КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІМУНІТЕТІВ В УКРАЇНІ (НА ПРИКЛАДІ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ, НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ ТА СУДДІВ УКРАЇНИ)

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Інститут правового імунітету – один із ключових статусних елементів організації державної влади. Цей інститут забезпечує самостійність і незалежність різноманітних органів державної влади, посадових осіб, які наділені імунітетом. Він є публічно-правовим і покликаний захистити Президента, народних депутатів, суддів та інших осіб, що займають особливе місце в суспільно-політичному житті України, від неправомірного втручання в їхню діяльність.

Водночас слід відзначити, що питання правових імунітетів (у першу чергу імунітету народних депутатів, суддів, Президента України) до сьогоднішнього дня, хоча і зберігають політичне значення, сприймаються досить неадекватно і залишають простір для різного роду спекуляцій. Це пов’язано передусім із тим, що часто імунітети розуміють як надання невиправданих привілеїв, які поліпшують якість і умови життя конкретних осіб. Певною мірою таке сприйняття імунітету громадянами України є справедливим, оскільки вітчизняне законодавство досить розширило межі правового імунітету цілої низки посадових осіб, а практика допускає їх широке тлумачення, що, у свою чергу, дало можливість перерости імунітетам у непробивну корпоративну непогрішність цих осіб й призвело до сприйняття інституту імунітету не як гарантії їх діяльності, а як особливого привілею.

Усе це, з одного боку, створює труднощі для об’єктивного наукового вивчення юридичної природи даного явища, а з другого – збільшує потребу в такого роду дослідженнях, оскільки саме юридичний бік справи повинен відігравати при розгляді цих проблем першочергову роль. Тому сьогодні для практики вітчизняного державотворення важливо детально проаналізувати правову природу та соціальне призначення імунітетів, їх законодавче регулювання в Україні. Конституційно-правове розв’язання цієї теоретичної проблеми викликає необхідність звернутися до практики закріплення досліджуваного правового інституту в європейських та інших демократичних країнах, оскільки вони мають значний досвід його функціонування, апробований тривалою практикою регулювання правових відносин у цій галузі, і на основі їхнього досвіду виробити пропозиції щодо вдосконалення національної форми правових імунітетів посадових осіб України як законного правового засобу, за допомогою якого українська держава гарантувала б незалежність їхньої діяльності.

Слід зазначити, що окремі питання порушеної проблеми аналізувалися вітчизняними науковцями, однак комплексне дослідження та розв’язання теоретичних і практичних проблем у цій сфері відсутні. Отже, необхідність дослідження конституційно-правового регулювання імунітетів в Україні визначається сучасним станом вітчизняної правової науки з цього питання, відсутністю поглибленої та всебічної теоретичної розробки проблеми. Усе це свідчить про актуальність і перспективність, теоретичну та практичну цінність дисертаційної роботи за тематикою імунітетів у конституційному праві України.