ІНТЕГРАТИВНА ІДЕОЛОГІЯ ЯК ЧИННИК КОНСОЛІДАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У "Вступі" обґрунтовується актуальність дисертаційного дослідження, його науково-теоретична та практична значимість, характеризується ступінь дослідження проблеми, формулюються основні концептуальні положення, які виносяться на захист, визначається мета та основні завдання роботи, розкриваються елементи наукової новизни дослідження, його теоретичне та практичне значення.

У першому розділі – "Теоретико-методологічні засади дослідження політичних ідеологій" – розкривається зміст основних понять дослідження, аналізується методологія дослідження політичних ідеологій та досліджується еволюція ідеологічних концепцій у світовому та українському контексті.

У підрозділі 1.1 – "Методологія дослідження політичних ідеологій" – розкривається зміст понять "ідеологія", "інтегративність", "інтегративна ідеологія", "консолідація суспільства" та аналізується роль інтегративної ідеології в процесах консолідації українського суспільства шляхом комплексного поєднання діалектичного, структурно-функціонального, системного та синергетичного методів, а також методу політичного прогнозування.

Аналіз підходів щодо визначення поняття "ідеологія" показав, що загальновизнаної дефініції цього феномену не існує, оскільки вона розглядається дослідниками у різних вимірах. Це повною мірою стосується й визначення інтегративної ідеології, в поняття якої дослідники вкладають різний зміст. Крім того, в наукових джерелах зустрічаються різні варіанти назви подібної ідеології. Вона називається об'єднавчою, інтегративною, консолідуючою (або ідеологією консолідації), державотворчою, державницькою.

В дослідженні використовується поняття "інтегративна ідеологія", оскільки саме процес інтеграції, синтезу ключових конструктивних цінностей в єдине ціле, несе стрижневе навантаження і відіграє ключову роль в процесах консолідації українського суспільства. При цьому терміни "об'єднувальна" та "об'єднавча" ідеологія розуміються як синоніми, близькі за своєю сутністю до інтегративної ідеології. Концепції державницької ідеології та національної ідеї також певною мірою є дотичними до проблематики, що розглядається в даному дослідженні, але їх використання потребує контекстуальних уточнень.

Усі соціальні зміни, що відбуваються в сучасній Україні, розглядаються як складна взаємодія процесів інтеграції і дезінтеграції, де соціальна інтеграція характеризується як сукупність форм підтримки соціальною системою усталеності і рівноваги суспільних відносин. В дослідженні наголошується на інтегративному потенціалі ідеології, тобто на її здатності об’єднати суспільство, сприяти сталому соціально-політичному розвитку й обґрунтовуються можливості та перспективи формування в Україні інтегративної ідеології шляхом синтезу конструктивних цінностей різних політичних ідеологій.

Інтегративна ідеологія – це система концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, що формується на основі гармонійного об'єднання цінностей різних ідеологій шляхом створення та поширення різних форм комунікації між ними. Ця система є специфічною формою раціоналізації світу і життя, вона дозволяє людині знайти "стійкі" точки орієнтації для своєї діяльності і виробити сукупність цілей і цінностей, до яких можуть апелювати індивіди.

Інтегративна ідеологія – це об’єднавча ідеологія суспільства, комплекс таких ідей та цінностей, що визнаються більшістю членів суспільства та дають змогу інтегрувати його, не заперечуючи багатоманітності, в тому числі й ідеологічної.

Інтегративну ідеологію можна тлумачити як систему конструктивних ідеологем, що реалізується в процесах, спрямованих на консолідацію суспільства. Вона виконує роль ініціатора формування спільного політико-правового простору держави, відродження почуття громадянськості, виступає засобом духовного забезпечення єднання, протистояння сепаратизмові та консолідації українського суспільства.

