ХИРУРГИЧЕСКОЕ ЛЕЧЕНИЕ БОЛЬНЫХ С ДЕФЕКТАМИ МЯГКИХ ТКАНЕЙ ГОЛОВЫ

Краткое содержание

Матеріали та методи дослідження. Дослідження базується на основі аналізу результатів хірургічного лікування 72 хворих з дефектами м'яких тканин голови різної локалізації, складності, етіології, поширеності. Пацієнти перебували на стаціонарному лікуванні у відділенні мікросудинної та пластичної хірургії Національного інституту хірургії та трансплантології імені О.О.Шалімова АМН України протягом 11 років (з 1990 по 2007 рр.). В 30 випадках хворі, що складали контрольну групу в дослідженні, перенесли різні традиційні оперативні втручання до звернення в клініку, та в результаті не було досягнуто адекватної функціональної та естетичної їх реабілітації. Вивчалися причини незадовільних результатів традиційних методів хірургічного лікування, та на основі аналізу власних спостережень проводилася оптимізація діагностичної та лікувальної тактики усунення дефектів. Діапазон віку пацієнтів (жінок – 29 (40,3%) та чоловіків – 43 (59,7%)) у більшості був представлений від 20 до 40 років (72,3% випадків), тобто найбільш працездатними особами, що зумовлює високу соціально–економічну значущість проблеми.

Всіх хворих умовно розподілено на наступні клінічні групи залежно від характеристик дефектів тканин, що визначені у розробленій нами систематизації дефектів.

1.    Обширні дефекти обличчя – 28 (38,9%) пацієнтів.

2.     Складні дефекти обличчя – 36 (50%) пацієнтів.

3.    Дефекти волосистої частини голови – 8 (11,1%) пацієнтів.

Комплекс обстеження пацієнтів включав клінічні, ультразвукові, рентгенологічні, електрофізіологічні, гістологічні, бактеріологічні, статистичні методи. Під час огляду особливу увагу звертали на локальний статус, ступінь функціональних розладів, наявність естетичної вади.

Під час оцінки локального статусу враховували наступні особливості: глибину дефекту, його площу, дефіцит тканин, локалізацію, стан трофіки навколишніх тканин, просторове співвідношення потенційних аксіальних судин клаптя та дефекту, етіологію.

За допомогою ультразвукових методів вивчали глибину дефекту, склад уражених тканин та перифокальних. У режимах кольорове допплерівське картування (КДК), двохмірне сірошкальне зображення (2D), імпульсно–хвильова допплерографія (PW), енергетичне допплерівське картування (ЕДК), використовуючи лінійні датчики з частотою 7,5–10–12,5 МГц на апаратах AU–5 “Harmonic” та “Technos MPX” (Esaote, Італія) проводили верифікацію мальформації судин в зоні дефекту, оцінювали індивідуальну ангіоархітектоніку та забеспечували інструментальний моніторинг. За допомогою лазерної допплерівської флоуметрії (ЛДФ) вивчали стан локального кровотоку на капілярному рівні у невеликих ділянках біологічних тканин. ЛДФ дозволила аналізувати гемодинаміку шкіри клаптів у період ектстензії у реальному масштабі часу на основі інтегральної інформації обстеження капілярів. Обстеження проводили на апараті       PeriFlux PF–3, «PRIMED» (Швеція). Розтягнення комплексів тканин, моніторинг їх стану проводили за методикою запропонованою G.S.Sasaki (1998).

Серед рентгенологічних методів використовували рентгенографію у стандартних проекціях, комп'ютерну томографію з просторовим моделюванням анатомічних структур, ортопантограму, рентгеноконтрастну ангіографію. У випадках, коли виявляли мальформацію судин з чітким визначенням джерела кровопостачання, виконували рентгеноендоваскулярну оклюзію (РЕО) останнього на першому етапі лікування на апараті Multistar поліуретановими емболами (ППУ–203–3; ТУ–У–24595788.002–99; р. с. № 767/99 з діаметром до 140–400 мікрон в кількості 120 мг).  Отримані дані опрацьовували загальноприйнятими для медико–біологічних досліджень параметричними і непараметричними методами статистичного аналізу. Оцінку результатів проводили на персональному комп’ютері програмою статистичного аналізу «Statistica 5.0».