КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАХИСТУ СУСПІЛЬНОЇ МОРАЛІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, характеризується ступінь її наукової розробки і зв’язок з науковими програмами, планами, темами; визначено мету й основні завдання, об’єкт, предмет і методологічні засади дослідження; сформульовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів і особистий внесок здобувача в розробку цієї проблеми, наведено відомості про апробацію та опублікування результатів дослідження, його структуру та обсяг.

Перший розділ «Теорія і методологія дослідження конституційно-правових засад захисту суспільної моралі» складається з двох підрозділів та присвячений аналізу доктринальних підходів до дослідження конституційно-правових засад захисту суспільної моралі.

У підрозділі 1.1. «Категорія «суспільна мораль» в конституційно-правовій науці» автор підкреслює, що суспільна мораль як наукова категорія визначає моральні уявлення суспільства, що формувалися та видозмінювалися на кожному етапі його історичного розвитку. Історично завжди існували певні моральні норми, які були спільними для різних соціальних верств суспільства, що дає нам підстави вести мову про існування певних національних та загальнолюдських моральних поглядів, які є незмінними незалежно від часово-просторових рамок та структуризації суспільства, супроводжують людство на протязі усієї історії цивілізації. При цьому, головна відмінність тлумачення суспільної моралі в праві від її розуміння в етиці, психології, соціології і філософії полягає в тому, що в праві вона розглядається не як різновид суспільної свідомості, а як регулятор суспільних відносин та об’єкт правового захисту.

Дисертантка пропонує таку дефініцію досліджуваної категорії: суспільна мораль—це система національних і загальнолюдських етичних цінностей, правил і норм поведінки, що склалися у суспільстві на основі його багатовікових духовних і культурних надбань, уявлень про добро, совість, гідність, свободу, відповідальність, громадський обов’язок, які й визначають сутність вимог до індивіда зі сторони суспільства. Право на захист суспільної моралі, робить висновок автор, варто розглядати як можливість людини, держави і суспільства вільно, всіма законними способами захищати моральні засади суспільства, запобігати зазіханням на дане право з боку фізичних та юридичних осіб, держави, а якщо порушення права відбулося – то вжити всіх заходів, щоб його усунути і компенсувати завдану шкоду. Це дало підстави уточнити поняття «захист суспільної моралі», сутність якого полягає у здійсненні органами державної влади, місцевого самоврядування та громадськими організаціями діяльності, спрямованої на реалізацію заходів профілактичного і просвітницького характеру, відродження та популяризацію загальнолюдських цінностей, духовних і культурних надбань українського суспільства, попередження і недопущення розповсюдження продукції та показу видовищних заходів, які завдають шкоди суспільній моралі. Конституційно-правові засади захисту суспільної моралі, які є предметом дисертаційного дослідження, утворюють собою систему конституційно-правових норм, що в майбутньому можуть утворити самостійний конституційно-правовий субінститут комплексного характеру. В свою чергу, систему законодавства України про захист суспільної моралі варто розглядати як систему джерел, що складають Конституція України, закони України, зокрема Закон України «Про захист суспільної моралі», укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативно-правові акти, що регулюють відносини в сфері захисту суспільної моралі.

Підрозділ 1.2. «Методологія дослідження конституційно-правових засад захисту суспільної моралі» містить змістовно-структурну характеристику методології дослідження конституційно-правових засад захисту суспільної моралі. Автор звертає увагу, що конституційно-правові засади захисту суспільної моралі є відносно новим напрямом наукових досліджень, проте, незважаючи на це, юридична наука заклала фундаментальну теоретичну базу для вивчення конституційно-правових відносин, об’єктом яких, поряд з іншими, виступає суспільна мораль. У дисертації наголошується, що від методологічних підходів до вирішення цих питань залежить подальший розвиток національної правової системи у напрямку захисту моральних засад суспільства, а тому, в процесі дослідження слід опиратися на філософсько-світоглядальні, загальнонаукові та спеціальні юридичні методи, чинну систему права, національне законодавство, досягнення юридичної та інших суспільних наук.

