ХОЗЯЙСТВЕННО-ПРАВОВОЙ СТАТУС ЧАСТНОГО ПРЕДПРИЯТИЯ В УКРАИНЕ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Розділ 1. Загальна характеристика приватного підприємства як суб`єкта господарювання складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Соціально-економічні і організаційно-правові передумови виникнення та становлення приватних підприємств» досліджено історичні передумови виникнення й розвитку приватного підприємства як самостійної організаційно-правової форми суб`єктів господарювання у вітчизняному праві.

Стверджується, що на території України підприємства, створені на приватній власності його засновника (так звані, торгові підприємства), з`явились у ХІХ столітті. Приватне підприємство, як самостійна організаційно-правова форма господарювання, було легалізовано лише у 1991 році, що було відповіддю на потреби роздержавлення економіки та забезпечення свободи підприємницької діяльності на пострадянському просторі.  

Виявлено, що соціально-економічними передумовами виникнення та розвитку приватних підприємств стало реформування економіки шляхом проведення приватизації з метою впровадження багатоукладної економіки, пріоритету розвитку соціальної сфери, створення умов для накопичення грошей населенням, розвиток кредитно-банківської системи, розвиток вільної торгівлі. Організаційно-правовими передумовами виникнення приватних підприємств в Україні стала легалізація в 1991 році Законом «Про власність» приватної форми власності фізичних осіб – громадян, легалізація підприємницької діяльності громадян Законом «Про підприємництво», легалізація різноманіття організаційно-правових форм господарювання, зокрема, приватного підприємства як самостійного суб'єкта господарювання. Встановлено, що введення у господарський оборот приватних підприємств, як особливої організаційно-правової форми суб'єктів господарювання, було обумовлене встановленою законодавством можливістю громадян бути власниками засобів виробництва і використовувати власне майно для підприємницької діяльності, а також для створення на основі власного майна господарських комерційних організацій, що було легалізовано з прийняттям в 1991 році Закону України «Про підприємства в Україні».

У підрозділі 1.2. «Поняття і види приватних підприємств» здійснено аналіз існуючих точок зору про правову природу приватного підприємства, які коливаються від повного заперечення до визнання його  правосуб`єктним.

Досліджено та допрацьовано визначення поняття приватного підприємства, яке сформульовано наступним чином: це – комерційна  господарська організація, що створена у встановленому законом порядку на основі майна громадянина України, іноземного громадянина, особи без громадянства або подружжя, що передається підприємству на правовому титулі, який встановлюється засновником, наділена правами та обов’язками (господарською компетенцією) для реалізації господарських та інших функцій, здатна нести самостійну юридичну відповідальність за результати господарської діяльності в межах закріпленого за нею майна.

Виділено чотири історичні етапи розвитку законодавства, що  регулює правовий статус приватних підприємств в Україні: 1) пізній радянський (1990–1991), коли у період «перебудови» законом СРСР «Про підприємства в СРСР» були легалізовані індивідуальне та сімейне підприємства, засновані на власності  радянських громадян.  Зазначені організаційно-правові форми стали прототипами приватного підприємства як суб'єкта господарювання; 2) становлення (1991–1998), коли поряд з індивідуальним підприємством Законом «Про підприємства в Україні» вперше введено у господарський оборот поняття «приватне підприємство», як засноване на власності окремого громадянина України  з правом найму робочої сили; 3) стабілізація (1998–2004 ), коли внесено зміни у Закон «Про підприємства в Україні», відповідно до яких приватне підприємство, як засноване на власності фізичної особи, стало однією з найпопулярніших форм господарювання у системі господарських організацій; 4) модернізація (з 2004 р. до теперішнього часу), коли введено у дію ГК України, відповідно до якого приватне підприємство діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства або на основі приватної власності суб'єкта господарювання – юридичної особи з можливістю використання найманої праці. Приватне підприємство залишається однією з найбільш популярних і поширених організаційно-правових форм суб`єктів господарювання в Україні.

