КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАКОНОДАВЧОЇ ФУНКЦІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Краткое содержание

Актуальність теми дослідження. В числі найбільш актуальних проблем становлення демократичної правової держави в сучасній Україні важливе місце займають питання, пов’язані з публічно-владними інститутами, які функціонують на принципах парламентаризму. Адже парламентаризм як суспільно-політичне явище є одним з найвагоміших демократичних надбань цивілізації, безпосередньо пов’язаним із визнанням та реалізацією принципів народного суверенітету, пріоритету прав людини, конституюванням інститутів представницької демократії та ідеєю верховенства парламенту серед органів державної влади.

Дані принципи знайшли своє відображення в Конституції України, відповідно до якої державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, причому єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України. Саме з законодавчою діяльністю парламенту України пов’язані найвагоміші позитивні зрушення у напрямку становлення демократії в Україні. Результатом цієї діяльності були Акт проголошення незалежності України та Конституція України, кодифікація законодавства та прийняття сотень нових законів.

Будучи ядром народного представництва, парламент здійснює широке коло функцій і повноважень, серед яких найбільш значущою, по суті титульною, є законодавча функція. Саме ефективне функціонування парламенту як єдиного законодавчого і представницького органу є однією з найголовніших ознак розвинутої демократичної країни. Від того наскільки парламент ефективно виконує свої функції та повноваження залежить якість законів. Адже, призначення Верховної Ради України, її роль та місце в державному механізмі обумовлено тим, що парламент згідно ст. 75 Конституції України є єдиним законодавчим органом держави, який має право приймати закони та інші акти.

Дослідження законодавчої функції Верховної Ради України є актуальним питанням як з точки зору конституційної теорії, так і практики законотворення. Існуючі праці з теорії держави і права та конституційного права ґрунтовно висвітлювали окремі аспекти забезпечення реалізації законодавчої функції Верховної Ради України у контексті наукового аналізу загальних проблем парламентаризму, законотворення та законодавчого процесу, інших напрямів та видів діяльності парламенту України. Але в цілому проблема щодо сутності та змісту законодавчої функції Верховної Ради України, її генезису та механізму реалізації досі залишається поза межами комплексного наукового дослідження.

Усебічне наукове дослідження цих та низки інших питань конституційної теорії законодавчої функції Верховної Ради України носить не тільки суто академічне значення, а й має велике практичне значення, відіграючи значну роль у процесах демократичної модернізації суспільно-політичного життя України на засадах класичного парламентаризму. Адже Верховна Рада України є головним каналом зв’язку між Українським народом як єдиним джерелом влади та державою. Головне функціональне призначення Верховної Ради України – виражати волю народу і втілювати її через прийняття якісних законів, які мають відкликатися на потреби сьогодення. У силу цього, вкрай важливим є осмислення існуючих проблем при здійсненні законодавчої діяльності парламентом України; узагальнення наукових та правових положень щодо досліджуваного питання; виявлення позитивних і негативних обставин, які мають місце в процесі здійснення парламентом своїх повноважень, які саме і впливають на ефективність законодавчої функції Верховної Ради України.

Отже, актуальність дослідження конституційних основ законодавчої функції Верховної Ради України обумовлена необхідністю, по-перше, теоретичного визначення її поняття та розкриття її характерних ознак; по-друге, визначення місця законодавчої функції в системі функцій Верховної Ради України; по-третє, дослідження механізму реалізації законодавчої функції Верховної Ради України.

Цим обумовлений вибір даної теми дисертації, її структура та зміст.

Досліджуючи відповідні проблеми, дисертант, насамперед, спиралась на наукові праці з питань теорії функцій держави та функцій державних органів, з проблематики розмежування таких понять, як «компетенція Верховної Ради України», «повноваження Верховної Ради України» та «функції Верховної Ради України», з питань становлення і розвитку українського парламентаризму тощо. Також під час написання дисертації широко використовувався зарубіжний досвід функціонування парламентів. У процесі дисертаційного дослідження використовувалися наукові праці як вітчизняних, так і зарубіжних вчених-конституціоналістів, теоретиків держави і права, політологів тощо.

Різні аспекти теорії функцій держави, функцій органів державної влади та управління, порушували у своїх наукових працях В. Б. Авер’янов, С. С. Алексєєв, О. Ф. Андрійко, М. В. Баглай, М. Й. Байтін, І. Л. Бачило, О. В. Бермічева, О. Г. Варич, А. Б. Венгеров, А. І. Денисов, О. О. Джураєва, Л. І. Каск, В. В. Копейчіков, А. І. Лук’янов, О. М. Лощихін, М. М. Марченко, А. А. Мішин, В. Ф. Погорілко, І. С. Самощенко, А. К. Стальгевич, Б. О. Страшун, Ю. О. Тихомиров, М. В. Черноголовкін, В. Є. Чиркін та ін.

