КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЕКОЦИД: МІЖНАРОДНИЙ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Одним з найгостріших завдань, що стоять нині перед світовою цивілізацією, є проблема екологічної безпеки на планеті, зумовлена інтенсивним забрудненням і погіршенням якості навколишнього природного середовища (далі – НПС), що спричинене, в тому числі умисним його ушкодженням. Найбільш небезпечним проявом такого ушкодження є екоцид, що дає підстави світовій спільноті розглядати його як злочин проти безпеки людства.

Згідно зі ст.16 Конституції України обов’язком держави є забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги в Україні. Одним з правових засобів забезпечення виконання цього обов’язку держави є ст.441 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. (далі – КК України) „Екоцид”, що також кореспондує з такими його завданнями, як правове забезпечення охорони довкілля, забезпечення миру і безпеки людства (ч.1 ст.1 КК України). Певною мірою ст.441 КК України можна розглядати і як правовий засіб забезпечення виконання завдань, що випливають з Закону України „Про основи національної безпеки” від 19 червня 2003 р., де серед загроз національній безпеці названа „злочинна діяльність проти миру і безпеки людства” (ст.7), одним з проявів якої є екоцид. Важливим напрямом, що сприяє реалізації вказаних завдань, є системне наукове дослідження особливостей кримінальної відповідальності за екоцид за КК України, поєднане з аналізом відповідних міжнародно-правових положень, а також положень про екоцид в кримінальному законодавстві зарубіжних держав.

         Теоретичним підґрунтям дослідження міжнародно-правового розуміння екоциду і його порівняльно-правового аналізу були праці вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема В.А. Василенка, Л.Г. Гусейнова, Р. Давида, К. Жоффре-Спінозі, О.Г. Кібальніка, І.І. Карпеця, М.І. Костенка, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, П. Лейленда, І.І. Лукашука, М.М. Марченка, А.В. Наумова, В.П. Панова, А.І. Полторака, Ю.А. Решетова, Л.І. Савінського, А.Х. Саідова, І.Г. Соломоненка, Л.В. Сперанської, З. Стояновича, О.М. Трікоз та ін.

         У процесі наукового дослідження екоциду за кримінальним правом України були використані праці вітчизняних науковців О.О. Бахуринської, В.К. Гіжевського, А.В. Загики, В.М. Киричка, М.Й. Коржанського, В.О. Кузнєцова, І.Г. Поплавського, М.І. Хавронюка, М.П. Стрельбицького, А.В. Савченка, О.Ф. Штанька, С.С. Яценка.

У кандидатській дисертації Л.Г. Гусейнова „Відповідальність держав за міжнародні екологічні правопорушення” екоцид розглядається виключно як різновид міжнародного екологічного правопорушення та підстава для міжнародної відповідальності держав. У дослідженнях екоциду на рівні науково-практичних коментарів до Кримінального кодексу України висловлюються різні, часто протилежні підходи до розуміння природи і змісту ознак цього злочину. Комплексні монографічні наукові дослідження, присвячені саме екоциду, на даний час в Україні відсутні.

Оскільки поява ст.441 в КК України є результатом гармонізації його положень з нормами міжнародного кримінального права, доцільним є дослідження того, наскільки зміст положень КК України, що стосуються цього злочину, узгоджується з вимогами відповідних міжнародних норм. Вдосконаленню положень національного кримінального закону України про екоцид сприятиме і проведення порівняльно-правового дослідження в частині особливостей відповідальності за цей злочин згідно з кримінальним правом окремих зарубіжних держав.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках теми науково-дослідної роботи кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка на 2005 - 2010 роки: “Проблеми боротьби зі злочинністю: кримінально-правові, кримінологічні та кримінально-виконавчі аспекти” (затверджена на засіданні кафедри 17.03.2005 р., протокол №12) та є складовою бюджетної теми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу” (номер теми 06БФ042-01; номер державної реєстрації 0106U006631).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є всебічне дослідження особливостей кримінальної відповідальності за екоцид за міжнародним кримінальним правом, кримінальним правом України та кримінальним законодавством деяких зарубіжних держав і формулювання на цій основі пропозицій щодо вдосконалення відповідних положень КК України.

Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішувалися такі завдання:

1) систематизувати окремі положення нормативних актів міжнародного характеру, що стосуються питань кримінальної відповідальності за екоцид та узагальнити відповідні положення науки міжнародного кримінального права;

2) проаналізувати нормативні положення КК України щодо відповідальності за екоцид та всебічно дослідити відповідні положення науки кримінального права України;

3) визначити співвідношення екоциду з іншими злочинами;

4) з’ясувати узгодженість змісту ознак екоциду за міжнародним кримінальним правом та кримінальним правом України;

5) дослідити особливості кримінальної відповідальності за екоцид за законодавством деяких зарубіжних держав та провести відповідне порівняльно-правове дослідження з КК України;

6) сформулювати на підставі проведеного дослідження конкретні пропозиції щодо вдосконалення окремих положень КК України, які пов’язані з кримінальною відповідальністю за екоцид.

