| Краткое содержание: |
Основний зміст роботи
У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено об’єкт та предмет дослідження, сформульовано мету, завдання, розкрито методи дослідження, наукову новизну і практичне значення, висвітлено апробацію отриманих результатів.
У першому розділі “Методологічні засади дослідження політико-інформаційного простору” проаналізовано можливість застосування теорії складних динамічних систем до політичних процесів, визначено декілька моделей впливу інформаційного чинника на політику. При розгляді політики як турбулентного потоку дій політичних акторів у боротьбі за владу та її використання вагомого значення набувають фазові переходи у цій суспільній системі, які на макроскопічному рівні розподіляються на декілька відносно стабільних станів. Автор виділяє п’ять таких станів (моделей): стійка група – динамічна стабільність, нестійка стабільність; нестійка група – динамічна нестабільність, нестійка циклічність та локалізація. Враховуючи важливість соціальної інформації, ми визначаємо, що дані моделі мають різні закономірності використання і впливу інформаційного ресурсу. Спільним для всіх моделей є прагнення політичних акторів використовувати ресурси інститутів інформаційного суспільства для збереження існуючого фазового портрету політичної системи. Це підтверджують модель медіазалежності та теорія посилення.
Стійкій групі моделей властива залежність від ЗМІ та ТІС як джерел новин та інформації, важливих для координації вираження політичних інтересів громадян (динамічна стабільність) та для миттєвої політичної мобілізації населення (нестійка стабільність). Саме за рахунок координації відбувається зменшення аттракторного напруження і утворення автоколивань в політичній діяльності. Це явище повинно забезпечуватись складною, розподіленою системою ЗМІ та активним запровадженням ТІС з відповідними політичними технологіями. Найкраще це проявилось у моделі нестійкої стабільності, якій властиві короткочасні пікові навантаження. Інформаційний чинник при цьому дає можливість утворити і керувати “мережними” групами за допомогою нелінійної логіки.
Для моделей нестійкої групи характерна системна взаємозалежність між інформаційними інституціями та політичними акторами, які розглядають ЗМІ як засіб посилення власних позицій за умови невизначеного аттрактора (динамічна нестабільність) або при складності процесу його досягнення (локалізація та нестійка циклічність). У моделі динамічної нестабільності функція інформації – контроль і недопущення передчасного структурування політичного простору. Стратегіями поведінки в такому випадку стають визначення мети та дії, спрямовані на відповідність політичної системи меті (локалізація та нестійка циклічність відповідно). В обох випадках відмічається зацікавленість політичних акторів у збереженні функції контролю за громадською думкою: або через “коаліції” влади та ЗМІ або ж запровадження програм інформаційного суспільства як засобу “м’якої” політики, особливо якщо політична система є об’єктом глобальної політики.
В другому розділі “Інформаційна складова політичних трансформувань в країнах Європи” досліджено визначені моделі формування політичного простору країн Європи з урахуванням різних властивостей інформаційного середовища. В результаті деталізовано якісні характеристики теоретичних моделей розвитку політичного простору і ролі інформаційного фактора в ньому. Виходячи з цього, країни можна поділити на стабільну групу – Німеччина і Франція і нестабільну групу – Португалія та Чеська Республіка.
Аналіз ситуації в Німеччині дав підстави виділити риси динамічної стабільності і, відповідно, координації дій політичних акторів та інститутів інформаційного суспільства. По-перше, велика кількість розподілених подій за участю німецьких політичних партій, пріоритет “м'якої” політичної боротьби між партійними лідерами. По-друге, одна з найскладніших і найбільш розвинутих соціально-інформаційних систем Європи привела до того, що процес політичної ідентифікації в Німеччині залежить від представлення політичних лідерів в інформаційному просторі. Це доводить приклад телевізійних дебатів і активної політичної кампанії в Мережі. Таким чином, персоналізація, тематичний менеджмент, мережна кампанія та проникнення партій у володіння ЗМІ стають елементами координації та автоколивання, що важливо для динамічної стабільності країни в інтеграційному процесі. Саме ця особливість, на нашу думку, забезпечує дихотомію локалізаційного процесу вісі Париж-Берлін, яка є основою Європейського Союзу.
