Колодяжний М.Г. Кримінологічна характеристика та запобігання вимаганням, поєднаним із насильством

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок із науковими планами та програмами, мета й завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, наукова новизна одержаних результатів, формулюється практичне значення цих результатів, міститься інформація про їх апробацію, структуру й обсяг дисертації.

Розділ 1 «Кримінологічний та кримінально-правовий аналіз вимагання, поєднаного з фізичним насильством» складається з двох підрозділів і висновків.

У підрозділі 1.1. «Загальна кримінально-правова характеристика вимагання, поєднаного з фізичним насильством» розглядається склад вимагання, аналізуються кваліфікуюча та особливо кваліфікуюча обставини «насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров’я особи» та «насильство, небезпечне для життя чи здоров’я особи», історія їх у складі

вимагання за КК України 1960 р. Пильна увага до тих чи інших ознак складу будь-якого злочину не є випадковою, тому що саме кримінальне право, зокрема вчення про склад злочину, значною мірою визначає межі і зміст кримінологічного дослідження того чи іншого виду (групи) злочинів. При розгляді об’єктивних і суб’єктивних елементів складу вимагання увагу зосереджено на тих питаннях, які не отримали в спеціальній літературі однозначного вирішення. Так, розглядаючи об’єктивну сторону вимагання, автор доходить висновку, що чинний КК України на відміну від попереднього КК (1960 р.) не закріплює відповідальність за вимагання, поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров’я особи, хоча дослідження показало, що на такі злочинні діяння припадає 61,3 %. Таким чином, винна особа, застосовуючи до потерпілого вказаний вид насильства, фактично притягується до кримінальної відповідальності за вчинення вимагання за однією з ознак, які закріплені у відповідних частинах ст. 189 КК. Загалом це не дозволяє проводити якісний аналіз вимагання, поєднаного з насильством, і ускладнює дослідження його кримінологічної характеристики. Аналіз суб’єктивної сторони даного злочину показав, що при вчиненні насильницьких форм вимагання умисел злочинця є невизначеним, оскільки в особи відсутнє чітке уявлення про характер і тяжкість можливих наслідків (тілесних ушкоджень). Винний бажає настання шкідливих наслідків, але якими фактично за своїм характером будуть тілесні ушкодження, не має чіткого уявлення.

У цьому ж підрозділі з політико-історичних та соціально-економічних позицій з’ясовано причини доповнення в 1989 р. ст. 86² і ст. 144 КК України 1960 р. новими обставинами: «поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров’я» та «поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я».

У підрозділі 1.2. «Кількісно-якісні показники вимагань, поєднаних із фізичним насильством» автор дійшов висновку, що обсяг поняття «кримінологічної характеристики злочинності (злочинів)» повинен охоплювати сукупність значущих статистично-динамічних кількісних показників, характерологічних якісних показників, а також відомостей про особу злочинця за певними визначеними рисами. У зв’язку з об’ємністю такого елемента, як особа злочинця, він вивчатиметься у наступному розділі.

За часів незалежності України найбільший рівень вимагань був зафіксований у 1995 р. (3622 злочини). Великий стрибок відбувся у 1998 р., коли приріст даного злочину до попереднього року склав +16 %. Останніми роками кількість злочинів, які реєструються за ст. 189 КК України, зменшується. У 2004–2008 рр. включно середньорічне зниження рівня вимагань дорівнює 10,5 %.

Однак, як зазначають деякі дослідники, зменшення загальної кількості вимагань відбувається за рахунок скорочення основних складів цього злочину, тому говорити про значне зменшення кваліфікованих та особливо кваліфікованих форм вимагання немає підстав. Це підтверджує і статистична інформація Державної судової адміністрації України, за якою у 2003–2007 рр. майже 90 % засуджених за вимагання становлять особи, які вчинили кваліфіковані та особливо кваліфіковані його форми. Разом з тим статистична звітність у масштабах усієї України не дає можливості за низкою причин виділити окремо рівень вимагань, поєднаних із застосуванням до потерпілих як психічного, так і фізичного насильства. Результати нашого дослідження показали, що 35 % злочинів, які отримали правову кваліфікацію за частинами 3, 4 ст. 189 КК України (частинами 2, 3 ст. 86² і частинами 2, 3 ст. 144 КК 1960 р.), поєднані із заподіянням потерпілим фізичного насильства. У структурі ж усієї злочинності вимагання усіх видів складають менше 1 %.

