ІНТУЇТИВНА КУЛЬТУРА ЮРИСТА: ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв’язок із науковими програмами, планами і темами, а також мета, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; викладаються наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, вказуються відомості щодо їх впровадження та апробації.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні дослідження інтуїтивної культури юриста» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Джерела філософсько-правового дослідження інтуїтивної культури» на підставі аналізу праць як вітчизняних, так і зарубіжних учених констатовано відсутність досліджень інтуїтивної культури в науці. Критичне осмислення ідей формування інтуїтивного сприйняття предмета чи явища різними вченими дозволило до певної міри усвідомити особливості та можливості інтуїції.

Зазначено, що філософська спадщина Г. Геґеля являє собою класичний варіант абсолютно раціональної системи. Він виводить прямий зв’язок інтуїтивного рішення з логічним мисленням. Беруться до уваги критичні висновки вчених, які протиставляють інтуїцію інтелектові (А. Берґсон).

Характерні ознаки інтуїтивної культури доповнюються різносформованими поглядами дослідників: концепція інтуїції Е. Гуссерля зводиться до того, що інтуїція є вищим видом пізнання; первинний психологічний пласт правових явищ представлений інтуїтивним правом, а до другого, соціологічного, належить позитивне право (Л. Петражицький); висновками прихильників інтелектуального вчення про інтуїцію, які не протиставляли її раціональному пізнанню, а навпаки, намагалися включити її у схему пізнавального процесу у формі інтелектуальної першооснови пізнання.

У підрозділі 1.2 «Методологічні засади інтерпретації інтуїтивної професійності юриста» зазначається, що з погляду гносеології інтуїтивна діяльність юриста є результатом узагальнення попередніх актів мислення. Його інтуїтивний висновок передбачає накопичення знань, уявлень, які й призводять у подальшому до певних результатів.

Указано, що однією з характерних особливостей мислення юриста є його неусвідомлювані компоненти, серед яких, безумовно, вирізняється інтуїція. Тобто інтуїтивне мислення можна охарактеризувати відсутністю виражених етапів, швидкістю протікання, мінімальністю усвідомлення. Застосовуючи логічну термінологію, інтуїція – це немов стислий умовивід, скорочений через несвідомий рух ланок пізнавального процесу. Інтуїція відіграє чи не ключове значення у пошуку творчого рішення і творчого розвитку особистості. За креативність культури мислення відповідають підсвідомі процеси, бо лише підсвідомість наділена необхідною здатністю творчого мислення – гнучкістю пізнання – і при цьому протистоїть пасивному несвідомому.

У підрозділі 1.3 «Інтуїтивна культура юриста як результат пізнавального досвіду» зазначено, що інтуїтивна діяльність юриста, а відтак і його правова культура формується із раціональних та нераціональних мисленнєвих процедур. Вони реалізуються різними ділянками мозку на основі певних біосоціальних закономірностей та діють незалежно від свідомості й волі людини. Творча нераціональна сторона процесу пізнання характеризується різними психологічними та ірраціональними чинниками: волею, фантазією, уявою, емоціями тощо, що також впливають на рівень інтуїтивної культури юриста.

Вважаємо, що у формуванні інтуїтивної культури юриста допускається використання безпосереднього знання, тобто такого, яке здобувається не через чуттєве сприйняття і не шляхом роздумів, а є прямим переживанням дійсності, що розвивається в людини.

У дисертації констатовано, що інтуїція – це неусвідомлена людиною сенсибельна дія думки, яка вбирає в себе увесь масив знань і досвіду, яким володіє людина. Як би високо не оцінювалася інтуїція у науковому пізнанні, її в будь-якому разі недостатньо для того, щоби переконати наукову спільноту в істинності отриманих результатів. Для цього необхідний теоретичний доказ
і перевірка практикою. Відкидається твердження тих дослідників, які стверджують, що інтуїція – це щось протилежне інтелекту: вона є взаємопов’язаною складовою єдиного, цілісного пізнавального процесу.