Здійснено подальший розвиток класифікації приватних підприємств за наступними критеріями: за джерелами формування статутного капіталу приватні підприємства поділяються на: 1) створені на підставі власного майна однієї особи (засновника) та 2) створені на підставі спільного майна подружжя; за структурою органів управління та розмежування повноважень приватні підприємства поділяються на: 1) підприємства з участю засновника в оперативному управлінні (засновник виконує функції директора підприємства) та 2) підприємства без участі засновника в оперативному управлінні (залучення найманого директора).

У підрозділі 1.3. «Порівняльна характеристика організаційно-правових форм господарювання з одним засновником (учасником)» проведено порівняльний аналіз правового статусу приватного підприємства та інших одночленних суб'єктів господарювання недержавної форми власності, зокрема, господарських товариств з одним учасником. Встановлено, що за наявності перспектив розвитку корпоративних суб'єктів господарювання в Україні приватні підприємства також мають ряд позитивних рис, які сприяють досягненню мети підприємництва, а саме: спрощений порядок створення і державної реєстрації; структура органів управління і правовий режим майна приватного підприємства визначається його засновником на власний розсуд; господарська діяльність приватного підприємства не залежить від факту внесення засновником внеску до статутного капіталу.

Наголошується, що розвиток приватних підприємств як унітарних суб`єктів господарювання одночасно з корпоративними суб`єктами забезпечить реалізацію принципу економічного різноманіття і рівного захисту державою усіх суб`єктів господарювання. Обидві організаційно-правові форми господарювання мають право на існування і є досить перспективними у сфері малого бізнесу. 

Розділ 2. Господарська компетенція приватного підприємства складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Зміст господарської компетенції приватного підприємства» досліджено поняття та зміст господарської компетенції приватного підприємства як основної складової господарсько-правового статусу та виявлено її вплив на господарську діяльність цього виду підприємств.   

Уточнено зміст господарсько-правового статусу приватного підприємства наступним чином: це – встановлена нормативно-правовими актами та статутом сукупність прав та обов’язків щодо здійснення господарських та інших функцій із забезпечення економічних інтересів його засновника (приватний інтерес) і задоволення інтересів суспільства (публічний інтерес).

Встановлено, що правове становище приватного підприємства обумовлюється змістом його правосуб'єктності. Акцентовано увагу на тому, що обсяг правосуб'єктності залежить від функцій, цілей і завдань суб'єкта господарювання. Мета визначає загальну орієнтацію приватного підприємства, яка обумовлює сфери, види, завдання і форми його діяльності. Зауважується, що предмет та види діяльності позначають коло тих сфер суспільного життя, в яких буде досягатися мета приватного підприємства.  Предмет діяльності (види діяльності) можна змінити під впливом економічних, соціальних та інших умов.

Обґрунтовано, що  приватне підприємство, як суб'єкт підприємницької діяльності, може здійснювати лише ті види діяльності, які не суперечать його меті, встановленій у статуті засновником.

Встановлено, що господарську компетенцію приватного підприємства складають права та обов'язки, які, відповідно до закону та статуту, має приватне підприємство для реалізації завдань і здійснення функцій відповідно до цілей, встановлених засновником підприємства у статуті.

У підрозділі 2.2. «Компетенція приватного підприємства в організаційно-господарських відносинах» досліджено особливості управління приватним підприємством як суб`єктом організаційно-господарських відносин.

Встановлено, що структура органів управління та їх компетенція визначається засновником під час складання і затвердження статуту приватного підприємства. Запропоновано підхід до управління приватним підприємством шляхом розмежування у статуті повноважень засновника і сформованих ним органів управління підприємством та впровадження Типового контракту між засновником приватного підприємства і найманим директором, в якому зазначати права та обов’язки, обсяг відповідальності, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади, інші умови.

Акцентовано увагу на тому, що особливістю управління приватним підприємством є той факт, що засновник такого підприємства одночасно може бути його директором, тобто поєднувати повноваження вищого та виконавчого органу управління підприємства.

Досліджено різні наукові концепції щодо правової природи відносин між приватним підприємством і його засновником та встановлено, що характер таких відносин – корпоративний, тому що вони виникають лише під час створення підприємства як комерційної господарської організації, по суті, є організаційно-господарськими, існують на засадах участі у підприємстві його засновника, зміст таких відносин становлять суб'єктивні права та обов'язки приватного підприємства, з одного боку, і його засновника – з іншого. Вони мають як майновий, так і немайновий (організаційний) зміст.

