ІДЕОЛОГІЯ СТАЛОГО ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІВ ПЕРІОД СОЦІАЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ ПРОБЛЕМА СТАНОВЛЕННЯ

Краткое содержание

Основний зміст дисертації

У “Вступі” обґрунтовується актуальність теми дослідження, розкриваються об’єкт, предмет, мета і завдання дисертаційної роботи, її методологічні засади, визначається наукова новизна дослідження, відображається теоретичне і практичне значення та форми апробації результатів дисертаційної роботи.

У першому розділі – „Ідеологія сталого людського розвитку в політології: теоретико-методологічні засади визначення” - підкреслюється, що аналіз соціальних процесів в парадигмі "людських відносин" утвердився в літературі відносно недавно. Глибокого наукового обґрунтування він ще не отримав. Дещо зроблене західними політологами однак проблема залишається відкритою і потребує додаткових досліджень. Витоки цього підходу - в ідеології "людських відносин" запропонованої на противагу тейлоризму в 20-х роках XX ст. В.Ретлісбергом, У.Муром, Е.Мєйо (США) та Ж.Фрідманом (Франція). Тейлоризм увійшов в історію як система організації праці, яка базувалась на оптимізації використання всіх наявних можливостей робітника і техніки. Людина в ньому розглядалась як продовження техніки. Психологічні, моральні та інші людські чинники залишались за межами тейлоризму, що звужувало його можливості й практичне застосування. Ідеологія "людського розвитку" зробила спробу ввести ці чинники в загальну систему виробничої життєдіяльності людини і запропонувала також враховувати й такі фактори, як покращення умов праці, відпочинку, проведення вільного часу, демократизація управління, ініціатива робітників, побут тощо.

У радянській філософській літературі щодо неї домінувала загалом негативна оцінка. Однак "теорія людських відносин" мала неабиякий ефект. Вона змінювала підходи до організації виробничої діяльності, збільшуючи в них долю людськості, гуманізму і моралі.

Ідеологія "сталого людського розвитку" може розглядатись як продовження, поглиблення й розгортання меж застосування теорії людських відносин до кордонів суспільства в цілому. Вона спрямована на збалансування всіх показників життя - виробничих, соціальних, політичних, духовних, культурних, моральних. Людина в цій теорії представлена як цілісна істота; суспільство - як система відносин, кожен вид з яких має гармонійно доповнювати одне одного. Лише в такому суспільстві людина отримує можливості для повноти самореалізації й відчуває себе причетною до процесів, що розгортаються.

Поняття "сталості" означає не кінечність відповідних показників, а їх необережний характер, спрямованість суспільного розвитку через їх нарощування. До цих показників відносяться: економічна ситуація, зайнятість населення та соціальний захист, динаміка народонаселення (демографічний фактор), харчування та охорона здоров'я, охорона довкілля (екологія), освіта, наука і культура. Збалансованість показників засвідчує рівень цивілізованості розвитку держави.

Поняття "сталого людського розвитку" дозволяє по-перше, охопити суспільство як цілісну систему з точки зору якісних показників його розвитку; по-друге, більш рельєфно проаналізувати спрямованість суспільних процесів і людських пріоритетів; по-третє, здійснити порівняльний аналіз якості розвитку тих чи інших держав, соціального захисту людини, що реалізується в різних соціальних системах; по-четверте, нарешті, воно дає можливість скорегувати процес суспільного розвитку в бік реалізації людських пріоритетів і гуманістичних цінностей.

Серед прийомів та засобів діяльності влади по забезпеченню стабільності системи – ідеології сталого розвитку, на першому місці знаходиться соціальне маневрування, зміст якого полягає у тому, щоб послабити колізію між закономірностями функціонування системи та інтересами тієї частини суспільства, на якій вони негативно позначаються.

Разом з тим, досвід показує, що звернення до соціального маневрування не дає повної гарантії сталого розвитку суспільної системи і розвинені, демократичні суспільства широко практикують інший метод - політичне маневрування, а саме соціальне маневрування здійснюється за допомогою політичних засобів - через діяльність політичних органів, за допомогою політичних рішень тощо. Однією з найпоширеніших форм політичного маневрування є виявлення сталого консенсусу, який не виключає конфронтації сторін, але утримує її в прийнятних межах.

Серед інших форм можна виділити підміну засобів досягнення мети, при використанні якої висувається мета, зовнішні параметри відповідають індивідуальним та груповим інтересам більшості громадян. В той же час пропонуються засоби, які за жодних умов не забезпечать просування до мети. Тим самим досягається значний виграш часу, який може бути використаним для стабілізації системи.

Із зазначеною тісно пов`язана інша форма - зміна політичної дійової особи, що полягає у втраті суспільної довіри в певний конкретний момент політичною силою, яка взяла на себе зобов`язання домогтись визначеної мети, але не реалізувала його.

Широко використовується й така форма, як створення образу ворога та так звана “концепція заколоту”, згідно якої, будь-яке негативне явище, яке зачіпає інтереси громадян, є результатом свідомої ворожої діяльності певних сил - в самій країні та поза її межами.

