КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД У МЕХАНІЗМІ ЗАХИСТУ ОСНОВНИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ: МОДЕЛЬНИЙ ПІДХІД

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, ступінь її наукової розробки, визначаються об’єкт і предмет дослідження, вказується його мета й основні завдання, методологічні засади та наукова новизна роботи, формулюються висновки та пропозиції, наводяться відомості про апробацію та публікацію основних положень і висновків дисертації, зазначається структура роботи, її обсяг та дані про використані джерела.

Розділ 1 «Суть конституційного захисту основних прав і свобод людини».

У підрозділі 1.1 «Визнання прав людини як природних і невід’ємних – імператив конституціоналізму» досліджується сутність прав людини, їх природне походження, особистісний і соціальний характер, особливості становлення та розвитку. Відзначається, що права людини є результатом складного шляху розвитку і випробувань суспільства, його дзеркалом. Дається власне визначення конституціоналізму як багатомірної політико-правової системи ідей, поглядів, цілей, завдань, принципів, що виражають сутність конституційно-правових інститутів держави та відображають відносини між державою і людиною в частині забезпечення її прав і свобод.

Робиться висновок, згідно з яким визнання прав і свобод людини як природних і невід’ємних, а також їх забезпечення має бути не тільки вимогою, імперативом сучасного конституціоналізму, а й власне його основним принципом.

У підрозділі 1.2 «Писана конституція як засіб захисту і гарантія основних прав і свобод людини» досліджується значення конституції як акта найвищої юридичної сили в механізмі захисту основних прав і свобод людини. Зазначається, що однією з основних причин виникнення писаних конституцій була потреба підкорити правителів праву та захистити права і свободи людини. Підкреслюється, що конституція у формі єдиного нормативного акта є більш прийнятною для громадян, ніж її наявність в будь-якій іншій формі.

Історія виникнення конституцій пов’язується з утвердженням конституціоналізму, центральним елементом якого є писаний основний закон.

З позицій включення до писаних конституцій різних груп прав людини вирізняються та досліджуються періоди їх розвитку. Робиться висновок, що писані конституції заклали основу обмеження свавілля державної влади та забезпечення захисту прав людини шляхом закріплення та розширення в них пакета прав, визнання їх як основних а також забезпечення їх посиленого захисту. Наявність писаних конституцій стала підставою, як підкреслюється в дисертації, для виникнення та запровадження конституційного контролю.

У підрозділі 1.3 «Питання захисту основних прав і свобод людини як проблема радянської конституційної спадщини» досліджується концепція прав людини в Радянському Союзі, що дозволило виявити вплив радянської спадщини на стан конституційного захисту основних прав і свобод в сучасній Україні.

Відзначається, що радянська концепція прав людини обумовлювалася, насамперед, історичними умовами, панівною ідеологією, політичним режимом, відносинами у сфері власності, соціальними факторами. Відповідно перші радянські конституції мали переважно політичний, а не правовий характер, права і свободи не вважалися універсальною цінністю, межі автономії людини визначала влада, існував пріоритет обов’язків над правами, самі права і свободи носили формальний характер. Робиться висновок, що за радянської доби мав місце номінальний конституціоналізм, оскільки не було дієвого механізму захисту прав людини.

За результатами аналізу сучасного стану дотримання конституційних прав і свобод людини в Україні констатується наявність залишків старого уявлення про конституцію та її соціальне призначення, що є наслідком виникнення ситуацій, коли конституційні принципи та норми не набувають реального значення. Досліджуються причини таких явищ, зазначається їх поширеність на пострадянському просторі.

У підрозділі 1.4 «Становлення судового конституційного контролю як форми захисту основних прав і свобод людини в Україні» досліджуються теоретико-правові, політичні та інші передумови становлення судового конституційного контролю в Україні.

Досліджується теоретична основа конституційної юстиції, яка почала формуватися у ХІХ ст. у працях вчених-юристів Київського, Харківського, Московського університетів, в частині вивчення теорії природного права, необхідності обмеження державної влади, тлумачення законів, забезпечення відповідності законодавства природному праву зокрема.

