретичної інтерпретації кожного класу, виду або підвиду.

У розділі 3 “Загальна характеристика юридичної практичної діяльності” розкрито правову природу та класифікації практичної діяльності юристів, проаналізовано її нормативну базу, принципи, основні завдання та функції.

У підрозділі 3.1. “Основні властивості юридичної практичної діяльності” здійснено уточнення змісту та обсягу цього поняття, його відмежування від близьких за змістом понять: юридична практика, правова практика, правова діяльність, юридична діяльність, діяльність правових установ тощо.

На думку  автора, у науковій літературі ще не склалося чіткого уявлення щодо поняття юридичної практичної діяльності, що призводить до термінологічної невизначеності. Зокрема, у наукових роботах ототожнюються поняття юридичної та правової практики з юридичною практичною діяльністю. Не звертається увага на необхідність розмежування обсягів понять практики та діяльності, не ураховується, що юридичну практику можна розглядати у двох аспектах: як практику усіх форм та сфер здійснення юридичної діяльності (широкий підхід); як практику лише окремих юристів, правових установ або організацій.

Тому для усунення зазначених недоліків у вивченні юридичної практичної діяльності, автором обґрунтовано доцільність застосування системного, структурного методів, методів порівняння, статистики, соціологічних, а також інших методів, що дозволяють визначити її внутрішню побудову, форми зовнішнього прояву, порядок взаємодії з іншими правовими явищами, історію становлення, перспективи розвитку тощо.

На понятійному рівні юридичну практичну діяльність розглянуто автором у різних аспектах: як вид або форму здійснення соціальної діяльності; різновид правової діяльності; вид здійснення юридичної діяльності. У кожному варіанті юридична практична діяльність зберігає у собі риси соціального, правового та власне юридичного рівня, але  набуває специфічних ознак.

Запропоновано всі характеристики юридичної практичної діяльності за джерелом походження або способом формування розділити на дві групи, в результаті чого виокремити нормативні та наукові характеристики. Таке розмежування має практичне значення, оскільки дозволяє пояснити особливості правового регулювання певного виду практичної роботи юристів. Властивості, що визначені нормативно, є обов'язковими у здійсненні юридичної професії, підлягають суспільному контролю, зумовлені наявністю відповідної системи гарантій та відбивають головне, що є у професії з позицій законодавця. Наукові – це властивості іншого походження, які недоцільно називати похідними від нормативних, тому що вони характеризують юридичну практичну діяльність на науковому рівні сприйняття. До них слід віднести такі: юридична практична діяльність є складовим елементом правової системи, має внутрішню структуру, риси конфліктності, системності, колективності, є основною формою здійснення юридичної діяльності. Тоді як нормативними характеристиками слід вважати: законність, формалізованість, процедурно-процесуальний характер, обов'язковість прийнятих владних рішень, професійність праці юристів. Серед них виокремлюється група ознак деонтологічного змісту – чесність, порядність, сумлінність, справедливість, конфіденційність, що загалом свідчить про єднання на нормативному рівні правових та моральних засад.

У підрозділі 3.2. “Принципи юридичної практичної діяльності” проаналізовано висхідні засади, на яких ґрунтується порядок організації та здійснення юридичної професії.

Між принципами права та правовими формами життєдіяльності суспільства, в яких ці принципи втілюються, існує взаємозв'язок, тому у галузі здійснення правової роботи діють принципи права, які, з одного боку, є ідеологічною основою юридичної діяльності, як ідеальні наукові конструкції або моделі діяльності, та формою теоретичного осмислення дійсності, а з іншого, оскільки закріплені у текстах нормативно-правових актів, – становлять її нормативну базу. Проте протягом десятиліть між теорією та практикою склався розрив, зумовлений не тільки політико-інтелектуальною базою попереднього політичного режиму, а й незадовільним становищем методологічних розробок.

На думку автора, до головних принципів юридичної практичної діяльності слід віднести: правність (законність) діянь юриста та його рішень; рівність суб'єктів перед правом та законом; незалежність юриста у веденні справи від власних інтересів та зовнішнього тиску; неупередженість, обґрунтованість рішень; професіоналізм; справедливість, гуманність, демократизм тощо. Принципи юридичної практичної діяльності закріплено у текстах нормативних актів, а також в актах корпоративного значення, наукових розробках.

