ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання й методи дослідження, розкрито наукову новизну й практичне значення отриманих результатів, наведено загальну характеристику дисертаційної роботи.
Перший розділ присвячений аналізу основ формування портфеля проектів: аналізу портфельних концепцій та обмежень їх застосування, виявленню особливостей планування портфеля операційних проектів, розкриттю взаємозв'язку управління портфелями проектів і розвитку країни.
Показано, що ні портфельна теорія Г. Марковіца, яка успішно застосовується на фондовому ринку, ні концепція стратегічної єдності цілей організації та її проектів (У. Мак-Фарлан і К. Бенко), яка застосовується для управління організаційними змінами, не є достатнім теоретико-методологічним базисом для управління портфелями проектів.
Так, портфельна теорія Г. Марковіца опирається лише на два базових показники: математичне очікування й середньоквадратичне відхилення за портфелем. Якщо для аналізу портфеля цінних паперів цих показників достатньо, то цього ніяк не можна сказати про портфель проектів. Що стосується концепції стратегічної єдності цілей організації та її проектів, то її можливо застосовувати тільки для проектів, пов'язаних з організаційними змінами.
У той же час, огляд джерел, присвячених портфельному управлінню, виявив, що існують відмінні риси формування й управління такими типами портфелів проектів:
- операційний портфель проектів, відмінними рисами якого є відомість технологічних принципів та ресурсів у проектах, їх відносно низька вартість та відносно велика кількість у портфелі (як правило, більше 10), а також переважне використання у проектно-орієнтованих організаціях;
- інвестиційний портфель проектів, відмінними рисами якого є найбільша значущість фази досягнення окупності проектів, у порівнянні з іншими фазами, приділення уваги зниженню фінансових ризиків портфеля та переважне використання у фінансових установах (банках) із бажаним залученням державних установ, які повинні організаційно супроводжувати ці проекти;
- інноваційний портфель проектів, відмінними рисами якого є найбільша значущість ризиків техніко-технологічного характеру і, отже, необхідність періодичного виявлення тих проектів, які слід припинити внаслідок їх невдачі, а також переважне використання в рамках технопарків й/або бізнес-інкубаторів.
Показано, що до особливостей планування портфеля операційних проектів відноситься тісне переплетення різних проблемних питань. До них належить: розставлення пріоритетів проектів, балансування портфеля, моніторинг реалізації портфеля, знаходження й врахування взаємозв'язків між проектами, визначення взаємозв'язку ризиків, термінів і вартостей проектів, дотримання бюджету організації на період планування, ідентифікація й аналіз можливих варіантів реалізації портфеля, недостатня прив'язка основних параметрів проекту до факторів середовища. Остання з перелічених проблем відноситься до методу аналізу сценаріїв і показує, що в існуючому вигляді він недостатній для задоволення потреб управління портфелями операційних проектів.
Обґрунтовано важливість моніторингу змін інформації за ризиками проектів, його випереджальний характер, можливість прив'язки до факторів зовнішнього середовища. Показано, що основна проблема цього виду моніторингу – це формалізація інформації про зовнішнє оточення проекту. Обґрунтовано, що використання для її вирішення методу складання «карток ризику» вимагає коригування змісту «карток ризику» для структурування інформації про зовнішнє середовище проектів належним чином.
Обґрунтовано, що ранжирування інвестиційних проектів за суперечливими показниками ефективності за правилами Парето або Борда не враховує різні обмеження на можливий обсяг інвестицій у проект, а також наявність і характер взаємозв'язків між проектами портфеля.
Для вирішення цієї проблеми нами класифіковані обмеження на масштаб проекту, обумовлені попитом, конкурентами, інфраструктурою, технологією. Показано, що взаємозв'язок між інвестиційними проектами може бути виражений у вигляді технологічного ланцюжка галузей, кореляції обсягів продажів основних видів продукції, конкуренції між проектами, які реалізуються в одній і тій же галузі. Обґрунтовано необхідність розробки системи показників диверсифікованості інвестиційних проектів, фінансованих одним інвестором.
