КОСМИСТСКОЕ ОТНОШЕНИЕ К МИРУ КАК УСЛОВИЕ ЦЕЛОСТНОСТИ ЧЕЛОВЕКА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі аналізується значення заявленої теми дослідження; визначається дослідне поле; ступінь теоретичної розробленості теми; обираються об'єкт і предмет дослідження. Потім формулюється мета і завдання дисертаційної роботи і положення, що становлять її наукову новизну. Далі викладається методика дослідження та обґрунтовується логіка структури дисертації, визначаються практичне і теоретичне значення дослідження та особистий внесок здобувача в розробку заявленої теми.

У першому розділі «ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ЦІЛІСНОСТІ ЛЮДИНИ У ФІЛОСОФІЇ КОСМІЗМУ» аналізується, обґрунтовується і характеризується цілісність людини у зв'язку з космістським ставленням до світу.

У підрозділі 1.1. «Цілісність людини в філософії європейського космізму: теорія і методи дослідження» проблема цілісності людини вивчається на підставі реконструкції космістського ставлення до світу в його якісному вимірі. Показано, що загальне смислове поле для антропологічних концепцій Давньогрецької класики (Платон), Середньовіччя (А. Августин, Оріген), Відродження (Дж. Бруно) містить низку базових, життєвоважливих для людини відносин: тотожність, кореляція, субординація, опозиція. Тотожність з необхідністю припускає органічну єдність «всього з усім», людини і світу; кореляція вказує на функціональний взаємозв'язок людини і безлічі структур світового цілого; субординація фіксує ієрархічну підпорядкованість якісно різних структур; опозиція відображає певне протистояння цілому, орієнтацію на вільне етичне самовизначення.

Відповідно до теорії системного аналізу (Л. Берталанфі, О.О. Богданов, А.І. Уйомов), базові відносини є фундаментальними, які зумовлюють цілісність органічних систем будь-якого рівня складності, в тому числі і соціальних. Серед базових виділяються альтернативні типи відносин: комунікативні (тотожність, кореляція, субординація), спрямовані на інтеграцію до структур більш високого рівня організації, і автономні (опозиційні), спрямовані на самоактуалізацію, самобуття.

Діалектична єдність ціннісно-етичних альтернатив – це реальна можливість зберігати цілісність і розвиватися, гармонізуючи взаємодії в системі «людина-природа-космос». Цілісність людини в філософії європейського космізму визначається як стан гармонії, обумовлений космістським ставленням до світу. Філософський образ цілісної людини, носія космістського ставлення до світу, відкриває евристичну перспективу особистісного буття в еволюційній єдності соціо-природно-космічного цілого.

У підрозділі 1.2. «Становлення цілісності людини в філософії вітчизняного космізму: концептуальні особливості» проводиться культурно-історичний аналіз антропологічних ідей у філософії вітчизняного космізму. Показано, що для антропологічних концепцій вітчизняних є характерною фундаментальна орієнтованість на пошук універсалізму буття, заснованого на етичному ставленні людини до світу. Розробляється ідея «спільної справи», де першорядне місце відводиться моральності (М.Ф. Федоров). Висувається концепція панпсихізму, де в основу світу покладаються дух і цінність моральності (К.Е. Ціолковський). Обґрунтовується космічність думки і значення її морального змісту для формування ноосфери (В.І. Вернадський). Стверджується ідея етичності загальних світових законів (К.Е. Ціолковський, О.Л. Чижевський, В.І. Вернадський, М.Г. Холодний, О.І. Реріх, М.К. Реріх). Вивчається єдність і зв'язаність всіх явищ у світі на основі узгодженості ритмів різних структур Всесвіту (О.Л. Чижевський).

В якості початку світового життя розглядається ідея всеєдності (В.С. Соловйов, П.О. Флоренський, С.М. Булгаков, Е.М. Трубецькой, С.Л. Франк, М.О. Лосський). В основу метафізики всеєдності цими філософами покладається ідея Софії – живого надчасового і надпросторового організму як ідеалу для людини, яка повинна втілитися в Боголюдині. В якості морального початку всеєдності висувається добро (В.С. Соловйов) як сукупність якостей, що виражають належне ставлення людини до вищого начала.