Зроблено загальний висновок, що дані кримінально-правової статистики МВС України та ДСА України не відображають реального рівня вимагань в українському суспільстві. Разом з тим не можна не враховувати останнім часом факт трансформації частини вимагань із суто загальнокримінальних злочинів у службову злочинність, зокрема, пов’язану з хабарництвом. Йдеться про поступове заміщення охоронних, організаційних та інших функцій, що виконувались кримінальними структурами для підприємців у недалеких 90-х роках ХХ ст., так званим легалізованим «кришуванням» з боку офіційних посадових осіб правоохоронних органів, інших органів державної влади і місцевого самоврядування.

На перший план виходять такі кримінологічно значущі дані, як: переважання вербального пред’явлення вимог злочинців; погроза вимагачів, як правило, насильства, небезпечного для життя чи здоров’я; яскраво виражений груповий характер даного злочину (76,9 %); складання груп злочинців у більшості випадків з двох осіб, час існування – до двох тижнів, а їх дія – переважно в одному районі; нехарактерність сильних сезонних коливань та особливостей за днями тижня; пов’язаність із вечірніми годинами вчинення злочину; пред’явлення вимог, як правило, на вулиці чи за місцем проживання потерпілого; «міський» характер вимагання; відсутність матеріального збитку потерпілим виключно через затримання вимагачів до чи в момент передачі майна. Цей злочин відрізняється різноманітністю психічного й фізичного насильства, використанням великого арсеналу зброї та інших знарядь, які застосовуються для подолання опору з боку жертв, завдаванням потерпілим майнової шкоди у великих і особливо великих розмірах тощо. До способів підготовки до вчинення вимагань належать: вивчення злочинцями особи майбутньої жертви, її статків, роду занять, розпорядку дня, наявності дітей, охорони тощо. У роботі проаналізовано й інші дані стосовно насильницьких вимагань.

Питома вага вимагань у різних регіонах України не є однаковою. Останніми роками лідерами за рівнем даного злочину є Донецька, Дніпропетровська та Львівська області, де вчиняється до 35 % таких злочинів. Найменша кількість вимагань фіксується у Чернігівській, Чернівецькій та Житомирській областях.

Розділ 2 «Особа злочинця-вимагача» складається з трьох підрозділів і висновків.

У підрозділі 2.1. «Особа злочинця: поняття та основні кримінологічні риси» на основі аналізу різних підходів до вивчення особи злочинця автором надається своє визначення даної категорії. Особа злочинця – це сукупність біологічних, моральних, соціально-рольових, психічних соціально значущих ознак та властивостей, певних дефектів соціалізації, що постійно змінюються, мають динамічний характер, набувають максимально негативного значення, виявляючись у вчиненні злочину та будучи певною мірою типово притаманними його суб’єктам, тим самим наділяючи їх ознакою суспільної небезпечності.

У цьому ж підрозділі зазначається, що ефективне вивчення особи злочинця не можна уявити без скрупульозного дослідження структури даної особи. Вбачається, що до елементів структури особи злочинця повинні входити риси та властивості, які у кінцевому підсумку створюють три великих блоки ознак, як-от: соціально-демографічні, кримінально-правові та морально-психологічні. Ці групи властивостей детально описуються стосовно особи вимагача в наступному підрозділі.

У підрозділі 2.2. «Особливості кримінологічної характеристики особи злочинця-вимагача» наголошується, що вимагання – суто «чоловічий» злочин, на який приходиться 96,1 % чоловіків і, відповідно, 3,9 % жінок; найбільш висока кримінальна активність спостерігається в осіб 18–30 років (60,1 %); для вимагачів характерний досить високий освітній рівень, коли майже половина злочинців мала середню освіту, а кожний десятий вимагач – вищу чи базову вищу освіту; найбільше вчиняють цей злочин українці, які у переважній більшості є громадянами України; більшість вимагачів були не одружені та не мали дітей; понад половина злочинців на момент вчинення вимагання ніде не працювали та не вчилися.