Проаналізовано правове становище засновника приватного підприємства і учасника господарського товариства з одним учасником та обґрунтовано висновок про те, що зміст прав засновника приватного підприємства та учасника господарського товариства рівнозначний. Встановлено, що приватне підприємство, залишаючись унітарним суб`єктом господарювання, є суб'єктом корпоративних відносин, тому що передаючи власне майно на баланс створюваного підприємства (через акт приймання-передачі майна в якості внеску до статутного капіталу), засновник приватного підприємства отримує право на участь в управлінні, одержанні прибутку та усіх активів, що залишились після ліквідації підприємства. У сукупності ці права становлять зміст корпоративних прав, передбачених ст. 167 ГК України. Обгрунтовано висновок про те, що корпоративні права реалізуються не тільки засновниками (учасниками) корпоративних підприємств у контексті ст. 63 ГК України, а й засновниками унітарних підприємств (зокрема, приватного підприємства).

У зв'язку з проблематикою цього наукового дослідження запропоновано розширити межі юрисдикції господарських судів шляхом внесення відповідних змін до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) щодо встановлення виключної юрисдикції господарських судів у справах, що виникають у спорах між приватним підприємством та його засновником, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності приватного підприємства, та до ст. 16 ГПК України щодо встановлення виключної підсудності цієї категорії справ. Також запропоновано внести зміни до ст. 14.1.49 Податкового кодексу України (далі – ПК України) щодо права на отримання дивідендів засновником приватного підприємства.

У підрозділі 2.3. «Майнові права та обов’язки приватного підприємства у господарсько-виробничих відносинах» досліджено таку ознаку приватного підприємства, як майнова відокремленість, яка становить матеріальну основу діяльності підприємства, забезпечує достатній рівень майнової самостійності у господарських відносинах.

Встановлено, що законодавство не передбачає обов'язкового мінімального розміру статутного капіталу для приватних підприємств. Проте, на підставі аналізу матеріалів господарської практики обґрунтовується висновок про те, що засновник може за своєю ініціативою сформувати статутний капітал приватного підприємства для того, щоб підвищити рівень довіри до свого підприємства з боку контрагентів. Засновник приватного підприємства може внести у статутний капітал в якості внеску гроші, обладнання, нерухомість, майнові права, у т.ч., права на інтелектуальну власність.

Встановлено, що відповідно до чинного законодавства України, приватне підприємство може бути як власником майна, переданого йому засновником при формуванні статутного капіталу, так і невласником переданого засновником майна і закріпленого на обмеженому речовому праві засновником (зокрема, праві господарського відання).

Запропоновано критерії вибору підстав закріплення майна за приватним підприємством в залежності від напрямів діяльності, визначених у статуті, розмежування функцій вищого і виконавчого органу управління підприємством та обсягу господарської компетенції.  З метою гарантії своїх інтересів засновнику рекомендовано закріплювати майно за підприємством на праві власності лише у разі, якщо оперативне управління буде здійснюватися безпосередньо засновником. В іншому разі з метою збереження власного майна від втрати доцільно закріплювати його за створюваним підприємством на праві господарського відання.

Підговлено пропозиції щодо внесення відповідних змін до ГК України, ГПК України та ПК України.

Розділ 3. Інші особливості господарсько-правового статусу приватного підприємства складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Створення та припинення приватного підприємства, припинення прав засновника» розглянуто умови створення та припинення приватного підприємства, припинення прав його засновника.

Встановлено, що законодавством нечітко врегульовано момент виникнення правосуб'єктності приватного підприємства – момент створення приватного підприємства відрізняється від моменту його державної реєстрації. Наголошується, що при створенні приватного підприємства затвердження статуту засновником саме по собі свідчить про його волевиявлення, тому у цьому випадку законодавець не вимагає складання рішення про створення юридичної особи як окремого документа. Теза про те, що суб'єкт підприємництва вважається створеним з моменту затвердження його установчих документів або прийняття рішення про створення у випадках, коли установчі документи не є обов'язковими, має практичну значимість і вимагає додаткової конкретизації стосовно приватного підприємства. У зв'язку з цим пропонується внести відповідні зміни до ст. 113 ГК України.

