КОНСТИТУЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ

Краткое содержание

Актуальність теми дослідження. Комплексний характер реформ, які сьогодні відбуваються в правовому і політичному житті України, зумовлює необхідність проведення науково-теоретичних досліджень пов’язаних з формуванням правових та політичних інститутів, удосконаленням окремих галузей вітчизняного законодавства й системну розробку питань, які виявляються значущими саме з точки зору свого змісту, в якому переплітаються одразу ж декілька проблем, що почасти досліджуються відокремлено одна від одної. Одним із таких питань є стан конституційного механізму забезпечення прав людини в Україні в контексті реалізації таких конституційно визначених орієнтирів державного і суспільного розвитку, як правова, демократична та соціальна держава. Актуальність дисертаційного дослідження цієї тематики випливає з положень закріплених у ст. 1 Конституції України, які тісно пов’язані з тематикою прав людини, з тими питаннями, які повинна вирішувати держава для забезпечення цих прав, з конкретними напрямами державної діяльності, спрямованої на гарантування окремих груп прав людини і громадянина.

Конституційна реформа, яка відбувається в Україні та політичні реформи в інших країнах пострадянського простору, змушують замислюватись не лише над питаннями структурних, функціональних та організаційних змін, які спостерігаються, а й ставити питання про цілі зазначених змін. Традиційно відповідь на це запитання дається через посилання на ст. 1 Конституції України. У зв’язку з цим доцільно наголосити, що ця відповідь не є вичерпною. Оскільки до уваги береться лише аспект суспільних реформ, який пов’язаний зі змінами на рівні державної влади. Але ж паралельно зі становленням демократичної, правової, соціальної держави в Україні відбувається становлення громадянського суспільства, розвиток його інститутів, налагодження його партнерської взаємодії з державою.

Ці трансформації держави і громадянського суспільства не просто пов’язані, а й впливають один на одного. Спільним знаменником цих двох процесів є ті фундаментальні принципи та цінності, що лежать в їх основі, серед яких на першому місці виступають конституційні права і свободи людини і громадянина. Ця незаперечна цінність уможливлює існування як демократичної, правової, соціальної держави, так і громадянського суспільства.

Значимість та актуальність висвітлення проблематики конституційного механізму забезпечення прав людини зумовлюється не тільки специфічними обставинами: демократизацією політичної системи, формуванням громадянського суспільства, глибинними реформами на рівні права, структурною організацією державної влади, державного управління, які наразі відбуваються в Україні. Сьогодні ми є свідками формування нової галузі конституційно-юридичних досліджень, яка може бути охарактеризована як концепція прав людини. Саме ця галузь дає можливість отримати цілісну картину людських відносин при визначенні прав та можливостей людини, необхідних для цілісного та всебічного розвитку особистості. Категорія прав людини поступово проникає практично в усі без винятку галузі правових досліджень: в конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне, трудове, екологічне право. Водночас питанням генезису прав людини та їх забезпечення приділяється значна увага у межах історико-правових та теоретико-правових досліджень. В цьому сенсі можна стверджувати, що категорія прав людини, а разом з нею і проблема їх конституційного забезпечення, постає як одне з центральних понять сучасної юридичної науки, зокрема галузі конституційного права.

Говорячи про актуальність дослідження конституційного механізму забезпечення прав людини, слід вказати на один фактор пов’язаний з широким застосуванням поняття “права людини”, який сприяв не стільки його поглибленому вивченню, скільки перетворенню на формулу, яка широко використовується політиками і партіями. Адже для багатьох це поняття  позбавлене будь-якого реального змісту. Саме тому під цими гаслами спостерігаються дії як держави в цілому, так і окремих органів державної влади та її гілок, які, насправді, за своїм змістом суперечать принципу пріоритету прав і свобод людини і громадянина, ставлять під загрозу ці права, а в багатьох випадках – прямо їх порушують. Саме тому одним із основних завдань сучасної науки конституційного права є не лише продовження ретельної науково-теоретичної роботи щодо конституційно-правового аналізу та дослідження прав і свобод людини і громадянина, а й поширення теоретичних знань, створення умов для їх реалізації, розробка науково обґрунтованих програм забезпечення зазначених прав і свобод в Україні.

Дослідження проблематики прав і свобод людини в Україні, а також питань, що пов’язані з їх конституційним забезпеченням передбачає розгляд широкого кола джерел, які пов’язані не лише безпосередньо з тематикою забезпечення прав людини в Україні, а й стосуються висвітлення конституційно-правового змісту самого поняття прав людини, питань їх класифікації, конституційних гарантій забезпечення прав людини в Україні, специфіки тих процесів, які пов’язані зі становленням України як демократичної, правової та соціальної держави. В цьому сенсі можна говорити про наявність цілого ряду змістовних досліджень, авторами яких виступили такі вітчизняні фахівці, як: В. Авер’янов, М. Антонович, М. Баймуратов, О. Батанов, А. Георгіца, Р. Гринюк, Ю. Грошевой, Є. Додін, А. Заєць, Р. Калюжний, М. Козюбра, А. Колодій, І. Марочкін, Г. Мурашин, А. Олійник, О. Петришин, В. Погорілко, П. Рабінович, М. Савенко, В. Селіванов, О. Скрипнюк, Ю. Соколенко, В. Сухонос, В. Темченко, М. Тесленко, С. Тимченко, В. Тихий, Ю. Тодика, О. Тодика, В. Федоренко, О. Фрицький, В. Цвєтков, В. Шаповал, Ю. Шемшученко, Н. Шукліна, О. Ющик, І. Яковюк та ін.

Утім, незважаючи на достатньо велику кількість робіт, присвячених правам і свободам людини і громадянина, слід звернути увагу на декілька аспектів, які, власне, й зумовили вибір теми та постановку основних завдань для дисертації. Переважно предметом уваги вітчизняних дослідників у галузі конституційного права ставала не проблема конституційного забезпечення прав людини, а в першу чергу ті чи інші права людини і громадянина або ж їх групи. При цьому ці дослідження, як правило, були досить чітко зорієнтованими чи на аналіз загальнотеоретичних питань, які включають в себе й історико-правовий зріз у аналізі прав людини, або на практику реалізації конкретних конституційних прав і свобод людини та громадянина в Україні. У результаті цього утворився своєрідний розрив між теоретичними аспектами наукового висвітлення прав людини та численними дослідженнями прикладного юридичного характеру.

Не заперечуючи ані значущості, ані ґрунтовності доробку вітчизняних правознавців у дослідженні інституту прав людини та громадянина, вважаємо за необхідне зробити спробу, з одного боку, об’єднати теоретичний та практичний аспекти висвітлення тематики забезпечення прав і свобод людини та громадянина в Україні, а, з іншого – зробити предметом аналізу саме функціонування конституційного механізму забезпечення прав людини в Україні. При вивченні конституційного механізму забезпечення прав людини і громадянина, виникає можливість дослідити не лише національні джерела конституційного права, а й порівняти основні  елементи цього процесу, як вони встановлюються в конституційному праві інших країн, а також на рівні міжнародного права.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі державно-правових дисциплін правничого факультету Національного університету “Острозька Академія”. Тема роботи безпосередньо пов’язана з розробкою науково-дослідної теми “Права людини: досвід комплексного аналізу” (№ 2201020). За своєю спрямованістю та  напрямом наукового пошуку дисертаційна робота відповідає пріоритетним напрямкам розвитку правової науки на 2005 – 2010 років у галузі конституційного права, затверджених загальними зборами Академії правових наук та темі “Теоретичні проблеми реалізації нової Конституції України” (№ 0196U012890).