ХРИСТИЯНСЬКА ЕТИКА ЯК СВІТОГЛЯДНЕ ДЖЕРЕЛО СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО ПРАВА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження та його зв’язок із науковими програмами, планами, темами; сформульовано мету та задачі роботи, визначено об’єкт, предмет та методи дослідження, висвітлено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробацію результатів дослідження та публікації, структуру й обсяг дисертації.

Розділ 1 “Історико-теоретичні засади дослідження впливу християнської етики на становлення світоглядних орієнтирів українського народу” складається з трьох підрозділів, у яких представлено теоретико-методологічні засади дослідження впливу християнської етики на становлення світоглядних орієнтирів українського народу, визначені основні віхи її відродження в незалежній Україні, висвітлено сутність сучасної християнської етики в житті українців та її різновиди: православна, католицька, протестантська.

У підрозділі 1.1. “Ґенеза української етичної думки з позицій християнського вчення”  зазначається, що світоглядні джерела українського права висвітлюються в численних філософсько-правових, теологічних, соціологічних та психологічних дослідженнях, представлених у працях З. Антонюка, І. Беха, О. Данильяна, М. Жовтобрюха, А. Козловського, М. Костицького, С. Кримського, І. Луцького, С. Максимова, І. Нагаєвського, Н. Онищенко, М. Семчишина, В. Табачковського, В. Яніва та ін. У сучасній українській філософії права утвердилася думка, що світоглядними джерелами європейського права виступають: еллінська філософія права; теорія і норми римського права; християнська етика. Напевне, коли йдеться про хронологію методологічних джерел сучасного європейського права, це правильно; однак якщо взяти до уваги значення кожного з них для утвердження європейського права, то на перше місце слід поставити християнську мораль.

Методологічні засади, під впливом яких перебувало вітчизняне правознавство у радянський період, зумовили брак розгорнутих конструктивних досліджень християнської етики як джерела українського права. Причинами цього насамперед були надмірна ідеологізація юридичної науки, обмеження її методологічних засад класово-матеріалістичним підходом, недостатня увага до суб’єктивних внутрішніх детермінант права.

Окремі аспекти зазначеної проблематики висвітлені в працях вітчизняних та зарубіжних науковців: В. Бегініна, В. Букрєєва, К. Войтили, Д. Гільдебранда, А. Гусейнова, Р. Денисової, О. Дробницького, А. Єрмоленка, Ш. Журне, І. Ільїна, Б. Кістяківського, В. Клочкова, М. Козюбри, А. Колодного, М. Костицького, М. Кромпеця, І. Луцького, Г. Мальцева, Ж. Марітена, М. Мартиновича, Ж.-М. Обера, Ю. Оборотова, М. Орзіха, С. Рабіновича, І. Римської, Дж. Роулза, С. Сливки, В. Соловйова, Е. Соловйова, Ю. Тодики, Є. Федика, С. Франка, Л. Фуллера, В. Царенка, А. Шостака, Л. Ярмол та ін.

У підрозділі 1.2. “Відродження християнської етики в незалежній Україні” висвітлюються морально-релігійні аспекти суспільного життя в Україні перехідного періоду. Зазначається, що пожвавлення релігійної діяльності захопило переважно західні й центральні області республіки, на півдні та сході воно було незначним.

Гострота питання спрямувала розвиток міжцерковних контактів у русло активних практичних дій і рішучого перегляду богословських поглядів на існуючі проблеми. Так, у листопаді 1989 р. голова відділу зовнішніх церковних зносин РПЦ архієпископ Кирило виділив три зрізи проблеми греко-католицизму: богословський, політичний та гуманітарний. Він стверджував, що неприйняття унії з богословської точки зору не повинно перешкоджати наданню українським католикам східного обряду можливості молитися відповідно до їх традиції.

Серія робочих зустрічей представників РПЦ і Ватикану дозволила виробити рекомендації щодо нормалізації відносин між православними й католиками на Західній Україні та механізми їх реалізації, але конфлікт так і не був вирішений. Побоюючись поглинення греко-католицьким середовищем і не знаходячи достатньої підтримки з боку РПЦ, багато прихильників православ’я перейшли на позиції православної автокефалії в Україні.

У підрозділі 1.3. “Сутність сучасної християнської етики в житті українців та її різновиди: православна, католицька, протестантська” обґрунтовано, що християни, намагаючись пояснити вчення Ісуса Христа, дотримувалися різних поглядів щодо трактування своєї віри. Ці відмінності ставали в минулому і залишаються дотепер причиною запеклих богословських суперечок. Ті, хто дотримується офіційного, ортодоксального віровчення, та ті, хто віддає перевагу іншому трактуванню, стають вірянами традиційної чи дисидентських християнських церков. Основними християнськими конфесіями, трактування яких неможливе без розгляду самих принципів християнства, на сьогодні є православ’я, католицтво та протестантизм.