Синтез методологічних підходів дозволив сформувати систему дослідження конституційно-правових засад захисту суспільної моралі. За допомогою сукупності методів дослідження (порівняльно-правового, логіко-теоретичного, системного, структурно-функціонального, формально-юридичного або нормативно-догматичного, конкретно-історичного, конкретно-соціологічного, статистичного, методу правового моделювання тощо) проаналізовано зміст категорії «суспільна мораль» та основні підходи до її дослідження у сучасній конституційно-правовій науці. Автор робить висновок, що дослідження конституційно-правових засад захисту суспільної моралі в Україні має ґрунтуватися, перш за все, на осмисленні взаємозв’язку та взаємодії моралі та права як нормативно-регулятивних систем, системному аналізі меж нормативно-правового регулювання співвідношення морально-правових заборон та можливостей захисту моральних засад суспільства правовими засобами.

Другий розділ «Конституційно-правове регулювання відносин у сфері захисту суспільної моралі» складається із двох підрозділів та присвячений аналізу законодавчого забезпечення захисту суспільної моралі в Україні,.

У підрозділі 2.1. «Конституція та закони України як правова основа захисту суспільної моралі» акцентується на необхідності говорити про цивілізаційний вимір цінностей, які визначають конституційну матрицю конкретного типу суспільства. Конституційні цінності розглядаються в якості орієнтиру поведінки людей і у наш час набувають характеру певних універсалій, на основі яких формується власне структура конституційної системи конкретної країни. Конституція України закріплює в своїх нормах систему вищих загальнолюдських цінностей, до яких безумовно відноситься й суспільна мораль.

Правовою основою захисту суспільної моралі в Україні є Конституція України, Закон України «Про захист суспільної моралі» та інші Закони України, зокрема «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про видавничу справу», «Про телебачення і радіомовлення» «Про рекламу», «Про охорону дитинства» та інші. Спеціальним нормативно-правовим актом у сфері захисту суспільної моралі в Україні є Закон України «Про захист суспільної моралі». З метою покращення правового захисту суспільної моралі в Україні у вищезазначений Закон запропоновано внести низку змін та доповнень, зокрема приділити увагу узгодженню термінології Закону України «Про захист суспільної моралі» із термінологією інших законів, розширити сферу дії Закону та перелік видів продукції, що може завдати шкоду суспільній моралі, визначити принципи державної політики у сфері захисту суспільної моралі, розширити напрями державної політики у сфері захисту суспільної моралі, більш детально регламентувати підстави та порядок проведення експертизи інформаційної продукції, що може завдати шкоди суспільній моралі, усунути із Закону норми, що суперечать нормам інших законів, або ж дублюють їх. Проблему становить і те, що на сьогодні не визначено механізмів виконання Закону України «Про захист суспільної моралі», не розроблено рекомендацій для органів державної влади та місцевого самоврядування по правовому регулюванню процесів та тенденцій, що відбуваються у сфері захисту суспільної моралі, до сьогодні в країні відсутня відповідна загальнодержавна програма (або Концепція) розвитку державної політики у сфері захисту суспільної моралі.

Значною проблемою є відсутність нормативно закріплених критеріїв віднесення інформаційної продукції до такої, що завдає шкоди суспільній моралі. На переконання дисертантки такі критерії повинні розроблятися спільно представниками Академії наук України, Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України та, обов’язково, за участю громадськості. При цьому, немає сумніву, що нормативне закріплення критеріїв віднесення інформаційної продукції до такої, що завдає шкоди суспільній моралі, сприятиме ефективному виявленню та документуванню правопорушень, пов’язаних із створенням, виготовленням, збутом, ввезенням, пересиланням матеріалів та продукції і допоможе своєчасному притягненню винних до відповідальності, протидії злочинам у сфері суспільної моралі.

У підрозділі 2.2. «Конституційні обмеження прав і свобод людини з метою захисту суспільної моралі» розглядаються обмеження прав і свобод людини як правовий засіб, що дає можливість реалізувати інструментальний характер механізму правового регулювання, задовольняти інтереси суб’єктів права, не порушуючи при цьому конституційних прав людини і громадянина.

Обмеження прав і свобод з метою захисту суспільної моралі—це встановлені законодавством межі (границі) реалізації (здійснення) людиною (громадянином) прав і свобод, що виражаються в заборонах, обов'язках, відповідальності, існування яких детерміновано (визначено) необхідністю захисту конституційно визнаних цінностей суспільної моралі, призначенням яких є забезпечення необхідного балансу між інтересами особистості, суспільства й держави. Обмеження прав і свобод людини з метою захисту суспільної моралі необхідно розуміти як функціональний інститут права, як правовід­носини щодо обмеження прав і свобод людини та як суб’єктивний обов’язок щодо утримання від вчинення певних дій, які можуть порушити норми суспільної моралі.

