| Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У «Вступі» обґрунтовано вибір теми, актуальність, сутність наукової проблеми і сучасний стан її дослідження, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об’єкт, предмет, методологічні засади та методи дослідження, сформульовано концептуальні положення проблеми, відображено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, розкрито характер апробації, подано загальну характеристику роботи.
Перший розділ - «Концептуально-методологічні засади дослідження» присвячено з’ясуванню стану розробки наукової проблеми, формулюванню концептуально-методологічних підходів дослідження, проаналізовано дослідження зарубіжних і вітчизняних науковців та представлено аналіз наукової думки щодо сутності національної безпеки в політичній культурі суспільства. Слід відзначити, що окремого розгляду на рівні дисертаційних праць чи вузькоспеціалізованих монографій окреслена у назві дисертації проблема у зарубіжній та вітчизняній політичній науці не досліджена. Разом з тим, вона знаходить часткове і загалом сутнісне відображення у працях відомих фахівців, які представляють різні академічні та університетські школи політології. Використані в дисертації джерела за походженням, формою та змістом умовно можна поділити на такі групи: теоретичні роботи зарубіжних науковців, дослідження яких присвячено аналізу безпекових концепцій в умовах інтеграції сучасного політичного середовища, впливу безпекових імперативів на формування політичної культури суспільства, зокрема, Є.Азара, А.Ахарії, Л.Брауна, Зб.Бжезинського, Р.Джексона, Д.Кауффмана, Дж.Кеннана, М.Каплана, У.Ліпмана, Г.Моргентау, Ч.Мура, К.Ноора, Дж.Розенау, Э. Фернісса, П.Хатокремі, С.Хоффмана, К.Уолтца тощо; концептуальні та прикладні праці з проблем національної безпеки в контексті політичної культури російських фахівців – А.Арбатова, П.Бєлова, А.Возженікова, В.Манілова, Ю.Рожденственського, В.Серебряннікова та ін.; вітчизняні дослідження національної безпеки як системи фундаментальних цінностей суспільства – В.Богдановича, О.Бодрука, В.Бадрака, А.Гуцала, О.Дзьобаня, О.Гончаренка, Є.Камінського, А.Качинського, О.Литвиненка, В.Ліпкана, Є.Лісіцина, М.Ожевана, Б.Парахонського, Г.Перепелиці, Г.Почепцова, О.Сосніна та ін., в яких з'ясовано концептуальні засади національної безпеки в умовах інтеграції сучасного політичного середовища, визначено специфіку підходів зарубіжної та вітчизняної політології до проблеми національної безпеки в політичній культурі суспільства.
З огляду на різні підходи науковців до спеціальної термінології, у дисертаційній роботі
«політична культура» розглядається як система знань і уявлень політичних класів соціальних верств суспільства та окремих індивідів про владу, державу і політику, орієнтацію й активність у сфері політичних відносин, дії народних мас, рівень розвитку держави й громадсько-політичних інститутів. Також визнається доцільним використання тлумачення політичної культури як сукупності політичних цінностей, норм і способів поведінки; сукупності орієнтацій членів якогось суспільства по відношенню до політики в цілому, політичної системи, а також стосовно своєї ролі в цій системі; сукупності поширених фундаментальних, поведінкових, політичних цінностей, що поділяються членами суспільства; як вірування і уявлення, що впливають на поведінку людей в межах існуючих політичних інститутів;
«національна безпека» тлумачиться як багатокомпонентне поняття, яке найчастіше розглядається у двох аспектах: 1) крізь призму зіткнення національних інтересів, які виявляються у вигляді політичних ідеалів і цілей держави, нації; 2) через взаємодію систем суспільних цінностей як найбільш фундаментальних факторів, що визначають цілі, засоби та методи взаємодії політичних сил у країні.
«політична безпека» визначається як складова національної безпеки і розглядається як демократичний спосіб взаємодії політичних сил, політичне й правове вирішення проблем соціальної й політичної напруженості. Система політичної безпеки включає такі елементи, як наукова теорія (філософія), доктрина (концепція), політика, стратегія і тактика забезпечення політичної безпеки; сукупність міжнародних державних і громадських (недержавних) інститутів та організацій, які забезпечують безпеку особистості й суспільства; засоби, способи і методи забезпечення політичної безпеки.
