КОНЦЕПТ «ПЕТЕРБУРГ» В ПОЭТИЧЕСКОМ ИДИОЛЕКТЕ ОСИПА МАНДЕЛЬШТАМА И АЛЕКСАНДРА КУШНЕРА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, з’ясовано стан вивчення проблеми, сформульовано мету, завдання дослідження, визначено об’єкт, предмет і матеріал роботи, розкрито наукову новизну, її теоретичне значення та практичне застосування, окреслено методи дослідження.

У першому розділі «Концепт у системі мови й просторі художнього мовлення» у світлі антропоцентричної парадигми сучасної лінгвістики аналітично узагальнено основні аспекти, у яких досліджуються поняття «картина світу» (наївна, мовна, концептуальна), «концепт»; установлено ядерну частину концепту «Петербург», визначено його асоціативно-семантичне поле; виявлено обсяг текстів О. Мандельштама та О. Кушнера петербурзької тематики.

Наївна картина світу, що відображає світобачення народу, являє собою первинну концептуалізацію світу як один із найбільш важливих процесів пізнавальної діяльності людини. Мовна картина світу відображає в мові концептуальну картину світу та мовні способи репрезентації знань про неї. Художня картина світу окремого художника містить водночас і національну специфіку світобачення поета, й індивідуально-авторське світовідчуття, а ідіолект у такому випадку є основою для визначення індивідуалізованої мовної картини світу.

При описі концепту релевантною визнається теорія полевої структури (С.Г. Воркачов, В.В. Левицький, З.Д. Попова, Ю.С. Степанов, І.А. Стернін та ін.), у якій виділяється ядро й периферія. У ядрі концепту зосереджені основні факти про реалію, що позначена певною лексемою, та відомості, необхідні для ідентифікації, співвіднесення слова з предметом дійсності. У периферійній частині міститься вся інша інформація (індивідуальні, асоціативні, оказіональні семи).

У цілому методика аналізу концепту «Петербург» має такий вигляд:

– ядро концепту складають дефініції з тлумачних та енциклопедичних словників, зокрема географічних і топонімічних;

– приядерна зона формується з дериватів та на основі етимології слів-топонімів і семантики, що з нею пов’язана;

– ближня периферія представлена такими відомостями: асоціативними, поданими у словникових статтях «Русского ассоциативного словаря», та реакціями на слова-стимули, отриманими в результаті проведеного психолінгвістичного експерименту, а також образними перифрастичними назвами міста;

– дальня периферія виявляється через відображений у поетичній свідомості авторів опис Мандельштамом і Кушнером реалій міста. Поети оперують усіма відомими назвами об’єктів петербурзької архітектури, які у свідомості російських людей переросли споконвічну сутність і функції архітектурних споруд та стали не тільки містобудівними й художніми домінантами міста, але і його емблемами («Адмиралтейство», «Дворцовая площадь» («Императорский виссон…»), «На площадь выбежав, свободен…»; «О здание Главного штаба!..», «Площадь искусств», «А в Мойке, рядом с замком Инженерным…»).

З метою виявлення асоціативного поля концепту «Петербург» та специфіки вербального вираження образів міста (Ленинград, Петербург, Петроград, Питер, Санкт-Петербург) було проведено психолігвістичний експеримент серед студентів Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (2006 – 2007 рр.).

У ході експерименту було встановлено семантичні універсалії стимулів. Для стимулів Петербург, Петроград, Питер, Санкт-Петербург семантичною універсалією стало поняття город (82, 68, 25, 32 реакцій відповідно). Для стимулу Ленинград найбільш частотною реакцією була асоціація Ленин (61), а реакція город – друга за чисельністю група (26). Серед асоціацій на слово-стимул з’являлися інші слова-стимули, наприклад, на слово Петербург однією з реакцій є лексема Ленинград (16).

Невелику групу реакцій складають асоціати особистісного характеру. До них, у першу чергу, належать прямі згадування респондентами своїх відчуттів та переживань (Ленинград→город моей мечты; Петербург→хочу поехать; я его никогда не увижу; Петроград→вот бы там побывать; я его не знаю; Питер→я чувствую себя комфортно; Санкт-Петербург→город, в котором мечтаю жить; не была там й под.) та часте згадування у відповідях людей, які пов’язані у свідомості мовців з аналізованою назвою, включаючи посилання на того, хто говорив (Ленинград→мои родственники; бабушка; подруга; поездка отца; Петербург→сестра; Питер→одноклассницы Аня и Соня та ін.).

