ІНТЕРНЕТ-КОМУНІКАЦІЇ В КОНТЕКСТІ КУЛЬТУРИ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

     У «Вступі» обґрунтовується актуальність дослідження, аналізується стан його наукової розробки, формулюються мета та основні завдання дисертаційної роботи, окреслюються методологічні засади й принципи дослідження, розкривається його наукова новизна, теоретичне й практичне значення, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження, публікації та структуру дисертації.

     У першому розділі − «Місце комунікації в системі культури інформаційного суспільства» здійснено експлікацію понять «Інтернет-комунікація» та «культура Інтернету» через їх кореляцію зі змістом поняття «культура інформаційного суспільства», визначено методологічну базу дослідження, аналізуються підходи до ідентифікації Інтернет-комунікацій як феномену культури інформаційного суспільства.

     У підрозділі 1.1. «Комунікація як культурно-історичний і соціокультурний феномен»  виявлено, що в сучасній науковій літературі не існує єдиного підходу до дослідження феномену комунікації. Поняття комунікації укорінилося в науковій думці лише в середині двадцятого століття. До цього часу зачатки теорії комунікації розвивалися в середовищі різних філософських систем від Аристотеля до М. Бубера. Науковий інтерес до комунікації як до проблеми виникає в період бурхливого розвитку технологічної культури. Саме в середині минулого століття відбувається перехід людства від «парадигми свідомості» до «парадигми мови та комунікації». У формуванні сучасної західної теорії комунікації еволюційно можна виділити декілька етапів або «поколінь», що відбувалися на міждисциплінарній основі. Характерним для цих підходів був розгляд комунікації як передачі інформації (математична модель комунікації К. Шеннона і У. Уівера ); як людської взаємодії (психологічна модель комунікації Г. Бейтсона, П. Вацлавіка); як соціального процесу (Л. Гріффіна, У. Крейга, В. Кроунена, У. Лідс-Гурвіца, Б. Пірса) та інших. Дослідження комунікації як типу взаємодії між людьми тією чи іншою мірою представлене в межах класичної лінійної моделі комунікативного акту, репрезентованої в роботах  Г. Ласвелла, К. Шеннона, Р. Якобсона. На відміну від лінійної моделі, інтерактивна концепція комунікацій, представлена позицією                Л. Виготського, обстоювала ідею обов’язкової діалогічності комунікації. Трансакційна модель комунікації презентована у творах В. Шрамма, який обґрунтовує уявлення про комунікацію як одночасний процес відправлення та прийняття повідомлень комунікаторами-співтворцями комунікативного акту.

     Філософське осмислення феномену комунікації відбувалося у межах феноменологічної концепції П. Бергера, Е. Гуссерля, Т. Лукмана, М. Мерло-Понті, А. Шютца. Ці автори досліджували феномен комунікації в контексті ідей інтерсуб’єктивності і життєвого світу. Чільне місце у дослідженні комунікації приділено в концепції археписьма Ж. Дерріда, який обґрунтував ідею несамототожності тексту як засобу передачі ідей, а відтак наполягав на неможливості існування абсолютно адекватної та успішної комунікації. У першій половині ХХ століття набуває поширення екзистенціальна теорія комунікації. Вагомий внесок у її розвиток зробив німецький філософ К. Ясперс, який здійснив спробу віднайти й окреслити вихідні параметри комунікативної сфери людського буття у динаміці від комунікації реального буття до комунікації як способу людської самореалізації. Друга половина ХХ століття характеризується зверненням до світу повсякденної комунікації, здійсненим німецькою комунікативною філософією (вчення Ю. Хабермаса та К.-О. Апеля) та поступовим переходом проблема комунікації суспільну площину. Це пов’язано із зростаючою потребою в комунікації, яку все частіше порівнюють із кровоносною системою, що пронизує все і всіх, кожну соціальну клітину. Даний підхід актуалізується через дослідження місця комунікацій у структурі інформаційного суспільства в працях Ж. Бодрійяра, М. Маклюена, М. Кастельса. Разом з тим, підкреслюється, що проблема Інтернет-комунікацій через їх зв'язок із мовою ще не була предметом спеціального культур-філософського аналізу, що й актуалізувало дане дисертаційне дослідження.