У цьому підрозділі автором запропоновано узагальнений кримінологічний портрет вимагача, дії якого поєднані з фізичним насильством. Як правило, це молоді чоловіки віком від 21 до 30 років, із середньою освітою, неодружені та не мають дітей, не працюють і не навчаються, не судимі. Заробляють авторитет у своєму мікросередовищі за допомогою атрибутів сучасного життя. Переважно активні й ініціативні молоді люди, які цю властивість направляють на вчинення правопорушень та злочинів. Відрізняються дратівливістю, агресивністю, у разі зустрічі опору з боку потерпілого – жорстокістю. З другого боку, вказані риси можуть одночасно бути поєднані з витриманістю, врівноваженістю щодо вивчення особи потерпілого, його оточення, статків, наявності охорони тощо. Жертвами вимагання стають ті, у яких є борг, спостерігаються конфліктна ситуація або хоча б так звані неприязні відносини з винним. Не відмовляються від вживання спиртних напоїв, але якщо вчиняють вимагання напідпитку, здатні цілком контролювати перебіг подій та аналізувати поведінку жертви. Вимагають великі суми грошей. Фізичне насильство завдається руками та ногами по різних частинах тіла потерпілого зі збільшенням інтенсивності насильства аж до моменту його погодження.

У підрозділі 2.3. «Типологія злочинців, які вчинили вимагання, поєднане з фізичним насильством» запропоновано нову типологію особи вимагача, в основі якої лежить критерій поділу всіх вимагачів на окремі групи. Виходячи з цього, виділення типологічних груп вимагачів, діяння яких поєднані з фізичним насильством, зроблене на підставі такого критерію, як глибина стійкості установки на вчинення такого злочинного діяння. Згідно із запропонованим критерієм автором виокремлюються такі типи вимагачів, злочини яких поєднані з фізичним насильством: злісний, винахідливий, паразитичний, ситуативний.

До злісних вимагачів (15 %) належать найнебезпечніші злочинці. Такі особи спілкуються із собі подібними, часто співучасниками у вчиненні різних за характером злочинних діянь, зокрема вимагань. Ціна людського здоров’я та життя для цього типу є мінімальною, у зв’язку з чим свої вимоги та погрози ці вимагачі поєднують із заподіянням тяжких форм насильства. Це переважно чоловіки віком 25–40 років, із середньою, рідше професійно-технічною освітою, що не працюють та не мають власної родини, часто судимі. Такі особи мають обмежене коло інтересів, зловживають спиртними напоями. Пред’явленню жертвам вимог іноді передує підготовка до вчинення вимагання у вигляді аналізу матеріального становища потерпілого, наявності у нього «даху», можливих ускладнень у перебігу подій. Діяльність таких угруповань триває від кількох місяців до кількох років. Майже в усіх випадках представники цього типу мають у своєму розпорядженні зброю, у тому числі і вогнепальну, якою не тільки лякають потерпілих, але й реально її застосовують.

Винахідливий тип вимагачів (10 %) відрізняється не якоюсь інтелектуальністю, хоча освітній рівень таких злочинців вищий за інші типи, а внаслідок лінії поведінки, якої вони дотримуються для досягнення корисливої злочинної мети. Ці злочинці досконало вивчають особу майбутньої жертви, її статки, рід занять тощо. Організаторами таких вимагань досконало розробляються сценарії, за якими можуть розгортатися події. Переважно це чоловіки віком 30–40 років, з достатньо високим рівнем освіти, одружені, мають дітей, працюють, зокрема займаються підприємницькою діяльністю. Можуть позитивно характеризуватися як за місцем роботи, так і за місцем проживання. Відрізняються нестандартністю у своїх діях. Завдяки корумпованим зв’язкам із правоохоронними органами, зміні показань та відмові від них на досудовому слідстві та в суді, наявності досвідчених захисників ускладнюють розслідування злочинів. Злочинна діяльність здійснюється відносно тривалий час у зв’язку з обережністю винахідливих вимагачів, відсутністю у більшості випадків судимості, тому такі злочини є високолатентними. Жертвами стають підприємці чи заможні громадяни.

Паразитичний тип складає близько 40 % насильницьких вимагачів. Це пояснюється тим, що їх злочинна діяльність є менш прихованою від попередніх двох типів. Тому вимагання представників цієї групи переважно і потрапляють у поле зору правоохоронних органів, відбиваючись у показниках кримінально-правової статистики, за якою даний злочин, на перший погляд, легко розкривається, і т. ін. Це можуть бути чоловіки або жінки, 25–45 років, з неповною середньою чи середньою освітою, які не мають власної родини, постійного місця роботи, а отже, і засобів для існування. Єдиним супутником таких осіб є алкоголь та наркотики, в яких вони знаходять сенс життя.

