КОНСТИТУЦІЙНІ ГАРАНТІЇ ОСОБИСТОЇ БЕЗПЕКИ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета, завдання та методи дослідження, зазначається зв’язок роботи з державними програмами та науковими планами, визначається наукова новизна, теоретичне та практичне значення результатів дослідження, вказуються конкретні форми їх апробації і впровадження в навчальний процес та практичну діяльність органів внутрішніх справ.

Перший розділ “Поняття, ознаки та зміст особистої безпеки громадян” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 “Історичні аспекти правового регулювання права на особисту безпеку” зазначено, що поняття “права людини” є складним, багатовимірним поняттям, тому у різні епохи ця проблема, залишаючись політично-правовою, ставала предметом вивчення релігійно-етичного, філософського та інших вчень.

Історично склалося, що право оборони від небезпеки, яка загрожує людині, було віднесено до природних, природжених прав, які надано людині самою природою, суть яких полягає в тому, що разом з писаним правом, яке складалося з сукупності законів, над ним або поза ним існує таке неписане право, яке “вдихнула” у людину мати-природа, яке виходить з самої сутності людини, з розуму, який відокремлює її від усього іншого світу.

Визнання безпеки як потреби соціуму вводить її у сферу природних прав. Тому соціально-філософська оцінка безпеки особи як соціального та юридичного поняття є виправданою і необхідною. Впевненість в особистій безпеці дозволяє індивіду відчувати необхідність у більш високих потребах та інтересах.

Будь-яка людина, незалежно від громадянства, віку, статі, національної або будь-якої іншої приналежності, а також стану психічного і фізичного здоров’я, соціально-психологічних якостей, є суб’єктом конституційного права на безпеку. Вже в далекому минулому ставилось питання про людину, як самостійний індивід, такий, що має право на саме найдорожче для нього – на життя, і ніхто не в праві його позбавити.

Аналіз історичних джерел дає підстави для висновку, що потреба в праві на безпеку є основною і домінуючою, значно більш сильнішою, ніж потреба у незалежності й самореалізації. Особиста безпека слугує захисту людей як найвищої цінності будь-якої держави. Водночас, що стосується особистої безпеки, то під час її реалізації захист життя, здоров’я, прав і свобод людини є головною безпосередньою метою.

У підрозділі 1.2 “Поняття та зміст особистої безпеки людини” наведений авторський варіант визначення поняття особистої безпеки та розкривається його зміст.

Безпека, поряд з фізіологічними потребами (в їжі, одязі тощо), є однією із головних потреб людини. Вона є своєрідною характеристикою і необхідною умовою життєдіяльності та життєздатності особи, суспільства, держави. В широкому розумінні безпека характеризує такий стан людського суспільства, при якому забезпечується нормальне його існування, за певних умов виживання, та розвиток. Іншими словами, безпека означає відсутність небезпеки, збереженість, надійність.

Проблема безпеки завжди була і залишається актуальною для людини і суспільства в цілому, оскільки людина постійно дбає про збереження своїх прав і свобод від тих чи інших посягань, небезпечних явищ, прагне до безпеки, і це благо є повсякденною природною необхідністю, умовою для життєдіяльності людини. Особиста безпека є найнеобхіднішою з потреб людини. В Україні вона визнається однією з найвищих соціальних цінностей, і в свою чергу означає, що людина є цінністю не власне сама для себе, а для всього суспільства, соціуму, і, особливо, для держави, влади, посадових осіб. Примат цієї цінності означає, що жодне інше явище не може цінуватись суспільством вище, аніж людина і всі інші соціальні цінності мають бути підпорядковані їй.

Крім того, особиста безпека людини або персональна є центральним компонентом системи національної безпеки. Виходячи з того, що безпека — це стан захищеності певного об’єкта та забезпечення надійності його функціонування, особиста безпека означає стан захищеності осіб від психологічного, фізичного або іншого насильницького посягання. Особиста (фізична) безпека полягає у захищеності життя, здоров’я, честі та гідності людини.

Отже, особиста безпека людини – це такий ступінь захищеності особи від психологічного, фізичного або іншого насильницького посягання, що забезпечує захищеність життя, здоров’я, честі та гідності людини, її стале функціонування та ґрунтується на діяльності особи, суспільства, держави й інших суб’єктів з метою виявлення, попередження, припинення та усунення наслідків загроз інтересам людини.

Разом з тим, у зв’язку з багатогранністю потреб людини, можна виділити інші види її безпеки: економічну; підприємницьку; громадську (політичну); інформаційну; кримінологічну; соціальну; культурну; екологічну; трудову; майнову; споживацьку тощо.