Той факт, що переважна більшість респондентів жодного разу не була в Петербурзі, може пояснити кілька характерних тенденцій: серед слів-реакцій практично не фіксуються назви архітектурних пам’ятників, ансамблів міста; мало названо якісних прикметників, які б відображали сприйняття міста учасниками експерименту, їх ставлення до слова-стимулу; серед отриманих у ході експерименту вербальних реакцій не знайдено асоціатів експресивного характеру (оказіоналізмів, слів з демінутивними суфіксами тощо).

У другому розділі «Індивідуально-авторське осмислення концепту «Петербург» у творчості Осипа Мандельштама й Олександра Кушнера» концепт «Петербург» розглянуто в сукупності його імпліцитних та експліцитних мовних реалізацій у поетичних текстах О. Мандельштама та О. Кушнера; проведено зіставний аналіз виявлених форм об’єктивації концепту «Петербург» у художніх картинах світу поетів, установлено спільні й відмінні засоби мовного вираження концепту «Петербург» у петербурзьких текстах Мандельштама й Кушнера.

Для розуміння поетики О. Мандельштама суттєвє значення має осмислення його власної концепції культури, яку можна звести до двох аспектів. По-перше, ця концепція зумовлюється певною сумою уявлень, властивих науці, насамперед – філософії. По-друге, О. Мандельштам у пошуках закономірностей сучасного життя показує своє розуміння історії й культури, визначальним і системоутворювальним принципом якого є поняття «архітектура». Найважливішим поняттям, що пов’язує поезію й культуру, для Мандельштама є еллінізм. Античність з’являється в образній картині світу поета як ідеальний спосіб буття.

Петербург О. Мандельштама періоду поетики «Камня» – це концентроване вираження імперської ідеї й кам’яного як основного структурного принципу мандельштамівської архітектури й культури в цілому. У поетиці О. Мандельштама цього періоду в описі Петербурга непоодинокі випадки вживання високої, книжної та архаїчної лексики (порфира, власяница, правовед тощо). Це зумовлено самим підходом до предмета опису: Петербург з’являється як метонімічний образ усієї царської Росії, як символ колишнього правління царя-самодержця.

У другій збірці О. Мандельштама («Trіstіa», 1922) приборканою стихією, на відміну від першої книги, стає не будівля (реальне, фізичне втілення каменю) і не архітектура в цілому, а місто, на арені якого розгортається боротьба культури, цивілізації, суворо організованого порядку (Петербург) та історії, часу, вигадливої стихії (Нева). Особливе значення у творчості поета має античний образ підземного царства, потойбічного світу. У поезії «В Петрополе прозрачном мы умрем…» (1916) тема загибелі міста, мотив призрачности/прозрачности, що тісно пов’язані в збірці «Trіstіa» з уявленнями про порубіжність Петербурга з царством мертвих, звучать трохи інакше: місто є своєрідним дублікатом царства мертвих, а «потойбічний» епітет прозрачный характеризує царство Персефони, богині царства мертвих: «Богиня моря, грозная Афина, / Сними могучий каменный шелом. / В Петрополе прозрачном мы умрем, –/ Здесь царствуешь не ты, а Прозерпина».

У петербурзькому тексті О. Мандельштама (до 1920 року) місто (Петрополь) постає як місце локалізації та загибелі різних історичних епох («крах прежнего петербургского жилья»). Почуття вселюдської трагедії, що набуває космічних, усесвітніх обрисів, найбільшого розвитку досягає в поезії «На страшной высоте блуждающий огонь...» (1918), написаній у дні німецького наступу на Петроград. Тут з особливою виразністю звучать трагічні мотиви, розвиваючи раніше окреслені у вірші «Мне холодно. Прозрачная весна...» взаємозалежні мотиви смерті та холодної весни, при цьому мотив смерті в розвитку ліричного сюжету перетворюється на мотив неминучої загибелі міста.

