КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕПУТАТСЬКИХ ФРАКЦІЙ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Для успішної діяльності демократичного парламенту створюються депутатські фракції, які структурують парламент за партійною ознакою, пронизують фахово-політичний склад парламентських комітетів, комісій та інших органів. Депутатська фракція знаходиться не тільки в епіцентрі парламентської діяльності, але й виконує посередницьку місію, створюючи місток між окремим депутатом і усім парламентом, між своєю партією та її представниками в різних гілках влади, між партійними організаціями і парламентськими комітетами, між засобами масової інформації і політичними керівниками в парламенті та уряді, зрештою між виборцями і владою. Вона допомагає знайти баланс між різними інтересами, позиціями партійних керівників та загальноприйнятним рішенням, між політичною конкуренцією та досягненням консенсусу, а отже сприяє прийняттю ефективних і зрозумілих загальнодержавних рішень.

Особливості виникнення, створення та діяльності парламентських фракцій у різних сферах суспільного і політичного життя країн об’єктивно зумовило різноманітні наукові підходи щодо дослідження їх природи. Так, філософсько-політичному з’ясуванню сутності політичних партій, їх рольового статусу в органах влади були присвячені роботи Н. Макіавеллі, Ф. Бекона, Т. Гоббса, Дж. Локка, Д. Юма, Ш. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, Дж. Мілля, А. Токвіля, Й. Блунчлі, Дж. Медісона, Дж. Брайса, А. Лоуелла, В. Вільсона, М. Острогорського, Р. Міхельса. Певні підходи до вирішення питання про впровадження принципу партійності у діяльність парламенту можна знайти у працях М. Драгоманова, Б. Кістяківського, В. Липинського, Я. Рудницького, А. Левіцького, К. Мацієвича, В. Винниченка, Б. Мартоса та М. Грушевського.

В останні роки минулого і на початку ХХІ століття принципи формування, структурування й діяльності Верховної Ради України знайшли висвітлення в роботах як загальнотеоретичного наукового напрямку провідних фахівців у галузі історії та теорії держави і права, так й спеціалістів конституційного права, галузевих юридичних наук, зокрема О. Бандурки, А. Георгіци, Ю. Древаля, Г. Журавльової, В. Журавського, Ю. Коломійця, В. Кравченко, О. Марцеляка, В. Погорілка, О. Скакун, М. Страхова, Ю. Тодики, О. Фрицького, М. Цвіка, В. Шаповала, Ю. Ур’яса, О. Ярмиша та ін. Здобувачем були також досліджені праці зарубіжних учених М. Амеллера, Р. Бернхардта, Я. Драбкіна, А. Жалінського, Ж. Зіллера, Й. Ізензее, П. Кірххофа, М. Мертеса, Т. Маунца, А. Рьоріхта, А. Фріча, К. Хессе та ін. Однак в них висвітлюються тільки окремі сторони діяльності депутатських фракцій і депутатських груп у парламентах інших країн та Верховній Раді України. Певні аспекти даної проблеми висвітлювали представники вітчизняної школи конституційного права. Проте такі дослідження ще не набули цілісного і системного характеру. Очевидною є недостатність теоретичного узагальнення, комплексного аналізу ключових питань, пов’язаних з діяльністю депутатських фракцій у Верховній Раді України. Усе це свідчить про те, що спеціальне вивчення конституційно-правового статусу депутатських фракцій у Верховній Раді України має актуальний характер.

За минулі роки український парламентаризм накопичив певний досвід організації та діяльності депутатських фракцій, який з усією очевидністю вимагає ретельного вивчення й узагальнення. Діяльність Верховної Ради України сьогодні ґрунтується на принципах політичного різноманіття й багатопартійності, вільного обговорення й колективного вирішення питань. Отже, головним чином, для спільної діяльності й вираження єдиної позиції з питань, які розглядаються Верховною Радою України, депутати об’єднуються в депутатські фракції. Доцільно зазначити, що до часткової реалізації конституційної реформи у Верховній Раді України існувало два види депутатських об'єднань – фракції й групи. Вони мали ідентичний статус, але розрізнялися за критеріями формування: фракції об’єднували депутатів на основі партійної належності чи підтримки програмних документів певної партії, а групи створювалися на позапартійній основі й об’єднували депутатів, що поділяли однакові або схожі погляди з питань державного і соціально-економічного розвитку. Однак після переходу до суто пропорційної виборчої системи, коли народні депутати обираються за списком партій (блоків), у Верховній Раді України залишається тільки один вид депутатських об’єднань – фракції. Більше того, згідно з п. 6 частини другої ст. 81 Конституції України (в редакції Закону від 8 грудня 2004 року) невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (блоку) або вихід народного депутата зі складу такої фракції тягне за собою дострокове припинення його повноважень. Тобто сучасне парламентське право визнає дане депутатське об'єднання найважливішим структурним елементом парламенту й надає йому ряд прав і привілеїв, реалізація яких забезпечує його активну участь в організації і діяльності парламенту.

У Регламенті Верховної Ради України процесові формування та принципам діяльності депутатських фракцій присвячено окрему главу - одинадцяту. Проте в ній містяться лише загальні норми та положення про депутатські фракції, тобто можна констатувати незадовільну нормативно-правову регламентацію статусу депутатських фракцій. Актуальність теми посилюється і стає ще більш очевидною, якщо врахувати і той факт, що на сучасному етапі відсутні наукові розробки, присвячені комплексному дослідженню проблем формування, визначення статусу, закріплення прав і обов’язків, процедурі відповідальності та організаційно-правових форм діяльності депутатських фракцій. Також відсутні будь-які дисертаційні дослідження з теорії фракцій як правового, так і політичного характеру.

Отже, зазначена актуальність теми, її складність та дискусійність, наукова й практична значущість, а також недостатня розробленість виявилися підставою для вибору її темою дисертаційного дослідження.