Ходорівська Н.В. Моделі соціальної адаптації потерпілих від Чорнобильської катастрофи

Краткое содержание

Основний зміст роботи.

У вступі сформульовано актуальність теми дослідження, вказано зв'язок роботи з науковими програмами,  визначено мету й завдання дослідження, окреслено наукову новизну результатів роботи, їх практичну значущість, наведені дані про апробацію результатів та публікації.

Перший розділ "Теоретичні підгрунтя аналізу соціальної адаптації людини до наслідків Чорнобильської катастрофи" містить перегляд теоретичних підходів до вивчення специфіки адаптування особистості до глобальної катастрофи. Моделі соціальної адаптації потерпілих розглянуто як життєві практики, спрямовані на відновлення гомеостазу особистість-ситуація, порушеного після катастрофи; аналіз скеровано у двох основних напрямах: аналіз адаптивних ситуацій, що склалися у потерпілих різних груп; аналіз особистісних адаптивних процесів.

Виконане загальне теоретичне визначення феномена адаптивної ситуації після аварії на ЧАЕС у її цілісному розумінні як соціально травматичної, екосоціальної, ризикогенної, сформованої у соціумі на трьох  рівнях - мега-, макро- та мікро- соціальному. Чинники ситуації розглянуто у п'яти ситуаційних вимірах: екологічному, інформаційному, правовому, економічному, соціальному; негативні чинники визначено як ризикогенні, на протидію яким має бути спрямована ризикознижуюча (адаптивна) поведінка особистості.

Концептуалізацію поняття адаптації виконане з позицій соціології, соціальної психології та психології. Використані положення теорії соціальної дії Т.Парсонса для аналізу системи діюча особа – ситуація і визначено ставлення діючої особи до ситуації як внесок у її розвиток. Відношення актора до ситуації розташовується осі активність-пасивність, яку використано як координатну для типізації моделей соціальної адаптації.

На засадах теорії З.Фрейда виокремлено основні внутрішньо особистісні зусилля як передумову процесу адаптування – усвідомлення адаптантом ситуації, її реалій. Отже, усвідомлення – неусвідомлення ситуації особистістю – друга координатна вісь, в якій варіюються моделі соціальної адаптації.

Проаналізовані загальнотеоретичні підходи А.Адлера, Е.Еріхсона, В.Франкла, А.А.Налчаджяна, Л. Фестінгера, Дж.Келлі, Дж. Роттера, А.Бандури, К.Левіна до вивчення особистісних адаптивних процесів. Визначені основні особистісні детермінанти адаптивних зусиль та напрями активності/пасивності адаптантів: когнітивний, комунікативний, поведінковий.

Для аналізу адаптивних змін уявлень особистості сконструйовано  схему картини світу як поєднання двох підпросторів: Я (Образ тіла, Я-матеріальне, Я-соціальне, Я-духовне) та Оточуюче середовище (Природа, Інші, Діяльність). Виокремлено "імовірну", "знайому", "близьку" частини підпростору Оточуюче середовище, де в сфері Діяльність окреслюються зразки адаптивної діяльності по мірі інтеріоризації, перед закріпленням в Я-соціальному.

Процеси адаптування в самооцінках потерпілих віддзеркалюють зміни у картині світу особистості, які аналізуються   в парних просторових координатах і трьох аспектах, де розгортається адаптування. Отже, в координатах усвідомлення - неусвідомлення й активність - пасивність, у когнітивному, комунікаційному і поведінковому  аспектах розгорнуто теоретичну типологію моделей соціальної адаптації особистості.

В позитивній частині координати усвідомлення в напрямі від найбільшої до найменшої активності адаптанта розташовуються моделі триспрямованої (когнітивної, комунікаційної, поведінкової),  двоспрямованої (комунікаційної, поведінкової), односпрямованої (комунікаційної) активності та усвідомленої пасивності. Зауважено:  когнітивна та комунікаційна пасивність детермінує відсутність нових знань у адаптанта, отже, односпрямована поведінкова активність не формує моделі адаптації.

В негативній частині координати усвідомлення в напрямі зменшення  активності розміщені моделі двоспрямованої неусвідомленої (комунікаційної, поведінкової), односпрямованої (комунікаційної) неусвідомленої, хаотичної (поведінкової) активності та неусвідомленої пасивності. Теоретично підсумовано: імовірне формування у потерпілих усього спектра моделей; моделі, на основі усвідомлення та активності дозволять реально знизити ризики ситуації; моделі на основі неусвідомлення свідчать про наявність психологічного захисту у адаптанта.