Для сучасної Франції властиві активна політична діяльність на виборах, накопичення негативних політичних настроїв у суспільстві, що виражається в масових протестах, сильній позиції президента, істотній залежності ЗМІ від влади і т.д. Оцінюючи виборчий процес 2002 р. як велику подію з піковим напруженням та завершенням меншими за значенням подіями, автор дійшов висновку про застосовність у даному випадку поняття “режиму із загостренням”. Особливістю цього режиму у Франції стала “мережна логіка” поведінки Ж. Ширака і його опонентів. Така логіка поведінки почала вироблятися задовго до впровадження технологій інформаційного суспільства, однак саме Інтернет сприяв створенню “натовпу інформаційного суспільства” шляхом ініціювання міжособистісного обговорення соціально-політичних питань в Мережі. Найбільш медіазалежними при цьому стають великі політичні актори, особливо пропрезидентські, адже вони володіють достатніми ресурсами для створення “керованого хаосу” в управлінні цим “натовпом” (це отримало офіційну назву – “політика близькості”). Елементами такої політики стали політичні технології психологічного програмування, вакцинації, планування позитивної інформаційної кампанії в Інтернет.
Досвід моделей стабільної групи може бути використаний нестабільними політичними системами. Найближчою з них до стабільної групи є Португалія, для політичного процесу котрої характерні неоднорідні цикли правління основних політичних партій. Ця циклічність стає нестійкою через відмінність пріоритетів партій, обмеженість їхнього ресурсу влади, а також через динамічну зміну зовнішньополітичного середовища країни. Оскільки інтеграційний процес в Європі пов'язаний з розвитком інформаційних технологій, це дає підстави розглядати інформаційне суспільство як одне з основних “гасел” у політичній боротьбі. Однак такі властивості інформаційного суспільства, як глобальність, нелінійність впливу, необхідність високого рівня освіти і т.д. при обмеженості внутрішньополітичного ресурсу в Португалії не сприяють стабілізації, а, навпаки, означають перенесення існуючих моделей політичної комунікації в Мережу. Як наслідок – посилення елітистських і корпоративних зв'язків політичних акторів з медіа-групами як учасниками не тільки національного, а й глобального ринку. Це дає можливість знизити рівень конфліктності внутрішньої політики за допомогою використання зовнішніх (не тільки європейських) ресурсів.
За відсутності розвинутої системи інформаційного суспільства провідним стає збереження системного зв’язку між політичними акторами та ЗМІ. Це явище посилюється необхідністю формування нової політичної ідеології, що характерно для країн ЦСЄ, наприклад Чеської Республіки, де інформаційна система виступає джерелом та середовищем локалізаційних дій політичних акторів (зокрема, йдеться про створення штучного емоційного напруження, використання виборів як засобу впровадження ідеології, труднощі з розрізненням основних партійних позицій).
У третьому розділі “Інформаційно-політичні виклики Україні” розглядаються інформаційні аспекти забезпечення процесу національної ідентичності залежно від типу політичного процесу. Перехідні політичні процеси вказують на домінування в українському політичному просторі хаотичних, нестабільних явищ. Це дає підстави зробити висновок про те, що Україна на даному етапі політичного розвитку перебуває в зоні впливу хаотичного аттрактора і, відповідно, розвивається за моделлю динамічної нестабільності. За допомогою даної моделі визначено, що позитивний зворотний зв'язок є головною вимогою для збереження позицій українських політичних акторів, зокрема їх жорсткого структурного зв'язку з інформаційним середовищем.
Можна вважати, що політичними флуктуаціями в Україні є нестійкий уряд, посилення позицій президента, об'єднання в опозиції партій різного напрямку, створення компромісного уряду, вибори, а також політична і конституційна реформи. Ці флуктуації супроводжуються активними діями політичних акторів в інформаційному просторі. На етапі нестійкого уряду це проявилося у прагненні окремих партій домінувати в регулюючих органах інформаційного простору, розширенні своєї присутності в ЗМІ, що супроводжується зростанням тиску на журналістів.
Аналіз підтвердив припущення про те, що зростання партійного впливу на ЗМІ приводить до посилення хаотичного інформаційного потоку, що виражається у виникненні великої кількості малих різновекторних подій. Також з’ясовано, що ці події (особливо під час виборів) не супроводжуються додатковою діяльністю політичних акторів. Це є підтвердженням перебування українських політичних акторів у зоні впливу хаотичного аттрактора.
Дані характеристики вказують на мережне, зовнішнє керування процесами нестабільного аттрактора. Таким чином, встановлюється значення інформаційного потоку в Інтернет. Враховуючи властивість Мережі як джерела інформаційного потоку, що лише частково контролюється політичними акторами, визначаємо прагнення опозиційних політичних акторів посилити своє значення в Мережі та, пропорційно цьому, відзначаємо активізацію виконавчої влади щодо встановлення політичного статусу Мережі за допомогою законодавчого впливу і перенесення ініціативи від політичних лідерів до виконавчої влади.
