КЛИНИКО-ЛАБОРАТОРНАЯ ОЦЕНКА ТЕЧЕНИЯ БЕРЕМЕННОСТИ ПРИ ГИПЕРФУНКЦИИ ЩИТОВИДНОЙ ЖЕЛЕЗЫ

Краткое содержание

         Об'єкт і методи дослідження. Для вирішення поставлених задач обстежено 160 вагітних у віці від 20 до 39 років. Спостереження проводилося з 6 тижнів вагітності до пологів включно. Умовою включення в дослідження була відсутність вираженої екстрагенітальної патології до настання вагітності, яка передбачає призначення додаткового лікування, за винятком гіперфункції ЩЗ.

Усіх  вагітних  поділено на три групи. Контрольну групу (І) склали 40 жінок з нормальною функцією ЩЗ. 120 вагітних які мали гіперфункцію ЩЗ за клінічними даними й гіпертрофію ЩЗ за даними УЗД,  в залежності від проведеної терапії поділили на дві групи. II група порівняння – 55 вагітних з гіперфункцією ЩЗ, яким, починаючи з 7-го тижня вагітності, призначали базисну терапію - тіамазолу 15 - 20 мг на добу у 3 - 4 прийоми, а також полівітамінний препарат «Прегнавіт» по 1 драже на день. Лікування тривало до 36-го тижня вагітності.

III група (основна) – 65 вагітних, які, крім базисної терапії отримували препарат ''Мілдронат'' в дозі 500 мг на добу, ά-токоферолу ацетат 100 мг на добу, есенціалє 2 капсули 3 рази на добу, настойку валеріани по 20 крапель 3 рази на добу.    

         При становленні діагнозу тиреотоксикоз враховували такі симптоми, як зменшення маси тіла вагітної або нездатність збільшити її при нормальному апетиті, нестерпність високої температури навколишнього середовища, частий пульс, екзофтальм з ретракцією повік, збільшення розмірів ЩЗ за даними об'єктивного дослідження та зміни на ЕКГ.

Верифікація клінічного діагнозу проводилася сумісно з лікарем ендокринологом за даними УЗД ЩЗ і вмістом ТТГ, Т3 і Т4 у сироватці крові вагітних, визначеним за допомогою імуноферментного аналізатора «Multiscan».

Для УЗД жінок, які знаходилися під спостереженням, використовували ультразвуковий апарат SІEMENS SonoLіne Sі-1450 (Франція).

         Клінічну оцінку перебігу вагітності проводили за частотою: загрози викидня, прееклампсії, ПН, дистресу плода, багатоводдя, передчасних пологів, передчасного відшарування нормально розташованої плаценти.

         Клінічну оцінку перебігу пологів проводили за частотою: передчасного або раннього вилиття навколоплідних вод, слабкості пологової діяльності, кровотечі в пологах та ранньому  післяпологовому періоді, а також за станом новонароджених згідно оцінки за шкалою Апгар.

         Концентрацію у крові естріолу, естрадіолу, прогестерону, ПЛ і ХГ визначали радіоімунним методом з використанням наборів фірми "CEA-ІRE SORY" (Франція). Визначення проводили у терміні 6 - 12 та 29 - 36 тижнів вагітності.

         УЗС ФПК проводили на апараті "Aloka SSD 1700" (Японія).

Вивчення стану ПОЛ та АОС здійснювали шляхом визначення рівня дієнового кон’югату, малонового діальдегіду, гідроперекисів ліпідів і супероксиддисмутази. Визначення проводили в терміах 6 - 12 та 29 - 36 тижнів вагітності.

Для вивчення морфології плаценти шматочки плаценти фіксували в 10 % нейтральному формаліні, заливали в целоїдин-парафін, після спиртової проводки виготовляли зрізи товщиною 5 - 6 мкм. Зрізи фарбували гістологічними методами: гематоксиліном й еозином, пікрофуксином за Ван-Гізон і  Маллорі. Гістохімічними методами визначали мукополісахариди (ідентифікували PAS-реакцією з контролем амілазою), РНК визначали реакцією Браше (контроль із кристалічною рибонуклеазою), ДНК визначали реакцією Фельгена-Росенбека (контроль - гідроліз із HCl).