Аналіз текстів правових актів дозволив автору зробити висновок про існування принципів, що діють у межах окремих видів юридичної практичної діяльності. Разом із тим такі принципи, як: справедливість, гуманізм, повага до прав людини, професійність, законність стосуються всіх напрямів та спеціалізацій у сфері здійснення практичної роботи юристів.

Таким чином, названі принципи, виконуючи роль правових засад юридичної професії, є не тільки об'єднуючим фактором у розгалуженій системі професійних спеціалізацій, а й невід'ємною характеристикою у визначенні поняття та основних властивостей юридичної практичної діяльності. 

У підрозділі 3.3. “Функції та завдання юридичної практичної діяльності” реалізовано пізнавальні можливості функціонального методу, проаналізовано чинне законодавство України, способи текстуального закріплення функцій і завдань окремих правових інституцій. 

Згідно з існуючими науковими позиціями, під функціями юридичної практичної діяльності слід розуміти основні напрями її впливу на правову реальність, але автором наголошено на тому, що існує певна різниця у методології проведення функціонального аналізу, зокрема, у дослідженнях функцій суб'єкта діяльності або функцій власне діяльності. Виконуючи роль пояснюючого принципу, діяльність, в одному випадку дозволяє з'ясувати якісні сторони суб'єкта, а в іншому – суб'єкт розглядається як складова її структури, але в обсязі, який дозволить розкрити проблематику функцій.

Функції юридичної практичної діяльності представлені у науковій літературі низкою класифікацій, розроблених на підставі використання окремих методологічних підходів. Проте автори по-різному ставляться до пізнавальної цінності функціонального методу та необхідності систематизації класифікаційних критеріїв. Так, наприклад, в одних випадках акцентується на можливостях розкриття соціального призначення юридичної практичної діяльності, в інших – на пізнанні соціально-правових проблем, їх наслідків, шляхів досягнення мети.

До напоширених видів функцій юридичної практичної діяльності належать ті, де критерієм класифікації були обрані: соціальне значення; сфери суспільного життя; форми здійснення діяльності; мета діяльності; способи та результати юридичного впливу тощо. Разом із тим поза увагою науковців залишається той факт, що для висвітлення змісту функції необхідно визначити дії суб'єкта, які характеризуються своєю однорідністю та єдністю. У межах функцій потрібно розрізняти також і підфункції, які за своїм змістом не співпадають із завданнями. Проте між метою, завданнями та функціями об'єднуючим та пояснюючим фактором є цілеспрямована діяльність юристів.

Основною формою закріплення функцій, як основних напрямів діяльності юристів, є нормативні акти, в текстах яких формулюються її головні завдання та функції, внаслідок чого вони набувають обов'язковості, публічності, загального визнання та інших ознак нормативності. Поряд із тим аналіз законодавства України, яким регулюється порядок та умови здійснення професійної діяльності юристів, свідчить про відсутність єдиного підходу у способах закріплення мети, завдань та функцій діяльності. Інколи названі параметри випускаються з тексту взагалі. Такий рівень правового регулювання галузі правових робіт є недосконалим, як і рівень юридичної техніки підготовки документів, особливо, якщо обговорюється проект органічного закону.

Таким чином, функціональний аналіз юридичної практичної діяльності спрямований на виявлення основних напрямів її впливу на інші правові явища, їх класифікацій, змісту, форм нормативного та іншого закріплення тощо. Множина функцій юридичної практичної діяльності зумовлюється її соціально-правовим призначенням та багатоманітністю завдань. Основним джерелом визначення обсягу та змісту функцій практичної діяльності юристів є законодавство та інші джерела нормативного регулювання. При цьому розширене тлумачення функцій не припускається. Відповідно до завдань юридичної практичної діяльності основними діями, що становлять зміст її функцій, є аналіз фактичних обставин справи, вибір та аналіз правових норм, вирішення юридичної справи, тлумачення правових текстів, консультування з правових питань, представництво інтересів тощо.

У підрозділі 3.4. “Види юридичної практичної діяльності”  здійснено визначення класифікацій юридичної практичної діяльності та опис її видів.

Автором наголошено на тому, що класифікації практичної діяльності юристів є однією із розроблених у теорії права проблем, якій науковці приділяють значну увагу, намагаючись таким чином охарактеризувати різноманіття юридичної професії. Традиційною є класифікація, що здійснюється за критерієм професійної спеціалізації юридичної роботи, на підставі чого виокремлюється діяльність судді, прокурора, слідчого, адвоката тощо. Така класифікація є не тільки поширеною, але й методично виправданою, якщо характеризувати найбільш вагомі сторони юридичної професії. У дисертації запропоновано застосовувати  й інші критерії, такі як: суб'єкт, об'єкт, форма здійснення, галузь права, правові наслідки, за допомогою та з використанням яких практична діяльність юристів розкривається з інших, але не менш важливих сторін.

