| Краткое содержание: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, вказано на зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету і задачі дослідження, визначено його об’єкт і предмет, описано методи дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення, наведено дані про їх апробацію та публікацію.
Розділ 1 «» складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 1.1 «Стан дослідження проблем філософії комунітарного права» на основі аналізу філософських та загальнотеоретичних правових джерел визначено, що комунітарне право слід розглядати як частину права ЄС, хоча нині точиться дискусія стосовно природи комунітарного права. Дехто з науковців вважає його частиною міжнародного права, а дехто – частиною національного права. Їх опоненти схильні до того, що це право є самостійною, унікальною правовою системою, яка творить автономний правопорядок, що відрізняється від національного та міжнародного права. Окремі дослідники називають його третьою сферою. Однак усі, хто так чи інакше звертався до вивчення комунітарного права, не торкалися питань щодо його філософського розуміння, онтологічного закорінення та сутності, пізнавальної природи та функціонування як компонента єдиного правового простору, ціннісних особливостей і принципів, антропологічної сутності, а відтак, його значення для людини та її впливу на його вдосконалення.
У підрозділі 1.2 «Методологія дослідження проблем філософії комунітарного права» з’ясовано значення методологічних засобів у пізнанні комунітарного права як єдиної цілісної системи, що включає різні елементи, у розумінні особливостей його змісту та функціонального призначення, виявленні зв’язків між його частинами з метою вироблення ефективних і дієвих норм та розширення меж впливу. Вибір конкретних методів дослідження комунітарного права залежав від специфіки досліджуваного об’єкта і поставлених задач.
У підрозділі 1.3 «Основні засади комунітарного права Європейського Союзу» розкрито філософсько-онтологічне розуміння комунітарного права як специфічного регулятивного засобу адаптації суспільства до нових соціально-політичних і правових реалій, адже воно виникло на потребу правової спільноти (у процесі становлення та функціонування Європейських співтовариств, що згодом стали основою Європейського Союзу) і було зорієнтоване на досягнення матеріального благополуччя населення та забезпечення захисту спільних інтересів членів цієї спільноти.
Досліджено історичний шлях становлення комунітарного права, межі дії якого визначала територія невеликого митного союзу шести країн (тепер у ЄС – їх 27). Визначено дефініцію «комунітарне право» через діалектичну тріаду «загальне – особливе – одиничне», де загальне – міжнародне, особливе – європейське, одиничне – власне комунітарне право, що сприяє розумінню
та осмисленню його основних онтологічних засад. Зазначено, що функціональність комунітарного права спрямована на задоволення потреб і спільних інтересів усіх членів правової спільноти заради досягнення загального блага, формування відчуття нерозривного зв’язку з соціальним середовищем, внутрішньої духовної єдності, взаємної зобов’язаності та відповідальності, а також на толерантне поєднання міжнародного і національного права та оптимізацію міжкультурної правової комунікації у багатонаціональному середовищі.
Підрозділ 1.4 «Правова спільнота як джерело виникнення та середовище функціонування комунітарного права» присвячено розгляду феномена правової спільноти у вузькому (етнічному, національному) й широкому (наддержавному) розумінні на основі зіставлення засад комунітаризму і комунітарного права. У цьому типі права значно розширено розуміння спільноти порівняно з позицією класичних комунітаристів, які виступають проти наддержавного об’єднання, що протистоїть універсальним принципам справедливого співжиття та існування норм права, а отже, проти засад комунітарного права. Однак деякі основні ідеї комунітаризму відтворені у комунітарному праві (загальне благо, гарантування певних стандартів життя кожному, налагодження всебічних зв’язків між усіма членами правової спільноти, зміцнення суспільних відносин в умовах світової інтеграції), що служить об’єднувальним чинником у системі цього права, зорієнтованим на впорядкування відносин у наддержавній правовій спільноті.
Розділ 2 Європейського Союзу» складається з трьох підрозділів.
о Європейського Союзу як засіб пізнання правового простору» застосовано гносеологічний підхід до комунітарного права як засобу відтворення закономірностей економічного і політичного простору ЄС без кордону та обмежень щодо пересування людей, товарів, капіталу, послуг, що базується на єдиному розумінні, тобто взаємній узгодженості змісту й механізму реалізації комунітарних правових норм і приписів при одночасному збереженні національно-правових особливостей усіх держав-учасниць наддержавної спільноти. Встановлено, що комунітарне право здатне адекватно реагувати на ризики і переваги, пов’язані зі становленням наддержавної спільноти. Наприклад, створення єдиного комунітарного правового простору викликає певні застороги, адже однорідність, стандартизація, уніфікація становить загрозу для традиційного національного права, державного суверенітету, національно-культурної та етнічної ідентичності конкретної держави. Щоправда, це значною мірою компенсується перевагами входження до єдиного правового простору, внаслідок чого створюються більші можливості захисту прав, основних свобод і законних інтересів громадян, демократизації суспільства на засадах правового плюралізму, формування нового (політично незаангажованого) типу правосвідомості та правового мислення тощо.