Стереометричне дослідження плаценти проводили за методом А.П. Мілованова, А.И. Брусиловського (1986) на мікроскопі Olympus (Японія). При цьому визначали відносні об’єми основних структурних компонентів плаценти: ба­заль­на пла­стин­ка, між­вор­син­ча­стий про­стір, ма­те­рин­ський фібриноїд, стро­ма вор­син, су­дини вор­син, синцитіальний епітелій, пе­ри­фе­ри­чний тро­фоб­ласт.    

Виявлення відмінностей між показниками перебігу вагітності та пологів у жінок різних груп порівняння проводилося з використанням статистичних методів дослідження. Для виявлення зв'язку між рівнями гормонів ФПК у крові вагітних і частотою ускладнень перебігу вагітності й пологів проводили кореляційний та однофакторний дисперсійний аналіз.

         Статистичну обробку матеріалу здійснювали  на комп'ютері "Pentіum ІV" за допомогою програми "MS Excel 2003".

Результати дослідження та їх обговорення. У І триместрі вагітності у всіх жінок з гіперфункцією ЩЗ ІІ групи мало місце виражене підвищення частоти серцевих скорочень (137 ± 14,32 хв¯¹) і помірне підвищення систолічного (156 ± 13,23 мм.рт.ст.), діастолічного (95 ± 8,45 мм.рт.ст.) і пульсового (62 ± 5,28 мм.рт.ст.) тиску. При цьому в 49 % вагітних на ЕКГ виявлялася миготлива аритмія, у 65,4 % - екзофтальм і у 20 % - симптом Грефе. У результаті проведеної тиреостатичної терапії в ІІІ триместрі вагітності у всіх жінок відзначене достовірне зниження систолічного, діастолічного та пульсового тисків, які досягли нормальних значень, достовірне зменшення частоти серцевих скорочень, частоти миготливої аритмії, екзофтальму та відсутність симптому Грефе.

У І триместрі у всіх вагітних III групи також мало місце значне підвищення частоти серцевих скорочень (134 ± 12,31 п/хв) і помірне систолічного (151 ± 9,12 мм.рт.ст.), діастолічного (97 ± 7,64 мм.рт.ст.) і пульсового (59 ± 4,68 мм.рт.ст.) тиску. При цьому в 49,2 % вагітних на електрокардіограмі (ЕКГ) виявлялася миготлива аритмія, у 67,7 % - екзофтальм й у 20 % - симптом Грефе. Тиреостатична терапія в ІІІ триместрі вагітності у всіх жінок призвела до достовірного зниження систолічного, діастолічного та пульсового тисків, достовірне зменшення частоти серцевих скорочень, які досягли нормальних значень, частоти миготливої аритмії з переходом в еусистолічну форму, екзофтальму й відсутність симптому Грефе.

У вагітних ІІ групи перебіг вагітності був обтяжений такими ускладненнями, як загроза передчасного переривання вагітності, прееклампсія, ФПН, дистрес плода, багатоводдя, передчасні пологи, передчасне відшарування нормально розташованої плаценти. Частота цих ускладнень у жінок ІІ групи була істотно вищою, ніж у вагітних контрольної групи (табл. 1).

Звертало на себе увагу те, що у вагітних ІІ групи переважали такі ускладнення, як загроза викидня, плацентарна недостатність (ПН) і хронічний дистрес плода. Їхня частота перевищувала в 2 - 3 рази аналогічні показники у вагітних контрольної групи.

Таким чином, незважаючи на те, що під впливом тиреостатичної терапії відзначалося зменшення симптомів тиреотоксикозу та клінічне поліпшення загального стану жінок, дана патологія істотно обтяжувала перебіг вагітності.