Із 1920-х років у творчості О. Мандельштама превалює «радянський» аспект в описі улюбленого міста. У поезії «В Петербурге мы сойдемся снова...» (1920) місто (Петроград) назване своїм колишнім ім’ям – Петербургом, але епітет советский указує на реальний, історичний час.

Ці складники є не тільки елементами індивідуально-авторського осмислення концепту «Петербург», але й чітко характеризують різні світоглядні етапи в житті й творчості О. Мандельштама, які дослідники (М.Л. Гаспаров, Л.Я. Гінзбург, Л.Г. Кіхней) називають поетиками.

Особливість кожного етапу ліричної творчості О. Кушнера  (1960-ті, 1970-ті, 1980-ті рр.; сучасний етап) можна екстраполювати на специфічні риси власне його петербурзького тексту. Місто у свідомості поета, змінюючись від десятиліття до десятиліття, еволюціонуючи від збірки до збірки, набуває тих неповторних характеристик, які й становлять сутність унікального світобачення художника слова.

У книгах 1960-х років місто репрезентовано в усій своїй парадній красі, місце дії – історичний центр Петербурга: фамільярно названа Петропавловка, Зимовий палац і будинок Головного штабу, що завершує чудовий ансамбль Двірцевої площі, Адміралтейство, метонімічно позначене через граненый шпиль парадный, площа Мистецтв; серед названих водних об’єктів – ріки Нева, Фонтанка, Черная речка, Кронверка, Екатерингофка, Мойка, Большая Невка. Ліричний герой Олександра Кушнера в просторі петербурзького тексту схильний до метафізичних розмірковувань на вічні теми. Це типовий житель міста, ленінградець, «городской обычный житель» («Фотография»), для якого прогулянки одним із найкрасивіших міст світу – звичайна, буденна справа. У творах цього періоду міфологема води як грізної стихії, такої, що лякає й таїть небезпеку, набуває в петербурзькому тексті особливого статусу й утілюється в центральному вірші збірника «Ночной дозор» (1966) – «Два наводненья». В Олександра Кушнера зримо простежуються два полюси взаємин з Петербургом: у цілому це звичайне радянське середньостатистичне місто, без есхатологічних пророцтв і високих призначень («О здание Главного штаба!..», «Приятель жил на набережной. Дом...» ), але інколи воно перетворюється на місце перебування дивних гостей, куди зрідка можуть завітати вищі сили («Весна»).

Новий етап творчості характеризується змінами у світогляді поета, серед яких, зокрема, визнання того, що життя не вміщується в межі системи. У поетиці петербурзького тексту 1970-х рр. знаходить своє продовження й мотив сну, при цьому поєднуючись із «трамвайною» темою. У вірші О. Кушнера «Сон» трамвай спочатку їде звичним містом – Ленінградом («Я ли свой не знаю город?..»), потім кудись повертає й починає кружляти та блукати: «мост, канал, большого сада / Темень, мост, канал опять». Герою здається, що «это чья-то шутка, ловушка» чи «причуда»: «Ничего не понимаю!». Те, що поет бачить за вікном, лякає його, йому стає моторошно: «Этот сад меня пугает, / Этот мост не так мелькает, / И вода не так бежит, / И трамвайный бег бесстрастный / Приобрел уклон опасный, / И рука моя дрожит».

Поезія «Возвращение в город» своєю назвою викликає в пам’яті вірш О. Мандельштама «Ленинград» («Я вернулся в мой город, знакомый до слез...»), але тональність кушнерівського твору зовсім інша. Для ліричного героя О. Кушнера повернення в місто у вересні після проведеного на дачі літа – це пора приємних щоденних справ: зателефонувати друзям, відповісти на листи, «не все распутать узелки – / Хоть на половину!», і, що найголовніше, місто для ліричного героя О. Кушнера – це місце, де твориться поезія, якій Ленінград необхідний як повітря, їй потрібна міська напруга – «напряженье»: «Тогда, тогда-то вот, тогда / Ворвутся в двери как беда, / Сомнут, закружат / Стихи...»

