Калетнік І.Г. Зобов\'язання, що виникають внаслідок завдання шкоди службовими особами митних органів, в цивільному законодавстві України

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається характер об'єкта, предмета та методології дослідження, здійснюється огляд літератури за темою і вибір напрямків дослідження, визначаються мета, завдання дослідження, науково-теоретична основа, формулюються наукова новизна та основні положення, що виносяться на захист, висвітлюються практичне значення й апробація результатів дослідження, наводяться публікації за темою дослідження

Перший розділ “Огляд літератури за темою і вибір напрямків дослідження” присвячено постановці проблеми, а також дослідженню питань, пов'язаних з визначенням стану вивчення проблеми, методологічного підґрунтя дослідження та його ключових понять Здійснено аналіз та класифікацію літератури відповідно до мети та завдань дисертаційного дослідження за такими напрямками:

1) першоджерела (нормативні акти, що втратили чинність, але відображають правову доктрину стосовно питань відшкодування шкоди, стан правової думки у державі тощо). Зокрема, серед них називаються такі важливі правові акти, як Закон Аквілія (III ст. до н.є.), Інституції Гая (II ст. н.е.), Дигести Юстиніана (VI ст. н.е.), Руська правда (1036-1037 рр.), Велика хартія вольнощів (1215 р), Петиція про права (1628 р.), Статути Великого князівства Литовського (XVI ст.), Habeas Corpus Act

(1679 р.), Білль про права (1689 р.), Права, за якими судиться малоросійський народ (1756 р.), Декларація прав людини і громадянина (1789 р.), Звід законів Російської імперії (1851 р ) тощо.

Інформація, яка міститься у вказаних джерелах, дозволяє прослідкувати трансформацію ставлення держави до відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями державних установ та їхніх посадових осіб і на цій основі встановити динаміку потреби у подальшому врегулюванні цього питання.

2) наукові дослідження у галузі цивільного права, а поміж них, насамперед, ті, що стосуються відшкодування шкоди взагалі та відшкодування шкоди, завданої службовими особами митних органів, зокрема.

У працях перших дослідників інституту деліктних зобов'язань у радянському цивільному праві (М.М. Агарков, С.Н. Ландкоф, X.И. Шварц, Б.С. Антимонов, Н. Семенова, К.К. Яічков та ін.) чимало уваги присвячено дослідженням питань вини у зобов'язаннях із заподіяння шкоди, дослідженням проблеми відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, визначенням поняття такого джерела, умов відшкодування завданої ним шкоди тощо, а також вивченню значення вини потерпілого у зобов'язаннях із заподіяння шкоди.

Серед досліджень, виконаних в Україні у 80-х і на початку 90-х років минулого століття, на окрему увагу заслуговують праці Д.В. Бобрової та С.Н. Приступи, де аналіз деліктних зобов'язань був спеціальним предметом дослідження.

Згадується праця В.Т. Нора, яка містить ґрунтовний аналіз питань майнової відповідальності посадових осіб за їхні неправильні дії.

Із праць останніх років минулого століття викликає інтерес дисертаційна робота С.Д. Русу, присвячена захисту прав військовослужбовців у зобов'язаннях, які виникають внаслідок заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Нещодавно виконане І.С. Ніжинською дисертаційне дослідження є спеціальним дослідженням проблем відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб у галузі дізнання і досудового слідства.

Разом з тим, в галузі цивільного права зазначена категорія до останнього часу залишалася практично недослідженою Винятки складають випадки характеристики цієї категорії у контексті більш загальних досліджень згадуваної праці В.Т. Нора та ін, автори яких, однак, не ставили перед собою завдання детального та комплексного аналізу відповідних, понять.

Здійснений аналіз дозволив дійти висновку про те, що попри значну увагу науковців до означеної проблеми, велика кількість питань усе ще залишається недослідженою, а отже, проаналізовані питання є актуальними з теоретичної та практичної точок зору, а тому є усі підстави для вивчення цієї проблеми.

Другий розділ “Загальна характеристика відносин, що виникають внаслідок заподіяння шкоди за цивільним правом України” присвячений питанням дослідження поняття деліктних зобов'язань та поняття цивільно-правової відповідальності.

У підрозділі 2.1. “Поняття деліктних зобов'язань” розгляд особливостей формування цього поняття провадиться з урахуванням процесу його ґенези з часів римського права з огляду на це аналізу піддаються особливості становлення деліктних зобов'язань у римській правовій доктрині, які полягають у тому, що спочатку виникли не договірні зобов'язання, як це може здатися на перший погляд, а зобов'язання, пов'язані з правопорушеннями. Римському приватному праву відомі були чотири підстави виникнення зобов'язань, серед яких зобов'язання внаслідок заподіяння шкоди, відомі під назвою “деліктні”. Автором зауважується, що підставою виникнення зобов'язань відшкодувати шкоду можуть бути не тільки делікти, але й правомірні дії. Таким чином, розрізняються деліктні зобов'язання та зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди правомірними діями. Це має істотне значення, тому що протиправно заподіяна шкода повинна відшкодовуватися у всіх випадках, а шкода, заподіяна правомірними діями - тільки у випадках, передбачених законом Здійснений аналіз дозволив авторові встановити основні відмінності між зазначеними видами зобов'язань. Встановлюється також, що призначення деліктних зобов'язань, на відміну від загальнопоширеної думки, вичерпується виконанням компенсаційної функції і каральна функція їм не властива.

