ІНСТИТУТИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Після проголошення незалежності України відбулася кардинальна трансформація національної правової системи і всіх її складових, у тому числі й галузевих систем права. Найбільш рельєфні якісні зміни відбулися саме в системі конституційного права України – з’явилися нові інститути конституційного права (інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, інститут Конституційного Суду України та ін.), а існуючі за радянської доби інститути державного права набули нового призначення. Нині, в умовах конституційно-правової реформи 2004-2007 рр., процес удосконалення системи інститутів конституційного права України знаходить своє об’єктивне втілення в діяльності Верховної Ради України по вдосконаленню чинного конституційного законодавства шляхом розвитку в нових законах України положень оновленого Основного Закону.

Водночас процес удосконалення системи чинного конституційного законодавства як визначальна складова конституційної реформи на сучасному етапі, вимагає належного теоретико-методологічного забезпечення, зміст якого полягає у виявленні юридичних властивостей системи інститутів конституційного права України та правових механізмів реалізації функцій відповідних галузевих інститутів з метою пошуку ефективних механізмів комплексного і завершеного відтворення об’єктивно сформованої системи національного конституційного права в системі конституційного законодавства України. За таких умов формування цілісної і функціональної концепції системи інститутів конституційного права України дозволить вдосконалити процес конституційної правотворчості й упередити можливі прорахунки і суперечливості в системі чинного конституційного законодавства.

Проблеми інститутів конституційного права як складової системи національного конституційного права на сьогодні залишаються малодослідженими у вітчизняній та зарубіжній юридичній науці. На відміну від багатьох інших проблемних питань загальної теорії конституційного права, інститути конституційного права не отримали належної уваги правознавців ані за радянської доби, ані у пострадянський період. Власне, й сама категорія “інститут права” була запроваджена в радянській юридичній науці лише в 40-х роках XX ст. (А. Я. Вишинський, І. П. Трайнін), а почала досліджуватися майже через сорок років (С. А. Авак’ян, С. С. Алексєєв, О. С. Йоффе, Д. А. Керімов, С. С. Кравчук, В. Й. Лучін, С. В. Полєніна, О. Ф. Черданцев, О. Ф. Шебанов, В. Ф. Яковлєв, В. С. Якушев). Утім, за радянської доби концепція інститутів конституційного (державного) права так і не була сформована. Лише в останні роки українські та російські вчені-конституціоналісти почали формувати теоретико-методологічні засади дослідження цієї проблеми, хоча у більшості випадків категорія “інститут конституційного права” продовжує вживатися правознавцями інтуїтивно і обґрунтовується лише їх емпіричним науковим досвідом, що свідчить про новизну проблем теорії та практики інститутів конституційного права України.

У сучасній українській науці конституційного права проблеми інститутів конституційного права традиційно досліджуються в контексті проблем системи національного конституційного права. Серед таких досліджень найбільш значущими видаються праці В. Ф. Мелащенка, В. Ф. Погорілка, В. Л. Федоренка, О. Ф. Фрицького, В. М. Шаповала, Ю. М. Тодики та ін. Окремі проблеми конституційного права України з інституційних позицій досліджували А. О. Білоус, Ю. М. Бисага, А. З. Георгіца, О. В. Марцеляк, М. П. Поваляєва та ін. Фундаментальні ж монографічні дослідження проблем інститутів конституційного права України як складової національної системи конституційного права в українській юридичній науці відсутні.

Окремі проблемні питання інститутів конституційного права в контексті досліджень проблем національних систем конституційного права розроблялися і зарубіжними вченими-конституціоналістами, зокрема, російськими правознавцями М. І. Байтіним, М. В. Баглаєм,  К. О. Керімовою, К. І. Козловою, О. О. Кутафіним, В. Й. Лучіним, Д. Є. Петровим та ін. Значний вплив на дисертанта справили й наукові розробки чеського вченого-конституціоналіста Карела Кліми.

У силу наближеності досліджуваної дисертантом проблеми до загальної теорії права, в дослідженні використовувалися праці С. Л. Лисенкова, М. М. Марченка, О. В. Мєлєхіна, Л. О. Морозової, О. Г. Мурашина, В. С. Нерсесянца, Н. М. Оніщенко, Н. М. Пархоменко, Т. М. Радька, М. М. Рассолова, Р. А. Ромашова, В. М. Сирих, О. Ф. Скакун та ін. Значний вплив на формування дисертаційної методології пізнання інститутів як складової системи конституційного права здійснили й роботи австро-американського філософа і соціолога права, Нобелівського лауреата Фрідріха Августа фон Хайєка та британського філософа права Ллойда Денніса.    

