КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ГРОМАДЯН БРАТИ УЧАСТЬ У ВСЕУКРАЇНСЬКИХ ТА МІСЦЕВИХ РЕФЕРЕНДУМАХ І ЙОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Процес становлення громадянського суспільства в Україні та розбудова української демократичної правової держави передбачає перетворення українського народу з об’єкта державного управління в пріоритетний суб’єкт влади. Перед українським суспільством та державою постало завдання всебічного розвитку і вдосконалення всіх форм народовладдя, передбачених Конституцією. У зв’язку з цим особлива увага має приділятися тим формам демократії, які дають можливість українському народові самостійно вирішувати найважливіші проблеми суспільного і державного життя. З огляду на те, що в жовтні 1995 р. Україна приєдналася до Статуту Ради Європи, підтвердивши тим самим свій Європейський вибір, вона визнала на своїй території дію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року та відповідних протоколів до "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод". Першим протоколом названого документа передбачається, серед інших прав людини і громадянина, право громадян України на участь у вільних виборах. Взявши на себе зобов’язання забезпечити назване право, наша держава постійно рухається вперед з метою адаптації своїх законодавчих актів до законодавства Європейського Союзу. На цьому шляху напрацьовано вже чималий позитивний досвід. Водночас, ще існують прогалини у законодавстві України та в практиці його реалізації щодо права на участь громадян у референдумах. Зокрема, Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях стосовно статті 3, першого протоколу до "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" зазначає, що право на вільні вибори, є дуже важливим, але не є абсолютним. Такий підхід залишає місце деяким обмеженням з боку держав, проте ці обмеження мають встановлюватися задля досягнення законної мети з використанням пропорційних засобів і не повинні зашкоджувати суті права на вільні вибори та робити його неефективним, отже держави, користуючись наданим їм правом встановлення обмежень, не повинні створювати їх такими, щоб вони порушували саму сутність цього права.

Важливе місце в системі конституційних політичних прав людини і громадянина належить праву громадян України на участь в управлінні державними і суспільними справами. Статтею 38 Конституції України це право передбачає різні види його реалізації, громадяни України мають право: вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; брати участь у всеукраїнських та місцевих референдумах; користуватися рівним правом доступу до державної служби,  а також до служби в органах місцевого самоврядування. Кожен такий вид можливостей слід досліджувати як самостійне конституційне право. Однією з таких можливостей є і право громадян України брати участь у всеукраїнських і місцевих референдумах. Участь громадян України у вирішенні питань загальнодержавного і місцевого значення може досліджуватися як: а) участь громадян України у всеукраїнських референдумах; б) вільне вирішення громадянами України питань щодо участі у місцевих референдумах, включаючи і республіканські; в) забезпечення можливості на участь громадян органами держави і органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, іншими суб’єктами громадянського суспільства. Конституція України закріпила невідчужуваність і непорушність прав і свобод людини та громадянина, їх недоторканність, невичерпність та забезпеченість з боку держави і громадянського суспільства.

Отже, актуальність дослідження теоретичних і практичних проблем всеукраїнських та місцевих референдумів пов’язана, по-перше, з дослідженням нормативного регулювання конституційного права громадян України на участь у референдумах; по-друге, зі змістом, видами та роллю державних органів і суб’єктів громадянського суспільства в його забезпеченні; по-третє, з важливістю узагальнення досвіду проведення всеукраїнських і місцевих референдумів з тим, щоб виявляти як позитивні, так і негативні тенденції розвитку цих інститутів в Україні і відповідно реагувати на них.

Дослідження проблем народовладдя і референдумів здійснювалися багатьма вітчизняними та зарубіжними вченими. Так, проблеми народовладдя в Україні досліджували В. Грабар, М. Грушевський, С. Дністрянський, Б. Кістяківський, В. Корецький, М. Палієнко та ін. Відомі роботи з зазначеної проблеми російських вчених О. Алексєєва, М. Арсеньєва, М. Ковалевського, Г. Шершеневича та інших.

Вивченням схожих проблем у різні періоди займалися швейцарські вчені (А. Дюнан, Т. Курті), французькі (Л. Дюгі, А. Ефмена), англійські (А. Дайсі, С. Лоу), американські (Д. Батлер, І. Бейгбедер, А. Раннейом, Д. Енілов), німецькі (Г. Еллінек, К. Каутський), польські (Є. Зелінські, О. Патшалек) та інші зарубіжні вчені.

У ході дослідження особлива увага зверталась на праці українських вчених В. Авер’янова, С. Алексєєва, М. Баймуратова, О. Бандури, В. Борденюка, А. Георгіци, О. Горової, С. Гусарєва, М. Гуренко, А. Колодія, В. Копєйчикова, В. Кравченка, С. Лисенкова, Н. Мяловицької, О. Марцеляка, О. Мурашина, А. Олійника, В. Погорілко, Ж. Пустовіт, П. Рабінович, В. Селіванова, В. Тація, Ю. Тодики, М. Цвіка, В. Федоренка, О. Фрицького, В. Шаповалова, Ю. Шемшученка, котрі свій науковий пошук також спрямували на вивчення ряду проблем всеукраїнських референдумів. Особлива увага була приділена аналізу праць вчених, котрі досліджували проблему конституційного права щодо участі в управлінні державними та громадськими справами передусім, А. Грабильникова, О. Марцеляка, М. Орзіха, В. Сіренка, О.Чуба та інших.

Не применшуючи цінності наявних досліджень, слід констатувати, що поза увагою дослідників залишилася проблема розробки конкретних механізмів реалізації права громадянина брати участь у всеукраїнських і місцевих референдумах, а також питання забезпечення реалізації конституційного права на таку участь. Актуальність проблеми та її недостатня теоретична і практична розробленість і зумовили вибір теми даного дисертаційного дослідження.