Концептуальні підходи до сутності національної безпеки в політичній культурі суспільства характеризуються визнанням пріоритетності захисту національних інтересів з одночасною підтримкою трансформації політичних інститутів, розвитку громадянського суспільства та зміною суспільної й індивідуальної свідомості. Такі підходи виокремлюють специфіку наукових теорій зарубіжних та вітчизняних дослідників, які вважають, що зміни, які відбуваються у всіх сферах життєдіяльності держави є відображенням нових закономірностей формування політичної культури суспільства і потребують новацій щодо аналізу політичних і соціальних зрушень на національному рівні та сучасного розуміння тенденцій політичного розвитку. Осмислення концепту національної безпеки в політичній культурі суспільства реалізується через поглиблення уявлень щодо політичної безпеки в контексті розуміння політичної культури як синтезу політичної свідомості і політичної поведінки суспільства.
Загальна оцінка за результатами аналізу напрацювань зарубіжної та вітчизняної політології щодо сутності національної безпеки в політичній культурі суспільства, визначається у таких положеннях: спеціальний напрямок таких досліджень має фрагментарний характер і стосується концепту національної безпеки в транзитивних суспільствах, чітко простежується перетин концептів політичної культури та національної безпеки, що зумовлює виокремлення спільних детермінантів, які охоплюють політичні ідеали і цінності суспільства, норми й способи поведінки політичних сил, орієнтації членів суспільства щодо політичної системи в цілому та взаємодію влади й суспільства в межах існуючих політичних інститутів, що забезпечують національні інтереси.
Перший розділ постановкою проблеми, аналізом та обґрунтованими висновками доводить, що теоретичні положення щодо концепту національної безпеки в політичній культурі суспільства розкривають взаємодію системи цінностей як фундаментальних факторів, що визначають цілі, засоби та методи політичної діяльності держави і політичних сил в умовах трансформації сучасного політичного середовища.
У другому розділі «Безпековий вимір політичної культури зарубіжних держав на сучасному етапі політичного розвитку» розглянуто європейську специфіку концепту національної безпеки в політичній культурі суспільства на прикладі політичних ідеалів розвинутих європейських націй, зокрема, Французької Республіки, Федеративної Республіки Німеччина, Великої Британії, компаративний аналіз яких дає підстави обґрунтувати висновки про поєднання регіональних і національних пріоритетів національної безпеки в політичній культурі європейського суспільства. В Європі створено нову безпекову концепцію політичної культури, що базується як на доктрині, ідеології або інституційних засадах, так і на певній системі цінностей – суті нинішнього етапу європейського розвитку. Європейська специфіка національної безпеки в політичній культурі суспільства є філософією, системою цінностей, а саме включає: дотримання прав людини; наявність громадянського суспільства, здатного впливати на процес прийняття рішень владними структурами; посилення ролі громадянського суспільства в запровадженні ефективного контролю внутрішньої та зовнішньої діяльності сектора безпеки; принцип поділу влади; культуру компромісу на внутрішньо- й зовнішньодержавному рівні політичної діяльності.
Сутнісні характеристики національної безпеки в політичній культурі суспільства окремих європейських держав розглядаються здебільшого на доктринальному та інституціональному рівнях. Зокрема, доктринальні підходи Французької Республіки до національної безпеки виявляють домінування конституційних засад у програмах зовнішньої й оборонної політики, обмеження впливу політичних партій і представницьких органів влади на формування стратегій національної безпеки, прозорість і громадський контроль щодо прийняття «Білої книги з оборони та національної безпеки Франції», в якій сформульовано базові стратегічні функції національної безпеки в контексті трансформації політичних пріоритетів та національних інтересів держави.
Ключові інтереси Федеративної республіки Німеччини у сфері національної безпеки визначаються державним устроєм і нормативно-правовими положеннями конституції федеративної держави та значним впливом і пріоритетністю інституційних механізмів (бундестагу, уряду та федерального канцлера) у виробленні внутрішньої політики та формуванні політичної культури суспільства. Аналіз концептуальних засад національної безпеки ФРН дає підстави розглядати політичну культуру суспільства в контексті захисту інтересів соціуму та цивільного контролю над силовими структурами.
Натомість Велика Британія розглядає сутність національної безпеки у політичній культурі суспільства в контексті поєднання стратегій політики євроатлантизму та спільної зовнішньої і безпекової політики ЄС. Зокрема, це стосується дотримання балансу між безпекою й громадянськими свободами суспільства, однак не виключено, що в довгостроковій перспективі під тиском політичних і економічних чинників стратегія політичної культури Великої Британії може трансформуватися адекватно до ключових викликів сучасності.
Характерними особливостями концепту національної безпеки Російської Федерації як фундаментального фактору політичної діяльності суспільства є патерналістські традиції політичної культури, які відображено в концептуальних, доктринальних та прикладних стратегіях політичного розвитку держави. Національна безпека Росії розглядається як система захисту життєво важливих інтересів держави, суспільства і особистості, а також як детермінанта сталого демократичного розвитку.