У підрозділі 2.2 «Ціннісні характеристики комунітарного права Європейського Союзу» розкрито аксіологічні характеристики комунітарного права, завдяки яким проявляється його сутність і дієвість у контексті наддержавної спільноти. У межах аксіосфери комунітарного права цінності формуються у певній динамічній ієрархії. Ядро цієї ієрархії цінностей становлять державний суверенітет, демократія, правовий плюралізм і правопорядок, що реалізуються на підставі таких традиційних і нових суспільних цінностей, як справедливість, свобода, рівність, солідарність, моральність, гармонізація та прогнозування.
У підрозділі 2.3 «Принципи комунітарного права Європейського Союзу» визначено основні принципи ЄС та їх типізацію. Виокремлено функціональні (верховенство права; пряма дія; заборона дискримінації або однакове ставлення; сумлінність у співпраці); організаційні (субсидіарність; пропорційність) та комунікативні (міжкультурна комунікація; толерантність) принципи. Важливу роль у розкритті сутності принципів комунітарного права виконує Суд Європейських Співтовариств, який тлумачить правові норми Європейського Союзу, забезпечує однакове розуміння комунітарного права в усіх державах-учасницях та розкриває його істинний зміст. Завдяки практиці цього Суду формується чимало філософських, логіко-гносеологічних моделей і техніко-юридичних властивостей комунітарного права, що дозволяє знайти у ньому гармонійний баланс між сущим і належним, динамічним і статистичним, абстрактним і конкретним, підвищити його значення як ефективного засобу регулювання суспільних відносин у наддержавній правовій спільноті.
Європейського С складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 3.1. «Соціально-психологічна природа комунітарного права Європейського Союзу» обґрунтовано соціальну та психологічну сутність комунітарного права, що ідентифікується кожною країною, яка входить до складу наддержавної правової спільноти, а також усією спільнотою загалом. Соціально-психологічні чинники європейського континенту стали орієнтиром у формуванні та функціонуванні комунітарного права, а також вплинули на відродження спільної правової традиції, що допомагає знаходити баланс у правовій єдності та створює загальну духовну налаштованість людей. Усвідомлення проблем, що постають перед ЄС, сприяє єднанню народів, визнанню спільних цінностей у праві, в яких відображаються ментальність західноєвропейського типу, здатність сприймати і забезпечувати нові культурні цінності та здобутки у відстоюванні прав і свобод людини, утвердження справедливості, свободи, рівності, відповідності суспільним сподіванням і спроможність виступати універсальним правовим засобом захисту кожного. Комунітарне право увібрало в себе колорит національних правових систем держав-учасниць ЄС, правові традиції, духовні цінності й колективний досвід юридичної практики.
У підрозділі 3.2 «Комунітарне право як чинник формування європейського типу правової культури» досліджено роль і значення комунітарного права у формуванні європейської правової культури на основі відродження спільної правової традиції Європи (заснованої на грецькій філософії, римському праві та нормах християнської етики) і поєднання елементів різних національних правових культур держав-учасниць ЄС при одночасному збереженні їх національних ідентичностей.
У підрозділі 3.3 «Прагматизм комунітарного права Європейського Союзу у співвідношенні «особа – спільнота – право» з’ясовано практичну доцільність виникнення та дієвості норм комунітарного права у тривекторному співвідношенні, коли рішення приймаються шляхом глобального демократичного консенсусу, а кінцевою метою стає реалізація турботи про кожного громадянина, його добробут і захист цінностей при одночасному збереженні співзалежних зв’язків між усіма членами правової спільноти, збалансованості їхніх взаємовідносин, урівноваженні протилежних інтересів, що сприяє виробленню спільних цінностей між людиною і державою та між державами-учасницями наддержавної спільноти. Прагматизм комунітарного права знайшов своє відображення у правовому надбанні ЄС – принципі acquis communautaire, що застосовується у країнах-членах ЄС, а також у державах, які прагнуть вступити до Союзу (у тому числі й в Україні). Перед останніми стоїть зобов’язання втілення acquis communautaire у внутрішнє законодавство, що, відповідно, вимагає перегляду багатьох світоглядних позицій у концепціях їх правових систем. |