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертантом напрям наукового дослідження належить до пріоритетних у галузі науки конституційного права. Дисертація виконана як складова загального плану науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної Ради України, зокрема програми “Стратегія розвитку законодавства України” (державний реєстраційний № 0103U007975).

Метою дисертаційного дослідження є з’ясування сутності та змісту інститутів конституційного права України як складової системи національного конституційного права, їхньої класифікації та систематизації, а також виявлення механізму реалізації функцій інститутів конституційного права України.

Для досягнення поставленої мети дисертантом визначаються такі завдання:

– визначити поняття інституту конституційного права України та його основних юридичних ознак;

– виявити основні періоди становлення і розвитку інститутів конституційного права України;

– з’ясувати співвідношення інститутів конституційного права України з іншими галузевими інститутами;

– визначити критерії класифікації інститутів конституційного права та систематизувати їх;

– здійснити загальну характеристику основних інститутів конституційного права України;

– сформулювати нову концепцію системи інститутів конституційного права України в умовах конституційно-правової реформи 2004-2007 рр.;

– визначити поняття функцій інститутів національного конституційного права та класифікувати ці функції;

– здійснити правовий аналіз механізму реалізації функцій інститутів конституційного права України та його основних складових;

- сформулювати пропозиції щодо вдосконалення правотворчої діяльності Верховної Ради України на основі запропонованої концепції системи інститутів конституційного права України.

Об’єктом дисертаційного дослідження є система конституційного права України та її складові.

Предметом дисертаційного дослідження є інститути конституційного права України.

Методи дослідження. Для досягнення визначеної мети та розв’язання поставлених завдань при проведенні даного наукового дослідження інститутів конституційного права України було комплексно використано принципи і засоби філософського та теоретико-правового підходів, принципи єдності соціально-правового та гносеологічного аналізу, об’єктивності, конкретності, істини.

Методологічну основу дослідження становить загальнонауковий діалектичний метод наукового пізнання, що дає змогу розглянути інститути конституційного права у розвитку і зв’язку між собою та суспільством, виявити основні закономірності та тенденції формування і розвитку інститутів конституційного права України як основної складової системи конституційного права України.

Серед спеціальних правових методів пізнання можна виділити структурно-функціональний метод за допомогою якого поняття інституту конституційного права України розкрито як функціональну категорію, яка визначає структуру функцій конституційного права загалом. Особливе місце в системі застосованих методів займає формально-догматичний метод, що передбачає застосування таких прийомів, як опис і аналіз інститутів конституційного права України, їх пояснення й тлумачення, виявлення юридичних ознак, класифікацію.

Порівняльно-правовий метод пізнання використовується як засіб розкриття особливостей інститутів конституційного права України у їх співставленні та взаємодії з інститутами інших галузей права. Шляхом узагальнення дисертант прагне виявити систему чинників, що впливають на розвиток і вдосконалення інститутів конституційного права. Метод правового моделювання сприяв виявленню тенденцій і перспектив розвитку та вдосконалення інститутів конституційного права України в умовах конституційно-правової реформи 2004-2007 рр.

Кожен із названих методів використовується в органічному поєднанні з іншими, що дає змогу сформувати цілісну методологічну систему дослідження інститутів конституційного права України, яка є одним із здобутків дисертаційного дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що запропонована дисертаційна робота є одним із перших в Україні монографічних досліджень, у межах якого здійснена спроба комплексної завершеної характеристики сутності та змісту інститутів конституційного права України, їхньої ролі та значення в системі національного конституційного права.

Зокрема, наукова новизна дослідження характеризується такими найбільш важливими висновками та положеннями:

– визначено поняття інституту конституційного права України як основної системоутворюючої складової системи національного конституційного права, представленої функціонально взаємозумовленими і взаємопов’язаними матеріальними і процесуальними нормами конституційного та інших галузей права, що регулюють історично сформовані самостійні групи суспільних відносин, які є предметом конституційного права;

– виявлено основні періоди історичного розвитку інститутів конституційного права України та визначено їхні хронологічні межі: 1710-1918 рр. – період формування системи основних інститутів національного конституційного права в період перебування Українських земель у складі Австро-Угорської та Російських імперій, Польщі, Румунії та Німеччини; 1919-1991 рр. – період становлення та розвитку радянської системи інститутів державного (конституційного) права; 1991-1996 рр. – період формування нової національної системи інститутів конституційного права незалежної України; 1996-2004 рр. – період подальшого розвитку і вдосконалення основних інститутів конституційного права; 2004 р. – і донині – період реформування системи основних інститутів конституційного права України в умовах конституційно-правової реформи;