Дається періодизація становлення конституційної юстиції. Крім дореволюційного, вирізняються радянський, перебудовний та сучасний етапи, які характеризуються відповідно становленням парламентської та зародженням судової (Верховний Суд СРСР) форми конституційного контролю, запровадженням комітетів конституційного нагляду та обранням європейської моделі судового конституційного контролю, прийняттям Конституції України, створенням та становленням Конституційного Суду України.

Відзначається, що в Україні запроваджено модель конституційного контролю, характерну для більшості країн Європи, який здійснюється спеціалізованим судовим органом, що не входить до системи судів загальної юрисдикції.

Розділ 2 «Юрисдикційний контроль у механізмі конституційного захисту основних прав і свобод людини».

У підрозділі 2.1 «Історія виникнення юрисдикційного контролю» досліджуються підстави виникнення, поняття конституційного контролю, його форми і методи здійснення. Зазначається, що у 1803 році Верховний Суд США вперше визнав неконституційним федеральний закон, що започаткувало сучасний судовий конституційний контроль, зокрема американську (традиційну) модель.

Досліджується поширення цієї моделі в країнах світу, в тому числі іншої, ніж США правової сім’ї. Зазначається, що на підставі американської процедури «habeas corpus» в Мексиці виник власний інститут – процедура «ампаро», яка поширилась серед латиноамериканських країн та, як і американська модель, стала однією з основних світових моделей децентралізованого конституційного контролю.

Аналізуються труднощі становлення юрисдикційного контролю в країнах континентальної Європи, серед яких відзначаються існування раніше у переважній більшості монархічних режимів і поширення теорії Ж.-Ж. Руссо про народний суверенітет. У результаті сформувалась європейська модель централізованого конституційного контролю.

Досліджується виникнення у Франції моделі централізованого конституційного контролю, відмінної від європейської, що обумовлено політичними та правовими факторами. Ця модель також належність до основних світових моделей конституційного контролю.

Робиться висновок, що виникнення та становлення юрисдикційного контролю відображає процес демократизації суспільного життя.

У підрозділі 2.2 «Американська модель конституційного контролю» досліджується історично перша модель судового конституційного контролю, яка, крім США, діє в Канаді, Японії, Австрії, Індії, скандинавських країнах, Швейцарії тощо. Зазначається, що потреба у виникненні конституційного контролю обумовлена необхідністю дотримання федеральними законами і законами штатів Конституції США. Вказується, що вона діє на основі судових прецедентів, контроль здійснюється щодо будь-якого акта кожним судом чи суддею під час розгляду ними звичайної судової справи, яка стосується законних інтересів громадян.

Досліджуються такі ознаки американської моделі, як зв’язаність судів конкретними обставинами справи, інцидентність контролю, тобто належність права його ініціювати виключно сторонам, гнучкість контролю, що дозволяє сторонам висувати нові правові вимоги у разі зміни обставин, а Верховному Суду США навіть відступати від своїх попередніх рішень.

Робиться висновок, що американська модель конституційного контролю виникла із судової практики і вирізняється доступністю та простим механізмом його здійснення. До недоліків можна віднести відсутність можливості здійснювати контроль попередньо, ізольованість дій судів під час його здійснення, виникнення категорії «мертвого законодавства», інстанційність контролю, що спричиняє довгу процедуру доведення справи про конституційність до кінця.

У підрозділі 2.3 «Процедура ампаро» досліджується модель конституційного контролю, яка сформувалася в Мексиці на базі американської процедури «habeas corpus», відзначаються такі її особливості, як поширеність контролю тільки на ті права і свободи, які передбачені в конституції, здійснення контролю судами загальної юрисдикції в окремому процесі, можливість оскарження будь-якого акта публічної влади, а також судового рішення, наділення правом оскарження виключно сторін судового провадження. Метою звернення із заявою є звільнення особи від застосування до неї неконституційного акта (а не його скасування), рішення суду мають лише індивідуальний характер і не формулюють право або загальні норми для аналогічних справ (як в американській моделі).

