Кримінальна відповідальність за насильницьке донорство

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. З розвитком України як незалежної держави відбувається перегляд системи цінностей, що існувала раніше. Основним здобутком указаного процесу стало визнання людини, її життя, здоров’я, честі, гідності, недоторканності та безпеки найвищими цінностями в українському суспільстві. Тому кримінально-правова охорона життя та здоров’я людини набуває особливого значення.

 Прогрес медицини в ХХ столітті зумовив появу та поширення багатьох нових методів лікування, зокрема таких, що пов’язані з використанням крові людини, компонентів і препаратів крові.

Потреба сучасної медицини в донорській крові є величезною. Кров людини може використовуватися безпосередньо для лікування або як сировина для виготовлення цінних медичних препаратів, які дозволяють врятувати життя чи покращити здоров’я мільйонам людей. Ефективної заміни крові людини поки що не знайдено, тому в сучасних умовах вона є дефіцитом.

Донорство крові завжди пов’язано з порушенням тілесної недоторканності донора, а також із ризиком заподіяння шкоди його здоров’ю та поширенням небезпечних інфекційних захворювань. У зв’язку із цим виникла потреба в правовому регулюванні суспільних відносин у сфері донорства крові. 23 червня 1995 р. було прийнято Закон України “Про донорство крові та її компонентів”, яким регламентовано порядок вилучення, переробки, зберігання та використання донорської крові, її компонентів та препаратів із метою недопущення зловживань у цій сфері діяльності, охорони життя і здоров’я донорів та осіб, які потребують такого роду медичної допомоги.

До найнебезпечніших правопорушень у сфері донорства крові належить її примусове вилучення. Тому не випадково в ст.144 Кримінального кодексу (далі КК) України 2001 р. установлено відповідальність за насильницьке донорство. За час існування цієї кримінально-правової норми вона практично не досліджувалася. У підручниках, публікаціях та науково-практичних коментарях ознаки складу насильницького донорства розкрито лише схематично. Деякі питання висвітлено в дослідженні Г.В. Чеботарьової “Кримінально-правові проблеми трансплантації органів або тканин людини та донорства крові”, проведеного в 2003 р. Проте в цій роботі основна увага приділена дослідженню проблем відповідальності за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів та тканин людини – злочину, передбаченого ст.143 КК України. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки складу насильницького донорства розкрито недостатньо, тому існує необхідність їх дослідження.

Крім того, вимагає вирішення проблема відмежування складу насильницького донорства від суміжних складів злочинів та адміністративних правопорушень. Особливої уваги потребує дослідження можливості застосування обставин, що виключають злочинність діяння у сфері донорства крові.

Зазначені обставини визначили вибір теми даного дослідження, у якому послідовно розглянуто елементи складу насильницького донорства, проаналізовано його кваліфікуючі ознаки, сформульовано та обґрунтовано пропозиції з удосконалення цієї норми, а також дано рекомендації щодо її застосування.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до комплексної програми “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого законодавства та системи попередження злочинності” (номер державної реєстрації 0186.0.070883) та Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25.12.2000 р. № 1378.