| Краткое содержание: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційної роботи, її зв'язок із науковими програмами, планами, темами; сформульовано мету та завдання дослідження, визначено його об’єкт, предмет, теоретичну та методологічну основи, викладено основні положення, що мають наукову новизну та виносяться на захист, висвітлено теоретичне та практичне значення отриманих результатів, подано інформацію щодо їх апробації та публікації за темою дисертації.
Розділ 1 «Теоретико-правові аспекти механізму забезпечення прав і свобод людини і громадянина» має три підрозділи і присвячений загальнотеоретичним аспектам визначення змісту механізму забезпечення прав і свобод людини і громадянина, його понятійного апарату, складових елементів, а також місця Конституційного Суду України в ньому. Методологічну основу даного розділу склали методи: діалектичний, аналітичний, системно-структурний, структурний.
У підрозділі 1.1 «Поняття та зміст механізму забезпечення прав і свобод людини і громадянина» досліджено ґенезу науково-теоретичної думки щодо розуміння правового механізму забезпечення прав і свобод людини і громадянина, проаналізовано різні підходи до визначення поняття «забезпечення» стосовно прав і свобод людини, його кваліфікаційні ознаки (критерії) та структурні елементи. На підставі теоретичного узагальнення з’ясовано, що правовий механізм забезпечення прав і свобод людини і громадянина – це складна багатоланкова система інститутів, засобів і способів, функціональна єдність яких спрямована на утвердження прав і свободи людини, їх охорону та захист (у разі їх порушення чи виникнення загрози такого порушення). Її структуру складають дві підсистеми – нормативно-правова та інституційна, що перебувають у взаємозв’язку та взаємодії. Внутрішня узгодженість усіх елементів цих підсистем, конструктивна їх цілеспрямованість на забезпечення прав і свобод є умовою ефективності даного механізму.
У підрозділі 1.2 «Структура механізму забезпечення прав і свобод людини і громадянина» визначаються та аналізуються складові механізму забезпечення прав і свобод людини і громадянина та їх правові властивості, у тому числі з позицій взаємодії.
Нормативно-правова складова механізму забезпечення прав і свобод людини і громадянина являє собою сукупність правових норм, закріплених у відповідних нормативно-правових актах держави (у формі закону). Вона виступає правовим підґрунтям та об’єктивує умови правової дійсності, чим забезпечується реальність прав і свобод людини. Основу її складають конституційні приписи, які закріплюють відповідні права і свободи та їх гарантії, до неї входять норми, що визначають правовий статус суб’єктів, наділених відповідними повноваженнями у сфері забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а також відповідні правові засоби та умови їх реалізації. У системній єдності ці норми визначають загальний конституційний правопорядок у сфері прав і свобод людини і громадянина.
Інституційна складова правового механізму забезпечення прав і свобод людини і громадянина включає систему органів державної влади, інших зобов’язаних суб’єктів, які за допомогою своїх владних повноважень та у рамках закону забезпечують утвердження, реалізацію, охорону, гарантування, захист прав і свобод людини. На підставі комплексного аналізу діяльності органів державної влади та їх конституційних повноважень у сфері забезпечення прав і свобод людини і громадянина визначено її системний характер як самостійного напрямку діяльності держави.
Дослідження структури механізму забезпечення прав і свобод людини та його складових дало можливість визначити в ньому місце Конституційного Суду України. Цим питанням присвячено підрозділ 1.3 «Місце Конституційного Суду України у механізмі забезпечення прав і свобод людини і громадянина». Встановлено, що попри законодавче визначення місця Конституційного Суду України в системі судових органів, у юридичній літературі триває дискусія та висловлюються різні погляди на його конституційно-правовий статус як єдиного органу конституційної юрисдикції та його місце в системі органів державної влади. Обґрунтовано, що Конституційний Суд України посідає автономне місце як в системі судових органів, так і в системі органів державної влади. Це пояснюється: його компетенцією; спеціальним законодавством, що регулює його діяльність; особливостями формування; специфікою процесуальної форми конституційного судочинства; юридичними властивостями його актів.