Індивідуальність людини та її моральна поведінка пов'язуються з природою серця, в якій прихована можливість синтезу (К.Е. Ціолковський, Г.С. Сковорода, П.Д. Юркевич). Узгодженість темпів розвитку структур різного рівня організації у синергетиці обґрунтовується як переддень синтезу, його необхідна умова. У процесі синтезу система переходить на якісно новий, більш високий рівень організації, йде оновлення і цілого, і його частин. Цілісність людини характеризується як стан гармонії, що базується на принципах етичного універсалізму, всеєдності, софійності.

У підрозділі 1.3. «Специфіка філософії космізму і розробленість антропологічних ідей в сучасній науковій літературі» показано, що космізм, – це специфічний філософський світогляд, в центрі якого лежить ідея цілісності людини, причетної до єдності світового цілого, до тотального функціонального взаємозв'язку. Мислителі-космісти традиційно ставлять метою подолати вузьке, земне розуміння і розвинути вищу, космічну точку зору на життя Землі та світобудови, місце і роль у ній людини.

У сучасній науковій літературі проблема цілісності людини стає центром уваги таких різних дискурсів як філософсько-антропологічний, соціально-філософський, культурологічний. Спільним для таких різних напрямків є ставлення людини до світу в його ціннісно-етичному вимірі. Багатоаспектність філософських робіт розширює загальне уявлення про людину, однак характеристика цілісності людини тут обмежується рамками окремих сфер пізнання. Значний антропологічний потенціал космізму в сучасній науковій літературі не цілком вивчений, – традиційно він досліджується як феномен вітчизняної культури.

Антропологічні ідеї в філософії космізму розкривають цілісність людини у всьому різноманітті відносин до світу, в яких гранично повно проявляється глибина людської сутності як повнота цілісності людини. В якості об'єкта дисертаційної роботи доцільно обираються антропологічні ідеї у філософії космізму, а предметом дослідження закономірно виступає космістське ставлення до світу як умова цілісності людини.

У другому розділі «АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ У ФІЛОСОФІЇ КОСМІЗМУ» розкривається ціннісно-етичний зміст космістського ставлення до світу, носієм якого є новий тип особистості у філософському статусі ноосферної людини, Homo noosphericus.

У підрозділі 2.1. «Ціннісно-етичне підґрунтя космістського ставлення до світу» дається визначення вищої ціннісно-етичної підстави ставлення до світу у філософії космізму. Показано, що загальне благо, як морально-аксіологічна парадигма космізму, сходить до філософії Платона. Згідно Платону, загальне благо – це синтетична ідея блага, що об'єднує і теоретичну цінність істини, і моральну цінність добра, і естетичну цінність краси, і соціальну цінність справедливого державного устрою, але незмірно перевершує їх у своїй світлоносній ідеальній трансцендентності. Вищою духовною цінністю в християнстві визнається Бог і благо, що виходить від Нього (Августин). Вищою цінністю висуваються справедливі закони, на яких тримається Всесвіт, від яких не повинен відходити і внутрішній космос людини (Дж. Бруно).

У людині вищий ціннісно-етичний принцип загального блага діє, відповідально обираючи спрямованість думки і волі, дозволяючи виникають суперечності, які виникають між мотивами загального та приватного порядку. Будь-яка відмова від надособистого смислового горизонту неминуче призводить до скорочення ресурсів суб'єктивної повноти життя, до втрати сенсу людської активності в потоці історичного часу (С.М. Булгаков, В. Віндельбанд, І.О. Ільїн). Таким чином, доводиться, що вище ціннісно-етичне підґрунтя космістського ставлення до світу, яке центроване на ціннісно-етичному принципі загального блага, що охоплює природу, суспільство і космічний вимір людського буття. Космістське ставлення до світу, яке центрировано на ціннісно-етичному принципі загального блага, обумовлює становлення цілісності людини в еволюційній єдності соціо-природно-космічного цілого.