У другому розділі "Основні характеристики адаптивних ситуацій, сформованих після Чорнобильської катастрофи" на основі збудованого в першому розділі теоретичного конструкта ситуації та результатів різногалузевих досліджень здійснюється аналіз їх реалій, чинників, масштабу їх впливу та динаміки змін адаптивних ситуацій макрогруп потерпілих і з'ясовуються передумови й обмеження втілення в реальних ситуаціях потерпілих зазначених типів моделей адаптації.

Описані особливості вияву екологічного ризику в реаліях Чорнобильської катастрофи, в контексті об'єктивних та суб'єктивних складових оцінювання. Порівняння об’єктивного і суб’єктивного способів оцінювання детерміноване якістю ситуації не як природної, відокремленої від людини, а як екосоціальної,  оцінки і характеристики  якої одержані соціальними акторами з власних мотивацій або на соціальне замовлення.

Отже, окреслено масштаб і варіативність реального забруднення та розмаїття його впливів на людський організм як об'єктивні складові радіологічного ризику – формоутворюючого, мега-масштабного фактора у адаптивних ситуаціях потерпілих. Описано суб'єктивні складові оцінювання радіологічного ризику: соціальні умови, в яких воно виконувалось; унікальність та новизна ситуації; відсутність наукових оцінкових конструктів для її вивчення. Реальними знаннями не було наповнено основний оцінковий конструкт: міра забруднення території – індивідуальна доза – міра ризику – способи захисту. Наголошено, що зазначені об'єктивні та суб'єктивні складові наукового оцінювання зумовили тривалість дослідного опрацювання фахівцями реалій ситуації, отже, створили для потерпілих суперечливі умови наявності ризику і невизначеності його впливу, а також невизначеності засобів захисту від нього. Це зумовило посилення ваги таких складових суб'єктивного оцінювання потерпілими радіологічного ризику, як власний досвід та особисте самопочуття, які віддзеркалюються в суб'єктивних оцінках ризику для здоров'я. Підсумовано: радіологічний ризик чинний в макроситуаціях переселених і ліквідаторів як вже здійснений негативний тиск на здоров'я, а в ситуаціях мешканців забруднених регіонів – як пролонгований, найбільш ризиковий для самоселів, а найменш – для мешканців зони радіологічного контролю.

Проаналізоване інформаційне поле після катастрофи як джерело фахових оцінок: міри забруднення, впливу забруднення на здоров'я та можливостей зниження ризику. Ці теми визначено як основні семантичні аспекти інформаційного потоку, значущі для адаптування. Надходження інформації з окреслених тем розглянуте в динаміці; визначено її детермінанту: стиль управління в суспільстві. Окреслено якість (семантичні, динамічні, термінологічні аспекти) інформаційних чинників ситуації як макромасштабну ризикогенну, що перешкоджає когнітивній активності адаптантів.

Досліджені соціально-правові чинники ситуацій потерпілих у контексті їх сприяння/несприяння адаптивним процесам. Проаналізовано управлінські підходи до ліквідації наслідків аварії як чинники формування правового поля, окреслено специфіку розробки і використання ризикознижуючих засобів. Розглянуто концепції безпечного проживання населення на територіях із підвищеними рівнями радіоактивного забруднення. Відмічені позитивні (широка соціальна спрямованість) сторони Чорнобильського законодавства України та його вади (недостатня економічна та наукова обгрунтованість), обмежуючі його позитивний вплив.

Проаналізовано особливості матеріально-економічних ситуацій різних груп потерпілих, визначені особливості фінансування Чорнобильських програм, описано динаміку економічних змін. Відзначено зміни в управлінських підходах, що зумовило перегляд фахових ризикознижуючих розробок і відбір найбільш ефективних і маловитратних засобів. Підсумовано: економічні чинники макроситуацій справляють суперечливий вплив на адаптацію потерпілих.