Західна (католицька) і Східна (православна) церкви відокремилися одна від одної на суто емоційному тлі через розбіжності з приводу папської влади. З часом утворилася систематизована доктрина розбіжностей між ними, і сьогодні їх можна поділити на: а) малоістотні (носіння бороди, дотримання юліанського чи григоріанського календаря, б) помітні відмінності, що стосуються таїнств (існування “чистилища”, процедура хрещення, час конфірмації, особливості причастя та відправлення меси, ставлення до розірвання шлюбів); в) принципові – питання про “філіокве” (представленості єдиного Бога у трьох рівноважних особах: Отця, Сина і Святого Духа чи первісності Отця і Сина) і владу папи.

Протестантизм – уособлення глибоких протиріч між середньовічним католицизмом і необхідністю його перетворень в епоху капіталізму. Так він виник. Протестантські рухи (реформати, кальвіністи, лютерани, баптисти, методисти, пресвітеріани, англікани), незважаючи на величезну різноманітність церков і тенденцій, насамперед є християнами і поділяють фундаментальні загальні для всіх вірування. У той же час вони вважають, що віра втілюється в релігійному ставленні до свого життя, яке проявляється у відданості і слухняності Богу; вона не зводиться до прилучення до таїнств, а виражається у вчинках, у діях. Відповідальність людини за своє спасіння полягає в акті її особистої віри, і для цього не потрібне посередництво жодної церкви.

Розділ 2 “Християнська етика як методологічний фундамент державотворення та правотворчого процесу в сучасній Україні” складається з трьох підрозділів, у яких висвітлено особливості процесу поширення духовності в Україні, християнські засади новітньої української Конституції та християнські засади налагодження міжнародно-правових взаємин.

У підрозділі 2.1. “Формування християнської етики в Україні в перехідний період її розвитку та розбудови громадянського суспільства”  обґрунтовано, що деформація правосвідомості громадян у сучасній Україні зумовлюється: загальною невизначеністю політичного курсу держави, падінням престижу права й закону, відставанням законодавства від потреб суспільства, порушенням балансу між стабільністю та гнучкістю законодавства, поширенням корумпованості, взаємним нерозумінням та протистоянням владних структур та ін. У сукупності ці обставини виступають джерелом правового нігілізму.

Згідно з результатами проведеного опитування, вважають себе віруючими в середньому 70 % українців. При цьому найвищі показники мають представники західного регіону; високий рівень релігійності спостерігається в центральних областях; віруючими себе вважають трохи більше половини жителів сходу та півдня України. Вважають себе належним до певної релігії в середньому 63,8 %, відвідують певну церкву – 59,2 % опитаних. На західний регіон припадає близько 40 % релігійної мережі країни (частка населення складає 23,2 %); на сході країни релігійних структур набагато менше. Опитування студентів дозволяє стверджувати, що серед молоді кількість віруючих сягає понад 60 %, тобто молодіжна вибірка є репрезентативною стосовно всього населення. Окрім того, такий результат засвідчує, що розповсюджене уявлення про більш високу релігійність людей похилого віку є хибним: ступінь прийняття християнської етики не залежить від віку та надає сподівання, що в майбутньому кількість віруючих громадян лише зростатиме.

У підрозділі 2.2. “Християнські засади державотворення та правотворчого процесу в Україні та новітній Українській Конституції” аргументовано, що приватне життя, світогляд і воля людей не повинні бути предметом тотального контролю. Церква вважає неприпустимими збирання, концентрацію і використання інформації про будь-які сторони життя людей без їхньої згоди. Лише у випадках, коли того вимагають захист Вітчизни, збереження моралі, охорона здоров’я, прав і законних інтересів громадян, а також запобігання або розкриття злочинів і здійснення правосуддя, збирання відомостей про людину може відбуватися без її згоди. Проте й у цих випадках отримання й використання інформації має здійснюватися відповідно до заявленої мети і з дотриманням законності.

Конституція України як основний нормативно-правовий акт є тим позитивним текстом, процес тлумачення і застосування якого залежить від ідей, закладених в основу прийняття та закріплення конституційних положень, зокрема природних прав людини, християнських цінностей та конституціоналізму. Тільки завдяки гармонійному поєднанню значної кількості принципів та оцінних норм Конституція здатна забезпечити мінливий баланс у суспільстві між стабільністю суспільних відносин та прагненням до постійного прогресу.

У підрозділі 2.3. “Християнська етика як основа міжнародно-правових відносин України” зазначається, що природна схильність людей і народів налагоджувати взаємини творить передумови для побудови міжнародної спільноти, устрій якої має бути орієнтований на забезпечення дієвого універсального спільного блага. Між тим, бажання побудувати таку спільноту ще не втілилось у реальність, на заваді чому стоять націоналістичні ідеології, що заперечують цінності, які притаманні людській особі, взятій цілісно в усіх її вимірах: матеріальному і духовному, індивідуальному і соціальному.

Міжнародне право і міжнародна мораль є регуляторами міждержавних та міжнаціональних відносин. Вони дозволяють регулювати соціальні зв’язки через вияв загальної доброї волі. Тому наповнення норм міжнародного права ціннісним моральним змістом буде мати вплив на національні системи права через процес ратифікації міжнародних актів законодавчим інститутом держави. Імперативні норми міжнародного права, що збагачені моральним змістом, одночасно збагачують державно-правові системи країн.