Показано, що однією з найбільш важливих проблем реалізації портфеля інвестиційних проектів в Україні є диверсифікованість джерел їх фінансування, що є похідним від проблеми податкового стимулювання приватних капіталовкладень у них у нашій країні.
Також визначено, що головною відмінністю портфеля від проектів та програм є відсутність кінцевого терміну його формування, тобто, на відміну від проектів та програм портфель періодично обновлюється у весь час існування організаційних суб'єктів, в рамках яких створюється портфель.
Усе згадане вказує на необхідність розробки єдиного підходу, який би дав змогу врахувати особливості зазначених вище типів портфелів проектів та досягти цілісності уявлення портфеля проектів як системи.
У другому розділі розроблено методологію й сформовано моделі управління портфелями проектів. Обґрунтовано застосування композиційного підходу для формування моделей управління портфелями проектів. Сутність визначень та понять у цьому підході зводиться до наступного.
Підхід композиції означає побудову систем/моделей таким чином, щоб дотриматись максимальної цілісності їх уявлення, що передбачає зниження до мінімуму можливих суперечок між складовими компонентами цих систем або моделей. Цей принцип сьогодні успішно використовується в інших науках, наприклад, у системному підході, архітектурі, психології.
Отже, стосовно управління портфелями проектів визначимо підхід композиції як формування методології управління портфелями проектів із дотриманням цілісності уявлення всіх раніше зазначених аспектів: операційного, інвестиційного та інноваційного, а також запобігання суперечок між складовими елементами відповідних моделей. Як і в інших сферах застосування композиції, основною метою створення композиційних моделей є отримання нових рішень шляхом синтезу нових комбінацій елементів та зв'язків між ними. У даному випадку під елементами будемо розуміти завдання портфельного управління, вирішення яких дає змогу досягти цілісності методології управління портфелями проектів.
З метою розкриття змісту композиційного підходу для вирішення мети та завдань дослідження визначимо принцип модульності як формування моделей управління портфелями проектів із типових блоків (модулів). При цьому під блоком (модулем) будемо розуміти таке формування з елементів, в якому кількість зв'язків не перевищує кількість елементів. Таке визначення опирається на відоме поняття стійкості графу з теорії графів, згідно з яким граф є стійким у тому випадку, коли всі його вершини є суміжними, тобто вони повинні бути пов'язані зв'язками. Застосування принципу модульності дозволяє здійснити підсилення ступеня зв'язку у композиції, тому що кожен блок є сильно пов'язаним графом.
Далі визначимо принципові правила відновлення портфеля, які необхідні внаслідок зазначеної вище відсутності кінцевого терміну його формування. На підставі вивчення джерел ми вважаємо, що ці правила визначення терміну відновлення портфеля повинні враховувати зміни можливостей фінансування сукупного бюджету портфеля проектів та необхідність мінімізації відхилення «план–факт» сукупного бюджету портфеля проектів. У свою чергу розгляд специфіки зазначених вище типів портфелів проектів дозволив виявити сутність взаємозв'язку між проектами у розрізі типів портфелів з точки зору їх бюджету.
Так, для інвестиційних портфелів зв'язок між проектами буде мати від’ємний характер. Це ґрунтується на тому, що кожен проект інвестиційного портфеля, що фінансується, не може бути припинений при зростанні фактичного терміну його окупності проти запланованого. Отже, якщо ситуація у проекті погіршилася, як зазначено, то з цього випливає, що в майбутньому зменшиться сукупний бюджет інвестиційного портфеля, і таким чином, в ньому буде менше проектів. Тому, для інвестиційного портфеля найголовнішим параметром є ризик.
Для інноваційних портфелів зв'язок між проектами буде мати позитивний характер. Це ґрунтується на тому, що у випадку виявлення проекту, який має бути припинений внаслідок впливу техніко-технологічних ризиків, та враховуючи поетапність фінансування інноваційних проектів, з’являється можливість збільшити бюджет інноваційного портфеля і кількість проектів у ньому у майбутньому. Отже, для інноваційних портфелів найголовнішим параметром є термін визнання доцільності подальшого фінансування проекту.
