ІСПАНСЬКИЙ ПОЕТИЧНИЙ ТЕКСТ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ В ЛІНГВОКОГНІТИВНОМУ ВИСВІТЛЕННІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано доцільність проведення дослідження, актуальність обраної теми, визначено наукову новизну, сформульовано мету, завдання й основні положення, винесені на захист, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, викладено теоретичне та практичне значення його результатів.

У першому розділі “Поетичний текст як цілісна система лінгвоментальної діяльності людини” подано теоретичні положення, на які спирається дослідження, визначено базові орієнтири вивчення поетичного тексту в межах лінгвокогнітивної парадигми, проаналізовано його місце в системі різновидів текстів, схарактеризовано умови формування мовної індивідуальності поетів Іспанії й іспанського поетичного тексту другої половини ХХ століття.

Іспанський поетичний текст другої половини ХХ століття є відображенням засад і поглядів нового стилю у мистецтві, що характеризує особливий спосіб світовідчуття людини зі складним і суперечливим баченням реалій дійсності як хаотичного простору життя й культури. Мовні індивідуальності іспанських поетів цієї доби, їхні лінгвальні картини світу оформлюються під впливом суспільно-політичних та культурно-історичних чинників, притаманних іспанській культурі та поезії, зокрема, традицій поетичного мовлення, індивідуально-психологічних особливостей та ідейно-художнього спрямування особистості митців. Поети другої половини ХХ століття – це покоління постмодерну, яке є в своїй сумі апокаліптичним з такими принципами, як свобода творчості й особистості; здебільшого не віддзеркалення, а вербальне створення духовно-інтенційної реальності, в якій “світ постає як текст”; повернення до найпервісніших елементів міфологічної свідомості; семантична прихованість, герметичність, що розрахована на дух співтворчості митця-автора та реципієнта-читача; аполітичність (Т.А.Єщенко). Ці чинники накладають виразний відбиток на зміст і мовну форму іспанських поетичних текстів другої половини ХХ століття.

Розглядаючи поетичний текст як змістову антропоегоцентричну комунікативно-прагматичну суб’єктивно-об’єктивну категорію широкого семантичного обсягу, що охоплює когнітивні, експресивно-емоційні й оцінно-аксіологічні складники (І.В.Смущинська), ми пропонуємо таку схему процесів його породження, функціонування та інтерпретації: