КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРИМУШУВАННЯ ДО ВИКОНАННЯ ЧИ НЕВИКОНАННЯ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На сучасному етапі державотворення в Україні злочинність становить значну загрозу національній безпеці України. Поширення злочинності та масштаби злочинної діяльності кримінальних структур є такими, що проблема боротьби з нею сьогодні є одним із першочергових завдань держави і потребує запровадження цілого комплексу заходів протидії. Незважаючи на стійку тенденцію до зменшення впродовж 2005 – 2008 років кількості зареєстрованих злочинів в Україні (середній темп зниження складає 3%), кримінальна ситуація в державі загострюється. Особливо це стосується вчинення насильницьких злочинів проти особистості. Як зазначалося на засіданні Ради національної безпеки і оборони України, що відбулося 24 квітня 2009 року, у першому кварталі 2009 року, порівняно з аналогічним періодом 2008 року вдвічі зросла кількість убивств на замовлення; у 2,6 раза – проявів бандитизму; на 60% – випадків незаконного позбавлення волі та викрадення людей; на 13,7% – розбійних нападів; на 5,8% – грабежів; на 34,6% – злочинів, учинених з використанням вогнепальної зброї. Рівень насильницької злочинності безпосередньо впливає на захищеність громадян, на їхнє життя, здоров’я та інші права і свободи. Усе зазначене вище свідчить про формування серйозної небезпеки у сфері захисту прав і свобод громадян та відсутність достатніх гарантій їх реалізації.

Реальність кримінальних загроз обумовлює необхідність удосконалення форм і методів запобігання злочинності. У зв’язку із цим актуальним вбачається і питання розробки та реалізації заходів віктимологічної профілактики насильницьких злочинів. На жаль, вітчизняна кримінологія,  розробляючи заходи протидії насильницьким злочинам, тривалий час відштовхувалась переважно від особи злочинця і тих негативних факторів, які впливали на її несприятливе формування. Особі потерпілого увага практично не приділялася. Водночас загальновідомо: не буває кримінального конфлікту в широкому розумінні цього слова, без участі потерпілого. У багатьох випадках вчинення насильницьких злочинів – це кульмінація криміногенної ситуації, яка певною  мірою зумовлена віктимною поведінкою потенційного потерпілого. Тому вивчення насильницьких злочинів проти життя та здоров’я особи без оцінки ролі потерпілого в генезисі злочинної поведінки є однобічним.

На сьогодні ми не можемо констатувати суттєвих зрушень у цій сфері. Попередній аналіз свідчить, що програмні документи, закони, підзаконні акти, спрямовані на захист прав потерпілих, носять здебільшого декларативний характер, їм бракує реального ресурсного забезпечення, а їх реалізація носить формальний характер – шкода, заподіяна потерпілим, у повному обсязі, як правило, не відшкодовується. Гуманізація кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого законодавства спрямована переважно на захист прав і свобод злочинців, а не потерпілих. Таким чином, ужиті останнім часом заходи щодо захисту прав потерпілих не адекватні для кримінальної ситуації в державі. Тому розробка комплексу проблем віктимологічної профілактики насильницьких злочинів проти особистості може сприяти викоріненню підґрунтя кримінальних проявів, посиливши, таким чином, протидію цим злочинам.

Варто зазначити, що проблемі віктимологічної профілактики у вітчизняній та зарубіжній юридичній науці приділялось достатньо уваги, зокрема, у фундаментальних розробках таких учених: А.І. Алєксєєва,             В.В. Вандишева, А.А. Глухова, В.В. Голіни, П.С. Дагеля, О.М. Джужі,            В.І. Казанцева, О.Г. Кальмана, В.П. Коновалова, В.Є. Квашиса, В.В. Леня,    В.С. Мінської, С.С. Остроумова, В.І. Полубінського, Д.В. Рівмана,                 А.Л. Репецької, В.Я. Рибальської, В.В. Романова, Б.В. Сидорова, І.Г. Скурту, С.Б. Соболєвої, В.О. Тулякова, В.С. Устінова, Л.В. Франка, П.Л. Фріса,         В.Є. Христенка, В.Є. Центрова, Г.Н. Чечеля та ін.

Проте, незважаючи на широкий спектр досліджень, присвячених різним аспектам віктимологічної профілактики, багато питань у цій сфері ще не досліджені. Концептуальні кримінологічні засади віктимологічної профілактики насильницьких злочинів проти особистості, які б визначали усі її напрями, фактично не розроблені. Сучасний стан віктимологічної профілактики насильницьких злочинів проти особистості характеризується відсутністю належних наукових, правових та організаційних забезпечувальних механізмів. Не визначені шляхи, засоби і заходи підвищення ефективності цієї діяльності. Недостатньо розроблені питання внутрішніх взаємозв’язків між елементами системи віктимологічної профілактики захисту потенційних і реальних жертв, а також надання допомоги жертвам цих злочинів.

Такий стан справ тривалий час не дає змоги повною мірою задіяти віктимологічну профілактику у напрямі правоохоронної діяльності і ускладнює реалізацію заходів віктимологічної профілактики насильницьких злочинів проти особистості.

Таким чином, тема роботи є безперечно актуальною, а важливість і складність теоретичних та прикладних питань віктимологічної профілактики насильницьких злочинів проти особистості зумовлюють необхідність наукового дослідження та розробки вказаних проблем на монографічному рівні.