Розділ 2 «Формування та розвиток інтуїтивної культури юриста» передбачає розгляд поняття інтуїтивної культури юриста, детермінантів, що її формують, а також концептуальних засад та функціональних особливостей інтуїтивної культури юриста.

У підрозділі 2.1 «Аналіз природно-правового зумовлення інтуїції як системи сприйняття» з’ясовано, що інтуїція є абстрактною категорією (феноменом), яку неможливо матеріалізувати, та інтелектуальною діяльністю у підсвідомій зоні головного мозку людини – діяльністю свідомої, дієздатної людини, що базується на розумі; у природно-правовому просторі – тобто у просторі рівності усіх людей та гармонії людини з природою, при встановленні швидкого і, ймовірно, правильного рішення у конкретній життєвій ситуації – ймовірність правильного рішення здебільшого не впливає на швидкість його прийняття, і навпаки, залежить лише від правильності застосування інтуїтивного мислення. В контексті наукового дослідження інтуїцію до певної міри можна віднести також до надприродно-правового простору.

У підрозділі 2.2 «Детермінанти розвитку інтуїтивної культури юриста» досліджено чинники формування інтуїтивної культури юриста, що поділяються на два основні види: внутрішні (природні задатки) та зовнішні (професійна соціалізація). Зовнішні відповідно поділяються на пасивні (вплив середовища на особу правника) та активні (процес навчання юриста). Серед основних детермінантів розвитку інтуїтивної культури юриста можна виділити
наступні: гени індивідуума; родинне виховання; сімейний мікроклімат; навколишнє оточення; дошкільні навчальні заклади та школа; навчальні заклади I–IV рівнів акредитації; професійна діяльність; самоосвіта, розум (інтелект) та ін. Зокрема:

–        у родинному вихованні прищеплюється любов (як правило, в дитячому віці) до основоположних, природно-правових чинників життєдіяльності загалом та конкретно за напрямом родової діяльності батьків, що в подальшому виконує вирішальну роль у розвитку інтуїції. У сімейному мікрокліматі формуються відносини між членами сім’ї, в яких вони інтуїтивно взаємовпливають один на одного;

–        провідними цінностями шкільного та дошкільного виховання має стати не засвоєння норм поведінки і вмінь (позитивно-правові вимоги суспільства), а гуманність взаємовідносин, свобода прояву власного Я, культивування індивідуальності, усвідомлена правова культура поведінки, творче самовираження – основні природно-правові засади у формуванні інтуїтивної культури правника. Знання, які людина отримує не «силоміць», а за власним бажанням, цікавістю, набагато краще закарбовуються у свідомості, є більш затребуваними, що в результаті якісніше вплине на інтуїтивні можливості особи правника;

–        розум, на відміну від інтелекту, який ми можемо розвивати, більшою мірою стосується свідомої діяльності людини. Інтелект більше характеризує підсвідомість, тому він найвиразніше відображає ступінь інтуїтивної культури.

У підрозділі 2.3 «Концептуальні засади (принципи) та функціональні особливості інтуїтивної культури юриста» сформульовано концептуальні засади, які поділяються на позитивно-правові та природно-правові. До перших належать: інтелектуальність, доповнюваність, системність, свобода, простота, наочність, гуманізм, спостережливість, справедливість, відповідальність;
до природно-правових – метафізичність, ірраціональність, онтологічність, синергетичність, підсвідомість, креативність, адекватне моделювання ситуації, конваріантна аналогія.

Функціональні особливості інтуїтивної культури юриста визначено як роль і функція, яку виконує інтуїція юриста, та поділено на основні (комунікативні й пізнавальні) та додаткові (новоутворювальні, індивідуального підходу, оцінювальні й регулятивні).

Розділ 3 «Інтуїтивна культура юриста у філософсько-правовій проекції» передбачає три підрозділи.