Досліджується процедура ампаро в Іспанії, де вона здійснюється спеціальним органом – конституційним судом. Вказується, що право на звернення до суду, крім фізичних і юридичних осіб, мають Народний захисник і прокуратура, яка також бере участь у всіх його процесах щодо захисту прав і свобод людини. Вказуються такі її особливості, як непоширеність контролю на закони, відсутність захисту економічних і соціальних прав, наявність інституту перегляду судом своїх конституційних доктрин.

Робиться висновок, що процедура ампаро ввібрала в себе риси різних систем конституційного захисту основних прав і свобод людини, що дало можливість встановити дієвий механізм захисту та відновлення конституційних прав і свобод людини як судами загальної юрисдикції, так і органами конституційної юстиції.

У підрозділі 2.4 «Французька модель конституційного контролю» з’ясовуються підстави виникнення у середовищі континентального права моделі конституційного контролю відмінної від європейської. Вбачається, що до них належать наявність в романо-германській правовій сім’ї значної французької правової складової та потреба запровадження механізму недопущення повернення до режиму панування парламенту.

Досліджуються такі ознаки цієї моделі, як здійснення контролю квазісудовим органом – Конституційною Радою Франції, переважно в попередній (превентивній) формі, перевірці на конституційність в основному законів до набрання ними чинності. Робиться висновок, що це дає можливість забезпечити стабільність законодавства, в тому числі підзаконних актів.

Заслуговує на увагу запровадження з метою захисту конституційних прав і свобод практики перевірок законів не тільки на відповідність конституції, а й, так званому, «блоку конституційності» і «меті конституційного значення».

Досліджуються останні зміни, які відбулися у французькій моделі – часткове запровадження наступного (репресивного) конституційного контролю який здійснюється за ініціативою судів загальної юрисдикції. Дається висновок, що ця форма контролю навіть за нетривалий час її застосування виявилася ефективною, у той час як аналогічна форма контролю, що має місце в українському конституційному судочинстві, бездіє.

У підрозділі 2.5 «Європейська модель конституційного контролю» досліджується тип судового конституційного контролю характерний для континентальної Європи. Відзначається, що теоретичною основою виникнення цієї моделі стали погляди Г. Кельзена та К. Ейзенмана щодо сутності та суб’єктів здійснення конституційного контролю в умовах континентальної системи права.

З’ясовуються основні ознаки цієї моделі – здійснення контролю єдиним спеціалізованим судовим чи квазісудовим органом, його наступний характер, обов’язковість рішень для всіх суб’єктів права, втрата чинності акта визнаного неконституційним. Відзначається, що перевагою цієї моделі контролю є забезпечення прийняття одразу остаточного рішення і єдиного підходу до аналогічних справ. Наголошується, що основним інститутом, який слугує захисту прав і свобод людини, в європейській моделі є конституційна скарга.

На підставі дослідження робиться висновок, що в європейській моделі конституційного контролю конституційні суди ширше підходять до питань співвідношення акта, що оскаржується, і положень конституції, оскільки немає такого жорсткого зв’язку з обставинами справи як в американській моделі чи в процедурі ампаро.

Розділ 3 «Захист основних прав і свобод людини як функція Конституційного Суду України».

У підрозділі 3.1 «Судовий конституційний контроль у механізмі захисту основних прав і свобод людини в Україні» досліджуються конституційні засади правозахисної функції єдиного органу конституційної юрисдикції. Зазначається, що вказана функція обумовлюється положеннями Основного Закону України, які визнають забезпечення прав і свобод людини головним обов’язком держави та завданням Конституційного Суду України, гарантувати верховенство конституції. Отже здійснення повноважень щодо захисту прав і свобод людини, має бути основною функцією Конституційного Суду України.

Досліджується зміст і обсяг судового конституційного контролю, який запроваджено в Україні, вказується на його належність до європейської моделі. Підкреслюється можливість забезпечувати непорушність існуючих прав і свобод людини при внесенні змін до Основного Закону України, недопустимість звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті законів.

Відзначається, що здійснення Конституційним Судом України повноважень щодо нормо контролю та офіційного тлумачення Конституції і Законів України чинить суттєвий вплив на регулювання політико-правових відносин, системне формування вітчизняного правового поля, рівень захисту прав і свобод людини.