Автором розкриваються й недоліки у здійсненні класифікацій юридичної практичної діяльності. Зокрема, на загальнотеоретичному рівні науковці застосовують один-два загальновідомих критерії, а у галузевих дослідженнях, присвячених певним напрямам професійної юридичної роботи класифікаціям належної уваги не приділяється, що не сприяє розвитку теорії юридичної діяльності, знижує пізнавальну цінність правових досліджень. У межах таких видів, як прокурорська або нотаріальна діяльність існують підвидові утворення, які потребують висвітлення, дослідження, обґрунтування тощо, та які розкривають змістовність юридичної роботи в межах спеціалізації. Недостатній рівень розробленості класифікаційних критеріїв можна пояснити домінуванням у представників галузевих наук нормативного та прагматичного мислення.

Отже, на думку автора, для більш повного висвітлення соціальної ролі юридичної роботи, визначення її взаємозв'язків з іншими галузями правового та соціального життя необхідно використовувати не тільки широкий набір уже відомих класифікаційних критеріїв, але й звертатися до нових. По-перше, враховуючи високий рівень регламентованості практичної діяльності юристів, потрібно відокремити групу класифікацій, що будуються на нормативному матеріалі, де кожний вид або підвид передбачені чинним законодавством. По-друге, доцільно виокремити групу класифікацій, побудованих на використанні критеріїв, в яких виявляються особливості наукових інтересів, рівень складності поставлених наукових завдань. Ця група класифікацій зорієнтована на досягнення у сфері теоретичної науки, де критеріями можуть бути рівень досконалості юридичної процедури, спосіб правового регулювання, тип правової системи, особливості суб'єкта, рівень демократизму, справедливість прийнятих рішень, відповідність світовим або європейським стандартам тощо. По-третє, запропоновано застосовувати такі нові критерії, як кваліфікаційний та практичний. Кваліфікаційні класифікації є доцільними у порівняннях нормативних видів фахової та освітньої спеціалізацій юристів, а практичні класифікації використовувати у разі досліджень попиту та пропозицій на ринку правових послуг. По-четверте, як важливі критерії у визначенні видової структури, потрібно використовувати державні та міжнародні класифікатори професій з метою збагачення теоретичної моделі юридичної практичної діяльності.

Розділ 4 “Юридична діяльність у правовій системі України та правових сім'ях сучасності” присвячено аналізу взаємозв'язків між своєрідністю природи правової сім'ї та особливостями здійснення юридичної діяльності. Зокрема,  досліджено романо-германську та англо-саксонську правові сім'ї, а також правові сім'ї релігійного та традиційного права. Проаналізовано стан та тенденції розвитку правової системи України, особливості їх прояву у сфері юридичної діяльності.

У підрозділі 4.1. “Особливості юридичної діяльності у сучасних правових сім'ях” обґрунтовується положення, що юридична діяльність, як явище соціального та правового походження, здійснюється у конкретних умовах реального життя,  особливості яких відбиваються відповідно у її характеристиках, порядку здійснення тощо. Специфіка загальної та правової культури, традиції та інші правові фактори з необхідністю впливають на суб'єктні, формальні, процесуальні властивості юридичної діяльності і таким чином визначають її характерні риси.

Автором обґрунтовано тезу, що фактором, який суттєво впливає на правову практику у всіх її формах та видах, є природа національної правової системи як фактор комплексної дії. Спорідненість національних правових систем визначає загальні властивості юридичної професії у різних країнах, проте своєрідність національної правової реальності зумовлює й специфіку юридичної діяльності у кожній з них. Тому існування окремих правових сімей дозволяє стверджувати як про наявність загального, так і про наявність особливого у галузі здійснення юридичної роботи.