     У підрозділі 1.2. «Методологічні засади і понятійно-термінологічний апарат культур-філософського дослідження Інтернет-комунікацій» створюється необхідний понятійно-термінологічний та методологічний підмурок для авторської концепції культур-філософського дослідження Інтернет-комунікацій у контексті культури інформаційного суспільства. На засадах міждисциплінарного підходу до визначення змісту поняття «комунікація», з’ясовано, що це поняття є відносно новим, недостатньо відображеним не тільки у науковому, але й у загальносемантичному значенні. У роботі автор оперує розумінням комунікації як типу взаємодії між людьми, який передбачає інформаційний обмін, своєрідну інформаційну кооперацію у різноманітних процесах спілкування. Комунікація в мережі Інтернет містить у собі родові ознаки комунікації, а також має своєрідність, обумовлену способами передачі інформації. Висвітлення проблеми класифікації комунікацій показало перспективи типологізації  Інтернет-комунікацій за кількісною, вербально-невербальною, тематичною, часовою, формальною тощо ознаками. Дослідження мовних аспектів Інтернет-комунікацій актуалізує зіставлення змісту понять «комунікація» та «спілкування», «комунікація» та «діалог».

     Зміст поняття «культура інформаційного суспільства» розкрито у контексті теорій інформаційного суспільства, розроблених Д. Беллом, Й. Масудою,                       О. Тоффлером, А. Туреном та іншими дослідниками. Наголошується на найбільш важливих для нашого дослідження рисах інформаційного суспільства: перетворенні інформації на основне джерело виробництва благ матеріальної та духовної культури; домінуванні інтелектуальної власності; проголошенні homo informaticus – «людини інформаційної» головною продуктивною силою інформаційного суспільства; зміні парадигми міжособистісного спілкування, що набуває, здебільшого, вигляду короткочасних модульних стосунків функціонального характеру; повсюдне застосування комп’ютерної техніки й інших засобів масової комунікації в процесі взаємодії між людьми. Переосмисливши  концепцію культури Інтернету М. Кастельса, дисертант експлікує поняття «культура Інтернету» та «Інтернет-культура». Під культурою Інтернету розуміється сегмент медіакультури, презентований сукупністю інформаційно-комунікативних засобів, матеріальних і інтелектуальних цінностей, вироблених людством у процесі культурно-історичного розвитку. Під Інтернет-культурою – культура подачі інформації та спілкування в Інтернеті, невіддільна від ціннісних пріоритетів користувачів Мережі.

     Обстоюючи принципи методологічного плюралізму, автор показує, що для досягнення мети дослідження варто залучити культурно-історичний, соціокультурний й синергетичний підходи у їхньому діалектичному зв’язку. Культурно-історичний підхід застосовується для виявлення сутності та механізмів упливу культури Інтернету на культуру інформаційного суспільства. Звернення до соціокультурної природи Інтернет-комунікації дозволив проаналізувати й виявити її природу, структуру та ціннісні передумови, вкорінені в культурі сучасного суспільства. Через синергетичний підхід висвітлюється не лише багатоваріантність та альтернативність гіпертекстового способу подачі інформації в Мережі, але й способи впливу культури Інтернету на культуру інформаційного суспільства. Семіотичний підхід залучений для послідовного аналізу синтаксичного, семантичного та прагматичного рівнів мови Інтернет-комунікацій. Адекватність застосування герменевтичної методології щодо осмислення проблеми Інтернет-комунікацій полягає в їх діалогічному характері, що відображає логіку комунікативного середовища Інтернету, орієнтованого на плюралізм і множинність інтерпретацій тексту. Також необхідність звернення до герменевтики випливає з її спроможності осягати текст Інтернет-повідомлень як знаково-символічну систему в її соціокультурному та історичному контекстах. Названим підходам підпорядковуються широкий спектр методологічних принципів і методів, а саме: діалектичні принципи сходження від абстрактного до конкретного, взаємозв’язку та розвитку; загальнонаукові принципи історизму, доповнюваності, відповідності, відносності; методи культурно-семантичного аналізу, компаративний та інші.

     Другий розділ − «Становлення семіотичної системи Інтернет-комунікацій» присвячений виявленню специфіки мовних аспектів Інтернет-комунікацій через аналіз їх морфологічного, синтаксичного, лексичного, семантичного та прагматичного рівнів.

     У підрозділі 2.1. «Особливості мови Інтернет-комунікацій» здійснюється аналіз морфологічної, синтаксичної та лексичної специфіки мови Інтернет-комунікацій.  