Ще один метод - це політичне маніпулювання, тобто цілеспрямований вплив на суспільну свідомість через використання каналів масових комунікацій.

Можна зазначити й такий метод, як інтеграція контр еліти, що полягає у її інтеграції в систему шляхом індивідуального (як формального, так і неформального) залучення до складу еліти, або ж в результаті приєднання її до владних структур, які очолюють ті організації та рухи, які підпали під певний вплив контреліти.

Можливий і метод силового тиску, найбільш ефективного у системах з примітивною структурою. Як ще діючий засіб стабілізації суспільної системи силовий тиск має досить значний діапазон: від встановлення тоталітарної диктатури, спрямованої на насильницьку ліквідацію негативного ставлення до системи (в тому числі - фізичне винищення його носіїв) - до застосування непрямих методів тиску при дотриманні норм сучасної правової держави. Реалізація тої чи іншої форми визначальним чином залежить і від ступеню складності суспільної системи, й від гостроти її кризових процесів.

Другий розділ - “Системність пріоритетів ідеології сталого людського розвитку як показник цивілізованості суспільства” – присвячено аналізу взаємозв’язку, взаємовідповідності, збалансованості пріоритетів сталого людського розвитку, що розглядається в дисертації як показник цивілізованості (цивілізованого розвитку) суспільства.

Суспільство має системних характер. Це означає, що всі його елементи (складові) по відношенню до цілого займають відповідні їм місця. В марксистській філософії системність суспільства намагались охопити за допомогою поняття "суспільно-економічна формація". Воно має як свої переваги, так і недоліки. Згодом в філософії з'явились концепції структурно-функціонального аналізу (Т.Парсонс), економічної рівноваги та збалансованості соціальних факторів (В.Паретто), стадій економічного зростання (У.Ростоу) тощо. Всі вони намагались охопити суспільство як цілісна систему. Однак, оскільки з них різною мірою глибини випадали показники людського виміру, системність суспільства залишалась в цих теоріях величиною умовною.

Розгляд суспільства в парадигмі "сталого людського розвитку" дозволяє дещо інакше проаналізувати такі фактори, як тип власності та політичний устрій і одночасно підключити до цього аналізу не менш важливі для людини показники - загальна економічна ситуація, зайнятість населення та соціальний захист, демографічна ситуація, харчування та охорона здоров'я, екологічна ситуація, освіта, наука, культура, духовний розвиток людини і суспільства, захист прав людини, її демократичні свободи. Збалансованість цих показників означає цивілізований характер розвитку суспільства, розбалансованість засвідчує певні збочення, відхилення від магістрального шляху розвитку цивілізації.

Прикладом подібного збочення може бути розвиток суспільств соціалістичного спрямування, зокрема СРСР та країн колишнього соціалістичного табору. Загальні показники типу виплавки чавуну, видобутку вугілля, та збирання сільськогосподарської продукції на душу населення були високими. Однак вони характеризували суспільні процеси лише зовнішнім чином й майже не торкались положення людини в суспільстві, її самопочуття, комфорту, можливостей цілісної самореалізації. Соціальна політика того періоду мала зміщені пріоритети: на словах проголошувалось одне, практика ж розгорталась в іншому напрямі.

Одночасно авторитет показників виробничого характеру впливав на демографічні, екологічні, побутові й інші фактори. Навіть не запідозрюючи загрози, людина могла з гордістю працювати в екологічно небезпечних зонах; вона десятиліттями очікувала квартиру; отримувала жалюгідні пільги щодо догляду за дитиною, на лікування тощо. Все це - свідчення розбалансованості суспільного процесу, його деформованості, збочення.

Повернення до магістральних шляхів розвитку цивілізації вимагає взаємовідповідності означених показників. Виробництво не повинно здійснюватись за рахунок здоров'я людини. Екологічна ситуація має бути виправленою. Демографічний процес має йти шляхами нарощуваного відтворення. Вимогам розвитку людського фактору має відповідати наука, освіта і культура. Це і основні риси магістрального цивілізаційного розвитку людства. Звичайно, означена модель реалізується в дійсності суперечливо. Ідеального суспільства немає. Ближче до неї підійшли західні розвинені держави. За рівнем конкурентоспроможності першими серед них є Фінляндія, США і Канада. Україна рухається у цьому напрямі і все свідоміше заявляє про свій цивілізаційний вибір. І хоч сьогодні вона знаходиться на 60-му місці (серед 75 країн, які досліджувались), вона прагне утвердити пріоритети сталого людського розвитку, підпорядкувати їм економічну, соціальну і гуманітарну політику.

Третій розділ - “Основні напрямки реалізації ідеології людського розвитку в Україні в період утвердження державності” присвячений аналізу напрямів та факторів забезпечення внутрішнього взаємозв’язку пріоритетів сталого людського розвитку. В ньому відмічається, що Україна належить до суспільств перехідного типу. Це означає, що розвиток в ній відбувається одночасно з пошуком оптимальної моделі суспільно-економічного і політичного розвитку, відповідного зразка, на який можна було б зорієнтуватись, відпрацюванням пріоритетів і механізмів їх забезпечення, переосмисленням можливостей та спадщини, яка дісталась від старого суспільства.