За результатами аналізу наукової літератури, присвяченої різним аспектам здійснення юридичної професії в умовах окремих правових сімей, автор робить висновок про те, що таким загальним фактором-умовою (детермінантою), що визначає спільність правових робіт у різних країнах, є право в контексті загального для них праворозуміння, історичних умов та особливостей виникнення юридичного права як соціального регулятора, ролі інших регуляторів у наповненні соціальним змістом юридичної норми, ролі позитивного права у механізмі соціального регулювання. Так, у країнах, правові системи яких належать до романо-германської та англо-американської правових сімей, право порівняно з іншими соціальними регуляторами є основним засобом соціального регулювання. Тоді як у країнах мусульманського, традиційного та звичаєвого права таким регулятором визнаються відповідно релігія, традиції та звичаї, внаслідок чого, зовсім іншою є юридична робота у країнах неєвропейської правової культури. Тому  у процесі аналізу професійної діяльності юристів різних правових сімей виявляються риси загального та особливого у її змісті, формах, ідеології, соціальній ролі тощо.

Таким чином, між особливостями здійснення юридичної діяльності та своєрідністю природи правової системи існує безпосередній зв'язок, в якому  її властивості є як фактор-причина по відношенню до специфіки юридичної роботи як фактора-наслідка. При цьому, проведення порівняльно-правових досліджень юридичної діяльності доцільно здійснювати з урахуванням як національних особливостей правової дійсності, так й особливостей правової сім'ї, що має визначальний характер у побудові методики дослідження.

У підрозділі 4.2. “Стан та перспективи професійної діяльності юристів в умовах розвитку правової системи України” проаналізовано стан здійснення та шляхи розвитку юридичної діяльності, виходячи з тенденцій, що складаються останнім часом у вітчизняній правовій системі.

На думку автора, правова система України знаходиться у стані свого оновлення, розвитку, що зумовлює особливості стану правопорядку, законності, правової культури та рівня розвиненості правової реальності загалом. Виявлення характерних особливостей окремих елементів правової системи здійснюється сучасними дослідниками у контексті цього положення. Проте, крім нього, існує значна кількість інших факторів-причин, які накладають відбиток на сферу здійснення юридичної професії та виступають як властивість функціонування правової системи України або тенденція її розвитку.

У дисертації зазначено, що одним з важливих принципів, який належить до методологічних, є визнання безпосередності взаємозв'язку між тенденціями розвитку правової системи, її складових, та тенденціями розвитку окремих правових явищ. Так, аналіз нормативної, ідеологічної, організаційної бази правової системи України дозволив автору виявити тенденції гуманізації, демократизації правової ідеології, диференціації та новелізації законодавства, інтеграції до європейського правового простору тощо, які по-різному впливають на стан здійснення професійної діяльності юристів та перспективи її розвитку. Автором привернуто увагу на низку причин та умов, які впливають на юридичну діяльність та зумовлюють: низький рівень ефективності правосуддя, правоохоронної та правозахисної діяльності; прояви непрофесійності у прийнятті рішень, а іноді й бюрократизму, корумпованості, що ставить юристів по той бік закону; деморалізацію кадрового складу тощо, а як результат – низький рівень захищеності прав та свобод громадян.

Відповідні недоліки існують у галузях юридичної науки та освіти, де справедливої критики зазнає якість наукових та освітніх послуг, що пропонуються науковими та навчальними закладами державної та недержавної форм власності, а також склався порівняно прогнозований, але неконтрольований процес підготовки фахівців юридичного профілю, що призвело до дисбалансу на ринку праці, де пропозиція значно перевищила попит на юристів. Юридична наука та освіта продовжують залишатися значною мірою відірваними від потреб юридичної практики, а професійні об’єднання юристів відсторонені від наукового та освітньо-виховного процесів.

Підсумовуючи, автор зробив висновок, що напрями розвитку правової системи України знайшли своє  втілення у багатьох явищах правової дійсності, в тому числі у юридичної діяльності, а також підкреслив, що найбільш значущими факторами, які впливають на галузь правових робіт, на правовий розвиток країни, є тенденції гуманізації, демократизації, інтеграції, які зумовлюють зміну змісту, форм, мети та інших елементів юридичної діяльності.

У Висновках сформульовано найбільш суттєві результати дослідження, отримані внаслідок вирішення загальної наукової проблеми, суть якої полягає в осмисленні теоретичних та методологічних засад юридичної діяльності, стану та перспектив її розвитку в умовах становлення громадянського суспільства, соціально-правової держави, трансформації правової системи України в контексті її світової та європейської  інтеграції, збереження самобутності національного права.

Юридична діяльність, як складне соціальне явище, є предметом дослідження як загальноправових, так і галузевих правових наук, на підставі чого виявлено три можливі рівні пізнання юридичної діяльності – філософський, теоретико-правовий та прикладний (або галузевий).