Починаючи з книги віршів «Таврический сад» (1984), поет вступає в період творчої зрілості. Для нього місто – це Ленінград, але з давньою, темною та кривавою історією, що дає про себе знати навіть у радянському Ленінграді. Петербург/Ленінград О. Кушнера, так само як і Петербург О. Мандельштама, асоціюється з Римом. «В жестком Риме» було «точно так, как и в Ленинграде», – стверджує автор у вірші «Если камешки на две кучки спорных...». Як відомо, Казанський собор був збудований за зразком собору св. Петра в Римі архітектором А.Н. Вороніхіним (1759 – 1814), який утвердив у Росії класичний стиль в архітектурі. Описуючи собор, обидва поети згадують про величну вигнуту колонаду: «Колоннада изогнута, как в Риме / Здесь цветут у Казанского собора / Трагедийные розы в жирном гриме» (О. Кушнер).

Характерними прийомами в описі міського пейзажу є уособлення, персоніфікація, за допомогою яких явища природи постають в образі людини (антропоморфізм), додаючи зображуваному людської зовнішності (липы с мальчишеской коротковатой стрижкой; рослые фонари; простоволосая, неприбранная река; слепой лик реки), наділяючи неживе здатністю до людських дій (гуляет ветер; деревья бьет сырая дрожь; дыханье Невы) чи якостями, властивими людині (свирепость ветра). Уособлення виражається в текстах О. Кушнера різними мовними засобами, серед яких найпоширенішими є прикметникові (угрюмая река), іменникові, що містять приховані порівняння (тополь – дитя всех улиц и широт), дієслівні метафори (ветер выл; волны скачут; дождь запнется; камни красуются; тополь мчит), а також особові форми дієслова – дієприкметник (вздыбленный остров; на берегу реки, державшей путь к столице; судороги, бегущие по воде) і дієприслівник (въется снег, в равномерном мельканье норовя завязать разговор о шитье).

Окрім топіки, тобто опису Петербурга, його соборів, площ, річок, у віршах О. Мандельштама та О. Кушнера виявляються менш очевидні тематичні переплетення:

– смерть, остання путь (в О. Мандельштама: «Помоги, Господь, эту ночь прожить...»; у О. Кушнера: «Сон»);

– загальні принципи опису (наприклад, у зображенні Казанського собору та втіленні образу заблудившегося трамвая М. Гумільова у відбитті світобачення обох поетів);

– сюжетні переклики, пов’язані і зі спільністю теми, і з інтертекстуальністю як властивістю тексту;

– одні й ті самі герої петербурзького тексту: Ф. Тютчев, О. Фет, які в О. Мандельштама позначені імпліцитно, опосередковано – за допомогою алюзій, ремінісценцій, а в О. Кушнера – це герої його поезій («На скользком кладбище, один...», «Свежеет к вечеру Нева...»);

– уподібнення Петербурга Риму (пор.: у О. Мандельштама: «– Я потеряла нежную камею...», «На площадь выбежав, свободен...»); у О. Кушнера: «Если камешки на две кучки спорных...»).

Незважаючи на те, що обсяг петербурзького тексту Кушнера кількісно перевищує петербурзький текст О. Мандельштама, глибина й метафізичність концепту «Петербург» у Мандельштама набагато перевершує концепт О. Кушнера.

Результати спостережень дають змогу дійти висновку, що індивідуально-авторське переосмислення феномена Петербурга в поетичній творчості відбувається через трансформацію стереотипних образів мовної свідомості в руслі унікального поетичного світобачення художника слова. Вторинна концептуалізація дійсності авторською свідомістю відбувається на основі тих значень, що закріплені наївно-мовною картиною світу, тобто первинною категоризацією знань про світ.

Як фрагмент російської мовної картини світу культурний концепт «Петербург» з’являється в різних варіантах, одним з яких є художня картина світу акмеїстів/неоакмеїстів.

Використання колоративної лексики в поетичній творчості О. Мандельштама та О. Кушнера відрізняється розмаїтістю; конструкції зі значенням кольору характеризуються специфікою своєї системної організації та своєрідністю граматичного вираження (прикметники на позначення кольору: желтый, зеленый, красный, серый, черный; прикметники, що розвивають колірні переносні значення: золотой, кирпичный, лимонный, шоколадный; іменники на позначення предметності та речовинності зі стійкою колірною ознакою: желтизна, желчь, зелень, изумруд).