Спілкуються злочинці з такими ж деградованими особами, які стають їх співучасниками, навіть бомжами. Вимагання можуть вчинятися як одноособово, так і у групі за попередньою змовою або без неї. Тривалість злочинної діяльності становить не більше двох тижнів. Рідко здійснюють підготовчі дії до вчинення вимагання, тому не використовують зброю, акцент робиться на характері погроз та фізичному насильстві, яке заподіюється руками і ногами. Суми грошей, що вимагаються, незначні.

Ситуативними вимагачами (35 %) є особи віком 18–30 років, зустрічаються і значно молодші злочинці, із середньою освітою, можуть мати родину і дітей, як правило, не працюють. У соціально-психологічних якостях таких осіб простежуються деякі позитивні властивості, пластичність ціннісних орієнтацій. Ці злочинці залежні від поведінки інших людей, які служать їм так званим поштовхом до вчинення заборонених законом дій.

Вибір остаточного варіанта поведінки дані особи роблять під впливом інших членів групи, більш рішучих та наполегливих, тому вчиняють вимагання у групі за попередньою змовою. У більшості випадків злочин ретельно не готується. Під час безпосереднього вчинення вимагання спостерігають за діями співучасників, копіюючи їх, у тому числі й щодо заподіяння жертвам тілесних ушкоджень, які мають нетяжкий характер. На досудовому слідстві виявляється їх нерішучість та відвертість. До ситуативного типу можна також віднести так звані шкільні вимагання, які вчиняються неповнолітніми особами до 18 років. Запропонована типологія дозволяє вирішити низку практичних питань, зокрема, зробити більш ефективною і спрямованою запобіжну роботу відносно вимагань, поєднаних із фізичним насильством.

Розділ 3 «Детермінація вимагань, поєднаних із фізичним насильством» складається з двох підрозділів і висновків.

У підрозділі 3.1. «Причини й умови вимагань, поєднаних із фізичним насильством» автором підтримується теза, що серед детермінант злочинності взагалі та насильницьких вимагань зокрема найважливішими щодо впливу є причини й умови. Розглядаючи вимагання як негативне соціальне явище, що складається з єдиного комплексу взаємодіючих причин та умов, виокремлюється три групи детермінант вимагань, поєднаних із насильством: загальні, видові та специфічні.

До загальних детермінант відносять: триваючий процес стратифікації українського суспільства, люмпенізації й маргіналізації населення; політичний колапс в Україні, який призвів до загальної аномії, суцільної неповаги законів, прав і свобод громадян; недоліки морально-психологічного, ідеологічного, організаційно-управлінського й іншого характеру.

Видовими причинами й умовами є: незаконний характер більшості доходів потерпілих; особливості процесу так званої активної віктимізації (різні варіанти віктимної поведінки потерпілих) і пасивної віктимізації (факт наявності значних грошей, прибуткового бізнесу та ін., що сприяє виділенню вимагачами таких осіб із загальної маси людей для вчинення щодо них вимагань); важкість розкриття злочину, складна система захисту злочинних груп у вигляді підкупу посадовців, залякування потерпілих, свідків та ін.

Специфічними детермінантами такого явища є певна детермінаційна дуалістичність, що полягає в існуванні осіб, які бажають отримати «легкі» гроші, та тих, хто психологічно готовий з ними поділитись (через боязнь втрати свого соціального та матеріального статусу). Зумовлює вимагання також прагнення злочинців до накопичення грошей, паразитичного способу життя, жадоба та інші різновиди корисливої мотивації.

У підрозділі 3.2. «Потерпілі від насильницьких форм вимагання та їх роль у вчиненні злочину» розглядається віктимологічна характеристика насильницьких вимагань, яка показала, що найчастіше потерпають від цих злочинів підприємці малого та середнього бізнесу й заможні громадяни (43,2 %). За обсягом другу групу посідають студенти, учні шкіл та інших навчальних закладів – 14,4 %. Як правило, потерпілими стають ті особи, в яких є що вимагати. Переважно це чоловіки віком від 20 до 40 років, які мають сім’ю та високий рівень доходів.

Проблему жертви вимагання не випадково розглянуто саме в розділі, присвяченому детермінації цих злочинів. Це пояснюється, зокрема тим, що віктимологічний чинник є одним із найважливіших у детермінуванні вимагань, поєднаних із насильством. Серед найпоширеніших форм віктимної поведінки можна виділити: існування боргу (11,1 %), необачний вибір знайомств (5,6 %), поведінку аморального характеру (5,5 %), злочинну діяльність (3,9 %) тощо.