Для дотримання послідовності в побудові конституційних норм доцільно на конституційному рівні закріпити можливість і допустимість обмежень прав і свобод людини й громадянина з метою захисту суспільної моралі, а також визначити критерії таких обмежень. Під критеріями варто розуміти сукупність елементів, що відіграють роль необхідного й достатнього набору ознак правомірних обмежень прав і свобод людини й громадянина. Обмеження прав і свобод людини з метою захисту суспільної моралі повинні задовольняти наступним вимогам - умовам правомірності: 1) бути прийнятими у визначеній Конституцією правовій формі, а саме, - встановлені законом; 2) бути конституційно обґрунтованими, тобто встановленими тільки з метою, зазначеною у Конституції України, а саме з метою дотримання інтересів національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини; 3) бути співмірними конституційно значимим цілям і відповідним загрозам, яким піддаються захищені законом права й інтереси; 4) відповідати демократичним принципам Української держави, політичній і правовій системі в цілому; 5) бути сформульованими з достатнім ступенем визначеності (ясності й точності), що дозволяє: однозначно встановити й зрозуміти їхній зміст, користуючись при необхідності роз'ясненнями фахівців; спрогнозувати з достатнім ступенем ясності несприятливі юридичні наслідки, які може потягти за собою порушення (недотримання, невиконання) обмеження прав і свобод людини і громадянина; погоджувати свої дії зі встановленими обмеженнями; 6) не суперечити міжнародним договорам України.

Третій розділ «Конституційно-правовий механізм захисту суспільної моралі в Україні» складається із трьох підрозділів, в яких досліджується система державного і громадського контролю у сфері захисту суспільної моралі, а також юридична відповідальність за порушення законодавства у цій сфері.

У підрозділі 3.1. «Державний контроль щодо захисту суспільної моралі» обгрунтовується, що практичне здійснення контролю у сфері захисту суспільної моралі ускладнюється багатьма чинниками, серед яких: 1) у законодавстві України не чітко визначено перелік органів, уповноважених здійснювати державну політику у сфері захисту суспільної моралі; 2) повноваження органів державної влади щодо здійснення контролю у сфері захисту суспільної моралі сформульовані надто узагальнено; 3) відсутність дієвих механізмів громадського контролю у сфері захисту суспільної моралі, що зведені до отримання інформації, проведення наукових досліджень, громадської експертизи законодавства та права звернення зі своїми пропозиціями через суб’єктів законодавчої ініціативи.

Головною метою державного контролю у сфері захисту суспільної моралі є підвищення ефективності діяльності органів державної влади і управління стосовно захисту інтересів суспільства, шляхом посилення відповідальності цих органів і їхніх посадових осіб за виконання покладених на них обов'язків по захисту суспільної моралі. В ході дослідження аналізуються правові колізії у сфері здійснення державного контролю щодо захисту суспільної моралі, визначаються шляхи їх усунення, зокрема необхідно: законодавчо відмежувати контроль від інших близьких за формами та цілями видів діяльності (прокурорського нагляду, оперативно-розшукової діяльності тощо); переглянути систему контролюючих органів, закріпити їхній вичерпний перелік, визначити правовий статус та усунути дублювання в їх діяльності; розробити механізм взаємодії контролюючих органів між собою та з правоохоронними органами; вирішити питання щодо контрольних повноважень, правил оформлення результатів контролю, можливості використання в ході контролю технічних та інших спеціальних засобів; встановити відповідальність контролюючої структури перед підконтрольною за достовірність результатів контролю та прийняте рішення; відпрацювати механізм захисту своїх прав об’єктами контролю.

У підрозділі 3.2. «Громадський контроль у сфері захисту суспільної моралі» акцентується увага на тому, що впровадження громадського контролю в систему правового захисту суспільної моралі в Україні сприятиме не лише протидії службовим зловживанням у цій галузі, а й становленню громадянського суспільства та правової держави. Громадський контроль  у сфері захисту суспільної моралі визначається як спосіб публічної перевірки громадянським суспільством, недержавними суб’єктами (як індивідуальними, так і колективними))  відповідності діяльності держави, її органів та посадових осіб проголошеним ними цілям та завданням по захисту основ суспільної моралі, коригування цієї діяльності і самих цілей, підпорядкування політики держави, діяльності її органів і посадових осіб інтересам суспільства, а також нагляд громадянського суспільства за дотриманням, забезпеченням і захистом прав, свобод та законних інтересів людини.

