ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Геноцид належить до найбільш небезпечних злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. Небезпечність його визначається тим, що він ставить під загрозу існування окремих груп людей на підставі національних, етнічних, расових, релігійних та інших ознак. Лише впродовж минулого століття від масового знищення через національну, етнічну чи расову приналежність або релігійні переконання у світі потерпілими стали декілька мільйонів осіб. Однак усвідомлення світовою спільнотою суспільної небезпеки таких діянь та їх правова оцінка відбулися лише в середині ХХ ст. Наслідком цього стало прийняття Конвенції ООН “Про попередження злочину геноциду та покарання за нього” від 9 грудня 1948 р. (далі – Конвенція 1948 р.), яка надала поняття геноциду як міжнародному злочину та визначила принципи і підстави кримінальної відповідальності за його вчинення.

Незважаючи на такі дії ООН, прояви геноциду не було зупинено та з часу прийняття Конвенції 1948 р. було зафіксовано понад півсотні таких злочинів.
З метою попередження геноциду були створені Югославський (1991 р.) та Руандійський (1992 р.) трибунали, а в липні 2002 р. почав діяти Міжнародний кримінальний суд, який уповноважений здійснювати юрисдикцію стосовно осіб, які вчинили геноцид. Це дозволяє стверджувати, що сьогодні протидія геноциду є актуальною проблемою сучасності.

Теоретичні дослідження проблем кримінальної відповідальності за геноцид розпочалися в 50-х роках минулого сторіччя та були проведені такими вченими: М.М. Андрюхіним, І.Г. Барсеговим, І.П. Блищенком, В.М. Вартаняном, Л.Н. Галенською, Л.В. Іногамовою-Хегай І.І. Карпецем, О.Г. Кибальником, М.І. Костенком, В.М. Кудрявцевим, Р. Лемкіним, О.В. Малаховою, А.В. Наумовим, В.А. Номоконовим, В.П. Пановим, А.І. Полтораком, Ю.О. Решетовим, Н.А. Сафаровим, І.Г. Соломоненком, А.Н. Трайніним, О.М. Трикоз, Г.І. Тункіним, І.В. Фісенком, У.А. Шабасом та ін. У наукових працях були визначені основні ознаки геноциду як міжнародного злочину та розглянуті теоретичні і практичні аспекти застосування кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність за його вчинення.

Поява в КК України розділу “Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку” зумовила подальше дослідження теоретичних та практичних проблем кримінальної відповідальності за геноцид вітчизняними вченими, серед яких: М.С. Аль-Захарна, В.П. Базов, О.О. Бахуринська, М.В. Буроменський, В.К. Грищук, Н.А. Зелінська, О.М. Костенко, М.Й. Коржанський, А.А. Маєвська, П.П. Михайленко, В.О. Навроцький, В.П. Попович, А.В. Савченко, Є.Л. Стрельцов, М.І. Хавронюк, С.С. Яценко та ін. Констатуючи значний внесок цих вчених у розроблення проблем кримінальної відповідальності за геноцид, слід зазначити, що їх дослідження проводилися в межах характеристики злочинів проти миру, безпеки людства і міжнародного правопорядку та стосувалися лише окремих аспектів теорії і практики застосування ст.442 КК України. Комплексних монографічних досліджень питань кримінальної відповідальності за геноцид на цей час в Україні фактично не проводилося. Тому теоретичне розроблення цієї проблеми сприятиме правотворчій та правозастосовній діяльності, а дослідження є актуальним для теорії кримінального права.

Зазначене обґрунтовує актуальність дослідження проблем кримінальної відповідальності за геноцид, яка зумовлена, з одного боку, необхідністю розроблення в теорії кримінального права концептуального підходу до визначення геноциду та його кваліфікуючих ознак, а з іншого – потребами практики у науково-обґрунтованих рекомендаціях щодо застосування відповідних норм КК України.