ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ ЯК ДЕТЕРМІНАНТА ФОРМУВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ У СФЕРІ ЄВРОАТЛАНТИЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання, об’єкт і предмет дослідження, вказано на наукову новизну, подано відомості про апробацію.

Перший розділ – «Теоретичні та концептуально-методологічні засади дослідження проблеми» – присвячено розкриттю стану наукової розробки проблеми, аналізу використаних джерел, висвітленню сутності інформаційної політики в умовах становлення інформаційного суспільства, особливостей формування, ідентифікації та інтерпретації громадської думки.

У підрозділі 1.1 «Стан наукової розробки та методологічна основа дослідження» систематизовано і здійснено аналіз наявних наукових розробок і досліджень. Показано, що багатоаспектна проблематика ефективності інформаційної політики, дослідження громадської думки з актуальних проблем зовнішньої і внутрішньої політики привертають увагу вітчизняних науковців. З іншого боку, відсутні ґрунтовні дослідження, присвячені розробці концепцій, програм і планів інформаційної політики щодо євроатлантичної інтеграції; недостатньо висвітлені причини незмінно низького рівня підтримки громадянами України інтеграції в НАТО; відсутні аналітичні дослідження щодо моніторингу громадської думки з проблем євроінтеграційної політики в регіонах України.

З метою оптимального і повного вирішення завдань і досягнення цілей дослідження було сформовано джерельну базу, до якої включено нормативно-правові акти України, міжнародно-правові документи робочих органів НАТО, спільних органів України та НАТО, матеріали, що презентують досвід інформаційної політики країн – членів НАТО і ЄС, монографії з досліджуваної проблеми, публікації в наукових періодичних виданнях, дисертації та автореферати дисертацій, аналітичні й експертні дослідження, довідкова література, результати соціологічних опитувань, а також дослідження громадської думки, здійснені особисто здобувачем.

Дослідження базується на використанні комплексу загальнонаукових і спеціальних підходів і методів: системного, структурно-функціонального аналізу, порівняльного, історичного, аналізу і синтезу, біхевіористичного, кількісного та статистичного.

У підрозділі 1.2 «Концептуальні засади інформаційної політики в умовах становлення інформаційного суспільства» обґрунтовано і сформульовано визначення інформаційної політики як складової внутрішньої і зовнішньої політики держави, як сукупності завдань, напрямів та способів діяльності владних і суспільних інститутів, спрямованих на розвиток інформаційної сфери. Доведено, що головні, визначальні завдання інформаційної політики як детермінанти формування громадської думки щодо євроатлантичного співробітництва наступні: забезпечення свободи слова та сприяння вільному доступу до суспільно значимої інформації; сприяння відкритості та прозорості органів державної влади і місцевого самоврядування; формування позитивного іміджу держави та державних органів; створення системи суспільного телерадіомовлення; недопущення монополізації ринку інформаційних послуг та маніпулювання громадською думкою; всебічне інформаційне забезпечення євроатлантичного співробітництва; формування демократично орієнтованої громадської свідомості; удосконалення законодавства про інформацію; забезпечення інформаційного суверенітету України.

У підрозділі 1.3 «Концепт громадської думки, особливості її формування, ідентифікації та інтерпретації» зазначено, що під громадською думкою розуміють особливий стан масової свідомості, який характеризується певним прихованим чи відкритим ставленням людей до подій і фактів соціальної дійсності, до влади з приводу її рішень, спрямованих на розв’язання тієї чи іншої проблеми. Зроблено особливий наголос на тому, що громадська думка є одним з найскладніших соціальних феноменів, ефективним механізмом соціального управління, регулювання багатьох соціальних, економічних, політичних і духовних процесів. Сформульовано висновок, що соціально-політичний інститут громадської думки – «п’ята влада» – є безумовним компонентом політичної системи будь-якого демократичного суспільства. Існує не лише залежність громадян від влади, а й залежність влади від громадян, тому важливою проблемою для нашого суспільства є проблема інституціоналізації громадської думки в Україні.