Особлива увага приділялася науковим працям вчених, які досліджували проблеми вітчизняного та зарубіжного парламентаризму, законотворення, законодавчої техніки та законодавчого процесу. Це такі вчені, як С. А. Авак’ян, А. С. Автономов, М. Амеллер, М. О. Баймуратов, О. В. Богачева, О. М. Бандурко, Ю. Г. Барабаш, С. Б. Гавриш, Н. В. Ганжа, А. З. Георгіца, В. Н. Денисов, Ж. О. Дзейко, В. С. Журавський, О. В. Зайчук, А. Д. Керимов, С. В. Ківалов, А. М. Колодій, О. Л. Копиленко, Л. Т. Кривенко, Л. М. Легін, О. О. Майданник, К. В. Манжул, С. В. Масленнікова, В. А. Максимов, А. Х. Махненко, В. В. Медведчук, О. М. Мироненко, В. Ф. Опришко, М. П. Орзіх, Ю. М. Перерва, В. Ф. Погорілко, З. О. Погорєлова, І. В. Процюк, М. Прело, Х. В. Приходько, В. І. Риндюк, В. В. Сас, В. М. Скрипнюк, О. В. Скрипнюк, О. В. Совгиря, М. І. Ставнійчук, В. Я. Тацій, М. О. Теплюк, Ю. М. Тодика, О. Ф. Фрицький, Ю. О. Фрицький, К. Хессе, В. М. Шаповал, Ю. С. Шемшученко, О. І. Ющик та ін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася у відповідності з темою науково-дослідної роботи відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України «Система органів державної влади України» (номер держ. реєстр 0101U001009).

Мета і завдання дослідження. Мета даного дослідження полягає у визначенні місця законодавчої функції в системі функцій Верховної Ради України – парламенту України, розкритті конституційно-правового змісту цієї функції, її сутті та механізму реалізації.

Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

визначити поняття законодавчої функцій Верховної Ради України, розкрити її ознаки;

показати місце законодавчої функції в системі функцій Верховної Ради України;

розкрити генезис законодавчої функції Верховної Ради України та виявити її історичні витоки;

розкрити правовий зміст законодавчої функції Верховної Ради України через аналіз повноважень Верховної Ради України у галузі законотворення;

визначити поняття механізму реалізації законодавчої функції Верховної Ради України, показати особливості його елементного складу;

виділити і проаналізувати основні організаційно-правові форми реалізації законодавчої функції Верховної Ради України;

внести пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері конституційно-правового регулювання законодавчої функції Верховної Ради України.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у процесі реалізації функцій Верховної Ради України.

Предметом дослідження є конституційно-правові основи законодавчої функції Верховної Ради України.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи складають сукупність філософсько-світоглядних, загальнонаукових принципів і підходів та спеціально-наукових методів пізнання конституційно-правових явищ, використання яких дало змогу отримати науково-обґрунтовані результати. Філософсько-світоглядною основою дослідження є положення діалектики, на основі яких всебічно досліджено конституційно-правові основи законодавчої функції Верховної Ради України як з точки зору генезису парламентських установ та їх функцій в цілому, так і еволюції законодавчої функції Верховної Ради України – парламенту України, тенденцій її розвитку та шляхів удосконалення на сучасному етапі суспільно-політичного розвитку. Дисертаційне дослідження здійснювалося виходячи з принципів історизму, всебічності, об’єктивності та обґрунтованості, що сприяло отриманню різноаспектних характеристик законодавчої функції Верховної Ради України, використанню знань, отриманих в інших галузях наукового знання.

Методологічну базу дослідження становить також низка загальнонаукових та спеціально-наукових методів, серед яких: системний та структурно-функціональний методи сприяли дослідженню законодавчої функції Верховної Ради України як її самостійної функції, дозволили показати місце законодавчої функції Верховної Ради України у системі функцій парламенту України, а також виокремити складові елементи конституційно-правових основ законодавчої функції Верховної Ради України та механізму її реалізації; соціологічний метод знайшов своє застосування у ході аналізу внутрішніх та зовнішніх чинників, які зумовили виникнення, еволюцію та конституційне закріплення законодавчої функції Верховної Ради України, а також при аналізі сучасного стану розвитку конституційного законодавства що регулює відносини у сфері організації і діяльності Верховної Ради України; формально-логічний – для визначення основних понять, правових основ вирішення юридичних прогалин та колізій конституційного та законодавчого регулювання законодавчої діяльності Верховної Ради України; порівняльний – при аналізі та співвідношенні зарубіжного та вітчизняного досвіду конституційно-правової регламентації законодавчої функції та механізму її реалізації у парламентах зарубіжних країнах; семантичний метод було застосовано для з’ясування змісту таких словосполучень, як «функція Верховної Ради України», «законодавча функція Верховної Ради України», «компетенція Верховної Ради України», «повноваження  Верховної Ради України», «законодавча діяльність», «законодавчий процес», «законодавча політика» та ін., їх наукового та практичного значення; методи моделювання і прогнозування використовувалися з метою пошуку оптимальної моделі функцій Верховної Ради України та механізму їх реалізації.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана робота є одним з перших в Україні досліджень, в якому здійснено комплексне осмислення конституційно-правових основ законодавчої функції Верховної Ради України.

