КООПЕРАТИВНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УСРР 1920-х РОКІВ (історико-правовий підхід)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, простежується зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, формулюються мета і завдання, визначаються хронологічні межі, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкриваються наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, подаються відомості щодо їх впровадження, апробації, публікацій, структури й обсягу дисертації.

Перший розділ “Історіографія і теоретико-методологічні засади дослідження кооперативного законодавства УСРР 1920-х рр.” складається з трьох пов’язаних між собою підрозділів.

Зміст першого із них “Історіографія кооперативного законодавства та взаємин держави і кооперації в УСРР 1920-х рр.” віддзеркалює кілька важливих закономірностей: 1) кооперацію як складне за своєю природою явище, яке утворює соціальний, економічний і культурний базис кооперативного права та його зовнішньої форми – кооперативного законодавства, має давнє історичне коріння, не можна осягнути в цілісності й глибинній сутності, обмежуючись дослідницьким інструментарієм і напрацюваннями лише однієї галузі науки, що зумовлює потребу в міждисциплінарному синтезі, використанні як теоретичних та історичних праць правників, так і доробку представників інших наук (передусім історичної та економічної); 2) в історії розвитку наукових знань про кооперацію та її правове регулювання цілком очевидною є обумовленість змісту, методології й інтенсивності наукових досліджень загальними соціальними чинниками.

В історіографії теми, що досліджується, виокремлено два основні періоди – радянський і сучасний. Перший, у свою чергу, поділено на декілька етапів:   1920-ті рр., 1930-ті – перша половина 1950-х рр., друга половина 1950-х – кінець 1980-х рр. Сучасна історіографія починає свій відлік на зламі 1980-х – 1990-х рр. Вказані етапи вивчення історії кооперації й кооперативного права різняться між собою чисельністю, складом і фаховим рівнем авторів, змістом та формою їх наукових студій, а головне – теоретико-методологічними засадами досліджень, зумовленими насамперед політико-ідеологічною ситуацією в країні.

Аналіз змісту праць, коло яких окреслено межами вміщеного в дисертації історіографічного огляду, дозволив сформулювати такі висновки:

кооперативне законодавство УСРР доби непу спеціально і з адекватних його концептуальним засадам теоретичних позицій вивчали лише деякі правники 1920-х рр. (переважно українські та російські);

у розробці теоретичних і практичних проблем кооперативного права українські правники займали незалежні щодо російських фахівців позиції, а в деяких питаннях випереджали їх;

радянські правники-кооператори змушені були висвітлювати розвиток кооперативного законодавства з позицій панівної ідеології, виявляючи при цьому більшу чи меншу міру політичної заангажованості і, водночас, укоріненість власного мислення у дореволюційній кооперативній і правовій традиціях;

науково-юридичні дослідження з кооперативної тематики, які здійснювалися після згортання непу і стосувалися головним чином псевдокооперативної колгоспної системи, а також праці теоретиків кооперації становлять інтерес переважно в аспекті формування теоретичної основи дисертаційного дослідження;

наукові розвідки істориків можуть слугувати джерелом знань про соціальний контекст становлення і розвитку радянського кооперативного законодавства 1920-х рр.

Отже, правові аспекти історії кооперації вказаного періоду значною мірою залишаються малодослідженими. Теоретичний фундамент вивчення історії кооперативного права закладено переважно працями юристів-аграрників і цивілістів. Проте в сучасних умовах докорінної перебудови вітчизняної правової системи, що ґрунтується на новій правовій ідеології, набуває актуальності дослідження кооперативної тематики не лише з формальних юридичних позицій засобами галузевих юридичних наук, а й у контексті загальних проблем історії держави і права. До найактуальніших з таких проблем дисертантом віднесено деформацію приватного права та одержавлення інститутів громадянського суспільства в радянській Україні.

У підрозділі 1.2 “Методологія дослідження кооперативного законодавства УСРР, її світоглядні засади та джерелознавче забезпечення” викладено результати самоусвідомлення автором загальнофілософських орієнтирів і ключових гносеологічних принципів дисертаційного дослідження, наголошено на важливості феноменологічної інтроспекції як методологічного інструменту історико-правового пізнання, здійснено огляд наукових підходів і методів, придатних для застосування у процесі вивчення кооперативного законодавства УСРР у контексті взаємодії держави і кооперації на діалогічній основі з позицій сучасного праворозуміння, охарактеризовано потенціал джерельної бази дисертаційної роботи.