Другий розділ – «Формування і здійснення інформаційної політики у сфері євроатлантичного співробітництва України у 1992–2011 роках» – присвячено аналізу й узагальненню практики інформаційної політики країн Центрально-Східної Європи у процесі євроатлантичної та європейської інтеграції. У розділі структуровано нормативно-правову базу інформаційної політики України щодо євроатлантичного співробітництва, а також систематизовано й узагальнено результати соціологічних опитувань, зокрема у південному регіоні, та визначено ступінь впливу інформаційної політики
України на масову свідомість у контексті громадської думки з інтеграційних питань.

У підрозділі 2.1 «Досвід інформаційної політики і моніторингу громадської думки країн Центрально-Східної Європи в процесі євроатлантичної і європейської інтеграції» визначено, що запорукою ефективності інформаційної політики влади є консенсус еліт, політична воля влади і довіра народу до владних структур і неурядових організацій, які безпосередньо реалізують заходи інформаційної політики. Показано найважливіші форми і методи роботи щодо підвищення рівня підтримки громадянами євроатлантичного курсу держави: активна інформаційна політика і лобіювання ідеї євроатлантичної інтеграції серед еліти; ретельно спланована і всебічно забезпечена інформаційно-просвітницька робота; угода між політичними партіями, владою і неурядовими організаціями щодо спільної інформаційної діяльності; розробка концепції паралельної інтеграції до НАТО і ЄС та створення спеціального координуючого органу з відповідними повноваженнями. Ринкові перетворення і зростання добробуту населення, що сприяло збільшенню довіри громадян до влади, стали визначальним фактором підвищення ефективності інформаційної політики в країнах Центрально-Східної Європи.

Доведено доцільність об’єднання цільових програм інформування громадськості з питань євроатлантичної та європейської інтеграції в одну комплексну загальнодержавну програму інформування громадськості та визначено консенсус еліт і довіру народу до влади як фундаментальні умови ефективності інформаційної політики.

У підрозділі 2.2 «Нормативно-правова база інформаційної політики співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору» структурована нормативно-правова база інформаційної політики України щодо євроатлантичного співробітництва, яка складається із законів України, указів, розпоряджень Президента України, постанов ВР України, постанов і розпоряджень КМ України, міжнародно-правових документів НАТО та спільних нормативно-правових документів України і НАТО. Нормативно-правова база розподілена на три часових інтервали: перший – з 1992 р. до 23 травня 2002 р.; другий – з червня 2002 р. до 2 квітня 2010 р.; третій – з 1 липня 2010 р. до кінця 2011 р.

Співпраця України з НАТО залишається на порядку денному безпекової політики і потребує відповідного інформаційного забезпечення, спрямованого на формування позитивного сприйняття громадськістю нової концепції національної безпеки України – «конструктивного партнерства з Організацією Північноатлантичного Договору та іншими військово-політичними блоками з усіх питань, що становлять взаємний інтерес».

У підрозділі 2.3 «Тенденції громадської думки щодо євроатлантичної інтеграції України у 1996–2011 роках» систематизовано й узагальнено результати соціологічних опитувань, зокрема у південному регіоні, визначено ступінь впливу інформаційної політики України на масову свідомість у контексті громадської думки з інтеграційних питань. Автор на основі комплексного політологічного аналізу досліджень громадської думки населення України з інтеграційних питань, зокрема на Півдні України, доводить, що головні чинники, що спричиняють перевагу негативного ставлення до вступу в НАТО, наступні: громадяни не відчувають зовнішніх військових загроз національній безпеці держави; загальне падіння рівня життя, рівень злочинності і корупції турбують людей значно більше, ніж питання вступу до ЄС і НАТО; респонденти не бачать позитивних наслідків вступу до Альянсу з точки зору поліпшення життєвого рівня населення України; відсутність консенсусу між провідними політичними елітами стосовно євроатлантичної інтеграції; поширення в українському суспільстві думки, що зі вступом до НАТО Україна може бути залучена до воєнних дій, а також підпаде під ризики, пов’язані з глобальним тероризмом; позиції етнічних росіян та російськомовних громадян у ставленні до НАТО обумовлені станом
українсько-російських відносин; ставлення до США, на яке впливають стереотипи часів «холодної війни», поширюється на НАТО.