У межах здійсненого дослідження сформульовано низку теоретичних положень і висновків, зокрема:

вперше:

сформульовано визначення поняття законодавчої функції Верховної Ради України як конституційно обумовленого статусом парламенту як єдиного органу законодавчої влади, головного нормативно-оформленого та організаційно-забезпеченого напряму і виду діяльності Верховної Ради України щодо прийняття законів, їх скасування, внесення до них змін та доповнень;

доведено, що законодавча функція, виступаючи у якості самостійної функції Верховної Ради України, в той же час може бути складовою частиною здійснення інших функцій парламенту, таких як представницька, установча та контрольна;

обґрунтована концепція правового змісту законодавчої функції Верховної Ради України, який обумовлений передусім системою її повноважень та характером видів і напрямів парламентської діяльності у сфері законотворення;

удосконалено:

дефініції понять «компетенція Верховної Ради України», «повноваження Верховної Ради України»;

функціональний підхід до практики парламентської діяльності у сфері законотворення у зарубіжних країнах, а також визначення можливостей використання даного досвіду в процесі функціонування Верховної Ради України;

теоретичні положення щодо систематизації функцій Верховної Ради України та критеріїв їх класифікації, зокрема, поділ функцій за засобами діяльності (представницька, установча, контрольна, бюджетно-фінансова, інформаційна, територіальна функції), терміном реалізації (постійні та тимчасові функції), механізмом реалізації (складні (комплексні) та прості функції);

положення про основні форми реалізації законодавчої функції Верховної Ради України з точки зору принципів, цілей та завдань, структури, прав та обов’язків, способів, методів і засобів її діяльності, а також відповідальності парламенту в цілому та конкретних парламентських інституцій окремо;

положення про механізм реалізації законодавчої функції Верховної Ради України, як цілісної, структурованої сукупності елементів, якими є суб’єкти – народні депутати України, органи Верховної Ради України (комітети, тимчасові спеціальні та слідчі комісії), об’єднання народних депутатів (фракції, парламентська більшість, опозиція), конституційно-правові відносини між цими суб’єктами та конституційно-правові норми, що регулюють дані відносини;

положення про форми діяльності народних депутатів України у контексті реалізації законодавчої функції Верховної Ради України;

положення про форми діяльності комітетів Верховної Ради України у контексті реалізації законодавчої функції Верховної Ради України;

отримали подальший розвиток:

пропозиції щодо удосконалення предметної спрямованості й змістовної наповненості законодавчої функції Верховної Ради України та механізму її реалізації на сучасному етапі розвитку парламентаризму в Україні, зокрема, у частині щодо врегулювання предметів виключного законодавчого регулювання, права законодавчої ініціативи й механізму його реалізації, інституту права вето;

пропозиції щодо внесення змін до Конституції та законів України «Про статус народного депутата України», «Про комітети Верховної Ради України» тощо, а також необхідності прийняття законів «Про Верховну Раду України», «Про закони і законодавчу діяльність», «Про нормативно-правові акти України», на основі чого запропоновані авторські формулювання змісту окремих їх положень.

Практичне значення одержаних результатів визначається його актуальністю, новизною і висновками як загальнотеоретичного, так і практичного характеру. Дослідження спрямоване на вдосконалення конституційно-правового регулювання законодавчої діяльності парламенту України.

Сформульовані у дисертації пропозиції та висновки можуть бути використані:

у правотворчій роботі – як теоретичний матеріал для вдосконалення конституційно-правової регламентації законодавчої діяльності Верховної Ради України;

у правозастосовній діяльності – для поліпшення законодавчої діяльності Верховної Ради України, форм і методів реалізації її законодавчої функції;

у науково-дослідній сфері – для подальшої розробки теорії функцій Верховної Ради України;

у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників із конституційного права України і конституційного права зарубіжних країн; викладанні відповідних навчальних дисциплін і спецкурсів; у науково-дослідній роботі студентів;

у правовиховній роботі – для виховної роботи серед населення, його ознайомлення з законодавчою діяльністю Верховної Ради України, підняття загального рівня правової культури громадян України.

Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження, його основні положення, висновки та пропозиції обговорювалися на засіданні відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, оприлюднені на науково-практичних конференціях, круглих столах, наукових семінарах, зокрема: «Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії і практики (до 10-річчя Конституції України і 15-ї річниці незалежності України)» (м. Київ, 26 червня 2006 р., тези опубліковані); «Проблеми та перспективи реформування права України очима молодих вчених» (м. Запоріжжя, 23 березня 2007 р., тези опубліковані); «Четверті юридичні читання» (м. Київ, 3–4 квітня 2008 р., тези опубліковані); «Сьомі осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 28–29 листопада 2008 р., тези опубліковані); «Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні» (м. Алушта, 29 квітня – 1 травня 2010 р., тези опубліковані).

Публікації. Основні теоретичні положення  і висновки дослідження знайшли своє відображення у 6 наукових статтях у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та у 5 наукових працях, тезах виступів на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації обумовлені метою і завданнями дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, поділених на сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел (_247___ найменувань на 24_ сторінках). Загальний обсяг дисертації становить 198 сторінок.