Консолідація суспільства розуміється як його об’єднання для досягнення спільних цілей. Можна виділити територіальну, ціннісну, загальнонаціональну, ситуативну консолідацію. В українському суспільстві спостерігається значна кількість регіональних розбіжностей (в сфері мови, культури, світосприйняття, політичних вподобань тощо), тому треба наголосити на необхідності розробки та впровадження цілісної стратегії консолідації суспільства. В якості одного з вагомих чинників суспільної консолідації виступає інтегративна ідеологія, яка забезпечує цілісність суспільства, не заперечуючи його ідеологічної різноманітності.

У підрозділі 1.2 – "Еволюція ідеологічних концепцій у світовому та українському контексті" – аналізуються політичні ідеї, ідеали від стародавніх часів, коли вони існували у формі міфів до новітнього періоду розвитку наукової та суспільно-політичної думки, де ідеологічні концепції включають як раціональні, так і позараціональні чинники світосприйняття.

В науковій думці склався широкий діапазон ідеологічних концепцій, серед яких з середини ХХ ст. можна виділити концепції загальної "деідеологізації" (середина 50-х – початок 70-х років і знову із середини 80-х років ХХ ст.), автори – Р. Арон, Д. Белл, С. М. Ліпсет, К. Поппер, Е. Шиллз та ін., основна теза досліджень яких зводиться до того, що зростаючий вплив науки призводить до падіння впливу ідеологічних систем; концепції "реідеологізації" (з середини 70-х років ХХ ст.), автори – А. Вінер, Дж. Лодж та інші, доводять необхідність подолання дефіциту загальнонаціональних ідей та цінностей, якими традиційно підживлювалося інтелігентське, наукове, студентське середовище, вони також  обґрунтовують необхідність створення "глобальної, всесвітньої" ідеології для всіх, яка б примирила всі існуючі і протидіючі ідеології під гаслом нових, гуманістичних ідей і "загальнолюдських цінностей", тобто створення глобальної ідеології людства. Слід відзначити, що з другої половини ХХ ст. ідеологія розглядається вже не як тотальна система ідей, а як вираження їх плюралістичної множини. 

Аналіз проявів найвідоміших світових ідеологій – лібералізму, консерватизму, соціалізму в сучасній Україні дозволяє стверджувати, що жоден з цих напрямків не може служити єдиною з основ формування інтегративної ідеології України. Вона в найзагальнішому плані має поєднувати принципи індивідуальної свободи, містити пошук і культивацію власних, українських традицій культурного і політичного життя, а також включати в себе елементи, спрямовані на соціальний захист певних верств населення, тобто інтегративна ідеологія має синтезувати сполучати в собі ліберальні, консервативні, соціалістичні та соціал-демократичні цінності. Дослідження потребують питання про характер такого поєднання, ступінь представленості різних цінностей в інтегративній ідеології, характер їхньої взаємодії.

У другому розділі – "Ціннісні виміри інтегративної ідеології як чинника суспільної консолідації" - розроблена ціннісна модель інтегративної ідеології, розкриті концептуальні засади її формування.

Підрозділ 2.1 – "Сутнісні риси інтегративної ідеології" – присвячено побудові функціональної моделі інтегративної ідеології, а також аналізу цінностей, з яких вона утворюється.

Інтегративна ідеологія формується як відносно стійка артикульована сукупність прийнятих людьми особистих, суспільних, державних і цивілізаційних цілей, ідеалів, цінностей, інтересів, які імпонують кожній людині: в формуванні і конструктивному функціонуванні історичної пам’яті, української мрії й сенсу життя на основі діалогу культури миру та культури патріотизму, досягнення достойної якості життя і рівня достатку, в надійній безпеці, в об'єктивній інтерпретації минулого, осмисленні сьогодення і розумінні майбутнього.

Крім цього інтегративна ідеологія має бути підкріплена реальним соціально-політичним розвитком, а також економічним зростанням, інакше всі її цінності не викличуть зворотного резонування в суспільстві і спроби впровадити подібну ідеологію будуть невдалими. Іншою умовою ефективності інтегративної ідеології є, на нашу думку, її поширеність в суспільстві, а також прийнятність її цінностей в різних регіонах України.

