ІСТОРИЧНЕ МИСЛЕННЯ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ: СОЦІАЛЬНО ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У «ВСТУПІ» обґрунтовано актуальність, наукову новизну, сформульовано мету і завдання, визначено об’єкт і предмет дослідження, розкриваються методи вирішення проблем, охарактеризована апробація роботи, вказуються її форми, а також теоретичне і практичне значення дисертації.

Перший розділ - «МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ІСТОРИЧНОГО МИСЛЕННЯ» присвячений методологіч­ному аспекту дослідження проблеми історичного мислення учнівської молоді. У підрозділі 1.1. «Ґенеза історичного мислення та її філософська рефлексія» здійснений аналіз ґенези історичного минулого. Історичні пам’ятки періоду перших цивілізацій сприяли виділенню специфіки досліджуваного явища. Мислителі Стародавнього світу (Аристотель, Геродот, Гесіод, Платон та ін.) першими спробували окреслити історичне буття людства. В середні віки А. Августин, Ф. Аквінський сформували методологічну базу для провіденціалістського розуміння історії. Мислителі Відродження, Просвіти, Нової історії (Ф. Бекон, Ж. Боден, Г. Гегель, Й. Гердер, І. Кант та ін.) сприяли виділенню сцієнтиського та антисцієнтиського різновидів моделей історичного мислення. К. Маркс, Ф. Енгельс сформулювали матеріалістичну концепцію історії.

М. Данилевський, А. Тойнбі, О. Шпенглер є прибічниками цивілізаційної концепції розвитку історії. У західній філософії XX ст., виокремлюються такі евристичні лінії в цій проблематиці: розуміння історії як прояву духовного (Р.Дж. Колінгвуд), антиісторицизм (К. Поппер), світова історія як історія буття народу (М. Хайдеггер); сенс і призначення історії (К. Ясперс); роль культурного чинника в розвитку історичного мислення (В. Вжосек), спроба синтезу підходів до вивчення історії (Й. Рюзен), історична антропологія (М. Кром), можливості компаративістики (Є. Тейлор). Пошуком внутрішніх джерел розвитку історії як науки, методології історії на початку XXI століття займались: М. Барг, Б. Губман, А. Гурєвіч, Б. Могильницький. Важливим внеском у становлення вітчизняного підходу до проблеми осмислення історії були праці В. Антоновича, М. Грушевського, М. Драгоманова. Визначається якісний розвиток аналізу досліджуваних в роботі проблем у зв’язку з розробками українських дослідників останніх десятиліть: В. Андрущенка, В. Воловика, Г. Горак, Р. Додонова, В. Жадька, Л. Кривеги, М. Лепського, С. Подмазіна та ін. Шляхи удосконалення історичної шкільної освіти відображені в дослідженнях: О. Пометун, А. Удод, Н. Яковенко. Дослідницький інтерес Я. Верменич, І. Бойченко торкається проблем пошуку моделі синтетичної історії. Дидактичні аспекти формування історичного мислення учнівської молоді представлені у роботах К. Баханова, В. Комарова та ін.

Аналіз названої літератури дає підстави виокремити міфологічні, релігійні, фактографічні способи пояснення історії. Відповідно, традиційними теоретичними формами осягнення історії є теологія історії, філософія історії та наукова історіографія. Теоретичний рівень пізнання складають три історичні типи раціональності: класична, неокласична, посткласична наукові парадигми. В період XIX-XX ст. для осмислення історичного процесу використовувалися формаційний, цивілізаційний, культурологічний, соціоантропоцентричний підходи, які стали традиційним. У XX-XXI ст. зазначені підходи набули подальшого розвитку у зв’язку з розробкою історії повсякденності, історичної антропології, історії ментальності, макроісторії, історичної компаративістики, регіоналістики, «синтетичної історії», глобальної історії. Поява нового типу раціональності допускає співіснування попередніх, традиційних для певного етапу форм і методів осмислення минулого та інноваційних, які трансформуються відповідно до нових умов. Процес формування культурної ідентичності Європи актуалізує потребу нової моделі історичного мислення, важливими концептами якої є відхід від лінійного детермінізму і монополії на остаточну істину. Дослідницький інтерес повинен сконцентровуватися не тільки на політичному, а і соціальному, культурному вимірах історії при синтезі підходів до інтерпретації історичного буття.

