КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ЛЮДИНИ НА СВОБОДУ СВІТОГЛЯДУ І ВІРОСПОВІДАННЯ ТА ГАРАНТІЇ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Чільне місце в системі прав, свобод та обов’язків займає право людини на свободу світогляду і віросповідання. Це право є одним з загальновизнаних ціннісних здобутків людства, яке в ході свого існування не лише підтвердило своє важливе місце в системі природних і невід’ємних прав і свобод людини, а й довело свою значущість для розвитку вільної особистості, демократичного суспільства і правової держави в цілому.

Становлення і розвиток вітчизняного конституційного розуміння та правового регулювання прав людини відбувалося шляхом накопичення позитивного світового досвіду з урахуванням власних історичних умов державного і суспільного будівництва України. Водночас формувалось і смислове навантаження щодо визначення права, яке розглядається. Дослідження даного процесу є важливим для розуміння сучасного його визначення, що знайшло своє закріплення в ст. 35 Конституції України.

Проте недостатньо лише проголосити право людини на свободу світогляду і віросповідання на найвищому законодавчому рівні. Необхідно забезпечити його реальною системою гарантій, які б відповідали міжнародним стандартам. Так, право людини, що досліджується, як одне з фундаментальних прав особи знайшло своє відображення у цілій низці міжнародних документів з прав людини. Україна – учасниця ООН і Ради Європи, приєднавшись до цих основоположних міжнародних угод з прав людини, взяла на себе зобов’язання забезпечити чітку і безумовну їх реалізацію. Дослідження стану виконання взятих нашою державою на себе зобов’язань, виходячи з положень Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. та цілого ряду інших законодавчих актів, становить значний інтерес, з огляду на обраний нашою державою стратегічний курс на вступ до Європейського Союзу.

Україною за останні роки вже зроблено і робиться багато важливих і успішних кроків на шляху реалізації, охорони і захисту права людини на свободу світогляду і віросповідання, у т.ч. і щодо формування та вдосконалення правової бази гарантування цього права людини. І важливе місце в даному процесі належить саме науковим дослідженням.

Теоретичне обґрунтування конституційних принципів і механізму реалізації права людини на свободу світогляду і віросповідання спирається на дослідження, здійснені у попередні роки. Так, окремі юридичні аспекти цього питання розглядалися в працях М. Вітрука, Н. Гаєвої, О. Барменкова, В. Калініна, В. Клочкова, В. Корзана, І. Кравченка, О. Поліщука, Ф. Рудинського, В. Савельєва, В. Фурова, М. Шапіро та ін.

Сучасний етап розвитку правової науки характеризується формуванням нових поглядів на окремі юридичні аспекти свободи світогляду і віросповідання, орієнтованих на формування в країні реальних можливостей для всебічного, гармонійного і повного задоволення визначених цим правом людини потреб і бажань. Вагомий внесок у цей процес зробили вчені А. Агапов, Б. Андрусишин, М. Бабій, Л. Байрачна, В. Бондаренко, С. Бублик, С. Бур’янов, І. Вишнякова, Ю. Кальниш, А. Колодний, Г. Комкова, І. Компанець, Б. Лобовик, В. Лубський, М. Лубська, І. Огородник, В. Огородник, П. Рабінович, М. Рибачук, О. Саґан, П. Сергієнко, Т. Тесля, М. Хавронюк, П. Яроцький та ін.

Заслуговує на увагу той факт, що в дисертаціях, які захистили останнім часом Л. Ярмол, Г. Сергієнко та Г. Лаврик, дано науковий аналіз окремих юридичних площин забезпечення в Україні права людини на свободу світогляду і віросповідання. Проте ці дослідження не були присвячені системному висвітленню конституційного розуміння та гарантіям права людини, що розглядається. Отже завдання даного дослідження полягало в органічному доповненні їх. Всі зазначені обставини дають підстави стверджувати про актуальність запропонованого дослідження та його теоретичну і практичну значущість.