Другий розділ “Механізм реалізації права людини на особисту безпеку” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 “Теоретичні та правові аспекти механізму забезпечення права на особисту безпеку” проведено аналіз нормативно-правового регулювання забезпечення права на особисту безпеку, а також розглядаються науково-теоретичні погляди на це питання.

Зміст поняття механізм забезпечення права людини на особисту безпеку характеризує динамічні взаємозв’язки між основними умовами, передумовами і засобами забезпечення прав і свобод особи та їх взаємодії. В свою чергу конституційно-правовий механізм забезпечення права людини на особисту безпеку слід розуміти як систему взаємозв’язаних і взаємодіючих чинників, засобів та передумов, за допомогою яких в процесі додержання законності, створюються належні юридичні і фактичні можливості для повноцінної реалізації кожною особою права на особисту безпеку, усуваються негативні фактори, які чинять загрозу або можуть завдати шкоди його втіленню (реалізації) у повсякденне життя.

При цьому ми погоджуємося з точкою зору, що забезпечення прав громадян у загальному розумінні слід розглядати як систему різнопланових заходів. Вони полягають у створенні умов, які сприяють реалізації прав, забезпеченні охорони прав від будь-яких порушень, здійсненні їх реалізації та захисті конкретних прав від їх порушення, котре сталося, відновленні порушених прав на всіх стадіях процесу реалізації зазначеного права. Іншими словами, під забезпеченням прав людини слід розуміти таку категорію, яка являє собою з одного боку, систему їх гарантій, а з іншого – діяльність органів держави, що полягає у створенні умов для реалізації прав громадян, їх охорони, захисту і відновлення порушеного права.

З точки зору юридичного механізму, забезпечення права людини на особисту безпеку являє собою систему ефективних юридичних засобів реалізації, охорони і захисту зазначеного права людини. Елементами цього механізму є: - національне законодавство, котре являє собою основу всього юридичного механізму забезпечення будь-яких прав людини; - юридичні процедури реалізації прав людини; - юридичні засоби охорони прав людини; - юридичні засоби забезпечення прав людини.

На основі визначення загального механізму забезпечення права людини на безпеку в цілому, слід включити до складових елементів механізму забезпечення права людини , зокрема, на особисту безпеку також систему правових засобів забезпечення зазначеного права, встановлених державою й міжнародними угодами, суспільні норми, правосвідомість, громадську думку, гласність, а також інші засоби забезпечення права людини на особисту безпеку.

У підрозділі 2.2. „Форми реалізації права на особисту безпеку” розглядаються загальнотеоретичні засади визначення та розкриття змісту форм забезпечення даного права.

Реалізація права завжди виражається в певній поведінці суб'єктів, спрямованій на втілення норм права в життя. Проте, ця поведінка по-різному пов'язана з юридичними нормами, здійснюється різними суб'єктами. Зокрема, істотне значення належить тому, чи реалізується норма права лише в діях суб'єктів фактичних відносин, регульованого правом, чи ж необхідно удатися до допомоги компетентних органів, наділених владними повноваженнями. Коли юридична норма реалізується тільки в діях учасників даних правовідносин, форми реалізації розрізняються за ознакою того, чи спрямовані дії суб'єктів лише на виконання обов'язків чи ж вони передусім виражають здійснення суб'єктивного права.

Ми виходимо з того, що відповідно до зазначених обставин розрізняють три основні форми реалізації права: а) дотримання норм права; б) використання або виконання норм права; в) застосування юридичних норм. При цьому дотримання — це така форма реалізації, при якій суб'єкти суспільних відносин виконують покладені на них юридичні обов'язки. В більшості випадків дотримання юридичних норм (особливо виконання пасивних обов'язків) відбувається непомітно, в ході повсякденної діяльності осіб. Використання (виконання) — це така форма реалізації, при якій суб'єкти суспільних відносин активно здійснюють суб'єктивні права. Використання юридичних можливостей, передбачених нормами права, також може відбуватися само собою, в ході повсякденної діяльності.

Застосування — це така форма реалізації, при якій органи, наділені владними повноваженнями, спеціально спрямовують свою діяльність на те, щоб забезпечити втілення норм права в життя. Ця форма реалізації юридичних норм відрізняється від інших тим, що діяльність по втіленню юридичних норм в життя здійснюється спеціальними органами на основі владних повноважень, причому дані органи (адміністративні органи, суди, інші державні установи тощо.) у багатьох випадках не є учасниками регульованих правом суспільних відносин: вони як би діють “осторонь”, доповнюючи владну силу юридичних норм владною силою індивідуальних актів.

