Матеріали і методи дослідження. Під нашим спостереженням з січня 1971 до січня 2008 знаходилось 338 хворих на озену, жінок було 272 (80,5%), чоловіків – 66 (19,5%). Вікові хактеристики хворих складали великий діапазон з коливаннями від 8 до 68 років. Більшість пацієнтів (245 особи – 72,5% від числа обстежених) перебувало у молодому віці (до 30 років), з них дітей до 15 років було 48 (14,2%). У працездатному періоді знаходились більшість наших пацієнтів – 288 осіб (85,2%).
Симптоми озени у переважної більшості хворих (290 пацієнтів, 85,8%) маніфестували у віці до 20 років, а 214 осіб захворіли в дитячому віці (до 15 років). Пацієнтів з початковими симптомами озени і незначною (до 1 року) тривалістю хвороби було 38 осіб (11,2%), 204 хворих (60,6%) страждали від 1 до 10 років, тривалість хвороби більше ніж 10 років була у 96 пацієнтів, а в цілому ж вона знаходилась у межах від 1 до 45 років. Озенозний процес за звичайно є двобічним. Однобічна озена була знайдена нами у 14 (4,2%) пацієнтів, ці випадки мали місце у хворих з наявністю значного викривлення носової перегородки - як ідеопатичного (10 осіб), так і травматичного (4 хворих) характеру.
Сімейна озена спостерігалась у 16 (4,7%) осіб, з них в 7 випадках були присутні зв’язки «мати-дитина», а у 9 – «брат-сестра». Вони були виявлені шляхом опитування пацієнтів та обов’язкового огляду найближчих родичів (батьки, брати, сестри). На наш погляд, така незначна кількість випадків сімейногоХАСР не може говорити про роль конституційних та генетичних чинників у розвитку цієї хвороби. Швидше за все, ці випадки є результатом довготривалого впливу однакових, спільних соціально-побутових факторів на організм людини.
Частота щорічних звернень хворих на ХАСР за період спостережень була неоднаковою: до 1985 року кількість обстежених в середньому складала 15-20 хворих за рік, але в подальшому вона стала значно нижчою і коливалась від 12 - 28 пацієнтів за п’ятирічний період. З 2001 року число звернень до ЛОР-клініки знову дещо збільшилось, і за останні 2 роки (2006, 2007рр.) ми пролікували 24 хворих на озену (7,1%).
Всім хворим на ХАСР проводилось як загальноклінічне, так і спеціальне оториноларингологічне обстеження, що включало такі методики:
2.Спеціальне обстеження: ендоскопічне дослідження носової порожнини; відеоендоскопічне обстеження з проведенням фотодокументування; рентгенографія та спіральна комп'ютерна томографія приносових пазух.
3.Дослідження функціонального стану носової порожнини: ринопневмометрія, сахариновий тест, ольфактометрія.
4.Мікробіологічні дослідження виділень з носової порожнини (визначення наявності клебсієли озени та її чутливості до антибіотиків).
5.Біохімічне вивчення вмісту заліза у сироватці крові.
6.Імунологічні дослідження.
7.Комплексне патоморфологічне дослідження.
8.Методи статистичної обробки матеріалів.
Для проведення відеоендоскопічного огляду носової порожнини, використовувались відеоендоскопічне обладнання фірми “Karl Storz“, набір ендоскопів з кутом огляду 0º та 30º, діаметром 4 мм, та набір мікрохірургічного інструментарію. Рентгенографія приносових пазух проводилась у прямій проекції, спіральна комп´ютерна томографія (СКТ) виконувалась в режимі програми «Оrbisinus» на комп´ютерному томографі «Simens» виробництва Німеччини.
Ринопневмометрія у хворих на озену виконувалась до 1990 року методом тональної ринопневметрії за методикою Л.Б.Дайняк, а по тому – методом температурної ринопневмометрії, удосконаленим співробітниками кафедри оториноларингології НМУ імені О.О. Богомольця (Д.О. Михайловський, 1990; О.М. Науменко, 1998), який базується на реєстрації різниці температур повітря на вдиху та видиху.
Для дослідження нюхової функції ми обрали якісний метод В.Г. Воячека, що ґрунтується на використанні речовин зростаючої міцності, які подразнюють переважно ольфакторну (настоянка валеріани) та тригемінальну (3% водний розчин оцтової кислоти та 10% водний розчин аміаку) чутливість і визначають три ступеня втрати нюху (Л.Б. Дайняк, 1963; Б.В. Шеврыгин, 1971).
