Князька Л. А. Адміністративно-правове регулювання в галузі соціального захисту населення

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження; ступінь наукової розробки проблеми; наголошується на зв’язок роботи з науковими темами, напрямами досліджень; визначаються мета, завдання, предмет, об’єкт, гіпотеза та методи дослідження; характеризуються наукова новизна одержаних результатів, їх наукова і практична значущість; наводяться дані про апробацію результатів дослідження й публікацій за темою.

Розділ 1 „Механізм адміністративно-правової організації соціального захисту населення” складається з трьох підрозділів, присвячених аналізу вітчизняного та зарубіжного стану соціальної політики. Приділено увагу адміністративно–правовому регулюванню соціального захисту населення в зарубіжних країнах та в Україні в різні періоди його становлення.

У підрозділі 1.1. „Соціальна політика держави як об’єкт адміністративно-правового регулювання” Дослідження функціонування та розвитку адміністративно-правового механізму соціального захисту населення розпочато з розгляду генезису основних принципів соціальної політики у державі, що дозволило: окреслити коло проблем, що виникають у сфері соціального захисту населення на різних етапах розвитку; визначити динаміку об’єкта соціального захисту, способи його правового регулювання;виявити та описати механізми адміністративно-правового регулювання, що історично склалися у даній сфері; визначити можливості раціоналізації та використання досвіду, накопиченого у галузі соціальної політики; деталізувати зміст правових категорій у сфері соціального захисту.

Так, автор зазначає, що питання  щодо соціального законодавства, яке захищає права та свободи особи, в світовій спільноті виникло у другій половині XIX століття. Але тільки після другої світової війни положення про соціальну державу з’явилися в конституційних документах ФРН, Франції, Іспанії, Туреччини, в країнах Африки та Латинської Америки. Кожен етап розвитку будь-якої  держави, як правило, супроводжується відповідними змінами в управлінській структурі, спрямованими на поліпшення організації роботи у різних сферах суспільного життя, в тому числі й у сфері соціального захисту.

Проаналізувавши становлення соціального захисту населення в Україні автор прийшов до висновку, що найтяжчим періодом для діяльності державних органів у сфері соціального захисту був період Великої вітчизняної війни та післявоєнний період.  Найважливішими проблемами соціального захисту того часу були організація допомоги родинам фронтовиків, працевлаштування інвалідів, допомога дітям-сиротам тощо.

У підрозділі зазначається, що певні соціальні відносини, що потребують адміністративно-правового регулювання, виділяються своєю значущістю у житті кожної людини і народу у цілому. По-перше, – це добробут і соціальна справедливість, соціальна структура суспільства; по-друге, – соціальні права громадян, їх забезпеченість і гарантованість; по-третє, – ефективність державно-правового механізму реалізації соціальної політики.

У підрозділі 1.2. „Поняття та зміст адміністративно-правового регулювання в галузі соціального захисту населення”, досліджуються думки вчених щодо поняття «правове регулювання», аналізується поняття „соціальний захист”, його співвідношення з поняттями „соціальне забезпечення” та „соціальна безпека”

Автором зазначається, що поняття „правове регулювання” є більш ширшироким і, саме, на його основі побудоване поняття „адміністративно-правове регулювання соціального захисту”.

Розкрито чотири основні функції соціального захисту: профілактично-попереджувальна, економічна, реабілітаційна та політична.

Досліджено співвідношення понять „соціальний захист” і „соціальна безпека”. Підкреслено, що „соціальний захист” – це процес досягнення соціальної безпеки, тоді як визначенню „соціальна безпека” за змістом більш відповідає термін „соціальна захищеність”. Соціальна безпека і соціальна захищеність – це стан, який характеризує результативність та ефективність діяльності щодо їх забезпечення. При низькому рівні соціальної захищеності виникає соціальна небезпека функціонування та розвитку особи, суспільства і його окремих соціальних груп. Законодавче та нормативно-правове визначення й закріплення високого рівня прав, свобод і гарантій особи разом із забезпеченням їх практичного втілення свідчать про високий рівень соціальної захищеності населення.

Зазначено, що система соціального захисту населення включає такі основні інститути: соціальна допомога та соціальна підтримка, соціальне страхування, державне забезпечення та надання соціальних пільг і послуг окремим категоріям населення (у тому числі пенсійне забезпечення).

У підрозділі 1.3. „Адміністративно-правовий механізм реалізації соціального захисту населення” досліджується сучасний стан соціального захисту населення, його недоліки, розглядаються трактування вчених щодо категорії „механізм” у юридичній галузі, механізм реалізації в практичному застосуванні.