Інтегративна ідеологія має формуватися із постійним урахуванням того, що суспільство пропонує на рівні ідейно-духовному та ментальному, а також чого воно об'єктивно потребує, виходячи з показників його внутріш­нього розвитку і зовнішньої ситуації.

У перспективі такий уже сформований і підтриманий суспільством ідеологічний комплекс має стати орієнтиром та фундаментом для діяльності державних інститутів, а також для соціаль­ної поведінки громадян, оскільки за своєю природою інтегративна ідеологія – це насамперед система внутрішніх обмежень та орієнтирів.

Очевидно, специфіка української ситуації для досягнення цієї ме­ти вимагає артикуляції, а подекуди й реконструкції націо­нальної архетипіки, найбільш значущих міфів, уважного вив­чення етнопсихологічних особливостей українців. Водночас, на цьому тлі доцільною є культивація відчуття "спільної землі" (в дусі територіального патріотизму В. Липинського) і світогляд­них та етичних установок "політичної нації" (без надмірної акцентації на етнічному націоналізмі).

В сфері зовнішньої політики інтегративна ідеологія має виходити з факту існування України як незалежної і суверенної держави, що є складовою частиною і рівноправним членом світового співтовариства та має свої власні національні інтереси і стратегічні цілі.

Головними ресурсами нації, за умови впровадження інтегративної ідеології є необхідність першочергової опори на власні сили, творчий потенціал і здібності українського народу. В суспільстві має підтримуватися дух патріотизму, гуманізму, соборності, солідарності, співробітництва і взаємодопомоги.

І зрештою, визнання, що чесна, сумлінна і творча праця є основою процвітання України і кожного її громадянина, а також однією з головних соціальних цінностей, підкріпленою позитивним й оптимістичним соціально-психологічним забарвленням. Інтегративна ідеологія в такому сенсі виступає в якості морального регулятора життя суспільства, створюючи в ньому атмосферу рішучого неприйняття і морального осуду будь-яких негуманних і антисоціальних проявів.

В якості пріоритетних цілей та завдань інтегративної ідеології в сучасній Україні можна відзначити наступні.

1.  Забезпечення зв'язку із загальною світоглядною системою епохи та розробка програмних установок на основі тих або інших положень цієї системи.

2.  Досягнення та зміцнення соціально-політичної стабільності українського суспільства й забезпечення пріоритетності його консолідації.

3.  Захист національних інтересів; демократизація суспільства; надання значущості інституціональним відносинам між людьми як суб'єктами політики; економічне зростання.

4.  Зміцнення міжнародного авторитету, захист прав та свобод людини.

5.  Налагодження соціального діалогу; регіональна стабільність.

На думку дисертанта, інтегративна ідеологія має гармонійно поєднувати в собі наступні цінності: принцип індивідуальної свободи; чітке розуміння наступності та спадковості поколінь, а відповідно й історичного розвитку; особливу апологію родини, церкви як двох інститутів, які забезпечують означену спадковість та, відповідно, безперервний суспільний розвиток; взаємну терпимість людей; визнання для всіх людей однакового морального, політичного і юридичного статусу; визнання ролі ціннісних, позараціональних факторів при спробах облаштування суспільного життя; демократичні принципи; діалог з представниками інших культур і цивілізацій; готовність держави до захисту й підтримки своїх громадян.

У підрозділі 2.2 – "Інтегративна ідеологія в процесах суспільної консолідації" – наголошується, що інтегративна ідеологія є вагомим чинником консолідації суспільства, зовнішнім проявом української національної ідеї, який повинен стати об’єднуючою основою громадян України. Однією з вагомих характеристик українського світосприйняття є двополюсність світоглядних цінностей, а відповідно, й політичних сил та ідеологічних гасел. Українців в силу історичних передумов та певною мірою штучно сформованих стереотипів, історично прийнято ділити на мешканців Сходу та Заходу, які і є, власне, відмінними полюсами ідеологічних орієнтацій населення України.