– сформульовано авторську концепцію взаємодії інститутів конституційного права України з іншими інститутами публічного і приватного, матеріального і процесуального, національного і міжнародного права через систему нормативних, креативних (ідеологічних) і функціональних взаємозв’язків;

– визначено основні критерії класифікації інститутів конституційного права України та виявлено такі види інститутів: за предметом правового регулювання (інститут загальних засад конституційного ладу України; інститут основ конституційного статусу особи і громадянина в Україні; інститут конституційних основ безпосередньої демократії; інститут законодавчої влади; інститут конституційно-правового статусу глави держави; інститут конституційних засад організації та діяльності органів виконавчої влади; інститут загальних засад судоустрою та судочинства; інститут загальних засад організації та діяльності прокуратури; інститут місцевого самоврядування, інститут основ адміністративно-територіального устрою України; інститут правового захисту Конституції України та інститут конституційного процесу); за функціями (установчі, регулятивні та охоронні інститути конституційного права України); за структурою (генеральні інститути (підгалузі), основні інститути та субінститути конституційного права); за галузевою приналежністю (галузеві та міжгалузеві (комплексні) інститути конституційного права України); за формами та видами об’єктивізації в чинному законодавстві (конституційні та законодавчі інститути конституційного права України;

– встановлено, що система інститутів конституційного права – це сукупність взаємопов’язаних і взаємозумовлених креативними, структурними і функціональними зв’язками основних інститутів конституційного права, які містять похідні інститути й субінститути конституційного права і забезпечують ефективне структуроване функціонування конституційного права України як провідної галузі національного права та сформульовано основні положення концепції інститутів конституційного права України в умовах конституційно-правової реформи 2004-2007 рр.;

– визначено функції інститутів конституційного права України як об’єктивно сформовані предметно-структуровані цілеспрямовані напрями і види впливу національного конституційного права на суспільні відносини, які є предметом відповідної галузі права та запропонована їх авторська класифікація:

– запропоновано нову концепцію механізму реалізації функцій інститутів конституційного права України як системи нормативно- і організаційно-правових механізмів, що забезпечують предметно-структурований вплив національного конституційного права на суспільні відносини, що є предметом відповідної галузі права;

– внесено пропозиції щодо вдосконалення конституційної правотворчої діяльності Верховної Ради України на основі концепції системи інститутів національного конституційного права.

Практичне значення результатів проведеного дослідження полягає в тому, що сформульовані в дисертації теоретичні узагальнення, положення, висновки і пропозиції можуть бути використані як теоретико-методологічне підґрунтя для вдосконалення конституційного правотворення в Україні. Основні положення дисертації також можуть бути використані студентами, здобувачами і аспірантами як наукове джерело для проведення подальших наукових досліджень проблем національного конституційного права.

Положення і висновки дисертації можуть використовуватися у навчальному процесі при викладанні навчальних курсів “Конституційне право України”, “Конституційне право зарубіжних країн” та низки спеціальних навчальних курсів, таких, як “Актуальні проблеми конституційного права України”, “Проблеми теорії конституційного України” тощо.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення, висновки і пропозиції, викладені в роботі, доповідалися і обговорювалися на засіданнях відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України (2005-2006 рр.), в Інституті законодавства Верховної Ради України (2006-2007 рр.)., а також на засіданнях кафедри правознавства Інституту землевпорядкування та інформаційних технологій при Національному авіаційному університеті (2006-2007 рр.).

Результати дисертації оприлюднювалися автором на міжнародних та інших науково-практичних конференціях, нарадах, семінарах, а саме: Науково-практична конференція “Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії та практики” (м. Київ, 2006 р.); Міжнародна науково-практична конференція молодих учених “Четверті осінні юридичні читання” (Хмельницький, 21-22 жовтня 2005 р.); Міжнародна науково-практична конференція молодих учених “П’яті осінні юридичні читання” (Хмельницький, 27-28 жовтня 2006 р.). Тези всіх цих доповідей опубліковані.

Публікації. Результати дисертаційної роботи відображені у 4 наукових статтях у фахових юридичних виданнях.

Структура дисертації визначається її цілями, завданнями, предметом і логікою дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновку і списку використаних джерел.

Повний обсяг дисертації має 206 сторінок, у тому числі список використаних джерел (275 найменувань) на 22 сторінках.