Зазначено, що категорія „механізм” у юридичній літературі розглядається з різних позицій, зокрема: “механізм державного регулювання”, „механізм правового впливу”, „механізм правового регулювання” тощо. Спільним для цих категорій є те, що термін „механізм” розуміється всіма як спосіб функціонування, система засобів впливу. Але, не зважаючи на лексичну близькість вказаних термінів, вони усе ж таки є різними за змістом і відрізняються один від одного.

Автор пропонує власне визначення, відповідно до якого  механізм адміністративно-правового регулювання соціальної діяльності слід розуміти  як спосіб організації та функціонування державних органів щодо висування обґрунтованих цілей, створення та розвитку регулюючої системи, направленої на досягнення цілей у соціальній діяльності державних органів. У широкому розумінні механізм адміністративно-правового регулювання це процес узгодженого впливу суб’єктів регулювання на явища навколишньої соціальної діяльності. Зазначено, що до складових механізму адміністративно-правової реалізації у сфері соціального захисту громадян можна віднести: адміністративно-правові норми, засоби захисту, адміністративно-правові відносини.

Підкреслено, що адміністративно-правові норми як один з елементів механізму соціально-правового захисту є імперативними, закріплюють певні гарантії адміністративно-правового захисту громадян, визначають засоби захисту і можуть мати матеріальний та процесуальний характер.

Наголошено, що захист прав включає у себе різні форми захисту (судовий і позасудовий захист), адміністративно-правовий (адміністративне провадження).

Адміністративно-правові відносини мають державно-владний характер, адже один із суб’єктів завжди наділений державою владними повноваженнями щодо інших учасників адміністративно-правових відносин. Суб’єктами правовідносин у сфері адміністративно-правового регулювання у галузі соціального захисту громадян є: держава в особі її органів і посадових осіб, особи, які потребують соціального захисту (особи, що досягли пенсійного віку, інваліди, неповнолітні особи й інші категорії громадян).

Розділ 2 „Адміністративно-правові аспекти діяльності органів виконавчої влади щодо прав громадян у галузі соціального захисту” присвячений аналізу сутності управління у сфері соціального захисту, визначення правового статусу органів, які забезпечують соціальний захист, їх повноважень, форм та методів роботи. Цей розділ складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. „Поняття та зміст адміністративної діяльності у сфері соціального захисту населення” дається загальна характеристика адміністративної діяльності та наводиться власне бачення автора адміністративної діяльності у сфері соціального захисту населення.

Автор вважає, що слід виділяти два основні види адміністративної (управлінської) діяльності: адміністративно-правове регулювання, де суб’єктом виступає держава в особі відповідних структур (переважно це органи виконавчої влади різних рівнів), і суспільне  регулювання, суб’єктом якого є недержавні утворення. Провідну роль відіграють сьогодні органи виконавчої влади, які забезпечують соціальний захист від імені держави, хоча, звісно, все помітнішою є роль недержавних утворень.

Наголошується, що структура органів виконавчої влади, які здійснюють адміністративну діяльність у сфері соціального захисту, повинна бути оптимальною та відповідати належним функціям. Повноваження, якими наділені державні службовці, то вони повинні бути чітко встановлені в посадових інструкціях або в паспорті посади, а функції державних органів повинні визначатися у відповідних нормативних актах і підлягати чіткому розмежуванню між галузями влади і самими структурними підрозділами державного органу.

Враховуючи особливості  сфери соціального захисту населення, зазначено, що адміністративна діяльність органів соціального захисту – це врегульована нормами адміністративного права владна діяльність органів виконавчої влади та її структурних підрозділів, яка спрямована на забезпечення практичного здійснення охорони встановлених державою соціальних стандартів та благ.

Адміністративно-правову діяльність щодо соціального захисту, на думку автора, потрібно розглядати  як державне регулювання суспільних відносин. Державне регулювання у вузькому розумінні – це адміністративна діяльність, тобто діяльність органів виконавчої влади, виконавчо-розпорядчих органів держави, спрямована на здійснення виконавчої влади як на рівні держави, так і на місцях.

У підрозділі 2.2. „Адміністративно-правова діяльність державних органів у галузі соціального захисту населення та їх структура” детально аналізуються структура, повноваження та діяльність центральних органів виконавчої влади у сфері соціального захисту населення, здійснюється їх загальна характеристика.

При дослідженні структури органів у галузі соціального захисту населення автор наводить власну класифікацію органів визначивши основні органи, галузеві та спеціальні. Автор  приділяє увагу лише окремим органам та надає їм правову характеристику. Так, Мiнiстерство праці та соціальної політики України є центральним органом виконавчої влади, дiяльнiсть якого спрямовується i координується Кабінетом Мiнiстрiв України.