У підрозділі 1.2. «Сутність феномена історичного мислення і основний зміст поняття» автором були виділені загальні риси і особливості історичного мислення. Даний феномен є одним із видів духовної діяльності, яка направлена на осмислення історичного буття, критичне ставлення до власного досвіду передбачає спадковість набутих від покоління до покоління історичних знань, їх фіксацію в пам’яті. Сутність історичного мислення суб’єкта історії полягає у наявності міцного стійкого зв’язку з історичним буттям, продиктованого потребою соціальної ідентифікації. Виділені компоненти історичного мислення: основні принципи мислення, способи аналітико-синтетичного мислення, основні ідеї розуміння історії, життєвий досвід, ментальність, історичний досвід поколінь. Проаналізовані структурні елементи та дотичні концепти досліджуваного феномена: історична свідомість, історична пам’ять, історична правда, історичні знання, історичне буття, історичне пізнання. Історичне мислення відображає історичне буття, осмислення історичного буття суб’єктом історичного мислення відбувається в рамках історичного пізнання, яке сприяє формуванню історичної свідомості.

Провідними механізмами, що забезпечують рух думки, поряд із структурно-логічними засобами, є уявлення, фантазія, асоціації, зв’язки, досвід творчої діяльності. Основними функціональними одиницями історичного мислення є історичні знання, історичні факти, історичні події, історичний процес. У результаті осмислення історичного буття суб’єктом, відбувається його соціальна ідентифікація, соціалізація, формування світогляду. Пропонується таке визначення поняття: «історичного мислення» – як особливої, ідеальної, духовної діяльності людини, спрямованої на усвідомлення минулого, що обумовлюється потребами її соціальної ідентифікації, соціалізації, визначенням життєвої позиції, програм поведінки на майбутнє.

У підрозділі 1.3. «Структура, функції та особливості історичного мислення учнівської молоді» визначено особливості історичного мислення учнівської молоді, серед яких можна виділити: невключеність в активну самостійну діяльність та здійснення процесу історичного мислення за допомогою представників старших поколінь і засобів навчання; формування даного процесу відбувається в умовах реформування змісту історичної освіти, зміни програм, мети шкільної освіти; систематизований процес осмислення минулого відбувається на уроках історії.

У структурі історичного мислення учнівської молоді виділено сталі компоненти: принципи мислення, способи аналітико-синтетичного мислення, ідеї розуміння історії, ментальність, історичний досвід поколінь. Історична свідомість, історична пам’ять, історична правда поглиблюють зміст досліджуваного феномена. Його розвиток відбувається в ході осмислення результатів соціальної спадщини в процесі використання в навчальному процесі методів історичного пізнання. Для формування історичного мислення учнівської молоді потрібні чотири компоненти: інформаційна (знання фактів, тенденцій, понять, зв’язків); операційна (уміння: загальні, предметні, розумові); пошукова (досвід творчої діяльності); ціннісно-смислова (досвід емоційно-ціннісних стосунків), які змінюються в залежності від змісту освітньої парадигми. В умовах компетентнісного підходу компонентами досліджуваного феномена стають загальні і специфічні предметні компетентності: хронологічні, просторові, логічно-історичні інформаційні, ціннісні, загально-навчальні. Серед основних функцій історичного мислення учнівської молоді можна виділити такі: пізнавальна, розвиваюча, виховна, аксіологічна, прогностична, культурно-орієнтирна, синтетична, світоглядно-проектуюча. Автор визначає історичне мислення учнівської молоді як процес соціальної ідентифікації, зумовлений взаємозв’язком, перебуваючої у становленні свідомості дитини з історичним буттям, який сприяє становленню ціннісних орієнтацій та ідентифікації.