З’ясовано, що законодавством України не встановлено особливих вимог щодо припинення приватних підприємств – підстави та умови припинення цих суб`єктів господарювання є загальними.

Виявлено причини, які обмежують популярність приватного підприємства у сучасній системі господарюючих суб'єктів, однією з яких, поряд з неповною визначеністю правового статусу засновника приватного підприємства, неврегульованістю його взаємин із заснованим підприємством, є проблема відчуження (припинення) прав засновника. Встановлено, що відчуження прав засновника приватного підприємства являє собою активні дії такого засновника, який з власної волі і в своїх інтересах передає належні йому права іншим особам у результаті досягнутої угоди між ними. Відчуження є добровільною формою припинення прав засновника приватного підприємства. Припинення прав засновника приватного підприємства є більш широкою категорією: добровільне відчуження (продаж, дарування, міна), примусове відчуження (звернення стягнення на закладені права засновника, примусова ліквідація підприємства) і припинення прав у результаті події (смерті засновника, оголошення його померлим).

Проаналізовано окремі форми відчуження (припинення) прав засновника приватного підприємства: відчуження речових прав на майно підприємства, відчуження корпоративних (майнових) прав, відчуження частки у статутному капіталі підприємства, заміна особи у зобов'язанні (цесія) і перехід прав у результаті події.  Встановлено, що переважним правовим способом відчуження (припинення) прав засновника приватного підприємства іншим особам є відчуження майнових прав засновника приватного підприємства,.

Обґрунтовано пропозицію щодо встановлення у Модельному статуті приватного підприємства положення про порядок управління таким суб`єктом господарювання після смерті (оголошення померлим) засновника, що забезпечить безперервність діяльності приватного підприємства у разі настання цієї події. Запропоновано встановити, що у разі смерті засновника приватного підприємства до оформлення спадкоємцями права на спадщину управління підприємством здійснюватиме такий орган управління як кризовий менеджер, який матиме право підпису фінансових документів. Кризовим менеджером може бути як найманий директор (якщо такий є), так і хтось із інших осіб за вибором спадкоємців або нотаріуса чи за рішенням суду, якщо спадкоємців немає. Акцентовано увагу на тому, що у Модельному статуті необхідно визначити: 1) повноваження такої особи щодо порядку управління та її відповідальність за результати своєї діяльності; 2) перелік дій, які така особа не має право здійснювати у період управління підприємством; 3) заборону здійснення правочинів з розпорядження майна підприємства, якщо сума правочину складає десять відсотків активів підприємства за даними останньої річної фінансової звітності (з метою збереження спадкового майна); 4) заборону скорочення штатів працівників та звільнення працівників за ініціативою роботодавця (з метою дотримання соціальних прав трудового колективу підприємства); 5) заборону проведення добровільної реорганізації або ліквідації підприємства (з метою забезпечення безперервності господарської діяльності підприємства) 6) умови стимулювання  цієї особи та ін.

У підрозділі 3.2. «Господарсько-правова відповідальність приватного підприємства та його засновника» проаналізовано умови та межі господарсько-правової відповідальності приватного підприємства у господарських правовідносинах.   

Встановлено, що неплатоспроможність або банкрутство приватного підприємства є наслідком непрофесійного управління засновником або найманим директором, але у законодавстві не передбачено обов'язку засновника нести господарсько-правову відповідальність за борги створеного ним підприємства. Обґрунтована пропозиція щодо законодавчого закріплення положення про розмежування підприємницького ризику підприємства з ризиком засновника та директора приватного підприємства. Зокрема, у випадку настання неплатоспроможності приватного підприємства  або визнання його банкрутом, якщо це обумовлено винними діями засновника, вчинення яких підтверджено рішенням суду засновник зобов’язаний  нести солідарну відповідальність, а саме, відшкодовувати збитки за борги підприємства. Запропоновано встановити умову, за якою, якщо засновник приватного підприємства знаходиться у шлюбі, інший учасник подружжя не повинен нести таку відповідальність. Обсяг відповідальності найманого директора запропоновано визначати умовами контракту, який буде укладатися між ним та засновником під час найму.  Запропоновано обґрунтовану таким чином новацію закріпити у ст. 113 ГК України.