     Виявлено, що комунікація в Інтернеті відбувається на засадах гіпертекстуальності, яка відображає найбільш значимі тенденції Інтернет-дискурсу. За основу автор узяв запропоноване Ж. Женнеттом бачення гіпертекстуальності як обопільного накладання й взаємодії текстів, що набувають форми своєрідного «відбруньковування» похідного тексту від початкового гіпотексту, на якому він ґрунтується. Дисертантом розглядаються універсальні ознаки гіпертексту, до яких належать: різомність, фрагментарність, інтертекстуальність, мультимедійність та зроблено висновки про парадигмальність цих ознак в контексті світоглядних установок постмодерну. Спираючись на ідеї, висловлені У. Еко, М. Візелем, здійснено типологізацію гіпертекстової інформації в Мережі відповідно до критеріїв відкритості та змістовності. Запропонований порівняльний аналіз гіпертекстової та лінійної форм письмової комунікації під кутом зору принципів смислової цілісності й глобальної зв’язаності, дистанції, семантичної ієрархії. Підсумовано, що в гіпертексті як формі нелінійної писемності відбувається докорінна трансформація зазначених принципів. На цій підставі робиться висновок про помітний вплив гіпертексту на формування синтактики Інтернету.

     Дослідження морфологічного рівня та словотворення показало наявність у мові Інтернет-комунікацій поряд із словами – одиницями природної мови – елементів штучних мов, а також включенням образно-зорових та образно-слухових компонентів. Комунікація в Інтернеті організована із застосуванням мов, зрозумілих для учасників цього процесу, але з переважанням англійської мови як головного кодифікатора повідомлень. Комунікативний простір Інтернету характеризується активними процесами словотворення. Транслітерація як спосіб словотворення передбачає передачу тексту в одній алфавітній системі засобами іншої. У вітчизняному Інтернет-просторі відбувається українізація та русифікація англійських слів. За таких умов докорінно змінюється не тільки орфографія, але й фонетика, що робить ці слова майже невпізнанними.

     Виявлення лексичної специфіки семіотичної системи Інтернет-комунікацій показало, що  в російськомовному комунікативному Інтернет-просторі поширеною є лексика жаргону, сленгу, Преведу, арго, Албанської (Олбанської) мови тощо. Подано розуміння цих новотворів. Дисертантом висвітлені специфічна лексика, фразеологія та словотворчі засоби названих мовних практик та обґрунтовано їхнє функціонування на засадах мовного узусу. Під мовним узусом автор розуміє мовну практику якогось колективу, що частково регулюється нормами усної й письмої мови, яка містить у собі не тільки нормативну мову, але й відхилення від норми, в тому числі й просторіччя.

     У підрозділі 2.2 «Герменевтичні процедури в процесі розкодування семіотичної системи Інтернет-комунікацій» розглядаються семантичні та прагматичні особливості семіотики Інтернет-комунікацій. Мається на увазі спроможність тексту, по-перше, бути вмістилищем сенсів (семантика), а по-друге, розгортати ці сенси контекстно, крізь призму читача-інтерпретатора (прагматика). Наголошується, що методологічним осереддям, яке поєднує ці рівні семіотичного аналізу мови Інтернет-комунікацій виступає теорія розуміння.

     Виходячи з алгоритму розуміння, запропонованого М. Бахтіним, та концепцією кодів Р. Барта автор диференціює й узагальнює типи кодів, що застосовуються в Мережі. Для цього запропоновано диференціювати їх за критеріями візуальності/вербальності та графічності/інформативності/образності. Співвідношення візуальності/вербальності дозволяє описати форму й спосіб репрезентації коду, тоді як співвідношення графічності/інформативності/образності – оцінити його зміст. За цими критеріями текст у Мережі є полісемантичним утворенням, що містить вербально-графічні (шрифт), візуально-образний, візуально-інформативний коди. Обґрунтовано, що найпоширенішим кодом у Мережі є вербально-графічний, призначений для передачі текстової інформації. До основних елементів візуального коду належать: зображення об’єктів, колір, просторове розташування. До візуально-образного коду належать відео, малюнки, фотографії, а до візуально-інформативного – смайли.