Аргументовано, що рішення Конституційного Суду України не мають індивідуального характеру, не стосуються конкретного порушеного права та встановлення факту порушення суб’єктивного права, а спрямовані на формування законодавства, єдиного конституційно-правового поля, а відтак – на невизначене коло осіб. Обстоюється теза про те, що діяльність Конституційного Суду України радше вказує на ознаки здійснення охорони конституційного правопорядку, у тому числі у сфері прав і свобод людини і громадянина, а відповідно – забезпечення (гарантування) кожному належних умов, що відповідають конституційному правопорядку, для реалізації та захисту своїх прав і свобод.
Розділ 2 «Конституційний Суд України як інститут забезпечення прав і свобод людини і громадянина» має три підрозділи. У ньому приділено увагу аналізу правового статусу Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції, його повноважень і функцій, внутрішніх механізмів і форм діяльності, досліджено його місце серед органів державної влади та в системі судових органів. Методологічну основу даного розділу склали методи: порівняльно-правовий, формально-юридичний, конструктивного аналізу.
У підрозділі 2.1 «Функції Конституційного Суду України щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина» в аспекті дослідження правового статусу Конституційного Суду проведено теоретичну розробку щодо визначення змісту ряду правових дефініцій, зокрема понять «функція», «юрисдикція», «компетенція», «офіційне тлумачення», у тому числі з позицій їх співвідношення.
Здійснено комплексний аналіз функцій і повноважень Конституційного Суду України, теоретично узагальнено наукові підходи щодо їх класифікації. Доведено, що властиві для органа конституційного судочинства функції офіційного тлумачення норм Конституції та конституційного контролю є невід’ємними складовими охорони Основного Закону, а також конституційного правопорядку у сфері забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
Підрозділ 2.2 «Механізми забезпечення прав і свобод людини і громадянина Конституційним Судом України» присвячений вивченню особливостей діяльності Конституційного Суду України щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
На підставі вивчення практики Конституційного Суду України встановлено, що кожна з визначених законом підстав для конституційного подання може стосуватися забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Суб’єкти таких конституційних подань у рамках своїх повноважень виступають учасниками механізму забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Правова суть участі суб’єктів конституційних подань у механізмі забезпечення прав і свобод людини і громадянина, насамперед із питань перевірки конституційності правових актів і законопроектів, полягає у виконанні ними конституційного обов’язку щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а також може набувати ознак опосередкованої форми доступу фізичної особи до органу конституційного судочинства.
Конституційне звернення про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України є правовою формою безпосереднього звернення особи (фізичної чи юридичної) до Конституційного Суду України з питань забезпечення реалізації та захисту її прав і свобод людини і громадянина. Офіційне тлумачення є формою з’ясування змісту певної правової норми, її інтерпретації в контексті існуючої проблеми щодо її розуміння та неоднозначного застосування. Така інтерпретація має локальний характер у сенсі конкретної проблеми правозастосування та загальний із позицій її обов’язковості. Проте юридичний факт офіційного тлумачення правової норми, що оформлюється відповідним рішенням Конституційного Суду України, хоча й враховує конкретний факт порушення суб’єктивного права людини, не спрямований на безпосередній захист такого права.
У підрозділі 2.3 «Конституційне провадження в механізмі забезпечення прав і свобод людини і громадянина» досліджено конституційне провадження як спеціальну організаційно-процесуальну форму розгляду органом конституційного судочинства справ із приводу конституційно-правових спорів, що виникають у сфері забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Встановлено, що конституційне провадження є самостійним провадженням, що має свої особливості, зумовлені природою судового конституційного контролю. До них можна віднести: окреме правове регулювання; предмет розгляду – його складають справи, віднесені до виключної компетенції Конституційного Суду України, мета провадження – забезпечення верховенства і прямої дії Конституції України на всій території держави; склад Суду; коло суб’єктів звернення до Конституційного Суду України; коло учасників провадження; організаційно-правові форми конституційного провадження; процедура розгляду справ; порядок прийняття і природа актів Конституційного Суду України; механізм реалізації прийнятих актів та ін. При цьому Конституційний Суд не встановлює фактичні обставини справи, а вирішує виключно питання права відповідно до принципів і норм Конституції України.
Зроблено висновок, що зазначені особливості відповідно до частини другої статті 19 Конституції мають регулюватися виключно законами. Аргументовано, що практика регулювання ряду питань, що, зокрема, стосуються прийняття конституційних звернень, відкриття конституційних проваджень, розгляду конституційних звернень внутрішнім актом Конституційного Суду України – його Регламентом викликає сумніви з точки зору її відповідності вимогам пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України, згідно з якою виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод. |