Тенденції в доборі та переважанні колоративів у петербурзьких текстах досліджуваних авторів певною мірою пояснюються екстралінгвальними чинниками, які в цьому дослідженні відіграють далеко не останню роль, оскільки розглядається поетичне бачення існуючого в об’єктивній реальності «предмета» (міста, його архітектурних споруд), що у повсякденній дійсності характеризується певним набором очевидних ознак. До таких, наприклад, належать і колірні характеристики будинків, споруд, соборів та інших архітектурних будівель.

В О. Кушнера, на відміну від О. Мандельштама, майже всі означення використовуються лише для «прямої» характеристики предмета, без метафоричного переосмислення його властивостей. Тут слід говорити про так звану нетропеїчну, селективну образність, зумовлену відповідністю мовних одиниць авторському естетичному завданню, їхньою художньою вмотивованістю й цілеспрямованістю у складі цілого.

У висновках узагальнюються основні результати дослідження.

1. У дисертаціїї виявлено мовні засоби експлікації концепту «Петербург» у російській мовній картині світу: встановлено його ядерну, інваріантну частину, асоціативно-семантичне поле в сучасній мовній свідомості та образно-перифрастичний шар в індивідуально-авторських картинах світу двох російських поетів, які репрезентують різні епохи в історії розвитку російської літератури. Отримані щодо концепту «Петербург» результати можуть знайти застосування в більш широкому контексті – у дослідженні принципів категоризації та концептуалізації людською свідомістю різноманітних предметів і явищ навколишньої дійсності. Концепт «Петербург», вербалізований різними мовними засобами сучасної російської мови, містить у собі як «наївні», так і наукові свідчення про відповідний денотат у реальній дійсності, є багаторівневою структурованою одиницею мислення в діалектичній єдності понятійного, ціннісного та образного компонентів значення.

2. Проведений психолінгвістичний експеримент серед носіїв російської мови як рідної для з’ясування асоціативного шару концепту «Петербург» у сучасній мовній свідомості дозволяє говорити про синдром семантичного спустошення, що виявляється насамперед у втраті словом особистісних смислів. Проте отримані під час широкого опитування свідчення розглядаються як цінне джерело інформації, що дозволяє встановити об’єктивно існуючі в сучасній мовній свідомості зв’язки та відношення слів. У свідомості середньостатистичного носія російської мови розуміння концепту «Петербург» поєднує в собі весь комплекс уявлень, понять, знань, асоціацій і емоційних переживань, що супроводжують аналізовану лексему й передають мовні особливості кожного мовця як мовної особистості з різним ступенем володіння мовою.

3. Виконане в дисертаційній роботі комплексне дослідження концепту «Петербург» у сучасній російській мовній картині світу показало, що відповідний концепт існує у свідомості носіїв російської мови як складне ментальне утворення, що конденсує різнопланові уявлення про досліджуваний феномен. Ці твердження репрезентуються різними мовними засобами: окремими лексемами (город, Ленинград, Петербург, Петроград, Питер, Санкт-Петербург, столица), словосполученнями (вторая столица России, культурная столица, северная столица), пареміями (Москва создана веками, Питер – миллионами; Питер женится, Москва замуж идет; Хорош город Питер, да бока повытер), кліше (колыбель Великого Октября, Невская столица, Петровская столица), метафоричними висловами (новый Рим, русская Венеция, Северная Пальмира) тощо.

Характерною рисою культурного концепту «Петербург» можна вважати те, що його варіативна частина є більш широкою, багатшою за ядерну інваріантну частину. Таким чином, розширення значеннєвого змісту концепту «Петербург» полягає в актуалізації образного та ціннісного компонентів концепту.