Аналіз опитувань громадської думки переконливо доводить: НАТО значною частиною населення України, перш за все старшої вікової групи, сприймається як агресивний військово-політичний блок, що головним чином обумовлює неефективність інформаційної політики формування позитивного ставлення громадян до НАТО, яка ґрунтується в основному на питаннях безпеки.

Третій розділ – «Концепція комунікативної стратегії євроатлантичного співробітництва України» – присвячено оцінюванню результатів і наслідків інформаційної політики, ідентифікації чинників, які сприяють або заважають її ефективності, а також основних рис сучасної комунікативної стратегії співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору.

У підрозділі 3.1 «Особливості і проблеми здійснення інформаційної політики у напрямі євроатлантичної інтеграції України у 2002–2009 роках»
виявлено і систематизовано зовнішні і внутрішні чинники, які визначають стабільно низький рівень підтримки громадянами курсу України на вступ до НАТО.

Здобувач визначив найбільш суттєві проблеми і недоліки інформаційної політики щодо євроатлантичної інтеграції: відсутність консенсусу політичних еліт щодо євроатлантичної інтеграції; відсутність дієвих, чесних, відкритих, доброзичливих взаємовідносин між органами державної влади та населенням – ефективних зв’язків з громадськістю; низький рівень довіри громадян до влади; відсутність політичної волі вищого керівництва; неоімперіалістична політика Росії; відсутність зв’язку державної інформаційної політики щодо європейської і державної інформаційної політики щодо євроатлантичної інтеграції; особливості і проблеми використання вітчизняного інформаційного простору; непаритетність розробки і забезпечення програм європейської і євроатлантичної інтеграції; недосконалість змісту і недоліки реалізації програм інформування громадськості; недооцінка органами державної влади ролі і значення неурядових організацій у формуванні громадської думки; відсутність одностайної міжнародної підтримки євроатлантичної інтеграції України; особливості і недоліки організації та інтерпретації досліджень громадської думки; ігнорування теми позаблоковості і нейтралітету в інформаційних заходах; відсутність диверсифікованості інформаційної політики стосовно регіональних відмінностей громадської думки; ігнорування особливостей формування і зміни уявлень та переконань особистості під впливом засобів масової комунікації; недостатнє і несвоєчасне фінансування програм інформування громадськості.

У підрозділі 3.2 «Основи сучасної комунікативної стратегії співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору»
автор пропонує власне бачення концепції комунікативної стратегії у сфері співробітництва України з НАТО.

Вдосконалення інформаційної політики України, спрямованої на формування позитивного ставлення громадян до конструктивного співробітництва з НАТО, пропонується здійснювати за напрямами: формування нормативно-правової бази інформаційної політики; розробка науково обґрунтованої комунікативної стратегії співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору; удосконалення методики і технології інформаційної політики; творче застосування досвіду країн Центрально-Східної Європи – членів НАТО; посилення співпраці органів виконавчої влади з неурядовими організаціями; створення ефективної системи зв’язків з громадськістю; моніторинг громадської думки; ефективне використання можливостей ЗМІ.

До головних завдань комунікативної стратегії віднесено: налагодження системи реагування на інформаційні викли­ки щодо питань європейської інтеграції України із залученням ЗМІ, журналістів, громадських організацій та лідерів громадської думки; забезпечення імплементації міжнародного досвіду успішних просвітницьких кампаній, аспектів їхньої ор­ганізації та практичних засобів впливу на громадську думку; надання відповідних рекомендацій для застосування з метою подолання негативного ставлення громадян до членства Ук­раїни в НАТО; забезпечення поширення об’єктивної інформації про співпрацю з Альянсом країн-партнерів, насамперед Росій­ської Федерації.