У підрозділі 3.1 «Прояви імперативу моралі в інтуїтивній культурі юриста» виокремлено кілька положень щодо філософсько-правової проекції інтуїтивної культури юриста. Зокрема, зосереджується увага на тому, що юристи в повсякденній діяльності стикаються зі швидкозмінними ситуаціями, тому поряд із рішеннями, що базуються на загальноприйнятих нормах поведінки, їм доводиться приймати нестандартні рішення – спонтанні, неочікувані, подекуди підсвідомі. Такий процес називається правовою творчістю, яка до певної міри детермінована інтуїцією. Крім того, юридична діяльність має доцільний характер. Для досягнення певної мети доводиться вирішувати низку завдань і підзавдань. Одні з них можуть бути виконані шляхом застосування типових раціональних прийомів. Для інших постає потреба у створенні або винаході нестандартних, нових правил і прийомів. Це відбувається тоді, коли юрист зіштовхується з принципово новими ситуаціями, що не мають аналогів у минулому.

Доведено, що інтуїція є однією з форм теоретичного осмислення моралі. Інтуїтивне знання не так ірраціональне, як раціональне, оскільки завершує гносеологічний процес, виникаючи на вершині творчої думки. Але воно ж може бути і надчуттєвим, коли, наприклад, у духовному почутті єднає юриста з абсолютним началом.

Стверджується, що інтуїтивність у культурі юриста є невід’ємною властивістю морального почуття, одночасним знанням-переживанням, завдяки якому і втілюється характер моральності. Розуміння моралі як духовно-інтуїтивного відчуття вищих цінностей у професійній діяльності дозволяє відчути, що моральні поняття блага, добра, справедливості, співчуття є не тільки гранично загальними, абстрактними поняттями, що узагальнюють різні аспекти морального життя людей. Ці поняття функціонують у моралі як чуттєві структури. Через них юрист інтуїтивно відчуває – осягає моральний зміст, і не несвідомо, а усвідомлено, оскільки моральне почуття є відчуттям, побудованим на основі знання.

У підрозділі 3.2 «Інтуїція як спосіб самовираження юриста» досліджено, що самовираження юриста за допомогою інтуїції виявляється у такому: 1) в процесі розслідування інтуїція перевіряється практикою і лише у разі свого підтвердження розглядається як достовірне знання; 2) визначаючи інтуїцію як процес безпосереднього отримання знань за допомогою цілісного усвідомлення проблемної ситуації без дискурсного його виведення і доведення, передбачуваними передумовами стають тривалі творчі пошуки та багатий соціальний досвід людини; 3) як варіант, інтуїція є здатністю осягати істину шляхом прямого її спостереження; 4) у безпосередньому рівні пізнання інтуїція об’єднує чуттєве та раціональне; 5) інтуїція формується у результаті тривалого попереднього досвіду діяльності в певній галузі, зокрема минулих міркувань, обговорень, логічних дій.

Інтуїтивне пізнання випереджує розумове, що ґрунтується на логічному апараті визначень, силогізмів і доказів. Для прояву інтуїції та застосування її в процесі виконання завдання необхідна наявність інформаційного поля для пошуку ефективного і нетипового рішення.

У підрозділі 3.3 «Процес прийняття юристом інтуїтивного рішення» визначено, що процес мислення є не лише сукупністю розгорнутих умовиводів, оскільки поряд із повними логічними формами мислення людина користується такими судженнями, які приймаються у сконденсованому вигляді, а інші зовсім випадають, опускаються, як давно відомі, перевірені досвідом, доведені практикою або встановлені будь-якою галуззю знань. У підсумку отриманий висновок здається ізольованим і вважається нічим не обумовленим здогадом.

У процесі професійної підготовки юриста найпершим із завдань є спрямованість на формування його логічного мислення та розвиток інтуїції. Культура інтуїції вдосконалюється на основі необхідних знань та досвіду, а її наявність обумовлює здатність юриста до правової імпровізації. Тобто єдність і складні взаємозв’язки логічних та інтуїтивних компонентів під час вирішення юридично-професійних завдань зумовлюють активність особистості, формування інтуїтивної культури юриста, його компетентності, професіоналізму,
адже усвідомлення підсвідомого – це шлях до самовдосконалення та самопізнання.