Визначаються мета, завдання, функції, об’єкти та суб’єкти громадського контролю у сфері захисту суспільної моралі. Метою громадського контролю у сфері захисту суспільної моралі є забезпечення збереження та подальшого розвитку суспільної моралі; завданням громадського контролю у сфері захисту суспільної моралі є контрольна діяльність усіх його суб'єктів щодо додержання вимог законодавства у сфері захисту суспільної моралі підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, державними органами, їх посадовими особами, а також громадянами; функцією громадського контролю у сфері захисту суспільної моралі є врегульована право­вими нормами діяльність щодо перевірки дотримання державними органами, органами місцевого самоврядування, фізичними і юридичними особами вимог законодавства про захист суспільної моралі; об'єктом громадського контролю у сфері захисту суспільної моралі є дії та бездіяльність підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, державних органів, їх посадових осіб, а також громадян, які впливають або можуть вплинути в майбутньому на стан моральності в суспільстві, а суб'єктом громадського контролю у сфері захисту суспільної моралі є громадськість, в першу чергу—громадські ради, громадські організації, окремі громадяни чи їх групи, зацікавлені у захисті суспільної моралі.

Дисертанткою робиться висновок, що для зміцнення громадського контролю в сфері захисту суспільної моралі в Україні, перш за все, необхідні: кількісне та якісне зростання громадських організацій, які б опікувалися моральним станом суспільства, підвищення їхньої компетентності, інституційної і ресурсної спроможності, покращення комунікацій, пошук і використання нових технологій контролю тощо.

У підрозділі 3.3. «Юридична відповідальність за порушення законодавства у сфері захисту суспільної моралі» зазначено, що дієвим правовим механізмом захисту прав і свобод громадян, в тому числі у сфері суспільної моралі, є юридична відповідальність. Зміна ціннісних орієнтирів значної частини сьогочасного суспільства негативно впливає на формування моральних цінностей громадян, особливо представників молодого покоління, що в свою чергу зумовлює необхідність встановлення юридичної відповідальності за порушення законодавства у сфері захисту суспільної моралі. 

Механізм реалізації юридичної відповідальності за порушення законодавства у сфері захисту суспільної моралі у межах конституційного права спрямований на забезпечення свідомого використання громадянами своїх прав, виконання обов’язків, що обумовлює реалізацію у першу чергу позитивної (перспективної) конституційної відповідальності. У разі порушення законодавства у сфері захисту суспільної моралі, він націлює на втілення негативної (ретроспективної) відповідальності у формі правових санкцій.

Відповідальність за порушення законодавства у сфері захисту суспільної моралі у конституційному праві охоплює усі види юридичної відповідальності. Однак, це не означає, що конституційна відповідальність за порушення законодавства у сфері захисту суспільної моралі відсутня. В даному випадку конституційна відповідальність існує в специфічній формі — у формі проголошення принципу відповідальності.

У Висновках зазначені найсуттєвіші результати дисертаційного дослідження, наведено теоретичні узагальнення та нове вирішення наукового завдання, пов’язаного із становленням та розвитком конституційно-правових засад захисту суспільної моралі.

1.    При всій відносності моральних цінностей та плюралізмі моральних оцінок, державно-організоване суспільство завжди опиралося на особливий офіційно визнаний й закріплений в нормах права мінімум соціально стійкої моралі. В перехідний період держава не має можливості захищати й впроваджувати в життя всі різновиди існуючої в суспільстві субморалі, але вона зобов’язана виразити в праві і юридично захистити основний стрижень морального життя, представлений у вигляді соціально вивіреного й необхідного мінімуму моральних вимог (суспільної моралі), і таким чином домогтися, щоб мораль і право працювали в унісон, у єдиному ключі соціального регулювання суспільних відносин.

2.    З огляду на те, що в Україні демократична система державно-політичного владарювання, як і громадянське суспільство ще не сформовані, необхідно рельєфніше окреслити нормативно-правові засади захисту суспільної моралі. Потребує уточнення законодавче розуміння поняття «суспільна мораль», що міститься у Законі України «Про захист суспільної моралі», в якому не враховано той факт, що суспільна мораль є явищем багатогранним і не обмежується системою норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей. Суспільна мораль має розглядатися не тільки як ідеальне відображення об`єктивної дійсності у формі суспільної свідомості чи регулятор суспільних відносин, але й як об’єкт правового захисту. Тому, визначення поняття «суспільна мораль» в Законі доцільно викласти у такій редакції: «суспільна мораль – це система національних і загальнолюдських етичних цінностей, правил і норм поведінки, що склалися у суспільстві на основі його багатовікових духовних і культурних надбань, уявлень про добро, совість, гідність, свободу, справедливість, відповідальність, громадський обов’язок, які визначають сутність вимог до індивіда зі сторони суспільства».