Відмінності, які розділяють Центрально-Західну і Південно-Східну частину України, мають частково ментальний характер, а частково – етнічний та історичний. Формування інтегративної ідеології потребує готовності мешканців Сходу й Заходу до компромісів, усвідомлення національної єдності та цілісності нашої країни.

Головною базою для компромісів повинна бути перш за все готовність будувати єдину, заможну та сильну державу (тобто державницькі цінності), те, що В. Липинський називав "територіальним патріотизмом", тобто розуміння, що від старань кожного залежить успіх території, на якій він мешкає, а зрештою і держави в цілому. Шлях до компромісів, до впровадження інтегративної ідеології має, по-перше, містити інституціональне підкріплення. Мається на увазі існування дієвих інститутів місцевого самоврядування, а також ефективний зворотній зв'язок владно-управлінських органів з громадськістю і все те, що в сучасних дослідженнях прийнято називати "соціальним діалогом".

По-друге, будь-які процеси розбудови інтегративної ідеології мають бути підкріплені реальним та сталим соціально-політичним розвитком. В даному випадку в першу чергу йдеться про збалансування всіх показників життя – виробничих, соціальних, політичних, духовних, культурних, моральних. Людина повинна мати можливості до повної самореалізації й відчувати себе причетною до процесів, що розгортаються. Поняття "сталості" означає не кінцевість відповідних показників, а їх необхідний характер, здійснення суспільного розвитку через їх нарощування. Одночасно поняття "сталості" означає непорушність людських пріоритетів в процесі суспільної модернізації, обов'язковість їх дотримувати як на рівні конкретного індивіда, так і суспільства загалом.

До показників соціально-політичного розвитку належать: загальна характеристика економічної та політичної ситуації; розвиненість громадянського суспільства; ефективність інститутів місцевого самоврядування, незалежність різних гілок влади одна від одної, наявність вільної преси, але при цьому законодавчо захищеного інформаційного простору. До соціальних факторів можна віднести зайнятість населення та соціальний захист; динаміку народонаселення (демографічний фактор); харчування та охорону здоров'я; охорону довкілля (екологія); освіту, науку, культуру тощо.

У третьому розділі – "Перспективи становлення та функціональні ознаки інтегративної ідеології в сучасній Україні" – досліджені праксеологічні аспекти можливостей впровадження інтегративної ідеології в сучасній Україні та розроблений прогноз розвитку політико-ідеологічних  відносин в нашій країні.

У підрозділі 3.1 – "Особливості формування і функціонування інтегративної ідеології як чинника консолідації українського суспільства" – аналізується формування інтегративної ідеології в сучасній Україні, розглядаються фактори, які стримують ці процеси та особливості функціонування інтегративної ідеології в українському суспільстві.

Новітній період вітчизняної історії (з часів здобуття національної незалежності 1991 року) характеризується послідовною зміною трьох етапів політико-ідеологічного розвитку. На першому етапі в Україні була сформована впливова, хоча й концептуально слабо розроблена ідеологія на основі ліберальних цінностей, другий етап характеризується появою широкого спектру політико-ідеологічних вподобань та усвідомленням ідеологічної різнорідності українських громадян, головною рисою третього етапу є усвідомлення необхідності суспільної консолідації та пошуку об’єднавчих цінностей.

Аналіз конфліктогенних складових масової свідомості показав, що основними факторами, які стримують формування інтегративної ідеології є: регіональні та етнічні відмінності; ціннісно-поведінкова спадкоємність та стосунки між поколіннями; роз’єднаність і непатріотичність еліт; зовнішні інформаційні впливи.

Якщо класифікувати наявні на сьогодні ідеологічні вподобання громадян України, то, на думку дисертанта, найбільш типовими можна виділити націонал-демократичний (з елементами соціал-демократичного), консервативно-авторитарний, а також окремо комуністичний та соціалістичний напрямки.