Об’єктом дослідження є екоцид як окремий вид міжнародного злочину і різновид злочину проти безпеки людства, що передбачений КК України.

Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за екоцид згідно з кримінальним правом України, з урахуванням відповідного міжнародно-правового підходу та аналізом підходів, що містить законодавство деяких зарубіжних держав.

Методи дослідження обрані з огляду на поставлену мету і завдання з урахуванням об’єкта і предмета дослідження. Зокрема, були використані наступні методи: історично-правовий (розглянуто розвиток доктринального та нормативного підходів до визначення змісту екоциду в міжнародному кримінальному праві); системно-структурний (визначене місце складу екоциду в системі складів злочинів, передбачених розділом XX Особливої частини КК України); діалектичний (при дослідженні взаємозв’язку окремих ознак складу злочину екоциду, зокрема причинового зв’язку між елементами об’єктивної сторони цього складу злочину); догматичний (здійснено тлумачення окремих термінів, понять, термінологічних і понятійних зворотів); функціональний (проведено аналіз змісту об’єктивних та суб’єктивних ознак складу злочину, передбаченого ст. 441 КК України, перш за все так званих бланкетних, та визначена їх роль у відмежуванні екоциду від інших злочинів); порівняльно-правовий (встановлено зміст загальних та специфічних ознак екоциду за міжнародним, національним та зарубіжним кримінальним законодавством).

Усі методи дослідження використовувалися у взаємозв’язку, що дало можливість виявити ряд нових проблем, пов’язаних зі специфікою складу екоциду, передбаченого ст.441 КК України, та запропонувати шляхи їх розв’язання.

Теоретичною базою дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних вчених в галузі загальної теорії права, порівняльного правознавства, міжнародного кримінального права, конституційного, кримінального та екологічного права України.

Нормативною базою дослідження є міжнародні нормативні акти, що стосуються екоциду, законодавство України та 47 зарубіжних держав, що визначає кримінальну відповідальність за екоцид.

Емпіричну базу дослідження становлять матеріали №8/2003 2003 року Управління Служби безпеки України в Рівненській області про відмову в порушенні кримінальної справи, які розглядались за заявою координатора Громадського комітету національної безпеки України про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ст.441 КК України.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим в науці кримінального права України монографічним дослідженням кримінальної відповідальності за екоцид за кримінальним правом України, з урахуванням відповідних положень міжнародного кримінального права та кримінального права деяких зарубіжних держав.

Наукова новизна дослідження відображена в наступних основних положеннях:

вперше:

         - з’ясовано, що в міжнародному кримінальному праві відсутні цілісні характеристики, які визначають певний тип діяння як окремий вид злочину з назвою “екоцид”, зроблено висновок про те, що нормативний зміст такого типу діяння виводиться шляхом системного поєднання окремих положень міжнародного кримінального права, передбачених різними міжнародними нормативними актами. На думку дисертанта, таке системне поєднання дозволяє визначити екоцид, як передбачені окремими міжнародними нормативними актами діяння, які полягають в умисному спричиненні обширної, довготривалої і серйозної шкоди навколишньому природному середовищу;

         - запропоновано, виходячи з необхідності дотримання правил законодавчої техніки щодо єдності термінології, а також, враховуючи зміни, що відбулися в екологічному законодавстві, уточнити зміст окремих ознак предмету злочину, вказати в ст.441 КК України на масове знищення об’єктів рослинного або тваринного світу, а також замінити поняття “екологічна катастрофа” на поняття “надзвичайна екологічна ситуація”;

         - обґрунтовано необхідність скасування строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та строків давності виконання обвинувального вироку за екоцид в КК України, враховуючи, що за міжнародним кримінальним правом екоцид є міжнародним злочином, та орієнтуючись на підходи окремих зарубіжних держав (Республіка Білорусь, Республіка Хорватія, Російська Федерація, Федеративна Республіка Німеччина);

         - зроблено висновок про те, що з об’єктивної сторони склад екоциду за КК України передбачає складну конструкцію, яка поєднує в собі діяння, первинні наслідки (зокрема, у вигляді масового знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів) і похідний наслідок у вигляді створення загрози настання екологічної катастрофи. По суті, має місце поєднання традиційного матеріального складу злочину зі складом так званого делікту створення небезпеки. При цьому в ст.441 КК України не передбачене фактичне настання екологічної катастрофи, однак на сьогодні таке настання буде охоплюватись чинною редакцією цієї статті. Таке становище не відповідає домінуючим у законодавстві підходам щодо диференціації кримінальної відповідальності за створення небезпеки настання певних наслідків і за реальне їх настання, тому запропоновано створення кваліфікованого складу екоциду, який передбачав би фактичне настання екологічної катастрофи (за запропонованою дисертантом термінологією – надзвичайної екологічної ситуації);

удосконалено:

         - визначення поняття екоциду з позицій теорії міжнародного кримінального права. З урахуванням окремих доктринальних підходів екоцид може бути визначений як міжнародний злочин, який полягає в умисному спричиненні обширної, довготривалої і серйозної шкоди навколишньому природному середовищу, в результаті чого створюється загроза екологічній безпеці людства;