     З метою розкодування семіотичної системи Інтернет-комунікацій автором застосовується метод «ключових слів» Г. Вежбицької, який допомагає виявити стійку систему кодів, що відтворюються в Мережі, а відтак є трансляторами «ядерних цінностей культури» (термін Г. Вежбицької) Інтернету. Цим вимогам відповідають так звані графічні смайлики, які належать до візуально-інформативного коду Мережі. Здійснено типологізацію смайлів та підсумовано, що смайли в їхній різноманітності виступають невербальним кодом, адаптованим до письмової комунікації. Спираючись на ідеї Р. Барта, підсумовано, що високий тлумачний потенціал смайлів випливає із їхньої адаптованої до візуального сприйняття графічної форми. Автор показав, що кореляція полісемантичних кодів Інтернету відбувається за принципом герменевтичного кола: через співвідношення мови Інтернету як цілого та окремих типів кодів як його частин.

     У комунікативному просторі Інтернету відбувається трансляція, генерація, акумуляція сенсів. Генерація сенсів у культурі Інтернету заснована на засадах комунікативної стратегії письма. Писання – творча діяльність, в ході якої об’єктивується текст. Трансляція сенсів у культурі Інтернету відбувається за допомогою стратегії читання. В читанні відбувається становлення концептів, що визначають їхнє розуміння. Загальним тлом процедури читання в Інтернеті є інтертекстуальні включення,  завдяки яким відбувається взаємодія «свій – чужий» та створюються умови для сенсових і структурних трансформацій тексту, появи нових сенсів і різних рівнів розуміння тексту загалом. Акумуляція сенсів у культурі Інтернету втілюється в інтерпретації, що вкорінена в герменевтичному поділі тексту на дві області знакового змісту: об’єктивний сенс та суб’єктивні інтенції. В Інтернет-комунікаціях множинність інтерпретацій випливає з наявності багатьох сенсових моделей тексту: моделі автора тексту, його читача або читачів, перекладача (або) перекладачів тощо. Інтерпретаційний потенціал семіотичної системи Інтернет-комунікацій можна виявити, застосувавши принцип герменевтичного трикутника. Його структура передбачає атрибуцію якостей об’єкта тексту, який виступає продуктом співтворчості автора (фіксація) й інтерпретатора (інтерпретація), які вважаються рівноцінними партнерами процесу творення та тлумачення тексту, внаслідок чого актуалізується повнота його розуміння.

     Третій розділ − «Інтернет-комунікації в контексті глобалізації та інформатизації суспільства» присвячений виявленню новітніх особливостей розвитку Інтернет-комунікацій під кутом зору їхньої взаємодії з інформаційною культурою глобалізованого суспільства.

     У підрозділі 3.1. «Інтернет-комунікації як феномен культури Інтернету інформаційної доби» аналізується взаємовплив культури інформаційної доби та Інтернет-комунікацій. Дисертант висвітлює культурно-історичні та соціокультурні чинники виникнення Інтернет-комунікацій, розглянувши їх як закономірний результат суспільного й науково-технічного прогресу, а також новітній етап розвитку репродуктивних засобів комунікації та медіакультури. Розглядаючи кореляцію інформації та способів її передачі в історичній ретроспективі, дисертант окреслює низку чинників, що мінімізували адаптаційний потенціал домережевої медійної культури стосовно глобалізаційних, плюралістичних і водночас конвергентних тенденцій, притаманних  комунікативному простору другої половини ХХ століття. Зі схожих позицій висвітлені прагматичні й ідеологічні передумови масового поширення Інтернет-комунікацій, які, на думку дисертанта, є комунікаційною технологією, адаптованою до сучасності.

     Особливості впливу Інтернет-комунікацій на культуру Інтернету виявлено через феномен гіпертекстуальності, яка виступає системоутворюючою парадигмою культури Інтернету. Автор обґрунтовує, що гіпертекст – це не тільки форма організації інформації, але й комунікативна технологія, призначена для швидкісного, різновекторного пошуку інформації й спілкування в режимі он-лайн. Посилаючись на концепцію М. Кастельса, серед найбільш суттєвих комунікативних особливостей гіпертексту дисертант відмічає віртуальність (занурення) як просторову характеристику комунікації в Мережі та інтерактивність як часову характеристику Інтернет-комунікацій.

