КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ В СЛОВАЧЧИНІ, ПОЛЬЩІ, ЧЕХІЇ ТА УКРАЇНІ (ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Конституційна реформа, яка вступила в силу у поточному році, стосується всіх органів державної влади, в тому числі прокуратури. У зв’язку з цим, у теорії та практиці державного будівництва необхідно ретельно продумати характер і темпи реформування цього важливого державного органу, враховуючи стан законності та правопорядку. Першочергові завдання, котрі стоять перед реформаторами правової системи у всіх постсоціалістичних державах Східної Європи, полягають в декриміналізації економіки і зупиненні корупції в державній та суспільній сферах. Одним з інструментів, покликаних забезпечити вищевказане, є прокуратура – державна інституція (установа), якій не має прямих аналогів у країнах Західної Європи та Північної Америки і котра, безперечно, наділена більш широкими повноваженнями ніж подібні інституції в цих державах. Прокуратура України, як і прокуратури інших постсоціалістичних держав Східної Європи, переживає складні часи. Криза законності, неналежне забезпечення правового захисту особистості й інтересів суспільства, постійне зростання злочинності висувають підвищені вимоги до неї.
З цих же причин відбуваються перманентні спроби її реформування, в тому числі шляхом дихотомії, тобто, як через зменшення обсягу повноважень, так і навпаки – шляхом їхнього збільшення. У той же час Закон України „Про прокуратуру”, який діє ще в редакції 1991 року, є застарілим і не може у повному обсязі задовольняти інтереси держави та суспільства. Таким чином, прокуратура, опираючись на застарілу правову базу, повинна діяти в абсолютно нових політичних та соціально-економічних умовах, вирішувати ті завдання, які раніше їй не були притаманними. Це об’єктивує необхідність прийняття нового закону, що регулював би статус прокуратури із врахуванням сучасних політичних та соціально-економічних реалій.

Цьому завданню може посприяти міжнародний досвід, особливо тих держав, які були подібні до України за правовою системою, концепцією розвитку, політичним режимом. Хоча наша держава є самобутньою країною зі своєю історією, культурою, менталітетом, власним шляхом розвитку, в якому поєднуються загальноцивілізаційні та особливі, властиві лише Україні тенденції, здійснення порівняльно-правових досліджень є важливим та актуальним не тільки в теоретичному, але і практичному аспектах. Це визначається можливістю більш повного осмислення існуючих правових явищ, виявлення недоліків та переваг впровадження тих чи інших правових норм, запровадження позитивного досвіду.

Одним із напрямків такого дослідження є вивчення правового статусу та функціонування правоохоронних органів у цілому та прокуратури зокрема. Особливого значення це набуває при дослідженні конституційно-правового статусу прокуратури в постсоціалістичних державах Східної та Центральної Європи, які мали подібне її правове регулювання до 1989 року. Адже саме з цього часу ці держави обрали власні, зовсім протилежні шляхи розбудови органів прокуратури.

Вищезазначене окреслило і період дослідження (з 1989 року до сьогодні), що дозволяє прослідкувати шляхи розбудови прокуратури, причини та умови, які сприяли і зумовили її становлення та подальший розвиток. Типовими в контексті власного бачення розвитку прокуратури є Словаччина, Польща та Чехія, що визначило і перелік держав, органи прокуратури яких досліджуються та порівнюються з українською прокуратурою. Тому обрана тема дослідження є актуальною, доцільною та прагматичною, враховуючи можливість подальшого використання його результатів для вдосконалення чинного законодавства України в профільній сфері, визначення власних шляхів розвитку органів прокуратури в нашій державі.

У ході підготовки дослідження автором були використані доробки провідних вчених даної галузі знань, а саме: А. Берензона, Ю. Бисаги, Н. Голови, Ю. Грошевого, В. Долежана, М. Косюти, В. Малюги, Г. Мамедова, О. Михайленка, М. Мичко, Г. Мурашина, В. Нора, М. Руденко, Г. Середи, П. Шумського та інших авторів, які досліджували окремі питання становлення та розвитку конституційно-правового статусу прокуратури України, функціонування системи її органів [1–30].

Важливим джерелом наукової інформації для проведення дослідження стали праці зарубіжних фахівців: А. Абрамчіка, Я. Балажа, С. Бенеча, С. Валтоса, З. Вітковского, А. Главатного, Й. Гургула, М. Кокосінскі, В. Котовскі, Б. Кужепи, Й. Кухти, С. Патіри, А. Прохазка, С. Свободи, Й. Спачіла, А. Стефанскі, Р. Стефанскі та інших, що досліджували правовий статус і особливості діяльності прокуратури в постсоціалістичних державах Центральної Європи [31–53].

Незважаючи на актуальність вивчення досвіду зарубіжних країн (у тому числі Словаччини, Польщі та Чехії) щодо конституційно-правового статусу органів прокуратури, а також потребу його наукового опрацювання, комплексні наукові розробки цих питань в Україні відсутні. Ця проблема так само не була предметом жодного монографічного або дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане із планом науково-дослідної роботи кафедри конституційного права та порівняльного правознавства Ужгородського національного університету на 2001–2005 роки, є складовою комплексної теми: „Конституційне будівництво в країнах Центральної Європи у ХХ–ХХІ ст.” (номер державної реєстрації 0198U007793).