У процесі політичної взаємодії держави й громадянського суспільства головним визнається сприйняття і підтримка більшістю російського соціуму політичної програми влади та її свідомої реакції на врахування інтересів всіх соціальних груп, а також політика консолідації суспільства на основі загальнонаціональної ідеї. При цьому у Концепції національної безпеки Росії передбачається динамічний розвиток політичної культури суспільства внаслідок діяльності правових демократичних інститутів, структур органів державної влади Російської Федерації, широкої участі політичних партій і суспільних об'єднань в інституціях цивільного контролю у сфері безпеки в цілому.
Таким чином, аналіз безпекового виміру політичної культури суспільства зарубіжних держав на сучасному етапі політичного розвитку свідчить про суттєві відмінності концептуальних, доктринальних та прикладних підходів до трансформації політичної діяльності владних інститутів та функціонування політичного середовища, що зумовлюються відповідними політичними традиціями, різними типами політичної культури та різним рівнем політичних зрушень.
У третьому розділі «Cутність національної безпеки у політичній культурі українського суспільства» розглядаються проблеми взаємодії національної безпеки і політичної культури українського суспільства загалом, оскільки політична еліта, демократичні інститути і громадянське суспільство української держави постають перед наслідками поглиблення і розширення транзитивних процесів та необхідністю перегляду концептуальних і практичних підходів до перспективного розвитку політичної сфери. Концепт національної безпеки в політичній культурі суспільства розкривається через стратегії забезпечення існування України як суверенної та стабільної держави, її самозбереження та прогресивного розвитку, а також через розробку та впровадження цілеспрямованої системної політики захисту національних інтересів від зовнішніх та внутрішніх загроз, діяльність політичних інститутів, забезпечення матеріальних і духовних цінностей суспільства, фундаментальних прав і свобод людини.
В розділі доведено, що стратегічні пріоритети національної безпеки України полягають: 1) у необхідності досягнення національної єдності та політичної консолідації суспільства шляхом подолання як об'єктивних, так і штучних суперечностей соціокультурного, конфесійного, етнічного, мовного, міжрегіонального та регіонального характеру на основі конституційних гарантій прав і свобод людини. Зазначимо, що дослідження засвідчило відсутність внутрішньої консолідації політикуму, влади і суспільства, що зумовлює авторитарний, етатистський і патерналістський тип політичної культури українського суспільства; 2) підвищенні ефективності системи державного управління, оскільки неузгодженість дій політичної влади та недосконалість механізмів стратегічного державного менеджменту, методів формування політики прийняття й реалізації рішень, надмірна політизація та розбіжності в цілях і методах діяльності різних державних інститутів, взаємовплив політики й бізнесу на всіх рівнях державної влади визнаються головними внутрішніми загрозами для політичної й соціальної безпеки суспільства; 3) здійсненні громадянського контролю за діяльністю системи національної безпеки. Проблему контролю громадських інститутів в рамках даного дослідження розглянуто у площині двох взаємопов’язаних чинників: ефективності існуючої системи державного управління в Україні; ступеня зрілості громадянського суспільства, спроможності громадян України у повному обсязі реалізувати визначені Конституцією повноваження головного джерела влади. Таким чином з’ясовано, що концепт національної безпеки в політичній культурі українського суспільства характеризується посиленням гуманітарної складової, спроможністю протистояти політичним та соціальним загрозам, здатністю захищати матеріальні й духовні цінності суспільства.
Для підтвердження компетентних висновків щодо концепту національної безпеки України запропоновано системні методи, які ґрунтуються на логіко-лінгвістичному підході, що відтворює специфічні оціночні ознаки об’єкта і суб'єкта дослідження. Тобто, за допомогою запропонованих методів можна класифікувати основні ознаки національної безпеки та оцінити показники, які найбільше впливають на її стан, а також скоригувати стратегію розвитку держави та захисту її національних інтересів. З використанням теорії нечітких множин стає можливим створення автоматизованих систем моніторингу загроз національним інтересам держави (політичного, соціального, економічного тощо характеру), що дозволяє превентивне їх визначення й розроблення системи заходів, які з найменшими втратами нейтралізують загрози та припиняють деструктивні процеси. У розділі доводиться, що основоположною моделлю політичної культури українського суспільства є безпека, оскільки українське суспільство не має чітко окреслених політичних ідеалів щодо національних інтересів, які формуються на основі національних цінностей та відсутній консенсус відносно загальнонаціональної системи цінностей як серед політичної еліти, так і серед переважної частини суспільства.
|