Необхідно розширити сферу дії Закону, оскільки суспільна мораль, яка є явищем багатогранним, заснованим на традиційних духовних і культурних цінностях народу, не може бути повністю захищеною виключно шляхом державного  регулювання і   контролю   за  обігом  продукції  сексуального  чи  еротичного характеру. На нашу думку, доцільно у ст. 4 розширити сферу дії Закону і викласти її в такій редакції: «Дія Закону поширюється на діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування у частині державного  регулювання і   контролю   за  обігом  продукції та видовищних заходів, які завдають шкоди суспільній моралі, на  діяльність  установ  та  організацій   усіх   форм власності,  юридичних  осіб  та громадян у сфері обігу відповідної продукції на  території  України,  а  також  за  її  межами,  якщо суб'єктами  правовідносин  є  громадяни України та юридичні особи, зареєстровані відповідно до чинного законодавства України».

3.         З метою запобігання суб’єктивному оцінюванню інформаційної продукції на предмет виявлення порушень законодавства у сфері захисту суспільної моралі, потрібно розробити та нормативно закріпити критерії віднесення  продукції  до такої,  що завдає шкоди суспільній моралі.  Рекомендації щодо визначення ознак віднесення друкованої, аудіовізуальної, електронної та іншої продукції до такої, що завдає шкоди суспільній моралі слід викласти у двох  розділах: в першому розділі— зафіксувати основні критерії, у другому—додаткові. До основних критеріїв доцільно віднести ті із них, які були б спільними для будь-якого виду продукції, що завдає шкоди суспільній моралі: 1) відтворення та демонстрація в інформаційній продукції відвертої зневаги до норм та принципів суспільної моралі; 2) присутність прямих закликів до вчинення дій, що завдають шкоди суспільній моралі; 3) зображення (відтворення) порушень суспільної моралі подається в ракурсі позитивного ставлення до нього, що спонукає до його наслідування, а не осуду; 4) демонстрація в інформаційній продукції порушень норм суспільної моралі, яка не має  художньої цінності, та не створена з науковою чи учбовою ціллю. Особливо кваліфікуючим критерієм варто вважати створення продукції, що завдає шкоди суспільній моралі, якщо до цього процесу були залучені діти. Варто нормативно закріпити положення про те, що продукція, в  якій висвітлюється теми і проблеми, з відтворенням навколишньої дійсності в усій її складності (жанри: трагедія, драма, трагікомедія, публіцистичні передачі, тощо), навіть якщо це передбачає демонстрацію порушення норм і принципів суспільної моралі, але водночас такі дії засуджуються, не визнається такою, що порушує норми суспільної моралі.

У другому розділі доцільно визначити окремі ознаки, які дозволяють віднести конкретну продукцію до такої, що пропагує війну, національну чи релігійну ворожнечу, фашизм та неофашизм, принижує або ображає  націю  чи  особистість за національною ознакою, посилює неповагу до національних і релігійних святинь, принижує особистість,  є  проявом знущання з приводу фізичних вад (каліцтва), з душевнохворих, літніх людей, заохочує каліцтво, самогубство, позитивно оцінює насильство, пропагує наркоманію, токсикоманію, алкоголізм, тютюнопаління та інші шкідливі звички, або є продукцією сексуального та порнографічного характеру тощо;

4.    Забезпечення справжньої свободи особи можливе лише при повній, чіткій і послідовній реалізації конституційних обмежень прав і свобод людини й громадянина. Під обмеженням прав і свобод з метою захисту суспільної моралі варто розуміти встановлені законодавством межі (границі) реалізації (здійснення) людиною (громадянином) прав і свобод, що виражаються в заборонах, обов'язках, відповідальності, зміст яких детермінований необхідністю захисту суспільної моралі, а саме, забезпечення балансу між інтересами особистості, суспільства й держави;

5.    На конституційному рівні необхідно закріпити можливість і допустимість обмежень прав і свобод людини й громадянина з метою захисту суспільної моралі, а також визначити критерії таких обмежень. Під критеріями варто розуміти сукупність елементів, що відіграють роль необхідного й достатнього набору ознак правомірних обмежень прав і свобод людини й громадянина. Критерії є свого роду «індикаторами», мірилом правомірності обмежень прав і свобод.