У підрозділі 2.2. «Цілісна людина у філософії космізму: новий тип особистості» уточнюються наявні в філософії положення про цілісну людину. Цілісність – це стан гармонії, яка веде до синтезу частин в ціле на якісно новому рівні організації. Як цілісна частина єдиної соціо-природно-космічної структури, людина впливає на зовнішнє середовище і, в той же час, сама схильна до впливу з боку суспільства, природи, космосу. Цілісна людина – це діяч, який органічно сполучає свої психофізичні потенції і апріорні форми трансцендентного «Я». Відмінною рисою цілісної людини висувається мудрість – синтетична якість, що дозволяє проникати в глибини багатовимірного, багаторівневого буття.

В умовах прискореного формування глобального світового простору, – ноосфери, і зростання його впливу на людину і біосферу, цілісна людина, яка благотворно впливає на стан біосфери і ноосфери, представлена як новий тип особистості у філософському статусі ноосферної людини, Homo noosphericus. Вище ціннісно-етичне підґрунтя ставлення до світу і мудрість розуму, які властиві цілісній, ноосферної людині, – то є розумна альтернатива сцієнтистській, техногенній парадигмі цивілізації, вона становить антропологічний потенціал у філософії космізму. Філософський статус Homo noosphericus звертає увагу на гідність людини як істоти космічної, направляє до всебічного вивчення властивостей людини, у зв'язку з її здатністю до творчої діяльності в біосфері та ноосфері.

У третьому розділі «НООСФЕРНА ЛЮДИНА – НОСІЙ КОСМІСТСЬКОГО СТАВЛЕННЯ ДО СВІТУ» вивчаються особливості сучасного культурно-історичного виклику і виявляються основи еволюційно-перетворювальної діяльності цілісної людини в біосфері та ноосфері.

У підрозділі 3.1. «Людина в умовах сучасного культурно-історичного виклику» стан сучасної цивілізації визначається як критичний. Показано, що центральною проблемою сучасності є антропологічна криза. Антропологічні проблеми в даний час стають центром напруженої філософської та суспільної уваги. Проблематизується саме виживання людства перед обличчям глобальних загроз (Г. Маркузе, А. Печчеї, Е. Тоффлер). Досліджується феномен деідентіфікаціі людини (В.В. Кизима). Актуалізується проблема сенсу життя (Б. Хюбнер). Йде пошук вирішення назрілих питань і з'ясування перспектив розвитку людини і людської цивілізації (Й. Хейзінга).

Індикатором втрати людиною реальних уявлень про своє місце в світі та життєствердних орієнтирів майбутнього є постмодерністський плюралізм (М. Фуко, Ж. Бодрійяр, У. Еко та інші), що дає роздроблений образ людини, позбавленої твердих морально-етичних засад. Як гідна відповідь на сучасний історичний виклик висувається культивування космістського ставлення до світу, носієм якого є цілісний людина, здатна до творчої діяльності в біосфері та ноосфері.

У підрозділі 3.2. «Свідомо-проективна діяльність в біосфері та ноосфері – основа становлення цілісності людини в єдності світового цілого» ставиться мета показати значення творчої діяльності в біосфері і ноосфері для становлення цілісності людини в еволюційної єдності світового цілого. Показано, що розумна думка, що впливає на формування ноосфери і реалізація ідеальних форм бажаного майбутнього в біосфері – це дві підстави, які дозволяють гармонізувати взаємодії в системі «людина-природа-космос». Такого роду свідомо-проективна діяльність полягає в праці «для вічності» (П.Т. де Шарден, В.І. Вернадський), з повним розумінням того, що якісний зміст ноосфери, як земної оболонки суспільного розуму, що впливає на соціосферу, біосферу і реальність космосу, невіддільне від моральності як загального світового закону. Новий життєвий простір, який  конструюється людиною, активно набуває ноосферної якості. Розробляються такі нові наукові напрямки як ноосферна екологія, ноосферна етика, ноосферна психологія, ноосферна політика, ноосферна освіта.

Орієнтуючись на цінність загального блага, ясно уявляючи та реалізуючи в умовах планети його вищу форму, людина просувається с шляхом становлення цілісності у всій її повноті. Космістське ставлення до світу є основою свідомо-проективної діяльності в біосферу і ноосфері, обумовлює становлення цілісності людини в еволюційній єдності соціо-природно-космічного цілого.