У підрозділі 2.2. “Деліктні зобов'язання і відповідальність за завдання шкоди” аналізується сутність зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди.

Зміст цього обов'язку має майновий характер і полягає у відшкодуванні завданої шкоди в натурі або в еквівалентному відшкодуванні збитків у повному обсязі. Стягнуте з заподіювача майно (в натурі або у вигляді грошових коштів) передається потерпілому. Таким чином поновлюється його порушена майнова сфера, а відтак усуваються наслідки правопорушення.

Внаслідок цього зобов'язання, які виникають при завданні шкоди, посідають у цивільному праві особливе місце, оскільки містять елементи і компенсаційних, і штрафних відносин, а відтак мають певні ознаки

цивільно-правової відповідальності. Із цими особливостями деліктних зобов'язань, у свою чергу, пов'язана та обставина, що обов'язок відшкодувати протиправно заподіяну шкоду, як правило, кваліфікується в літературі, як вид цивільно-правової відповідальності.

Проводиться дослідження поняття, основних рис і функцій юридичної відповідальності, її відмінності від засобів захисту у цивільному праві, існуючих концепцій правопорушення та його складу Окремому аналізу піддається категорія позадоговірної відповідальності.

На підставі проведеного дослідження надаються визначення та характеристика аналізованих зобов'язань, як зумовлених вчиненням правопорушення (делікту) правовідносин, одна із сторін яких (потерпілий, кредитор) має право вимагати від особи, що завдала їй шкоди (або від іншої особи, зазначеної в законі), відшкодування шкоди, заподіяної правопорушенням, а боржник зобов'язаний цю вимогу виконати.

Розділ третій “Завдання шкоди службовими особами митних органів як підстава виникнення цивільних прав і обов'язків” присвячено аналізу категорії „службова особа митних органів”, особливостей та умов виникнення, а також сутності реалізації прав та обов'язків учасників аналізованих відносин.

У підрозділі 3.1. “Категорія “службова особа” у деліктних зобов'язаннях (зобов'язаннях по відшкодуванню шкоди)” основна увага приділяється встановленню поняття, характерних рис та видів зазначеного спеціального суб'єкта зобов'язань З цією метою аналізу піддається поняття державної служби, державного службовця взагалі і державного службовця митної служби, зокрема.

У підсумку, на підставі проведеного в цьому підрозділі дисертації аналізу зроблено висновок, що служба у митних органах є спеціалізованою державною службою, а митний орган має одночасно риси органу управління, правоохоронного органу, органу державної влади, які проявляються у різних правовідносинах за участю службових осіб митних органів.

Відповідальність за шкоду, завдану діями посадової особи в галузі виконавчо-розпорядчої діяльності, полягає в обов'язковому відшкодуванні збитків, спричинених неправомірними службовими діями (бездіяльністю) посадових осіб у сфері державного управління, органом державної влади, від імені, за дорученням якого посадова особа вчиняє службові дії в межах наданої компетенції. Цей обов'язок відповідальності державного органу за дії свого представника випливає з того, що посадова особа, державний службовець наділені часткою компетенції

компетенції державного органу, тому останній має здійснювати контрольну функцію за діями своїх службових осіб.

Підрозділ 3.2. “Поняття шкоди в цивільному праві України” присвячений дослідженню питань про підстави виникнення зобов'язань внаслідок заподіяння шкоди, а також визначення кола об'єктів, знищення або применшення яких кваліфікується як шкода.

Ці питання аналізуються з погляду їх розвитку в науці цивільного права, а сама шкода як результат цивільного правопорушення розглядається у трьох аспектах - як соціальна, юридична і фактична шкода. На підставі цього робиться висновок про те, що у галузі цивільного права шкода може бути тільки “фактичною”, оскільки в кожному разі має місце применшення (пошкодження, знищення) матеріального або нематеріального цивільного права особи, порушення іі цивільного інтересу тощо.

У підрозділі 3.3 “Зобов'язання відшкодування шкоди, завданої службовими особами митних органів, у системі деліктних зобов'язань” розглядаються питання класифікації деліктних зобов'язань за різними критеріями, при цьому особлива увага приділяється класифікації, що ґрунтується на врахуванні особливостей підстав виникнення таких зобов'язань, що є відправним моментом у встановленні сутності та специфічних властивостей відповідних правовідносин.

