Кобрин Володимир Степанович КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРА УКРАЇНИ

Краткое содержание

У вступі дисертації обґрунтовується актуальність обраної теми, висвітлюється зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами, визначаються мета і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, характеризуються методи дослідження, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, подаються відомості про апробацію результатів дослідження і публікації, структуру та обсяг дисертації.
Розділ 1 «Теоретико-методологічні основи конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України» складається з трьох підрозділів, в яких проведено дослідження поняття, структури та змісту конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України, окреслено методологію дослідження та проаналізовано ґенезу інституту глави уряду в політико-правовій думці України як ключову передумову його сьогоднішнього конституційно-правового статусу.
У підрозділі 1.1 «Поняття та структура конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України» досліджено етимологію поняття «глава уряду» та окреслено основні підходи до його визначення, в результаті чого встановлено, що поняття «глава уряду» є родовим, а його видовими частинами будуть форми глав урядів: прем’єр-міністр, голова ради міністрів, міністр-голова, державний міністр, канцлер тощо. Констатується факт, що поряд із визначеннями поняття «Прем’єр-міністр України» у довідковій та науковій літературі відсутнє визначення нормативне, адже ні Конституція України, ні Закон України «Про Кабінет Міністрів України», ні Регламент Кабінету Міністрів України не розкривають поняття «Глава Уряду України».
Для кращого розуміння сутності та для формулювання визначення поняття «Прем’єр-міністр України» виділено ознаки, які вказують, що він: є вищою посадовою особою; призначається Верховною Радою України за поданням Президента України; здійснює керівництво роботою Кабінету Міністрів України; спрямовує діяльність Кабінету Міністрів України на забезпечення здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави; несе відповідальність за свою діяльність та відповідає за діяльність усього Уряду. З огляду на це, встановлено, що кваліфікаційні вимоги до Прем’єр-міністра України – це відповідний перелік різного роду умов, необхідний для зайняття посади Прем’єр-міністра України.
Визначено, що на сьогодні такого переліку умов стосовно Глави Уряду України законодавчо не закріплено та, зважаючи на суспільно-політичну роль та значення посади Прем’єр-міністра України, запропоновано внести зміни до законодавства із запровадженням окремої норми про вимоги до Прем’єр-міністра України.
Узагальнено наукові погляди стосовно складових елементів конституційно-правового статусу різних суб’єктів, у результаті чого визначено дефініцію поняття «конституційно-правовий статус Прем’єр-міністра України». Встановлено, що конституційно-правовий статус Прем’єр-міністра України, у першу чергу, полягає у визначенні його поняття та сутності, а також належному науковому аналізі його змісту та форми. Зміст же конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України складають такі елементи: правосуб’єктність, місце в системі органів влади, ґенеза, функції, принципи та методи діяльності, компетенція (повноваження), взаємовідносини з іншими органами публічної влади та їх посадовими особами, конституційно-правова відповідальність. Ядром такого статусу виступають права й обов’язки Прем’єр-міністра України як голови Кабінету Міністрів України.
У підрозділі 1.2 «Методологія досліджень конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України» доведено, що методологічний інструментарій створює передумови для розробки алгоритму дослідження конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України та його складових елементів шляхом почергового з’ясування правової природи, ролі, місця і значення даного інституту влади, його функцій і повноважень, взаємовідносин з іншими органами та посадовими особами публічної влади.
Для пізнання структури конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України та його складових елементів застосовано методи аналізу, синтезу, абстрагування, узагальнення, індукції, дедукції, аналогії, моделювання, а також системний, структурно-функціональний, історичний, дескриптивний, порівняльно-правовий, статистичний, конкретно-соціологічний, спеціально-юридичний, формально-юридичний та герменевтичний методи.
У підрозділі 1.3 «Ґенеза інституту глави уряду в політико-правовій думці України» детально проаналізовано становлення даного інституту влади на теренах Української держави в різні періоди її історичного розвитку. На основі цього виділено чотири основні етапи становлення інституту глави уряду. Початком його зародження можна вважати період прийняття Конституції Пилипа Орлика, хоча на практиці норми цього документу так і не були впроваджені в життя. Реально даний інститут влади почав функціонувати в період національного відродження 1917-1923 рр. на території тогочасних УНР та ЗУНР, а також під час існування Карпатської України та підпільного національно-визвольного руху 40-50 років ХХ століття. Досить декларативно, проте достатньо нормативно насичено інститут глави уряду існував і за часів поневолення Української держави в складі Радянського Союзу. Цікаво, що закон УРСР «Про Раду Міністрів Української РСР» від 19 грудня 1978 р. формально існував до прийняття першого Закону України «Про Кабінет Міністрів України». Достатньо вагомою фігурою в цій системі був Голова Ради Міністрів УРСР.
Встановлено, що в новітній період розвитку Української держави було засновано посаду Прем’єр-міністра України та відбулося становлення системи органів виконавчої влади, в якій керівництво її вищим органом відводилося Главі Уряду. Разом із тим встановлено, що правове регулювання інституту глави уряду в новітній конституційній практиці: 1) не вирізнялося системністю та послідовністю, тому пошук оптимальної моделі його функціонування триває і сьогодні; 2) протягом тривалого часу здійснювалося за допомогою підзаконних нормативно-правових актів, без Закону України «Про Кабінет Міністрів України» (перший Закон був прийнятий у 2006 році); 3) характеризувалося нестабільністю забезпечення (за останні 8 років – чотири закони «Про Кабінет Міністрів України», декілька їх редакцій та періодичні зміни і доповнення); 4) піддавалося коректуванню та змінам за допомогою Рішень Конституційного Суду України. Все це дало підстави говорити про відсутність чіткої концепції розвитку Уряду взагалі та його Глави зокрема, адже навіть несуттєві зміни в Регламенті Кабінету Міністрів України могли впливати на конституційно-правовий статус Прем’єр-міністра України.