     Віртуальність як атрибут Інтернет-комунікації виявляється трояко: просторово, через створення віртуального простору спілкування; особистісно, через створення віртуальної особистості; текстуально, через створення віртуального тексту. Просторовий вимір програми віртуальності полягає у симуляції нею моделі тривимірного оточення, коли у сконструйовану модель вбудовується зворотний зв'язок, який забезпечує активну «участь» (точніше, суб’єктивне відчуття участі) в розгортанні віртуальних подій (точніше, відчуття подій). Віртуалізація особистості складає передумови для редукція особистості до її семіотичних маніфестацій, а отже імітації найбільш значимих особистісних характеристик. За таких умов предметом імітації можуть бути світоглядні позиції, соціальний статус, вік і навіть стать. Простір віртуальної комунікації створює ідеальне середовище для так званої комунікативної мімікрії, що може виражатися потрійно: як мімікрія учасників, мімікрія функцій комунікації, мімікрія елементів комунікації. У першому випадку йдеться про приховану віртуальними засобами, в тому числі ніком і аватаром, імітацію особистісних характеристик комуніканта. Мімікрія функцій комунікації виражається в приховуванні її справжніх мотивів, що досить просто досягається в умовах анонімного спілкування. Мімікрія елементів комунікації в Мережі виявляється традиційними засобами через непряме вираження ідей за допомогою риторичних питань або евфемізмів.

     Часовий дискурс гіпертекстових комунікацій у Мережі висвітлюється через феномен інтерактивності, який розкривається через його синонімічний ряд, представлений словами діалог і он-лайн. Інтерактивність виявляється в інтерперсональному (зорієнтованому на Іншого), особистісному (зорієнтованому на самостійне реагування та маніпулювання медійними засобами) та комп’ютерно-зорієнтованому (такому, що ґрунтується на активному впливі на комп’ютерне середовище) дискурсах Інтернет-комунікації. Посилаючись на ідеї М. Бахтіна, дисертант аналізує діалоговий компонент інтерактивності через можливість симетричного спілкування користувача в режимі «питання-відповіді» з іншою людиною чи групою людей. Окреме місце у висвітленні феномену віртуальної інтерактивності належить її тлумаченню через взаємодію користувача та комп’ютерного середовища. Йдеться про ситуації, коли людина отримує різноманітну аудіо і відеоінформацію через активізацію гіперпосилань і діалог з електронними системами доступу, бере участь у комп’ютерних іграх і навіть хоче придбати товари та послуги, при цьому не вступаючи у спілкування з живою людиною. За таких умов комп’ютерне середовище здійснює зворотній зв'язок, тобто виступає для людини партнером по комунікації.

     Автором висвітлені основні жанри Інтернет-комунікацій під кутом зору їх впливу на  культуру Інтернету. Запропоновано декілька критеріїв розмежування жанрів, серед яких найбільш значимою, на думку дисертанта, є їхня приналежність до діалогової або полілогової комунікацій. Обґрунтовано, що формальне, змістовне та стильове різноманіття жанрів сприяє розвитку інформаційної культури та мовної прагматики в Мережі. Комунікація в Мережі відбувається із застосуванням класичних комунікативних принципів, що адаптуються Інтернет-спільнотою до формату електронної комунікації: ввічливості, інформування, співробітництва, економії, ясності, зручності сприйняття, виразності. Наявність цих принципів свідчить про кристалізацію атрибутивних характеристик семіотичної системи Інтернету, що самовідтворюється через трансляцію названих принципів.

      Підрозділ 3.2. «Трансформації інформаційної культури під впливом Інтернет-комунікацій та глобалізації» присвячений висвітленню інноваційних тенденцій інформаційної культури під впливом Інтернет-комунікацій та глобалізації. Розглядаючи зазначені тенденції, автор послуговується концепцією інформаційно-технологічної революції, запропонованої М. Кастельсом, у якій закладене принципово нове й значуще для вирішення завдання дисертації осмислення відношення між технологією та інформацією. На основі цієї концепції висунута й обґрунтована гіпотеза, відповідно до якої Інтернет-комунікації закладають нове співвідношення між інформацією та технічними засобами її передачі. Процеси перетворення інформації відбуваються на всіх етапах її циркуляції в Мережі. З’ясовано, що носієм інформації в Інтернет-комунікаціях виступає гіпертекст. Серед характеристик, які детермінують інформаційні процеси сучасного суспільства, автор виокремлює: децентралізацію (ризомність), інтертекстуальність, мультимедійність як змістовно-структурні характеристики гіпертексту; інтерактивність як часову характеристику гіпертексту; віртуальність як його просторову характеристику.