За підставами виникнення виокремлюються такі дві групи деліктних зобов'язань, як загальний (генеральний) делікт та спеціальні делікти.

Крім цього, враховується такий критерій як специфіка суб'єкту, діями чи бездіяльністю якого заподіяно шкоду, за яким виокремлюється особлива група правопорушень, пов'язаних із заподіянням шкоди незаконними діями державних органів та їх посадових осіб (актами влади), розмежовуються загальні та спеціальні підстави виникнення відносин внаслідок заподіяння шкоди працівниками митних органів.

Розділ четвертий „Окремі види зобов'язань, що виникають внаслідок завдання шкоди діями службових осіб митних органів” складається із трьох підрозділів та присвячений характеристиці окремих видів зобов'язань, що виникають внаслідок завдання шкоди діями службових осіб митних органів.

У підрозділі 4.1. “Загальні засади виникнення зобов'язань внаслідок заподіяння шкоди службовими особами митних органів” аналізуються випадки виникнення деліктних зобов'язань за участю службових осіб митних органів Зазначається, що загальним випадком є завдання шкоди внаслідок неналежного виконання службових обов'язків.

У цьому випадку суб'єктом, який заподіяв шкоду, може бути будь-яка службова особа (працівник) митних органів.

Аналізуючи цей різновид деліктних зобов'язань, автор звертає увагу на ті зміни, які сталися в правовому регулюванні відповідних відносин із набранням чинності новим Цивільним кодексом України, з метою чого провадиться порівняльний аналіз відповідних норм ЦК УРСР 1963 р. та ЦК України 2003 р.

Оскільки відшкодування шкоди юридичною особою (митним органом), згідно з концепцією нового ЦК України, не є відповідальністю, а є засобом захисту цивільних прав, дисертант наголошує на тому, що ознакою нового підходу є перенесення ризику відшкодування шкоди на юридичну особу, де працює заподіювач. Таким чином, у разі судового спору відповідачем у таких справах буде виступати юридична особа — митний орган, а службова особа митного органу має притягуватися як третя особа. Матеріальне становище останнього значення не має, оскільки відповідальність перед потерпілим для нього не настає. Службова особа, яка завдала шкоди, відповідає перед юридичною особою, яка відшкодувала за неї завдану шкоду, у регресному порядку, якщо мають місце передбачені ст. 1166 ЦК України умови відповідальності. Розмір відшкодування визначається законодавством, яке регулює відносини службовця з організацією, де він працює (Стосовно служби в митних органах такий закон ще тільки має бути прийнятим).

Підрозділ 4.2. “Спеціальні підстави відшкодування шкоди, завданої службовими особами митних органів” присвячений спеціальним підставам виникнення обов'язку відшкодування шкоди, завданої службовими особами митних органів, серед яких автор виокремлює випадки коли шкода заподіяна ними при виконанні спеціальних службових обов'язків у галузі управління та при проведенні митного розслідування, тобто коли вони виступають як спеціальні суб'єкти заподіяння шкоди.

Аналізу піддається низка новел стосовно відшкодування шкоди, завданої службовими особами митних органів у галузі управлінської діяльності, що містяться у новому Цивільному кодексі України. Зокрема, досліджуються підстави відповідальності за заподіяння шкоди зазначеними категоріями осіб з урахуванням тенденцій розвитку цивільного законодавства України і концепцією ЦК 2003 р., яка у галузі недоговірних зобов'язань ґрунтується на відмові від поширювального тлумачення відповідальності та вживання його як синоніму будь-якого відшкодування шкоди. Тому автор притримується позиції покладення обов'язку відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою

особою митних органів, на державу засобом захисту цивільних прав Дослідженню піддаються також підстави, за яких особа втрачає право на відшкодування.

У підрозділі 4.3. “Обсяг та порядок відшкодування шкоди, завданої службовими особами митних органів” дослідження відбувається з урахуванням такої специфіки даних правовідносин як те, що збитки вчиняються, як правило, не безпосередніми діями службових осіб митних органів (за винятком незаконного вилучення майна або протиправного привласнення митником майна потерпілої особи), а в результаті неправомірного порушення на підставі подання службовою особою митних органів карної справи про контрабанду та наступного засудження невинної особи. Аналізу піддаються також підстави для відшкодування у цих випадках моральної шкоди, на підставі якого автор доходить висновку про те що право на відшкодування моральної шкоди виникає в тому випадку, коли дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду були незаконними. Щодо визначення суб'єктного складу правовідносин, що виникають, то при його аналізові дисертантом запропоновано закріпити у новому Цивільно-процесуальному кодексі України положення про те, що стороною у спорі можуть бути не тільки фізичні та юридичні особи, а також держава, справи якої у судах ведуть відповідні органи державної влади. Компетенція відповідних органів державної влади, що діють від імені держави, має бути відображена у відповідних нормах ЦПК.