Розділ 2 «Загальна характеристика конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України», який складається з трьох підрозділів, містить авторський аналіз структури конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України та його складових елементів.
У підрозділі 2.1 «Функції та повноваження Прем’єр-міністра України» охарактеризовано основні напрями діяльності Глави Уряду України. Встановлено, що через функції Прем’єр-міністра України можна дослідити і конкретні повноваження, в яких вони будуть розкриватися. Сукупність же таких повноважень складатиме компетенцію Прем’єр-міністра України.
Визначено, що класифікація функцій Прем’єр-міністра України – це розподіл їх на види та групи за відповідними критеріями, що має практичне значення для вироблення рекомендацій щодо вдосконалення напрямів його діяльності. З огляду на це, встановлено, що Прем’єр-міністру України притаманні такі функції: 1) за сферою суспільного життя: а) політична; б) адміністративна; в) економічна; г) соціальна; д) інформаційна; 2) за сферами політичної діяльності (територією здійснення): а) внутрішні (на внутрішньому рівні); б) зовнішні (на зовнішньому рівні); 3) за характером повноважень: а) організаційна; б) установча (кадрова, номінаційна); в) представницька; г) правотворча; д) контрольна.
Політична функція Прем’єр-міністра України визначається як основний напрям та вид діяльності у сфері політичних відносин, який полягає, в першу чергу, в спрямуванні діяльності Кабінету Міністрів України на забезпечення здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, в досягненні політичної стабільності та забезпеченні національної безпеки з метою формування та розбудови демократичної, правової держави.
У підрозділі 2.2 «Принципи діяльності Прем’єр-міністра України» зазначено, що їх основне призначення полягає в забезпеченні стабільної та ефективної діяльності Прем’єр-міністра України як Глави Українського Уряду, а також концептуальної єдності конституційно-правових норм, які регламентують його діяльність.
Визначено, що Глава Уряду України керується загальними принципами діяльності Кабінету Міністрів України, а також власними, притаманними лише цій посадовій особі принципами діяльності. Виходячи зі статті 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Прем’єр-міністр України в процесі своєї діяльності повинен дотримуватись загальних принципів: верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, відповідальності, відкритості та прозорості. Окрім цього, діяльність Глави українського Уряду, як видається, повинна спиратися на принципи: професіоналізму, поєднання одноособовості та колегіальності, доступності, наступності, правової визначеності.
У підрозділі 2.3 «Конституційно-правове регулювання взаємодії Прем’єр-міністра України з органами публічної влади» зазначено, що Прем’єр-міністр України, займаючи одне з ключових місць у системі органів публічної влади та керуючи вищим органом у системі органів виконавчої влади – Кабінетом Міністрів України, в силу своїх повноважень вступає у взаємодію з різними органами та посадовими особами публічної влади. Проаналізовано конституційно-правове регулювання взаємодії Прем’єр-міністра України з Президентом України, Верховною Радою України, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, органами судової влади в Україні.
Автором зроблено висновок про багатовекторність взаємодії Прем’єр-міністра України з органами публічної влади, що зумовлює потребу вдосконалення існуючих механізмів взаємодії, впровадження та законодавчого регулювання нових напрямів взаємодії для поступового підвищення ефективності діяльності Прем’єр-міністра України та Кабінету Міністрів України загалом.
Розділ 3 «Вдосконалення конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України в ході процесів європейської інтеграції» складається з двох підрозділів, в яких окреслено особливості конституційно-правового статусу глав урядів держав Європейського Союзу і на цій основі сформульовано пропозиції щодо вдосконалення конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України.
У підрозділі 3.1 «Конституційно-правовий статус глав урядів держав Європейського Союзу» на основі тексту Конституцій досліджено особливості конституційно-правового статусу глав урядів держав Європейського Союзу з різними формами державного правління.
Встановлено, що Україні варто перейняти у європейських держав політичну культуру спілкування між органами та інститутами влади, пріоритет національних та державних інтересів над власними вузькомеркатильними та вузькокорпоративними інтересами і потребами, реальну взаємодію між Урядом, його Главою та парламентом, дієвий контроль з боку останнього за діяльністю Кабінету Міністрів України та Прем’єр-міністра України. Впровадження таких параметрів організації та функціонування влади допоможе Україні більшою мірою реалізовувати принципи правової держави і верховенства права та наблизитись до членства у Європейському Союзі.
У підрозділі 3.2 «Проблеми реформування конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України» на основі аналізу конституційно-правового статусу глав урядів держав Європейського Союзу визначено основні проблеми реформування та запропоновано механізми вдосконалення конституційно-правового статусу Прем’єр-міністра України.
Автором наголошено на необхідності внесення змін до Конституції України в частині визначення посади Прем’єр-міністра України, кваліфікаційних вимог, яким повинен відповідати кандидат на таку посаду, процедури його призначення, включення Прем’єр-міністра України до числа суб’єктів права законодавчої ініціативи, надання Прем’єр-міністру України права ставити питання про довіру до Уряду та до кожного окремого його члена перед парламентом, скликати позачергові сесії Верховної Ради України і вносити пропозиції щодо продовження строку чергових сесій.
Зроблено висновок, що реформування нині діючої системи влади в координатах змішаної парламентсько-президентської форми правління повинно супроводжуватися обов’язковим проведенням глобальної та всеохоплюючої конституційної реформи, яка б серед основних своїх завдань передбачала оптимальне збалансування влади, в якій сильний Прем’єр-міністр України як противага, в першу чергу, Президенту України – це «ключ» до якісно нової та більш продуктивної роботи всієї системи органів державної влади.