Окреслено особливості відносин потерпілих з іншими соціальними акторами, дієвими в соціумі на макросоціальному рівні, в контексті перетворення соціально травматичної ситуації в нормальну: управлінці всіх щаблів влади, фахівці з Чорнобильської проблематики (медики, радіологи, сільгоспрадіологи), працівники мас-медіа та ін., різноспрямовані зусилля яких сприяли доланню соціально-травматичних симптомів у соціумі. Визначено етапи долання Чорнобильської катастрофи спільнотою, що опинилась в регіоні її травматичного впливу: усунення безпосередньої загрози для життя людей;  формування уявлень про нові умови; створення й апробація засобів захисту;  розповсюдження ризикознижуючих зразків поведінки. На цих етапах визначено нерівномірну дієвість зазначених акторів у контексті адаптування до нових ситуацій різних груп потерпілих.

Окреслено специфіку новоутворених стосунків між макрогрупами, представники яких втілюють у житті, символізують для суспільства різні життєві позиції, вибори, переживання і способи дії у змінених екосоціальних умовах, що зумовлює накопичення нового соціокультурного досвіду, набутого після Чорнобильської катастрофи. Показано: соціальні актори, які діють у новій екосоціальній ситуації, інноваційними зусиллями намагаються відновити  рівновагу людина-середовище, збагачують соціальний досвід, розширюють адаптивну підсистему дій соціальної системи. Визначено: медики виявляються найвпливовішими соціальними акторами в контексті побудови соціальних стосунків, які сприяють адаптаційним процесам.

Зазначається, що життєва ситуація кожної групи потерпілих має в соціальному вимірі власну специфіку. Відзначено переселених як групу, стосунки адаптантів якої з зазначеними дієвими соціальними акторами довелося формувати у новому соціальному середовищі. Отже, комунікаційна активність має для цієї групи адаптантів особливу вагу. Наголошено також на специфіці соціальної ситуації самоселів, для яких  стосунки з фахівцями (персоналом) зони відчуження детермінують не тільки адаптацію, а й життєзабезпечення (матеріальне, медичне). Для мешканців забруднених територій відзначено вагомість соціальних стосунків із фахівцями-сільгоспрадіологами у контексті можливостей зниження радіологічного ризику.

Як висновок аналізу ситуацій гіпотетично зазначається деактуалізація в сучасних умовах типів моделей, розташованих у негативній половині координати усвідомлення. Підсумовується: в ситуації адаптанта з кожної макрогрупи виокремлюється специфічний набір ризиків, отже, окреслюються  один або кілька основних напрямів дій щодо їх зниження. Відповідно до напрямів ризикозниження для адаптантів кожної групи визначені найбільш і найменш ефективні  типи моделей соціальної адаптації. Основним ризиком, чинним на мегасоціальному рівні, є радіологічний ризик для здоров'я, отже, для всіх груп потерпілих актуальною адаптивною дією є оздоровлення та лікування, а також ефективні стосунки з медиками. На основі аналізу екологічного та інформаційного вимірів ситуації зазначається: модель триспрямованої активності не може бути широко розповсюджена серед потерпілих. Наголошується, що найбільш ефективними моделями в адаптивних ситуаціях самоселів і переселених є моделі з активною комунікацією, а саме двоспрямованої та односпрямованої (комунікаційної) активності. Для мешканців забруднених територій, які перебувають під дією радіологічного чинника,  актуальним є зниження радіологічного ризику, отже,  ефективною  моделлю є модель двоспрямованої активності, з діяльнісною ризикознижуючою компонентою.

У третьому розділі "Емпірична верифікація моделей соціальної адаптації потерпілих" на основі побудованого теоретичного підходу, з урахуванням специфіки адаптивних ситуацій кожної групи потерпілих, проводиться емпіричне дослідження адаптивних процесів, що проходять у їх життєдіяльності.

Простежено динаміку життєвих ситуацій потерпілих в екологічному,  інформаційному, правовому, економічному та соціальному вимірах у самооцінках потерпілих. В кожному вимірі проведено порівняльний аналіз оцінок потерпілих із попередньо визначеними реаліями ситуацій; визначається  адекватність усвідомлення потерпілими об'єктивів ситуації. З'ясовано, що у всіх вимірах, крім екологічного, оцінки потерпілими життєвих ситуацій збігаються з об'єктивними їх показниками, як в міжгруповому, так і в динамічному порівняльному аспектах, що підтверджує адекватність усвідомлення ситуацій потерпілими.