Параметр відкритості впливам зовнішніх джерел у моделі динамічної нестабільності України підтверджує, що зовнішня політика України перебуває під впливом трьох різновекторних сил – США, ЄС та Росії, які не дають можливості структурувати зовнішньополітичний курс України. Свідченням позитивного зворотного зв’язку в даному випадку є неефективність дій українських дипломатичних представництв за кордоном та при міжнародних організаціях, неспроможність України подолати потік негативної інформації у світових ЗМІ, формування іміджу країни в Європі за допомогою критичних виступів лідерів Єврокомісії та ОБСЄ.
Встановлено, що інформаційний тиск США особливо проявляється в таких сферах, як новітні технології, зброя та питання війни в Іраку. Зокрема, серед інформаційних інструментів слід виділити так званий фактор “Файненшнл Таймс”, що формує зовнішнє ставлення до України з боку фінансових та економічних кіл. На відміну від США, Росія встановлює свій вплив на внутрішній інформаційний простір України за допомогою розширення володіння українськими ЗМІ та внаслідок активної діяльності російський посадовців.
Розглянуті моделі також дають змогу спрогнозувати розвиток політичного простору України і визначити місце інформаційного ресурсу в ньому. При цьому слід зазначити, що пучок поліфуркацій визначається як сукупністю політичних, так і інформаційних характеристик кожної з моделей. Важливо відзначити, що при прогнозуванні можливе запозичення окремих елементів розглянутих моделей.
Сценарій 1. Локалізація політичного процесу в Україні. Оскільки динамічна нестабільність як приклад складної організації має великий потенціал для руйнування, це обумовлює високу ймовірність виходу на певну структуру і відповідно – ціль розвитку політичного простору. Однак формування варіантів дій залежить від ресурсів і розподілу сил у політичному просторі. У варіанті локалізації важливими умовами системи політичних елементів і їхніх зв'язків є наявність подібних політичних програм. Односпрямоване протистояння партій і політичних лідерів, що можливо тільки за умови завершення процесу їхнього виокремлення із суспільного простору, свідчить, що інформаційний простір при цьому виконує функцію джерела флуктуацій у чітко встановлених рамках. Таким чином, між ЗМІ і політичними акторами формуються відносини взаємної зацікавленості, а не жорсткого контролю з боку влади.
Сценарій 2. Циклічність. З огляду на відкритість і нелінійність динамічної нестабільності, можна припустити, що велику роль у визначенні мети політичного процесу в Україні відіграють зовнішні фактори: Росія і ЄС. Ці фактори мають різноспрямовану дію і різну ресурсну базу, що вказує на ймовірність формування фазовості політичного процесу з перевагою одного з векторів: російського або європейського. Така циклічність відбивається на внутрішньополітичному процесі і виражається у створенні декількох блоків на базі політичних партій і рухів. Однак як прояв коаліційності це означає також і необхідність структурування інформаційного простору на рівні декількох медіа-груп, що сприяє створенню розподіленої системи формування суспільної думки, яка закріплює окремі медіа-групи за визначеними політичними блоками. Оскільки для сучасного стану України характерні як процес визначення мети, так і вплив зовнішніх чинників на політичний фазовий простір, то доцільно об’єднати сценарій локалізації та циклічності, що й буде найімовірнішим варіантом формування політичного простору України з відповідним впливом інформаційного чинника.
Сценарій 3. Динамічна стабільність. Оскільки перебування політичної системи в моделі динамічної і нестійкої стабільності потребує великої ресурсної бази політичних акторів, такий сценарій найменш вірогідний для політичного простору України. Разом з тим, цей сценарій передбачає ймовірні шляхи використання технологій політичного менеджменту і маркетингу інформаційного суспільства. При цьому фактор парламентської республіки і впливу Росії та ЄС означає формування двофазовості політичного процесу з перевагою м'яких, автоколивальних, переходів між двома фазами. В цьому випадку політичні актори еволюціонують в активне використання медіа-потенціалу, наприклад, створення персоніфікації політичних партій на рівні окремих лідерів. Режими із загостренням політичного простору також ймовірні, особливо в моменти переходів між фазами: від домінування однієї партії в уряді до іншої, або від російського вектора до європейського. Загалом для сценарію стабільності властива розподілена структура політичних партій, що створюється шляхом використання мережних структур інформаційного суспільства.
|
