КОНСТИТУЦІЙНІ ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ КОРІННИХ НАРОДІВ І НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН УКРАЇНИ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертаційного дослідження; вказується на зв’язок з науковими планами та програмами; визначаються мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження; визначається методологічне підґрунтя роботи; формулюється наукова новизна і практичне значення отриманих результатів; ступінь висвітлення теми дисертації у наукових доповідях і публікаціях автора, а також викладені дані про апробацію, структуру і обсяг дисертаційного дослідження.

Розділ 1 „Загальна характеристика конституційних гарантій забезпечення прав корінних народів і національних меншин в Україні” складається з двох підрозділів, в яких надається загальне уявлення про генезу гарантійного механізму щодо прав і свобод зазначених національних спільнот у ХХ ст. та розвиток правової думки стосовно означеного феномену у теоретичній площині за часів незалежності Української держави.

У підрозділі 1.1. „Поняття конституційних гарантій забезпечення прав корінних народів і національних меншин” акцентується увага на проблемі забезпечення прав корінних народів і національних меншин, що не є новою для багатьох країн світу, в яких унаслідок різних об’єктивних обставин сформувався багатонаціональний склад населення. Особливої актуальності вказана проблема набуває і в Україні, яка по праву належить до країн з найбільш вираженими ознаками поліетнічності. На думку дисертанта, слід виходити із широкого розуміння конституційних гарантій забезпечення прав національних меншин та корінних народів в Україні, які закріплені не лише в Основному Законі України, а й в інших нормативно-правових актах. Адже тільки у такий спосіб можна отримати повну і реальну картину стану справ у сфері забезпечення та захисту прав і свобод національних спільнот, які мешкають на території України.

У даному підрозділі зазначається, що під національними меншинами України розуміються певні національні спільноти, що не є українцями за походженням, а також не є домінуючою групою населення країни, що проживають на території України на законних підставах, виявляють бажання до самоідентифікації, намагаються зберегти свою власну культуру, релігію та мову, прагнуть до реалізації своїх потреб як самостійно, так і через відповідні об’єднання громадян, маючи на меті досягти юридичної і політичної рівності з титульною нацією.

Корінними народами, на думку дисертанта, слід вважати народи, або їх нащадки, які відповідно до історичних наукових джерел першими в часі серед інших народів населяли певну географічну територію в межах сучасних кордонів держави, прагнучи зберегти свої релігійні, соціальні, економічні, культурні, мовні та інші відмінності, власну територію і не були її завойовниками.

Визначення цих дефініцій є необхідною умовою для розкриття поняття конституційних гарантій забезпечення прав і свобод зазначених національних спільнот.

У підрозділі 1.2. “Розвиток конституційних гарантій забезпечення прав корінних народів і національних меншин та відбиття цього процесу у правовій думці незалежної України” доводиться, що становлення конституційних гарантій реалізації прав і свобод національних меншин та корінних народів відбувалося нерівномірно. Не враховуючи сьогоднішнього прогресу, найбільших успіхів у сфері становлення конституційних гарантій забезпечення реалізації прав і свобод національних спільнот в Україні було досягнуто за часів діяльності Центральної Ради та у 20-ті роки ХХ ст., коли відбулося оформлення і закріплення правового статусу національних меншин та створено сприятливі умови для реалізації більшості їх прав. Якщо практика законодавчого забезпечення прав національних меншин має власний позитивний досвід в Україні, який своїм корінням сягає першої треті ХХ ст., то про системний розвиток конституційних гарантій прав корінних народів можна говорити, лише починаючи з 90-х років ХХ ст., а саме з часу ухвалення Декларації прав національностей України, яка заклала підвалини конституційних положень стосовно захисту прав і свобод не лише національних меншин, а й корінних народів.

За результатами ґрунтовного аналізу теоретичних напрацювань в означений період часу дисертантом робиться висновок, що становлення й розвиток наукових уявлень щодо розв’язання проблем створення гарантійного механізму реалізації та захисту прав і свобод національних спільнот в Україні виявляється складним процесом. Основні аспекти, які відбивають постановку зазначеної проблеми та шляхи її розв’язання в теоретичній площині, містяться в: а) аналізі передумов процесу актуалізації проблематики забезпечення прав і свобод корінних народів та національних меншин певними гарантіями; б) розвитку загальних уявлень про означені феномени правової дійсності; в) формулюванні поняття „гарантії забезпечення прав і свобод” та визначенні порядку закріплення цих гарантій у законодавчій практиці; г) відображенні у правовій думці впливу різноманітних чинників на розвиток конституційних гарантій реалізації прав корінних народів та національних меншин; д) дослідженні перешкод, які є на шляху формування гарантійного механізму, і з’ясуванні впливу цих перешкод, в якості стимулюючого розвиток теоретичного підґрунтя, на вирішення вказаної проблеми. При цьому у пропорційному відношенні проблемі корінних народів на сторінках наукових видань приділяється дещо менше уваги, ніж національним меншинам. На думку дисертанта, це пояснюється тим, що перші, внаслідок своєї схожості за об’єктивними характеристиками з останніми, нерідко „ідентифікуються” як національні меншини, хоча при цьому і зазначається, що їх правовий статус є дещо різним, а тому потребує окремої наукової розробки. До того ж фахівці нерідко зазначають, що навіть в міжнародному праві проблема захисту прав корінних народів є відносно новою сферою дослідження й регулювання (на відмінність від проблеми національних меншин).