Формами забезпечення права на особисту безпеку є зовнішні прояви взаємопов’язаного функціонування різноманітних складових елементів цілісного механізму забезпечення права на безпеку в цілому. Вони спрямовані на втілення закріплених в законі прав і свобод у реальність, які відображають забезпечення реалізації права кожного на особисту безпеку, забезпечення охорони права на особисту безпеку та забезпечення захисту права на особисту безпеку.

Третій розділ “Гарантії реалізації конституційного права особистої безпеки людини” містить два підрозділи.

У підрозділі 3.1. “Загально-соціальні гарантії конституційного права особистої безпеки людини” йдеться про те, що за сучасних умов формування нових засад демократичного суспільства питання, що стосуються гарантій прав і свобод людини та громадянина набувають особливої актуальності.

Забезпечення реалізації права людини на особисту безпеку покладає на відповідні органи чи посадових осіб зобов’язання створення необхідних умов для втілення соціальних благ у щоденну практичну життєдіяльність конкретної особи з метою запобігання та унеможливлення (недопущення) їх порушень. Водночас, у разі порушення права людини на особисту безпеку вони мають спрямувати відповідні заходи та засоби на їх припинення та усунення наслідків (відновлення порушеного права).

Гарантування права на особисту безпеку є найважливішим чинником його реального забезпечення, поряд з його визнанням, дотриманням і повагою. Воно здійснюється за допомогою специфічних засобів – гарантій, що надають всім елементам правового статусу особи реального змісту, завдяки яким стає можливим безперешкодне здійснення прав і свобод, їх охорона від можливих протиправних посягань і захист від незаконних втручань (посягань).

Система загально-соціальних гарантій права на особисту безпеку за сферою їх застосування включає: політичні, організаційно-соціальні, організаційно-культурні, організаційно-економічні гарантії.

Для суспільних відносин, що виникають та існують у зв’язку з реалізацією права на особисту безпеку, характерна відсутність спеціальних організаційно-економічних (матеріальних) гарантій цього права. Так само, як і охорона інших конституційних прав, охорона права на особисту безпеку (життя, здоров’я, честь та гідність людини) вимагає певних матеріальних та фінансових витрат (фінансування державних програм, кошти на утримання правоохоронних структур у державі тощо). Отже, будь-яка найоптимальніша державна програма, яка має на меті вирішення соціальних проблем, потребує для своєї реалізації певних матеріальних витрат.

Процес життєдіяльності, у рамках якого, безпосередньо реалізується право на особисту безпеку, являє собою процес користування певними соціальними благами. В свою чергу він забезпечується або охороняється державою. Існує три групи факторів в сфері соціально-економічних відносин особи й держави, які безпосередньо впливають на можливість реалізації права на особисту безпеку. Ними є, по-перше, рівень соціально-економічного розвитку суспільства, основні принципи соціальної політики держави; по-друге, рівень злочинності; по-третє, комплекс заходів, що вживаються державою з метою створення максимально можливих сприятливих умов реалізації конституційних прав особи. Таким чином, можемо говорити про комплексну систему організаційно-соціально-економічних гарантій як взаємопов’язану систему гарантій права на особисту безпеку.

Крім того, система загально-соціальних гарантій включає організаційно-ідеологічні та організаційно-культурні, моральні гарантії права на особисту безпеку. До них належать пануючі в суспільстві гуманітарні, та морально-етичні погляди, норми моралі, релігійні погляди, що проголошують недоторканність людського життя.

У підрозділі 3.2. “Юридичні гарантії реалізації права особистої безпеки людини” розглядається система юридичних гарантій права на особисту безпеку, яка включає в себе: нормативно-правові та організаційно-правові (або інституційно-правові) гарантії зазначеного права.

Система гарантій реалізації права на особисту безпеку крім загальних передбачає низку спеціальних юридичних. Ми виходимо з того, що гарантіями права на особисту безпеку є встановлені законом юридичні засоби забезпечення реалізації, охорони і захисту цього права. Держава, беручи на себе певні зобов’язання щодо створення сприятливих умов для ефективного забезпечення прав і свобод, закріплює в законодавстві норми, що передбачають: надання громадянам реальних можливостей для практичної реалізації ними своїх прав і свобод; охорону прав і свобод особи від можливих протиправних посягань; захист прав і свобод особи у випадку їх незаконного порушення тощо. Зазначені зобов’язання держави зафіксовані в законодавстві, і є юридичними гарантіями їх реалізації, охорони і захисту.

Юридичні гарантії права людини й громадянина на особисту безпеку взаємозалежні і являють собою єдину систему, яку можна визначити як комплекс конкретних взаємопов’язаних і взаємодіючих нормативно-правових і організаційно-правових або інституційно-правових засобів загальнообов’язкового характеру, спрямованих на забезпечення права людини на особисту безпеку.