КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА УМИСНЕ ЗНИЩЕННЯ АБО ПОШКОДЖЕННЯ МАЙНА

Краткое содержание

–                  ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, вказано на зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету і задачі дослідження, його об’єкт і предмет, емпіричну базу, сформульовано основні теоретичні положення, які зумовлюють наукову новизну, визначено практичне значення одержаних результатів та їх апробацію.

Розділ 1 «Соціальна обумовленість виокремлення умисного знищення або пошкодження майна в самостійний склад злочину» складається з двох підрозділів та присвячений дослідженню стану поширеності умисного знищення або пошкодження майна та відповідності існування окремої кримінально-правової заборони цього злочину підставам і принципам криміналізації, розробленим теорією кримінального права.

У підрозділі 1.1 «Стан і тенденції вчинення умисного знищення або пошкодження майна в Україні» зазначено, що досить високий рівень злочинності, пов’язаної з умисним знищенням або пошкодженням майна, підтверджуються даними офіційної статистики, які базуються на аналізі показників стосовно динаміки, стану, кількості злочинів, зареєстрованих органами внутрішніх справ відповідно до ст. 194 КК України, які вказують, що  частка таких злочинів серед злочинів у сфері власності становить 22 %, а від усіх злочинів – майже 0,4 %.

Доведено, що значна поширеність даного злочину в нашій державі зумовлена такими факторами: по-перше, відхід від соціалістичних принципів побудови держави і формування суспільних відносин на основі капіталістичних принципів зумовлює на початковій стадії (а саме на цьому етапі розвитку знаходиться наша держава) значне розшарування суспільства за рівнем матеріальних достатків та можливостей, що неминуче призводить до соціального напруження в суспільстві, виникнення в певних громадян відчуття заздрощів, помсти, що часто стають мотивами умисного знищення або пошкодження майна; по-друге, становлення та розвиток приватної власності сприяє виникненню конкуренції в певній сфері господарської діяльності, що зумовлює вжиття окремими громадянами незаконних (злочинних) форм та методів боротьби з конкурентами – підпалів їх нерухомого, рухомого майна або умисне його знищення чи пошкодження іншими способами, які досить часто мають загальнонебезпечний характер, а іноді призводять до людських жертв; по-третє, в наш час ще залишається досить поширеним явищем вчинення умисного знищення або пошкодження майна з метою приховання інших злочинів – розтрати, викрадення майна, у деяких випадках навіть убивства; по-четверте, досить поширеним явищем є умисне знищення шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом майна, яке є в державній або комунальній власності та має історичне, культурне значення. Зроблено висновок, що метою такого знищення майна частіше всього стають комерційні інтереси окремих підприємців (підприємств) щодо приватизації або оренди земельної ділянки, на якій знаходяться об’єкти історичного та культурного значення.

Звернуто увагу на значну частку латентності злочинів, передбачених ст. 194 КК України, що зумовлено: відсутністю звернень громадян до правоохоронних органів за неможливістю визначення причин знищення або пошкодження майна відразу після виявлення наслідків завдання шкоди та надання доказів вартісної оцінки пошкодженого або знищеного майна; відмовою органів внутрішніх справ у порушені кримінальної справи за фактом знищення або пошкодження майна у разі ненадання документів (у тому числі фінансових), що підтверджують розмір завдання шкоди, даних про належне зберігання майна, неможливістю встановлення мотивів та суб’єктів вчинення злочину.

У підрозділі 1.2 «Підстави виокремлення умисного знищення або пошкодження майна в самостійний склад злочину» зазначено, що наявність кримінально-правової заборони умисного знищення або пошкодження майна викликана  переважно такими підставами: 1) значним ступенем суспільної небезпеки цього діяння, що зумовлюється такими факторами: негативними наслідками у вигляді заподіяння майнової шкоди у великих (або особливо великих) розмірах, або спричиненням загибелі людей чи інших тяжких наслідків; загальнонебезпечним способом вчинення діяння (підпал, вибух чи інший загальнонебезпечний спосіб); умисною формою вини щодо діяння; наявністю мотивів (особистого, хуліганського, корисливого, расової, національної чи релігійної нетерпимості та ін.); 2) поширеністю цього злочину та його сталою динамікою; 3) неможливістю боротьби з цим діянням менш репресивними заходами та необхідністю впливу на осіб кримінально-правовими засобами, що зумовлено наявністю додаткових об’єктів посягання даного злочину – життя і здоров’я людей, національна безпека держави та громадська безпека, які є і мають бути об’єктом виключно кримінально-правової охорони; 4) міжнародно-правовим досвідом необхідності та допустимості такої криміналізації; 5) наявністю причин та умов вчинення злочину, передбаченого ст. 194 КК України, які неможливо усунути без застосування кримінальної відповідальності. Зроблено висновок, що склад злочину, передбачений ст. 194 КК України, повною мірою відповідає підставам та принципам криміналізації, однак потребує удосконалення за такими напрямами: 1) виділення кваліфікуючих ознак – вчинення умисного знищення або пошкодження чужого майна загальнонебезпечним для життя і здоров’я людей способом, а також що спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки для життя і здоров’я людей – в окрему групу шляхом доповнення ст. 194 КК України окремою частиною 2: повторно або за попередньою змовою групою осіб; з хуліганських мотивів; із заподіянням з необережності середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень та встановлення жорсткішої санкції, ніж у ч. 1, але нижче, ніж у частині 2 чинної ст. 194 КК України; 2) диференціації кримінальних санкцій за вчинення цього злочину шляхом встановлення за вчинення простого (некваліфікованого) умисного знищення або пошкодження чужого майна покараннями, не пов’язаними з позбавленням волі – штрафу, співрозмірному завданій матеріальній шкоді, та громадських робіт; а за вчинення кваліфікованого складу цього злочину – визначити позбавлення волі на значний термін.