Дисертантом висловлено власні міркування щодо сутності історико-правового підходу до вивчення кооперативного законодавства, його відмінності від галузевого (зокрема, цивілістичного) підходу. Якщо останній характеризується насамперед практичною спрямованістю на розв’язання проблем сьогодення, а відтак – абстрагуванням від конкретно-історичного контексту явищ минулого, то історико-правове пізнання спрямоване на осягнення окремих правових явищ як невід’ємної складової цілісного світу минулого, що можуть бути адекватно осмислені лише в контексті цього цілого. Відповідно, історико-правове дослідження законодавства певної країни, певної галузі і певного історичного періоду зумовлює необхідність у його розгляді в тривимірному контексті: 1) “світу ідей” (тобто, вивчення ідейних витоків та ідейного змісту законодавчих актів, праворозуміння і теоретичного дискурсу суб’єктів їх створення і реалізації); 2) “світу форм” (дослідження внутрішніх і зовнішніх, структурних і функціональних зв’язків певного комплексу законодавчих актів, його трансформації) і “світу норм” (нормативного і соціального змісту актів законодавства); 3) “світу соціальних взаємодій” (з’ясування правових, соціально-психологічних та інших характеристик, правових засад і способів діяльності суб’єктів взаємодії щодо створення і реалізації законодавчих актів). Зазначеним зумовлюється і структура дисертаційного дослідження, і його методологія, яка характеризується поєднанням традиційних для історико-правової науки підходів з феноменологічним і діалогічним підходами в загальних рамках системного підходу.

У підрозділі 1.3 “Термінологічна визначеність і змістове наповнення понять “кооперація” та “кооперативне законодавство”” з’ясовується зміст указаних понять як найбільш специфічних елементів понятійно-категоріального апарату дослідження.

Встановлено, що теоретичне осмислення феномена кооперації породило численні концепції, глибина розбіжностей між якими визначається, зокрема, характером ідеологічної системи суспільства. Хоча вітчизняна наука загалом відійшла від заідеологізованого бачення соціально-історичних явищ, проблема конкуренції різних інтерпретацій сутності кооперації залишається, бо вона є одним з проявів проблеми соціокультурної детермінації людського мислення.

Виявлено зв’язок між суперечливістю формулювання й інтерпретації поняття “кооперація” у радянській науці 1920-х рр. та відсутністю загальної дефініції кооперації в законодавстві. Правники тієї доби будували матеріальне визначення кооперації на основі логічного аналізу положень окремих законодавчих актів. У радянському кооперативному законодавстві не містилося і формального визначення кооперативу: декрети про кооперацію використовували терміни “споживче товариство”, “сільськогосподарське товариство”, “промислове товариство” та інші, але їх значення не розкривали.

Недостатня теоретична з’ясованість змісту поняття “кооперація” відповідним чином позначилася на розумінні змісту поняття “кооперативне законодавство”. Крім того, перешкодою для науково-обґрунтованого розв’язання проблеми було прагнення теоретиків радянського права всупереч усталеній традиції і на противагу підходам “буржуазних” учених виробити марксистське розуміння закону і законодавства. Тож однозначного тлумачення змісту й обсягу поняття “законодавство” на загальнотеоретичному рівні у радянській правовій науці 1920-х рр., що характеризувалася певною плюралістичністю, не існувало. У галузевій юридичній літературі цим терміном позначали комплекси нормативно-правових актів різного обсягу, іноді включаючи до них і акти відомчого характеру.

Таким чином, характерною рисою правової системи УСРР 1920-х рр. була недостатня визначеність змісту поняття “законодавство”, що зумовлювалася, зокрема, відмовою від принципу поділу влади в організації й діяльності апарату держави та особливостями радянського праворозуміння. Задля повнішого виявлення системних зв’язків між джерелами кооперативного права в межах дисертаційного дослідження автор розглядав кооперативне законодавство як комплекс нормативно-правових актів про кооперацію, ухвалених усіма органами державної влади.

Беручи до уваги згадані історичні обставини і спираючись на засади історико-правового підходу, дисертант прагнув до вивчення кооперації і кооперативного законодавства у широкому соціально-історичному контексті – як важливих складових досліджуваного фрагмента історичної реальності, що перебувають у взаємозв’язках і діалогічній взаємодії з іншими її складовими.

Другий розділ “Концептуальна основа формування кооперативного законодавства: цивілізаційні риси та їх деформація в радянському суспільстві” складається з двох підрозділів, присвячених виявленню загальноцивілізаційних рис концептуальної основи формування кооперативного законодавства та аналізу в цьому контексті ідейних витоків кооперативного законодавства УСРР 1920-х рр.