Для операційних портфелів характер зв’язку найскладніший, тому що він має подвійний характер – водночас присутній, як позитивний, так і негативний зв'язок. Отже, якщо по якомусь з проектів виявилася затримка та обумовлене нею зменшення обсягу засвоєння бюджету портфеля у поточному періоді планування, то з цього випливає необхідність перенесення часток вартості по інших проектах портфеля з майбутнього у поточний період планування. Також можливий і протилежний випадок коригування портфеля. Тобто для операційного портфеля найголовнішим параметром є бюджет організації, яка реалізує портфель проектів.
На підставі виконаного в першому розділі огляду джерел з управління портфелями проектів сформовано три типових переліки завдань портфельного управління: основних, допоміжних первинних і допоміжних вторинних.
1. Перелік типових основних завдань у портфельному управлінні:
1.1. Планування (перепланування) портфелів проектів.
1.2. Виявлення варіантів реалізації портфелів і проектів.
1.3. Моніторинг реалізації операційних портфелів проектів.
1.4. Зв'язок проектів у портфелі, стосується усіх видів проектів і портфелів.
1.5. Розміщення пріоритетів проектів у портфелі.
1.6. Балансування портфелів проектів, включаючи диверсифікованість.
1.7. Зв'язок параметрів у межах одного проекту між собою.
1.8. Зв'язок проекту і його параметрів із зовнішнім середовищем.
1.9. Взаємодія всередині організації під час реалізації портфеля проектів.
1.10. Розробка стимулів фінансування інвестиційних проектів.
1.11. Відбір інноваційних проектів.
1.12. Виявлення моменту перегляду складу портфеля проектів.
2. Перелік типових допоміжних первинних завдань у портфельному управлінні:
2.1. Календарно-сітьове планування на рівні портфеля проектів.
2.2. Аналіз сценаріїв за проектом і за портфелем проектів*.
2.3. Формалізація інформації, у тому числі «карток ризику»*.
2.4. Побудова графіків зниження невизначеності в проектах.
2.5. Визначення фінансової й економічної ефективності проектів.
2.6. Аналіз чутливості параметрів проекту до впливових факторів.
2.7. Оптимізація та ранжирування проектів згідно з Парето, Бордом.
2.8. Реінжиніринг бізнес-процесів організації й мотивація персоналу*.
2.9. Диверсифікація портфеля інвестиційних проектів*.
2.10. Диверсифікація джерел і стимулів фінансування проектів*.
2.11. Вивчення перспектив впровадження інновацій за галузями нововведень.
2.12. Аналіз перспектив впровадження конкретних інноваційних проектів.
2.13. Диверсифікація портфеля інноваційних проектів за галузями.
3. Перелік типових допоміжних вторинних завдань у портфельному управлінні:
3.1. Визначення ризиків проектів: імовірності, важливості, зміни в часі.
3.2. Визначення типових термінів виконання робіт у проектах: середнього, їх амплітуди.
3.3. Визначення вартості видів робіт у проектах, за варіантами виконання.
3.4. Визначення бюджету організації на період планування.
3.5. Визначення частоти зміни інформації за ризиками і роботами проекту*.
3.6. Визначення показників фінансово-економічної ефективності проектів.
3.7. Визначення показників диверсифікованості інвестиційного портфеля*.
3.8. Визначення показників обмежень у інвестиційних проектах*.
3.9. Визначення показників стимулювання спільності цілей підрозділів*.
3.10. Визначення показників прив'язки стимулів фінансування інвестиційних проектів.
3.11. Визначення терміну, упродовж якого визначається доцільність подальшого фінансування інноваційного проекту, або виходу з нього з мінімальними збитками.
3.12. Визначення вартості частини інноваційного проекту, яка не була фінансована після визначення доцільності подальшого фінансування проекту або виходу з нього.
3.13. Прогнозування об’єму комерціалізації інноваційного проекту.
3.14. Визначення проблем (ризиків) техніко-технологічного характеру під час впровадження інноваційних проектів.
3.15. Визначення відповідності змісту інноваційних проектів сучасним трендам інновацій.
3.16. Визначення рівня наукової новизни інноваційного проекту.
Потрібна розробка «з нуля» або значна зміна того, що вже існує. | 