Націонал-демократичний напрямок є конструктивним з питань усвідомлення необхідності об'єднання українського суспільства, розвитку демократичних цінностей. Націонал-демократи також виявилися успішними в плані політичної комунікації. Слабкість же націонал-демократичної ідеології проявляється, в першу чергу, при реалізації функції сенсоутворення, оскільки вона занадто прагматична і не містить належного пояснення громадянам їхнього становища в категоріях "сенсу", "належного стану речей", не надає мотивації їхній поведінці.

Привабливими рисами консервативно-авторитарного ідеологічного напрямку є наголошення на необхідності поступового, без різких потрясінь соціально-політичного розвитку України, представники даного напрямку краще справляються з питаннями сенсоутворення, але є значно слабкішими в плані політичної комунікації щодо зовнішніх партнерів України.

Представники комуністичного та соціалістичного ідеологічного напрямків на сучасному етапі апелюють до настроїв принижених і пригнічених, намагаються політично актуалізувати їх, іноді виступають за повернення до попередньої, радянської моделі розвитку країни, заперечують сучасність. Функції політичної інтеграції представниками комуністичної ідеології реалізуються лише серед своїх прихильників, кількість яких за прогнозами дедалі знижуватиметься.

Аналіз наявних політико-ідеологічних напрямків, політичних сил, що їх уособлюють та електоральних портретів цих політичних сил дозволяє стверджувати, що жоден з напрямків і жодна з політичних сил не є рівномірно представленими по всій території України.

Головною опорою для інтегративної ідеології та головною силою, що підтримує її в українському суспільстві, має стати середній клас, який народжується в Україні. З точки зору середнього класу, потрібне подальше зменшення втручання держави в суспільний процес одночасно з покращенням культурного розвитку, збереженням гарантій на здобуття вищої освіти й повагою до підприємців.

Дослідження показало, що процес формування інтегративної ідеології, не дивлячись на всі суперечності, вже відбувається, хоча й повільними темпами. За умови утвердження ідеї стабільного соціально-політичного розвитку у суспільній свідомості та готовності до пошуку консенсусу і злагоди між різними суспільними прошарками, при опорі на середній клас, що зараз формується в Україні, враховуючи динамічність сучасного світу, формування інтегративної ідеології є актуальним теоретичним і практичним завданням. Заходами, що підкріплюють формування інтегративної ідеології є розвиток громадянського суспільства, зменшення державного втручання в суспільний процес, покращення українського культурного продукту, інвестиції в освіту та інновації в усіх сферах суспільного життя, промисловості та виробництва послуг, опора на підприємництво і, нарешті, територіальний патріотизм, який вже існує об’єктивно, і який необхідно тільки розвивати в самосвідомості мешканців нашої країни.

У підрозділі 3.2 – "Можливості реалізації інтегративної ідеології в Україні" – розробляється прогноз формування інтегративної ідеології та виділяється 5 можливих сценаріїв подальшого розвитку подій, від найбільш песимістичного до найбільш оптимістичного. Песимістичні сценарії пов’язані з сильним суспільним опором об’єднавчим тенденціям, неготовністю політичних еліт до компромісів і, як наслідок, відсутність інтегративної ідеології. Оптимістичні сценарії характеризуються об’єднанням суспільства на основі спільних цінностей, яке відбуватиметься за умов більшої або меншої централізації.

Аналіз розроблених сценаріїв довів більшу ймовірність оптимістичних варіантів подальшого соціально-політичного розвитку України та зміцнення суспільної консолідації. Разом з тим, спроби впровадження об’єднавчих цінностей наштовхуватимуться на опір з боку деструктивно налаштованих політичних сил і соціальних груп. Найреальнішим в такому випадку стає "змішаний" сценарій, за умови якого українській владі вдасться з більшим або меншим ступенем ефективності подолати найбільш негативні тенденції розвитку українського суспільства і подальший розвиток подій являтиме собою постійну боротьбу між спробами посилення державного регулювання політико-економічних, а зрештою й ідеологічних відносин та наданням об’єднувальним цінностям статусу одного з головних державних пріоритетів із формуванням інтегративної ідеології, не заперечуючи ідеологічної різноманітності українців.