Пропонуємо викласти ч.1 ст.64 Конституції України в такій редакції: «Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, коли це необхідно в демократичному суспільстві для захисту національної безпеки та конституційного ладу, охорони громадського порядку, захисту суспільної моралі, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб».

6.    Конституційно-правовий механізм захисту суспільної моралі—це  система правових засобів, за допомогою яких усуваються негативні чинники, що можуть завдати шкоди суспільній моралі та відновлюється правове становище у випадку порушення законодавства про захист  суспільної моралі.

У конституційно- правовому механізмі захисту суспільної моралі слід виділити такі елементи:

1) нормативний, що складається з двох піделементів: а) нормативно-матеріального – право на захист суспільної моралі, право на інформаційний простір, вільний від матеріалів, що можуть завдати шкоди суспільній моралі; б) нормативно-процесуального –деталізованої процедури захисту суспільної моралі, що визначається нормами процесуального права, закріпленими в приписах законодавчих актів;

2) інституційний елемент– система державних органів, які офіційно наділені повноваженнями охороняти і захищати (в разі порушення) суспільну мораль.

7.    Державний та громадський контроль у сфері захисту суспільної моралі є організаційно-правовими механізмами захисту суспільної моралі, що впливають на органи державної влади та місцевого самоврядування та скеровують її дії на виконання відповідних функцій. Законодавче закріплення правових засад здійснення державного та  громадського контролю у сфері захисту суспільної моралі повинно, перш за все, здійснюватися у напрямку визначення кола питань, що підлягають контролю, системи державних органів та громадських інститутів, які здійснюють контроль, особливостей контрольного процесу, відповідальності контролюючих органів та їх посадових осіб і відповідальності посадових осіб органів, щодо яких здійснюється контроль, за невиконання рішень (актів) контролюючих органів. Необхідно сформувати легальне (нормативно-правове) визначення контролю, окреслити характерні особливості, які відмежовують його від нагляду. Дану правову прогалину пропонуємо врегулювати шляхом ухвалення законів України «Про державний контроль», «Про громадський контроль», або ж узагальнюючого закону, наприклад, «Про контроль в Україні», а також внесення змін та доповнень до діючих нормативно-правових актів у сфері захисту суспільної моралі.

8.    Юридична відповідальність за порушення законодавства у сфері захисту суспільної моралі може бути як перспективна, так і ретроспективна. Перспективна (позитивна) відповідальність передбачає свідоме, відповідальне ставлення індивідів до своїх обов’язків та вчинків, яка виключає порушення правових приписів, спрямованих на захист суспільної моралі. Ретроспективна відповідальність за порушення законодавства у сфері захисту суспільної моралі—це відповідальність за вже скоєне протиправне діяння у сфері суспільної моралі.

9.    Механізм реалізації юридичної відповідальності за порушення законодавства у сфері захисту суспільної моралі—це сукупність пов’язаних між собою нормативних, інституційних, функціональних та аксіологічних елементів, за допомогою яких забезпечується право на всебічний розвиток особистості, право на захист суспільної моралі, а в разі вчинення фізичними чи юридичними особами правопорушення – застосування правових санкцій з метою забезпечення конституційного правопорядку та законності.

До складу механізму конституційної відповідальності за порушення норм суспільної моралі слід віднести наступні елементи: 1) сукупність правових норм, що визначають конституційно-правові засади захисту суспільної моралі (серед них особливе місце посідають норми, які встановлюють межі правового захисту суспільної моралі, невиконання яких є підставою для застосування санкцій); 2) правові норми, які визначають форми протиправної діяльності у сфері суспільної моралі; 3) органи державної влади та громадські інституції, які здійснюють контроль за дотриманням норм суспільної моралі фізичними та юридичними особами з метою своєчасного реагування на протиправні дії останніх; 4) нормативно визначена процесуальна форма розгляду справ про відповідальність за порушення конституційно-правових засад суспільної моралі; 5) органи правосуддя, до компетенції яких входить розгляд справ за фактом порушення норм суспільної моралі і винесення по них рішень.