Другий розділ – «ЗАКОНОМІРНИЙ ХАРАКТЕР РОЗВИТКУ ІСТОРИЧНОГО МИСЛЕННЯ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ» присвячений дослідженню закономірного характеру розвитку історичного мислення учнівської молоді. У підрозділі 2.1. «Традиції як прояв буття минулого і основа формування історичного мислення учнівської молоді» аналізуються підходи дослідників різних періодів історії щодо визначення сутності традицій, їх ролі в розвитку суспільства. Зміст поняття «традиція» досліджено через діалектичний взаємозв’язок традицій і новаторства в історичному пізнанні, при якому субстанціональною основою традиції є людська діяльність.

Сутність традицій полягає в закріпленні, повторюваності, специфічній формі передачі, зберіганні певного досвіду, в забезпеченні умов для його оволодіння в синтезованому вигляді, трансляції від покоління до покоління. Проаналізовані суттєві ознаки традицій: безперервність, нерозривність, наступність, спадкоємність, які є важливими якостями для розуміння сутності традицій. Наступність передбачає збереження, утримання в основі позитивного і консервативного, як початкову основу для нового. Саме у спадкуванні результатів духовної діяльності між минулим, сьогоденням і майбутнім цей зв’язок затверджується міжчасовою наступністю уявлень. До основних соціальних функцій традицій можна віднести пізнавально-інформаційну та нормативно-регулятивну.

Застосовуючи парадигмальний підхід, дисертантом було змодельовано теоретичну модель традиції історичного мислення учнівської молоді, окреслено зміст, встановлені особливості цього явища в різних соціокультурних системах. Встановлено, що традиція є проявом буття минулого, фактором розвитку історичного мислення, а процесуальний характер розвитку традицій відображає взаємозв’язок з новаторством, яке є умовою розвитку історичного мислення учнівської молоді. Серед чинників впливу на формування історичного мислення учнівської молоді можна виділити такі: культурно-історичні традиції, норми, цінності, історія, ідеологічні та інші умови. Найбільш дієвими з них є традиційні фактори цілеспрямованого впливу: наука, освіта, релігія, виховання та культура. Виділяють традиції нормативного характеру (форми, способи, методи історичного пізнання) та традиції, що містяться в результатах історичного пізнання: наукових статтях, монографіях, дослідженнях. Процеси історичної пам’яті, історичної свідомості, історичного пізнання у своїй взаємодії формують механізм функціонування традицій. Автор вважає, що традиції історичного мислення учнівської молоді - це ті підходи, принципи, форми, способи, прийоми, методи історичного пізнання, які використовуються в процесі розвитку історичного мислення учнівської молоді.

У підрозділі 2.2. «Взаємозв’язок традицій і новаторства як закономірність розвитку історичного мислення учнівської молоді» в ході аналізу особливостей розвитку історичного мислення учнівської молоді в Україні, виявлено джерела впливу, які зумовили загальну спрямованість досліджуваного феномена.

Взаємозв’язок традицій і новаторства у розвитку історичного мислення учнівської молоді проявляється у просторі і часі на всіх етапах історичного розвитку. Це пов’язано з функціями збереження, успадкування, відтворення, які забезпечують передачу історичного досвіду, спадкоємність усталених форм світосприймання і мислення від одного покоління наступному. Взаємозв’язок між традиціями і новаторством у розвитку історичного мислення учнівської молоді відтворюється у тісному зв’язку з культурою, особливо з філософією, релігією, мистецтвом, педагогікою. Водночас саме освіта надає процесу формування історичного мислення учнівської молоді системності, цілеспрямованості, наукової обумовленості, обґрунтованості і об’єктивного характеру, оскільки, досліджуване явище розвивається в умовах, детермінованих закономірностями педагогічного процесу. Становлення, формування, структурне удосконалення якісного стану досліджуваного явища, відбувається внаслідок традицій, які є фактором формування історичного мислення учнівської молоді, новаторство забезпечує умови для наступного етапу розвитку. Взаємозв’язок між традицією і новаторством носить стійкий, повторюваний, внутрішній, об’єктивний характер і визначається як закономірність формування історичного мислення учнівської молоді, що зумовлює його розвиток .