Виявлено: в екологічному вимірі оцінки потерпілих розбіжні з реаліями ситуацій забруднення радіонуклідами об'єктів довкілля. Об'єкти "близького" довкілля оцінюються потерпілими як менш забруднені, ніж об'єкти "знайомого" довкілля. У такий спосіб засвідчується фрагментарність усвідомлення потерпілими екологічного фактору, що фіксує наявність у них психологічного захисту від радіологічного ризику. Підкреслено: психологічний захист є характерним не тільки для мешканців уражених регіонів, а і для переселених, що засвідчує високу психологічну актуальність для них радіологічного ризику. Підсумовано: для більшості потерпілих характерними є адекватні уявлення життєвих ситуацій, із фрагментарним усвідомленням їх екологічного виміру; моделювання соціальної адаптації розташовуємо відповідно на позитивній половині координатної осі усвідомлення.

Самооцінки підпростору Я адаптантів розглянуто в двох ракурсах: узагальнено – визначенням інтегральних індексів соціального самопочуття потерпілих, та детально – розглядом окремих самооцінок Образу тіла, Я-матеріального, Я-соціального, Я-духовного. Порівняльним аналізом інтегральних індексів соціального самопочуття у міжгруповому та динамічному аспектах виявлено позитивну динаміку самопочуття всіх груп потерпілих, що є свідченням поступового зростання рівня адаптованості всіх груп. Відзначається групова неоднорідна динаміка змін соціального самопочуття потерпілих, що віддзеркалює неоднорідність змін у їх життєвих ситуаціях.

Для окреслення Образу тіла адаптантів проведено порівняльний аналіз самооцінок здоров'я потерпілих у міжгруповому і динамічному аспектах. Установлено: зростання задоволеності здоров'ям пов'язане не з реальним його покращанням, не з поліпшенням медичної допомоги, а із зниженням темпів його погіршення, з певною стабілізацією самопочуття.

Описане Я-матеріальне потерпілих за самооцінками матеріального стану сім'ї, оцінками його змін та оцінками харчування. Виявлено певну тенденцію до стабілізації матеріального стану адаптантів усіх груп. Однак, у населення забруднених регіонів не відмічається позитивних змін у зниження радіологічного ризику за рахунок харчування чистими продуктами; цей адаптивний зразок поведінки не розповсюджений.

Вивчено Я-соціальне адаптантів на основі аналізу відносин потерпілих у мікросоціальному розрізі (з родиною, друзями, сусідами та ін.). Визначено: найбільш яскраво простежується зростання згуртованості в мікроосередках самопоселенців; наголосимо їх комунікаційну активність. В інших макрогрупах на тлі невеликого загального зростання згуртованості помітне зростання частки (до одної п'ятої)  респондентів, які одержують допомогу в однобічному порядку і яких можна вважати комунікаційно пасивними.

Детальний аналіз самооцінок застосування різних зразків адаптивної поведінки в різних групах потерпілих засвідчує зростання розповсюдження в життєвих практиках застосування ризикознижуючих засобів.   Доведене суттєве зміцнення Я-соціального адаптантів в усіх групах потерпілих завдяки зростанню комунікаційної і поведінкової активності.

Досліджено Я-духовне потерпілих  у самооцінках оволодіння життєвою ситуацією та оцінках міри потерпання від катастрофи. Визначено: найбільш збереженим (з усіх груп) є Я-духовне самоселів завдяки додержанню особистого рішення щодо місця проживання і, відповідно, оволодіння своєю життєвою ситуацією.

Для визначення взаємозв'язку між оцінками ризиків та  вибором адаптивної поведінки потерпілими різних груп сконструйовано і застосовано  індекс психологічного самопочуття. Кореляція психологічного самопочуття з оцінками ризиків втрати адаптантами життєво важливих факторів доводить існування в кожній макрогрупі особливого актуального набору ризиків. Для контрольної групи встановлена відсутність кореляцій між психологічним самопочуттям та оцінками ризиків. Установлено також кореляційні зв'язки психологічного самопочуття з обізнаністю та застосуванням ризикознижуючих засобів адаптантом, що доводить дієвість в адаптуванні активної поведінки.

Установлено: поведінково активні адаптанти є також і комунікаційно активнішими за інших, і відповідно, поведінково пасивні респонденти є менш активними в комунікації.

Показано: група потерпілих з активною поведінкою має дещо вищі самооцінки здоров'я; краще оцінює своє уміння долати життєві проблеми, отже, дещо краще адаптована, ніж респонденти з пасивною позицією, попри те, що ці групи мають однаковий статево-віковий розподіл. Отже, верифіковано два типи моделей соціальної адаптації потерпілих: модель двоспрямованої активності та модель усвідомленої пасивності.