Робиться висновок, що конституційний контроль, який здійснюється Конституційним Судом України, можна охарактеризувати переважно наступним, постановляючим, факультативним, абстрактним і конкретним, матеріальним і формальним. При цьому обсяг повноважень щодо захисту основних прав і свобод людини в Україні є досить значним, але вужчим ніж в інших країнах європейської моделі, де існує інститут конституційної скарги.

У підрозділі 3.2 «Офіційне тлумачення конституції і законів як форма захисту основних прав і свобод людини в Україні» досліджуються правові засади, теоретичні і практичні питання здійснення Конституційним Судом України офіційного тлумачення конституції і законів, можливості його отримання громадянами та роль тлумачення у захисті конституційних прав і свобод людини. З’ясовуються підстави появи нової доктрини офіційного тлумачення права, переходу повноважень офіційного тлумачення конституції і законів від парламенту до конституційного суду, основні принципи тлумачення.

Вказується на наявність в Україні, на відміну від інших країн європейської моделі, права фізичних і юридичних осіб на отримання офіційного тлумачення законів. Робиться висновок, що таке право є не тільки важливою формою захисту інших прав, а й має бути важливою гарантією конституційного права кожного знати свої права і обов’язки.

Досліджуються питання узгодженості інтерпретаційної практики Конституційного Суду України і Європейського Суду з прав людини як важливої форми гармонізації норм міжнародного і національного права, запровадження в Україні європейських вимірів щодо прав і свобод людини.

За результатами дослідження робиться висновок, що офіційне тлумачення Конституції та законів України є ефективною формою забезпечення основних прав і свобод людини. Завдяки тлумаченню відбувається з’ясування сутності та змісту конституційних прав і свобод, визначаються їх обсяг та гарантії реалізації. Тлумачення положень, що стосуються прав і свобод дає можливість узгодити їх зміст з вимогами часу. Результати офіційного тлумачення обов’язкові для всіх суб’єктів права і є підставою для поновлення порушених прав та свобод громадян.

У підрозділі 3.3 «Питання запровадження конституційної скарги в Україні» досліджуються теоретичні, правові, організаційні питання запровадження в Україні основного інституту європейської моделі конституційного контролю – конституційної скарги.

Аналізуються складові функції захисту Конституційним Судом України основних прав і свобод, вказується на широкі можливості їх захисту шляхом офіційного тлумачення конституції та законів, і водночас відсутність у громадян можливості безпосередньо оскаржити конституційність законів, якими порушуються їхні права. Зазначається, що це можна вважати прогалиною, оскільки законодавець свідомо передбачив іншу пряму форму доступу громадян до конституційного правосуддя – конституційне звернення.

Досліджуються обставини, які склалися довкола запровадження в Україні конституційної скарги. Звертається увага на Висновок Конституційного Суду України від 14 березня 2001 р., у якому він визнав запропоновані зміни до Основного Закону України щодо вилучення з його повноважень права на офіційне тлумачення законів такими, що не відповідають Конституції України. Наголошується, що конституційне звернення громадян з приводу тлумачення законів є їх безпосереднім зверненням з метою захисту своїх прав. Отже Суд на конституційному рівні закріпив за собою право на офіційне тлумачення законів, а за громадянами право на отримання такого тлумачення.

За таких обставин конституційна скарга в Україні може бути запроваджена лише за умови функціонування конституційного звернення. У зв’язку з цим пропонується модель відповідної конституційної скарги, де об’єктом оскарження мають бути тільки закони, які застосовувалися у конкретній справі у судах загальної юрисдикції. Скарга допустима лише тоді, коли вичерпані всі можливості захисту прав і свобод у судах загальної юрисдикції. Суб’єктами права на таку скаргу можуть бути громадяни, їх об’єднання та юридичні особи, конституційні права чи свободи яких порушені законом.

Аналізується й інший варіант розширення доступу громадян до конституційного правосуддя, який полягає в удосконаленні інституту конституційного звернення.