4. Еволюція творчого шляху О. Мандельштама виразно позначилася на особливостях його художньої мови й образної системи, що й формують, по суті, поняття поетичного ідіолекту як особливого принципу добору й творчого використання загальномовних засобів. Для ранньої творчості О. Мандельштама (періоду збірки «Камень») є характерним прагнення до класичної чіткості та гармонійності. Поезії цього часу вирізняє простота, легкість, прозорість, що досягається акмеїстичним прагненням автора до лаконічності у використанні поетичних тропів, прості рими («Дев полуночных отвага...», 1913). Раннім творам О. Мандельштама властиві любов до точних і стислих характеристик, викінченість, що підкреслюється афористичністю завершальних рядків («На площадь выбежав, свободен...», 1914). До книги «Камень» входять вірші, у яких О. Мандельштам створює узагальнену, «синтетичну» картину дійсності за допомогою точних, іноді несподіваних деталей («Петербургские строфы», 1913). Властива акмеїстам у цілому виразна, зрима предметність різних речей наповнюється в Мандельштама символічним змістом. У поезії змальовуються не самі предмети та явища, а їхнє суб’єктивне сприйняття художником («Дворцовая площадь» («Императорский виссон...»), 1913). Предмети, зображені поетом, стають частиною його духовного світу, вони «дематеріалізуються», при цьому конкретне стає абстрактним («Адмиралтейство», 1913).

Петербург часів поетики книги «Trіstіa» – антично-поетичний акрополь, що перетворюється на царство Прозерпини. Після 1920-х рр. домінантним образом у сприйнятті й описі міста, яке автор усе ще називає «Петербург», стає радянський колорит, а блаженное, бессмысленное слово (тобто культура), за яке молиться в ночи советской поет, може стати для нього останньою надією на порятунок.

Картина світу, що існує у творчості О. Мандельштама, досить суттєво відрізняється від так званої реальної мовної картини, причому колоративам тут належить важлива роль. З одного боку, це зумовлено тими властивостями, яких набуває будь-яке слово в поетичному мовленні: одночасною включеністю як мінімум до двох значеннєвих шарів тексту, актуалізацією здатності формувати як семантичні, так і асоціативні нарощення. З іншого – у такому підході до використання словесного матеріалу виявляється й авторське світобачення.

5. Концепт «Петербург» у творчості Олександра Кушнера також не позбавлений двоїстості, амбівалентності. В авторській картині світу місто постає то як радянське, звичайне місто Ленінград, яким поет любить блукати, розмірковуючи про сенс буття, то як містичний, загадковий Петербург із трьохсотлітньою історією, повною нерозгаданих таємниць. Незважаючи на те, що петербурзький текст О. Кушнера за кількісними параметрами (діапазоном віршів, що входять до петербурзького тексту) перевищує мандельштамівський, це не збіднює вигляд міста, з такою метафізичною глибиною описаний у поезії О. Мандельштама.

Місто в петербурзькому тексті Олександра Кушнера зображено за допомогою неяскравих фарб, півтонів, блідих відтінків. Группа слів на позначення кольорів, які мають сему «тьмяність», «блідість», у 3,5 рази більше від тих, які вказують на яскравість чи світло.

Колірна палітра міста в петербурзьких текстах обох авторів багато в чому повторює традицію: желтый, зеленый, черный. З одного боку, це зумовлено екстралінгвальними чинниками: неодноразово зазначалося, що Петербург вражає буянням жовтого кольору адміністративних споруд (Адміралтейство, Головний штаб, Сенат і Синод), палаців (Таврійський, Шереметьєвський,  Юсуповський тощо); садово-паркові ансамблі, повсюдно розташовані в місті, можуть бути причиною «появи» стійкого в петербурзькому тексті колоратива зелений тощо. З іншого – названі показники кольорів беруть свій початок від літературної традиції, усталеної творами ХІХ століття: символічне значення желтого як застрашливого, трагічного кольору походить від петербурзьких творів Ф. Достоєвського, піком відображення подібного сприйняття можна вважати поезію Срібного століття, де зазначений колоратив набуває гіперболічних розмірів як символ розлуки, лиха, смерті (І. Анненський, О. Блок, М. Цвєтаєва та ін.). Головна відмінність колоративів, що функціонують у петербурзькому тексті О. Кушнера, від формально аналогічних у петербурзькому тексті О. Мандельштама полягає в тому, що вони є прикладом мовного втілення нетропеїчної образності, характерною рисою якої є відповідність естетичному завданню мовних одиниць, що використовуються автором.