На філософському рівні сформовано філософську базу досліджень, обґрунтовано засади домінуючої парадигми праворозуміння. На теоретико-правовому – розроблено методологічну основу, сконструйовано модель та поняття юридичної діяльності, досліджено аспекти її взаємодії з іншими правовими явищами. На галузевому рівні досліджено прикладні завдання, що зумовлені проблемами правового регулювання та походять із фактичної професійної спеціалізації діяльності юристів.

Сучасними дослідниками проблематики юридичної діяльності використовуються різні методологічні підходи, вибір яких зумовлений метою та змістом пізнавальних завдань. Найпоширенішими серед них є комплексний, прагматичний, деонтологічний, системний, структурно-функціональний та соціологічний. Із змінами світоглядних орієнтирів у правознавстві частіше використовується комплексний підхід, завдяки чому розширюється різнобічна характеристика юридичної діяльності відповідно до умов та практики правового розвитку сучасного суспільства.

Домінування у сучасній юридичній науці світоглядного плюралізму, а також складність досліджуваного предмета зумовлюють складний характер методології досліджень юридичної діяльності. Серед таких методологічних підходів, як функціональний, структурний, історичний, статистичний, порівняльно-правовий тощо для досліджень юридичної діяльності ефективним є діяльний підхід, який дозволяє розглянути юридичну діяльність як умову, форму, результат, процес існування правових явищ у контексті людської активності. У сфері досліджень юридичної діяльності перспективними напрямами його застосування можуть бути структура діяльності, засоби здійснення, гарантії, функціональне призначення, ефективність тощо. При цьому базовими категоріями діяльного підходу є “рух”, “активність”, “поведінка”, “дія”, “діяльність”, “структура діяльності”, “середовище здійснення діяльності”, “спілкування”.

Історико-правовий аспект пізнання юридичної діяльності зумовлюється необхідністю дослідження джерел формування та тенденціями розвитку юридичної діяльності в конкретних історичних умовах. Основою історико-правових досліджень юридичної діяльності має стати аналіз причин виокремлення професійного прошарку юристів, їх подальшої професійної спеціалізації, серед яких домінуючими є розвиток права, формування державно-правових інститутів, розширення сфери правового регулювання, що виявилося на прикладах історії Давнього Риму.

На підставі проведеного аналізу характеристик юридичної діяльності здійснено їх систематизацію, в результаті чого виокремлено властивості соціального, правового та власне юридичного характеру, що дозволяє зіставляти юридичну діяльність з іншими видами соціальної діяльності, виявляти загальне та особливе. Зокрема, до загальних характеристик належать: здійснення діяльності у різних сферах суспільного життя, відповідність потребам та інтересам розвитку суспільства,  наявність внутрішньої структури, зовнішньої форми прояву. Особливими властивостями, які дозволяють виділити юридичну діяльність із загального кола правової діяльності є її професійність та юридизм.

У співвідношенні за обсягом категорій  “соціальна діяльність”, “правова діяльність”, “юридична діяльність” склалася певна ієрархія, де кожна наступна категорія охоплюється обсягом змісту попередньої.

У структурно-функціональній характеристиці юридичної діяльності слід використовувати пізнавальні можливості загальної та сукупної структури. Якщо науково-теоретична модель загальної структури юридичної діяльності тривалий час залишається без принципових змін, то сукупна структура характеризується рисами динамізму, що зумовлено появою нових видів та підвидів юридичної діяльності, розширенням сфер її впливу, тенденціями глобалізації та диференціації у правовій системі.

Практична діяльність юристів, як основна форма здійснення юридичної діяльності, у вузькому її розумінні за обсягом співпадає зі змістом поняття юридичної практики. Будучи невід'ємним та інтегруючим фактором суспільних відносин, окремою сферою застосування праці юристів, вона перебуває у взаємодії з такими сферами, як юридична наука та юридична освіта та разом із ними становить єдине ціле – поняття юридичної діяльності. Разом із цим юридична практична діяльність характеризується рисами професійності, законності, формальності, процедурності, обов'язковості прийнятих владних рішень, а також чесності, порядності, справедливості тощо, які закріплюються нормативно. Серед інших ознак виокремлюються такі, що теоретично сформулювані, зокрема,: системність, престижність, колективність праці, конфліктність, віднесеність до внутрішньої будови правової системи.