Розділ 4 «Головні напрями запобігання вимаганням, поєднаним із фізичним насильством» складається із трьох підрозділів і висновків.

У підрозділі 4.1. «Запобігання вимаганням як складова частина запобігання злочинності» автор поділяє точку зору вчених, які щодо перешкоджання злочинам використовують загальний термін «запобігання». Визначається, що запобігання злочинності – це сукупність різноманітних видів діяльності і заходів у державі, спрямованих на вдосконалення суспільних відносин з метою усунення негативних явищ та процесів, що породжують злочинність або сприяють їй, а також недопущення вчинення злочинів на різних стадіях злочинної поведінки.

Дисертант, у цілому підтримуючи позицію, згідно з якою всю систему запобігання злочинності слід поділяти на заходи загальносоціального і спеціально-кримінологічного характеру, пропонує в останньому для запобігання вимаганням, у тому числі поєднаним з насильством, виділити такі напрями, як кримінологічна профілактика й блокування, зміст якого розкривається у підрозділі 4.3.

У підрозділі 4.2. «Загальносоціальне запобігання насильницьким вимаганням» запропоновано класифікацію заходів загальносоціального запобігання, що стосуються не тільки всієї злочинності, але й вимагань, поєднаних з насильством, а саме: соціально-економічні (боротьба з безробіттям; зменшення майнової поляризації населення; розвиток доступної освіти; всебічна підтримка підприємництва тощо); політичні (підвищення соціально-правового контролю; зміна ставлення чиновників до державної політики із запобігання злочинності; створення неупередженого судочинства та ін.); організаційно-управлінські (використання рекомендацій Конгресів ООН стосовно підходів загальносоціального запобігання злочинності); культурно-виховні (повернення різним соціальним інститутам колишньої антикриміногенної функції; підвищення контролю за якістю та змістом продукції ЗМІ тощо); правові (удосконалення правової сфери суспільних відносин; підвищення правосвідомості населення та ін.).

У підрозділі 4.3. «Спеціально-кримінологічне запобігання вимаганням, поєднаним із фізичним насильством» автор дослідив за останні 30 років еволюцію вимагання як явища, виділивши чотири етапи. На основі даної періодизації запропоновано конкретні заходи спеціально-кримінологічної спрямованості, серед яких особливу увагу приділено кримінологічній профілактиці, що представлена заходами: 1) інформаційно-агітаційними (проведення «лікбезів» з особами, які найчастіше стають жертвами вимагань; підвищення кримінологічної поінформованості населення про злочинність та заходи щодо запобігання їй тощо); 2) культурно-виховними (усунення моральної деградації, бездуховності шляхом здійснення культурних програм, що передбачають проведення спеціальних кампаній, тематичних акцій з питань профілактики вимагань); 3) соціально-психологічними (відродження довіри громадян до судових і правоохоронних органів шляхом матеріальної винагороди за надання інформації про вимагання, що вчинені чи готуються; профілактика девіантної поведінки, особливо неповнолітніх та молоді); 4) організаційно-правовими (прийняття нового і удосконалення існуючого законодавства у сфері запобігання злочинності; врегулювання роботи колекторських агенцій та підвищення контролю за їх діяльністю; удосконалення державної й регіональних програм запобігання злочинності; впровадження загальнодержавної програми організації корпоративної безпеки підприємництва в Україні, створення недержавних органів безпеки; належна організація статистичного обліку злочинності; вдосконалення слідчо-судової профілактики та ін.); 5) технічними (використання послуг особистих охоронців; придбання громадянами засобів самозахисту; організація охорони під’їздів житлових будинків; встановлення у громадських місцях засобів оповіщення тощо).

У межах спеціально-кримінологічного запобігання насильницьким вимаганням виділяється окремий напрям з їх блокування, основним завданням якого є перегляд вимагачами свого ставлення до вигідності від вчинення даного злочину і можливості без ризику легалізації прибутків від злочинної діяльності.

Блокування насильницьких вимагань має кілька напрямів: 1) позбавлення вигідності й економічної доцільності злочинної діяльності вимагачів (діяльність суб’єктів первинного і вторинного фінансового моніторингу); 2) ускладнення вчинення злочину (роз’єднання груп злочинців; притягнення осіб до кримінальної відповідальності за дії, в яких є склад іншого злочину; зміна первинних умов, на які розраховували вимагачі, тощо); 3) активні контрзаходи (удосконалення роботи спецпідрозділів МВС; координація дій правоохоронних органів на рівні регіонів та різних держав та ін.).