Загальний вектор розвитку України визначається переходом від тоталітарного суспільства до демократичного, від державницько-планової економіки до ринкової, від моноідеологічних пріоритетів до плюралістичних, загальнолюдських.

Особливості цього переходу обумовлені, по-перше, залишковими обставинами життєдіяльності суспільства, які склались в системі колишніх соціальних координат; по-друге, дестабілізацією основних вимірів якості життя, обумовлених насамперед різким розривом колишніх збалансованих зв'язків; по-третє, проблемами пошуку пріоритетів і партнерів; по-четверте, глибокою інертністю свідомості маси населення, яке звикло керуватись іншими цінностями.

Незважаючи на складність ситуації, потреба в сталому людському розвиткові України вже стала усвідомленою як на рівні владних структур, так і на рівні основної маси інтелектуальної еліти суспільства. Відпрацьовані основні напрями реалізації показників сталого людського розвитку, забезпечення їх взаємозв'язку і взаємовідповідності.

Економічна ситуація останнього десятиріччя в Україні позначена глибокими кризовими процесами. Разом з тим, загальний вектор стабілізації можна вважати знайденим - поглиблення й прискорення ринкових перетворень шляхом стабілізації виробництва, фінансового ринку, збільшення доходної частини бюджету, упорядкування системи оподаткування, управління державним майном, скорочення видатків на утримання апарату державного управління, створення умов для зростаючого розвитку сільського господарства. Сьогодні країна стала на шлях після-кризового розвитку. Однак незважаючи не деяке поліпшення соціально-економічних показників, корені глибокої соціально-економічної кризи ще не подолані. Для утвердження сталого людського розвитку необхідно здійснити комплекс перетворень, забезпечити загальну збалансованість системи, впровадити низку інновацій. Першим серед пріоритетів сталого людського розвитку є стабілізація виробничої сфери, яка забезпечує підґрунтя зайнятості людей та їх соціальний захист. Розв’язання цієї проблеми потребує, насамперед, усунення залишкових диспропорцій, приведення системи у відповідність із загальною логікою демократизації суспільства та ринкових перетворень. Безробіття означає, що в економіці незадовільно використовуються ресурси і знижуються доходи населення. Наслідки цього поглиблення можуть бути надто небезпечними. Соціальний захист в цих умовах означає, насамперед, подолання безробіття стабілізаційними заходами щодо виплати зарплати, пенсійної реформи тощо.

Надто важкою, а може навіть і загрозливою, є в Україні демографічна ситуація. Поглибились негативні тенденції, які були притаманні відтворенню населення України протягом тривалого часу. Аналізуються міграційні процеси. Всі ці показники потрібно враховувати й контролювати у відповідності із загальною стратегією розвитку України.

Для подолання демографічної кризи потрібні десятиліття. Тому заходи, які пропонуються, носять довготривалий характер. Головним з них є забезпечення одержання населенням реальних доходів на рівні не нижчому за рівень забезпечення витрат на відтворення життєдіяльних функцій, робочої сили, підтримки належного рівня здоров'я, здобуття певного соціального статусу, створення сім'ї, утримання і виховання дітей. Серед першочергових заходів слід виділяти а) стимулювання реалізації відкладених народжень; б) планування сім'ї; в) зниження захворюваності населення.

Екологічна ситуація в Україні потребує впровадження нової екологічної політики. Підходи, що практикуються нині, на її поліпшення радикально не впливають. Потрібно сформувати нове економічне мислення і культуру, змінити підходи до планування виробничих процесів, використання матеріальних і людських ресурсів.

Вжиття невідкладних стабілізаційних заходів потребують харчування та охорона здоров'я населення. На сьогоднішній день нагальною є потреба реформування управління системою охорони здоров¢я, приведення її у відповідність з вимогами ринкової економіки. Необхідно виправити показники здоров'я, призупинити зубожіння населення, зняти обмеження доступності медичних послуг як у містах, так і в сільській місцевості. Потребує суттєвого поліпшення структура харчування населення.

Важливими показниками сталого людського розвитку є освіта, наука і культура. Вони є тією духовною основою, на якій тримається цивілізована держава, та завдяки якій забезпечуються прогрес і гуманізація суспільства. Освіта України сьогодні реформується. Це відбувається шляхом оптимізації мережі закладів освіти, напрямів підготовки фахівців, змісту освіти, впровадження нових педагогічних технологій. У стані реформування також знаходяться наука і культура. Демократизації потребують розвиток масової інформації, політичних та громадянських процесів.

Взаємовідповідність основних пріоритетів сталого людського розвитку не може бути забезпеченою без глибокого усвідомлення сутності соціального процесу як глибоко людського, демократичного і гуманістичного. Формування нового мислення у цьому вимірі є соціальним завданням української дійсності. Його виконання забезпечується впровадженням різноманітних форм демократичної (громадянської) освіти та виховання