     Показано, що парадигма децентралізації (ризомності) конституює неієрархічний принцип структурування інформації в Мережі, що виявляється через: по-перше, визнання інформаційної цінності будь-якої інформаційної одиниці; по-друге, визнання права людини на доступ до будь-якої інформації. Децентралізація інформації супроводжуються демократизмом щодо висловлення інформації та процедури її  верифікації. Децентралізація інформації в Мережі має амбівалентний вплив на інформаційне середовище сучасного суспільства. Її позитивними наслідками є розвиток творчого критичного мислення, спроможного створювати власні наукові гіпотези, виходячи за межі усталених теорій. Негативними наслідками цього процесу автор вважає не завжди досконалі процедури підбору та верифікації інформації, що, за певних умов, створює підґрунтя для інформаційної безвідповідальності й некомпетентності.

     Інтертекстуальність як наскрізний, але не завжди означений феноменом Інтернет-комунікацій, характеризує інформаційний простір Інтернету як місце сходження цитацій. Вона детермінує мінімізацію або відкидання атрибуції інформації автору, що призводить до повсюдної деперсоналізації інформації в Мережі. Парадигми мультимедійності та інтерактивності створюють спільний візуально-швидкісний контекст подачі й сприйняття мережевої інформації. Так, мультимедійність відтворює селективне об’єднання усіх кодів у одній когнітивній структурі. З позицій користувача, як одержувача так і відправника повідомлення, інтерактивне «ковзання» між різноманітними джерелами когнітивної та сенсорної включеності породжує багатогранний символічний контекст. У результаті цього ковзання відбувається відмічена М. Кастельсом конвергенція різних масмедійних засобів із подальшою інтеграцією в інформаційних системах. Дисертант вважає, що це відбуватиметься шляхом адаптації засобів технічного зв’язку до принципів функціонування комп’ютера й Інтернету (системний рівень) та включенням комп’ютерних технологій в інші інформаційні системи (інструментальний рівень).

     Одним із наслідків упливу на сучасну інформаційну культуру парадигм мультимедійності та інтерактивності є процеси функціоналізації, а відтак –онтологічної девальвації кодів мистецтва. Щодо інформаційних наслідків інтерактивності, то дисертант схиляється до позицій Ж. Бодрійяра, який відмічав непридатність усього написаного на екранах для глибокого вивчення, а тільки для негайного сприйняття. Позитивними наслідками інтерактивності для інформаційної культури сучасного суспільства є створені ними передумови для швидкісного перегляду і маніпуляції інформацією, що дозволяє спілкуватися, навчатися, розважатися в режимі он-лайн. Мультимедійність естетизує інформаційні процеси в Мережі, візуально збагачуючи й пізнавально оптимізуючи процес інформаційного обміну. Інформаційна значущість парадигми віртуальності актуалізується в ситуації репрезентації екранного тексту, який є лише симулякром, тиражованою копією справжнього тексту. Важливим є й особистісний аспект цього феномену, що полягає в симулякризації суб’єктів комунікації. Спираючись на ідеї Н. Лумана та                           Ж. Бодрійяра, дисертант відмічає висловлені ними перестороги щодо спотворених механізмів сприйняття інформації та загрози «поглинання» кіберпростором «суб’єкта» спілкування. До позитивних впливів комп’ютерної віртуальної реальності на інформаційну культуру автор відносить її високий освітній і розважальний потенціал, актуалізований у новітніх методиках навчання та ігрових програмах.

     Інтернет-комунікації суттєво впливають на темп і напрями глобалізаційних процесів, виконуючи роль їхнього каталізатора. Інтернет виступає транснаціональною соціальною структурою, призначеною гармонізувати економічні, політичні, культурні процеси в світовому масштабі. Автором показано, що Інтернет-комунікації сприяють глобалізації завдяки: по-перше, їхній всеохопності та відсутності «кордонів», які могли б їх обмежити; по-друге, через утворення досить об’ємного й різнобічного тезаурусу особистісної самореалізації; по-третє, завдяки застосуванню універсальних принципів і норм комунікації в Мережі; по-четверте, через залучення універсальних кодифікаторів повідомлень у вигляді мов міжнаціонального спілкування й аудіовізуальних кодів; по-п’яте, завдяки  технічно простій процедурі «входу» та навігації в системі; в-шостих, через можливість їхнього технологічного узгодження з іншими комунікаційними технологіями тощо. Дисертантом виявлено явища синхронізації інформатизаційних та глобалізаційних процесів  в умовах сучасної інформаційної культури.