Третій розділ - «ДЕТЕРМІНАНТИ ОПТИМІЗАЦІЇ РОЗВИТКУ ІСТОРИЧНОГО МИСЛЕННЯ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ» присвячений визначенню детермінант оптимізації розвитку історичного мислення учнівської молоді в умовах становлення незалежної України. У підрозділі 3.1. «Філософська рефлексія традицій життєдіяльності сучасного українського суспільства як важлива умова оптимізації розвитку історичного мислення учнівської молоді» було актуалізовано роль філософської рефлексії традицій життєдіяльності сучасного українського суспільства як умови оптимізації розвитку історичної науки, розвитку історичного мислення учнівської молоді. Підкреслюється, що філософська рефлексія - це особливий спосіб осмислення історичних реалій, цілісне уявлення про світ, явища, їх історичний розвиток, тенденції поступу, результат специфічного ставлення до світу, що синтезує в собі науково-теоретичну, духовно-практичну і ціннісну компоненти.

Відзначається, що найцінніший пріоритет в умовах становлення незалежної України – це постійна робота з відтворення, удосконалення, збереження, розвитку нових традицій, які б відповідали інтересам всього суспільства. Історична наука повинна синтезувати міждисциплінарні підходи в дослідженні проблем історичного процесу, що сприятиме створенню об’єктивної цілісної історії, без знання якої неможливе засвоєння позитивного, негативного досвіду минулого, осмисленню подій сьогодення, розробленню перспектив майбутнього. Серед основних її завдань можна виділити: популяризацію історичних здобутків, формування історичної та правової культури. Це активізує історичну пам’ять, сприяє розвитку історичного мислення, розширюючи горизонти гуманітарного кругозору загального інтелектуального рівня суспільства. Сфера філософії освіти і філософії історії представляють технологічно працездатний компонент, який впливає на розвиток історичної освіти.

У підрозділі 3.2. «Удосконалення змісту історичної освіти - визначальний фактор оптимізації розвитку історичного мислення учнівської молоді» зазначається, що загальні тенденції світового розвитку, проголошення незалежності України, філософські підходи вчених XX-XXI століття до осмислення історичного процесу актуалізували проблему удосконалення змісту шкільної історичної освіти. По-перше, зміст історичної освіти впливає на збереження позитивних традицій історичного пізнання, має прямий зв’язок із цілями і завданнями педагогічного процесу. По-друге, він окреслює рівні та форми історичного мислення, структуру навчально-історичного матеріалу: історичні факти і теорію, способи опрацювання історичного матеріалу, теоретичні і методологічні основи історії як науки. По-третє, зміст є результатом попереднього розвитку історичної науки, чинником, що формує політику історичної пам’яті і відіграє визначальну роль у її збереженні як категорії історичного мислення. Вирішення цього складного завдання неможливе без затвердження Концепції викладання історії України в школі (проект 2009 р.), що задасть відповідний орієнтир для формування змісту історичної освіти, розробки програм, курсів, відповідних навчальних засобів, зберігаючи засади традиційності і створюючи умови для розвитку новаторства.

Дієвим факторним конструктом моделі змісту історичної освіти є діалектична єдність принципів і підходів до аналізу історичного процесу. Важливими принципами розвитку історичної освіти є гуманізація, демократизація, діалогічность, науковість, історизм, культуровідповідність, полікультурність та ін. Підкреслюється роль збереження традиційної інтеграції навчального, розвиваючого і виховного аспектів мети історичної освіти. Визначення мети історичної освіти має відбуватися на основі врахування взаємозалежності, взаємозумовленості структурних компонент досліджуваного явища, яка буде реалізовуватись через розвиток основних складових історичної свідомості.