         - розуміння родового, видового та безпосередніх об’єктів екоциду. Обґрунтовано, що екоцид – багатооб’єктний злочин. Родовим об’єктом екоциду є життєво важливі інтереси міжнародної спільноти, видовим – безпека людства. Що ж стосується безпосереднього об’єкта екоциду, то саме в ньому проявляється його багатооб’єктність. Основним його об’єктом, на думку дисертанта, є екологічна безпека людства, а додатковими – здоров’я кожної окремої людини, яке зазнало чи може зазнати негативного впливу внаслідок вчиненого злочину, та економічні інтереси окремої держави чи декількох держав;

набули подальшого розвитку:

         - обґрунтування того, що екоцид, на відміну від злочинів проти довкілля, може бути вчинений лише умисно; умисел може бути як прямим, так і непрямим. При цьому за чинною редакцією ст.441 КК України психічне ставлення особи має визначатись не до фактичного настання екологічної катастрофи, а лише до можливості її настання;

         - положення про те, що кримінально-правовий зміст екоциду як злочину, передбаченого ст.441 КК України, в цілому відповідає основним характеристикам екоциду як злочину за міжнародним кримінальним правом. Водночас, відмічається, що склад екоциду за КК України не передбачає як обов’язкову ознаку настання “обширної, довготривалої і серйозної шкоди навколишньому природному середовищу” – злочин буде наявним у випадку створення загрози настання екологічної катастрофи. Крім того, в ст.441 КК України відсутня пряма вказівка на умисний характер злочину, що є обов’язковим для екоциду в його міжнародно-правовому розумінні;

         - підходи щодо розмежування екоциду з суміжними злочинами – таке розмежування здійснюється за окремими ознаками їх суб’єктивної та об’єктивної сторони. Зокрема, від злочинів проти довкілля екоцид відмежовується, перш за все, за змістом вини – в цьому відношенні ідеальна сукупність екоциду з будь-яким зі злочинів проти довкілля неможлива. Від окремих форм диверсії (ст.113 КК України) екоцид відрізняється відсутністю спеціальної мети, а від порушення законів та звичаїв війни (ст.438 КК України) – конкретним змістом діяння. Водночас, на думку дисертанта, не виключається ідеальна сукупність екоциду і цих злочинів, оскільки склад кожного з них в принципі не виключає ознак екоциду, які передбачені ст.441 КК України;

- запропоновані відповідні зміни і доповнення до КК України, зокрема, сформульовані нова редакція ст.441 КК України та зміни в ч.5 ст.49 та ч.6 ст.80 КК України (див. Висновки).

         Практичне значення одержаних результатів. Викладені в роботі положення можуть бути використані: у науково-дослідницькій діяльності – для подальшого вивчення питань, пов’язаних із кримінальною відповідальністю за екоцид та деякі інші міжнародні злочини; у законотворчості – для удосконалення окремих положень КК України пов'язаних з кримінальною відповідальністю за екоцид (дисертантом направлені відповідні пропозиції до Комітетів Верховної Ради України: з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності; з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією; з питань правосуддя, які взяті до уваги, що підтверджується листами Голів та Заступника Голови названих Комітетів – Додатки А, А.1, А.2, А.3); у правозастосовній діяльності – для більш точного і конкретного розуміння слідчими, прокурорами, суддями окремих ознак екоциду та відмежування його від інших злочинів, в разі прийняття законом України внесених дисертантом пропозицій щодо вдосконалення норм КК України; у навчальному процесі – для підготовки підручників, навчальних та навчально-методичних посібників, а також при викладанні курсу “Кримінальне право України. Особлива частина”.

Апробація результатів дисертації відбулася на Науково-методологічному семінарі аспірантів та пошукачів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (20 грудня 2006 р.) та семи міжнародних наукових конференціях: Міжнародна науково-практична конференція студентів та аспірантів „Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (13–14 квітня 2005 р., м. Київ); Міжнародна студентська наукова конференція „Актуальні проблеми прав людини, правової системи та держави” (5–7 травня 2005 р., м. Львів); Міжнародна науково-практична конференція молодих вчених „Четверті осінні юридичні читання” (21–22 жовтня 2005 р., м. Хмельницький); Міжнародна наукова конференція студентів та аспірантів „Проблеми імплементації міжнародних норм кримінально-правового напрямку в національні законодавства. Перші юридичні читання” (17 лютого 2006 р., м. Одеса); Міжнародна науково-практична конференція студентів та аспірантів „Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (20–21 квітня 2006 р., м. Київ); Міжнародна студентська наукова конференція „Правова система, громадянське суспільство та держава” (4–6 травня 2006 р., м. Львів); Міжнародна наукова конференція молодих учених “П’яті осінні юридичні читання” (27–28 жовтня 2006 р., м. Хмельницький).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано в п’яти фахових виданнях та збірниках тез п’яти міжнародних наукових конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 274 сторінки, з них обсяг основного тексту – 192 сторінки, списку використаних джерел (320 найменувань) – 33 сторінки, обсяг додатків – 49 сторінок.