У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження, розкрито методологічну основу і методи; представлено наукову новизну і практичну значущість роботи; наведено дані про апробацію результатів дослідження, публікації, структуру та обсяг дисертації.
У першому розділі – «Проблеми психомоторного розвитку розумово відсталих дітей в теорії та практиці олігофренопедагогіки та спеціальної психології» – висвітлений стан дослідження означеної проблеми в сучасній науці за результатами аналізу наукових праць вітчизняних та зарубіжних фахівців з олігофренопедагогіки та спеціальної психології. Подана загальна характеристика психомоторної активності, психомоторного розвитку та корекції психомоторики розумово відсталих дітей дошкільного віку.
Аналіз наукової літератури засвідчив, що психомоторика є невід’ємною складовою всіх форм активності розумово відсталих дітей, в яких вони виявляють себе як індивід, індивідуальність, особистість (В.М. Синьов). Упродовж онтогенезу дітей формуються їх психомоторні уміння і розвиваються психомоторні якості. За цими показниками психомоторної сфери хлопчики і дівчатка дошкільного віку майже не розрізняються між собою, виняток – метання м’яча на дальність (Є.С. Вільчковський).
У дітей дошкільного віку зі стійкими органічними порушеннями пізнавальної діяльності спостерігається відставання від дітей з нормальним психофізичним розвитком у виявах психомоторної активності насамперед у спілкуванні з дорослим, в змісті ігрових дій, в довільності керування діями (В.І.Бондар, Л.С.Вавіна, М.О.Козленко, Г.М.Мерсіянова та інші).
Науковці спрямовують увагу на вивчення психомоторної координації, під якою розуміють керування узгодженістю і співрозмірністю рухів, необхідних для виконання потрібної дії. Вважають, що доцільно говорити не про загальну координованість, а про групу координаційних якостей, оскільки між ними слабкий зв’язок або його зовсім немає (Є.П.Ільїн).
За умов ушкодження певних ділянок мозку спостерігаються певні порушення довільних рухів. Для розуміння цих зв’язків у розумово відсталих дітей дошкільного віку доцільно застосовувати теорію рівнів побудови рухів, розроблену М.О.Бернштейном. Вона дозволяє віднайти відповідь на питання, чому діти зі стійкими органічними порушеннями пізнавальної діяльності можуть виконувати одні дії і не можуть виконати інші (подеколи простіші за координацією)? Це можливо тому, що ушкодження нервової системи на одних рівнях побудови рухів (які відповідають за виконання певних психомоторних завдань) більш значні, ніж на інших (М.П.Вайзман).
Упродовж формування психомоторних навичок узгоджується робота різних рівнів побудови рухів, а їх порушення виявляється у спроможності розумово відсталих дітей виконувати відповідні психомоторні дії.
Водночас особливістю діагностики психомоторики є відсутність певного загального фактора психомоторної обдарованості, що спонукає виділяти все нові й нові самостійні фактори, які репрезентують нам нові психомоторні здібності. Між результатами різних тестів діагностики психомоторики спостерігається дуже низька кореляція (якщо така взагалі є). Збільшення обсягу тестів психомоторного розвитку не збільшує їх надійності, проте викликає ефект тренування щодо ідентичних завдань (Л.Ф. Бурлачук, К.М.Гуревич, Є.П.Ільїн та інші).
Відповідно ускладненим є і завдання загальної корекції психомоторики розумово відсталих дітей дошкільного віку. Необхідність такої корекції очевидна, зважаючи на те, що, з одного боку – психомоторний розвиток дітей зі стійкими органічними порушеннями пізнавальної діяльності завжди індивідуально своєрідно обмежений, а з другого – функціональні органи психомоторики у дошкільному віці ще досить пластичні (І.Д.Бех, М.П. Вайзман, О.П.Хохліна та інші).
Як відомо, програмові вправи фізичного виховання для розумово відсталих дітей дошкільного віку позитивно впливають на корекцію їх психомоторного розвитку за окремими факторами. Це дозволяє висунути припущення про необхідність такого їх поєднання, яке дасть можливість покращити координацію рухів з максимально широкого кола психомоторних дій.
Вважаємо, що корекцію психомоторики розумово відсталих дітей дошкільного віку варто здійснювати за теоріями М.О.Бернштейна про рівні побудови рухів та О.В. Запорожця про значення орієнтувально-дослідницької активності дитини в її розвитку.
У другому розділі – «Дослідження психомоторної активності і психомоторного розвитку дітей дошкільного віку» – порівнюється психомоторна активність та психомоторний розвиток розумово відсталих дітей та дітей з нормальним психофізичним розвитком у дошкільному віці. Емпірично досліджені координаційні можливості психомоторики розумово відсталих дітей старшого дошкільного віку на різних рівнях побудови рухів.
Констатувальний експеримент проводився на базі Кам’янець-Подільського спеціального дошкільного закладу №3, Криворізького допоміжного дошкільного дитячого будинку №1 та дошкільних закладах загального типу №16, 21 м. Кам’янця-Подільського. Дослідна робота тривала протягом 2007-2011 р.р. На різних етапах констатувального дослідження були залучені розумово відсталі діти: чотирирічного віку – 34 дитини, п’ятирічного віку – 37 дітей, шести-семирічного віку – 42 дитини, а також відповідна кількість дітей з нормальним психофізичним розвитком.
На першому підетапі першого етапу була організована група чотирирічних дітей зі стійкими органічними порушеннями пізнавальної діяльності, та група чотирирічних дітей з нормальним психофізичним розвитком. У всіх досліджуваних першої та другої груп вивчались загальна психомоторна активність із залученням дорослого до спільної діяльності та спілкування, здатність до застосування психомоторних дій, що входять до структури сюжетно-рольових ігор, до виконання моторних дій, мета яких не повністю збігається з мотивом.
На другому підетапі були створені такі самі дві групи п’ятирічних дітей. У цих дітей вивчалась загальна психомоторна активність із залученням дорослого до позаситуативно-пізнавальної форми спілкування, спроможність вибрати іграшку відповідно до задуму сюжетно-рольової гри і смислу психомоторних дій, спроможність відкласти у часі виконання психомоторних дій, які відповідають наміру.
На третьому підетапі у двох групах дітей шести-семи років вивчались загальна психомоторна активність із залученням дорослого до позаситуативно-особистісної форми спілкування, спроможність дотримуватись найпростіших правил сюжетно-рольової гри з психомоторними діями, спроможність попередньо обдумувати шляхи і засоби реалізації наміру в психомоторних діях.
Всі показники психомоторної активності оцінювались п’ятьма експертами за 12-ти бальною шкалою (табл. 1). У відборі експертів враховувалась їхня теоретична база (рівень кандидата психологічних наук або магістра корекційної педагогіки) та практична підготовленість (стаж роботи з розумово відсталими дітьми дошкільного віку не менше п’яти років).
Виявилось, що у розумово відсталих дітей психомоторна активність на всіх етапах дошкільного дитинства за всіма досліджуваними показниками нижча, ніж у дітей з нормальним психофізичним розвитком, що разом з морфофункціональними порушеннями зумовлює їх відставання в психомоторному розвитку.
На другому етапі вивчалися особливості психомоторного розвитку розумово відсталих дітей та дітей з нормальним психофізичним розвитком в природних діях. Для цього у всіх досліджуваних (описаних раніше груп) фіксувались показники швидкості бігу на 10 м; дальності стрибка у довжину з місця; дальності метання торбинок з піском.