Окремої уваги потребують підходи щодо запровадження християнських цінностей у процесі організації міжнародного співробітництва у сфері праці. Феномен глобалізації породжує нові форми виробництва, коли заводи будуються на великій відстані від центрів розробки стратегій і від ринків збуту товарів. Це суттєво впливає на виробничі процеси, оскільки власність стає чимраз віддаленішою, а її власники часто виявляють байдужість до соціальних наслідків своїх рішень. Якщо правильним є твердження, що глобалізація – це не добре і не погано, а її оцінка залежить від її використання, то слід визначати й необхідність глобалізації захисту мінімальних основних прав і справедливості, боротьби з економічною і соціальною нерівністю у світі праці, відновлюючи справедливу ієрархію цінностей і надаючи пріоритет людській гідності працівника.

Розділ 3 “Вплив християнської етики на розвиток галузевого права України та правозастосування” включає три підрозділи, у яких розглядається значення християнської етики для приватного та публічного права, а також її правозастосовчі аспекти в контексті сучасного судочинства.

У підрозділі 3.1. “Значення християнської етики для приватного права” висвітлено християнську сутність засад приватного провадження: справедливості, свободи, рівності.

З точки зору християнства, справедливість – це цінність, що втілюється у поведінці, в основі якої лежить бажання вбачати в іншому особу. Справедливість є проявом розумності суспільного життя, наскрізною соціальною чеснотою, важливим критерієм оцінки суспільства, держави та її інституцій. Правова справедливість виступає реальною і належною мірою суспільних відносин, що реалізовується в юридичній процесуальній формі. Свобода – здатність і можливість людини діяти відповідно до своїх потреб, інтересів і цілей, є не властивістю, а субстанцією індивіда. Вона відіграє фундаментальну роль у трактуванні людини як мислячого і самостійно діючого суб’єкта, який має можливість вибору відповідно до своєї волі. Свобода як цінність для приватної особи – це можливість вибору рішень, ні з чим не пов’язаних, не залежних від якоїсь зовнішньої сили. Сутність природно-правового призначення свободи полягає не тільки в тому, що вона є простором для благого життя, а й у тому, що вона є простором активності, розгортання природних задатків людини з метою розвитку всього людського роду.

Рівність відображає універсальність цивільного права та принципову можливість застосовування цивільно-правових норм до будь-якого учасника цивільних відносин. Проявом цієї ж універсальності є загальне поняття “особа”, яким позначаються суб’єкти позитивного цивільного права. Відтак, цивільна рівність виражає тотожність фундаментальних антропних властивостей суб’єктів цивільного права. Тому загальним значенням цивільної рівності є рівність природних правоздатностей учасників цивільних відносин.

У підрозділі 3.2. “Роль християнської етики в публічному праві” обґрунтовується, що було б помилковим вважати, що публічне право служить загальному благу, а приватне право захищає лише інтереси окремих людей: загальним потребам відповідають не тільки дії, свідомо спрямовані на досягнення загальних цілей. Дійсно, особистий добробут важливіший для кожного, ніж більшість окремих послуг, що їх може надати організація державного врядування, за винятком лише безпеки, яка забезпечується через примусове застосування правил гідної поведінки. Публічне право, як право організації державного врядування, вимагає від тих, до кого воно застосовується, свідомо сприяти загальним інтересам, тимчасом як приватне право дозволяє окремим людям прагнути своїх індивідуальних цілей і спрямоване лише на встановлення таких обмежень індивідуальних дій, внаслідок яких ці дії сприяли б загальним інтересам.

Задля досягнення загальних інтересів та узгодження їх із приватними інтересами державні службовці у сфері публічного права повинні дотримуватися таких принципів християнської етики: про неосудження ближнього; про прощення ближнього; про любов до ближнього; про силу молитви, про милостиню; про необхідність добрих справ.

У підрозділі 3.3. “Правозастосовчі аспекти християнської етики в контексті сучасного судочинства” зазначається, що мораль та етика безпосередньо наявні у присязі, яку складає суддя перед вступом на посаду, що цілком закономірно, адже справедливість, доброта та чуйність повинні бути прерогативами його діяльності. Кодекс суддівської етики є ще одним підтвердженням необхідності безпосереднього дотримання ним християнських цінностей. Іншою складовою частиною етико-правової основи, що покликана забезпечити правильне застосування чинного законодавства суддею, є його особисті моральні настанови, його прагнення й рішучість поважати закон і дотримуватися його.

Моральне поняття справедливості містить вимогу недопущення несправедливості, заборону несправедливості ні стосовно себе, ні щодо інших. Іншими словами, потрібно виконувати свої обов’язки так, щоб це було справедливо стосовно інших, і завжди зберігати почуття власної гідності.

У Біблії визначено певні основи щодо примирення, укладення мирової угоди, яка передбачена у цивільному, господарському та адміністративному судочинстві; Христове вчення акцентує увагу на відповідальності особи тією мірою, якою вона “осудила” іншу особу, що з точки зору Божої справедливості є абсолютно правильним.