Дослідження транспортної функції миготливого епітелію проводилось за допомогою «сахаринового» тесту, при якому теж визначаються три ступені недостатності транспортної функції миготливого епітелію: перший зі збільшенням часу до 30 хвилин, другий – до 45 хвилин, третій – понад 45 хвилин (И.Б.Солдатов, 1976).
Мікробіологічні дослідження здійснені у бактеріологічному відділенні Олександрівської МКЛ та на кафедрі мікробіології НМУ у відповідності з наявними загальноприйнятими методиками. Для визначення чутливості виділеної мікрофлори носа та клебсієли озени до антибіотиків та деяких інших антибактеріальних пепаратів застосовували мікробіологічний аналізатор «Hutoscan – 4».
Для біохімічного визначення вмісту заліза у сироватці крові до 1982 року застосовувався ортофенантроліновий спосіб, в період з 1983 до 1995 – батофенантроліновий, а в подальшому – ферозиновий фотокалориметричний метод на апараті «Hitachi – 912 Super – Z» (виробництва Японії).
У 34 хворих на озену було вивчено показники імунного статусу, а саме: абсолютний та відсотковий вміст Т- і В-лімфоцитів за допомогою реакції спонтанного розеткоутворення (Е-РОК) за методом Jondaletal. (1972) та відносна й абсолютна кількіть В-лімфоцитів – реакцією комплементарного розеткоутворення (ЕАК-РОК) за методом Mendess (1973). Сироваткові імуноглобуліни основних класів (IgA, IgM, IgG) та секреторний IgA у виділеннях з порожнини носа визначались методом простої радіальної імунної дифузії в гелі за Mancini і співавт. (1965).
Для патоморфологічного дослідження використовувався інтраопераційний матеріал слизової оболонки (СО), який отримували при хірургічних втручаннях в носовій порожнині (рекалібровці носових ходів) у 22 хворих на озену з різним ступенем захворювання. Контрольні зрізи СО носа було взято від трупів людей у віці від 19 до 36 років, що не страждали на захворювання верхніх дихальних шляхів. Крім цього, до дослідження залучено матеріали 22 спостережень хронічного простого атрофічного риніту з наукового архіву ІЕПЛ, забір якого теж здійснювалось під час оперативних втручань на базі тієї ж оториноларингологічної клініки. До 1985 року патоморфологічні дослідження проводились на кафедрі патологічної анатомії НМУ імені О.О. Богомольця за участю доцента О.М. Кучер, а пізпіше ця робота була продовжена в Інституті екологічної патології людини і лабораторії ендоекології та техногенно-індукованої патології Інституту сорбції та проблем ендоекології НАН Ураїни під керівництвом професора В.П.Терещенко. Використано комплекс методів: оглядові гістологічні – метод ван Гізон, метод Епштейна (в модифікації ІЕПЛ), метод пікро-Маллорі III; селективні гістохімічні (ШИК-(PAS)-реакція за Мак-Манусом, комбінований метод Моурі, забарвлення суданом чорним В за Беренбаумом; метод забарвлення еластичних волокон за Вейгертом, метод сріблення Сев’є-Мунгера, забарвлення конго червоним, метод Шубича, методи Браше і Ліллі. Для електронномікроскопічного аналізу застосовували ультрамікротом LKB-8800 111 і спочатку виготовляли напівтонкі зрізи, які після фарбування метиленовим синім і сафраніном О вивчали за допомогою світлооптичної мікроскопії. Після прицільної заточки блока отримували ультратонкі зрізи, контрастовані потім уранілацетатом і цитратом свинцю. Препарати вивчали в електронному мікроскопі JEM 100 CX (JEOL) за прискорюючої напруги 60-80 кВ. Матеріал документували у вигляді фотовідбитків.
Статистична обробка кількісних показників проводилась з використанням статистичних методів за пакетом програм «Statgraphics» версії 3.0 (США) і критеріїв Мана-Уітні, Вілкінсона та Спірмена (І.І.Горбань, 2003). Результати всіх досліджень зафіксовано у формалізованих картах обліку (О.П.Минцер, Б.Н.Уваров, 1991).