Розділ 2 «Кримінально-правовий аналіз умисного знищення або пошкодження майна» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Об’єктивні ознаки умисного знищення або пошкодження майна» досліджено різні погляди вчених щодо визначення об’єктів так званих некорисливих злочинів проти власності, до яких належить і ст. 194 КК України. На підставі цього та результатів вивчення матеріалів слідчої та судової практики встановлено, що основним безпосереднім об’єктом умисного знищення або пошкодження майна виступають суспільні відносини власності (які полягають у реалізації суб’єктом відповідно до закону повноважень володіння, користування або розпорядження майном); додатковими, факультативними об’єктами можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека, життя і здоров’я людини.

Встановлено, що предметом злочинів проти власності, пов’язаних з його  знищенням чи пошкодженням, може бути будь-яке майно, окрім певного його виду, знищення чи пошкодження якого визначено законом спеціальним видом знищення чи пошкодження чужого майна; здійснено класифікацію такого майна та визначено критерії, за якими воно є предметом злочину, передбаченого ст. 194 КК України. Визначено, що при характеристиці об’єктивної сторони необхідно застосовувати двосторонній підхід у тлумаченні поняття знищення або пошкодження чужого майна: з одного боку, знищення або пошкодження майна можна розглядати як процес, діяльність по приведенню чужого майна в непридатний стан; з іншого – як наслідок, у результаті якого майно не може бути використано за призначенням, або це можливо лише після відновлення споживчих якостей цього майна. З огляду на це, ознаками об’єктивної сторони знищення чужого майна є: позбавлення майна повністю економічної, господарської цінності, що визначає його цільове призначення; цілковита неможливість відновлення його споживчих якостей і використання його за цільовим призначенням; виключення майна із цивільного обігу; об’єктивними ознаками пошкодження чужого майна є: позбавлення майна частково його економічної та господарської цінності; тимчасова (до відновлення або виправлення) неможливість використання його за цільовим призначенням.

Зроблено висновок, що на сьогодні існують значні прогалини в законодавчому визначенні критеріїв оцінки завданої шкоди внаслідок умисного знищення та пошкодження чужого майна, що викликає необхідність тлумачення цієї правової категорії, яке повинне здійснюватися у двох напрямах: офіційному, що надає Верховний Суд України у Постановах Пленуму ВСУ, та неофіційному (аутентичному), висловленому фахівцями (науковцями та практиками).

У підрозділі 2.2. «Суб’єктивні ознаки умисного знищення або пошкодження майна» основну увагу приділено дослідженню віку кримінальної відповідальності за вчинення цього злочину.

Визначено, що суб’єктом умисного знищення або пошкодження майна  є фізична осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла 16 років. Згідно з ч. 1 ст. 22 КК України, кримінальній відповідальності підлягає особа, якій до вчинення злочину минуло шістнадцять років. Це є загальною кримінальною правосуб’єктністю. За деякі злочини, суспільна небезпечність та заборонність кримінальним законом яких зрозуміла особам і меншого віку, кримінальна відповідальність настає з 14 років. Згідно з ч. 2 ст. 22 КК України, кримінальна відповідальність з 14 років настає у тому числі за умисне знищення або пошкодження майна, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або таке, що заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 194 КК).

Досліджено правові категорії, що характеризують суб’єктивні особливості особи, яка вчинила злочин, передбачений ст. 194 КК: осудність, неосудність, її критерії – медичний (біологічний) та юридичний (психологічний) – та їх ознаки, обмежена осудність та її критерії, визначено їх вплив на встановлення кримінальних покарань. Доведено, що при вчиненні злочину, передбаченого ст. 194 КК України, наявною є змішана форма вини.  Так, у разі знищення чи пошкодження майна загальнонебезпечним способом винний передбачав, що він завдає чи може завдати фізичної шкоди людям і так само знищити чи пошкодити майно інших фізичних чи юридичних осіб, крім майна, на яке вчинюється посягання, або може і повинен це передбачати. Частина 2 ст. 194 КК України стосовно злочинних наслідків у вигляді загибелі людей чи інших тяжких наслідків встановлює необережну форму, незважаючи на те що саме злочинне діяння, яке полягає у знищенні або пошкодженні чужого майна, має бути вчинене умисно. Отже, ч. 2 ст. 194 КК України регламентує кримінальну відповідальність за злочин із змішаною (подвійною) формою вини. Особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його проміжні суспільно небезпечні наслідки та бажала їх настання і при цьому до інших (кінцевих) наслідків ставилася необережно. Стосовно таких наслідків, як загибель людей чи інші тяжкі наслідки, психічне ставлення винної особи характеризується необережною формою вини. У тих випадках, коли внаслідок умисного знищення або пошкодження чужого майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом потерпілому з необережності було заподіяно смерть, вчинене слід кваліфікувати тільки за ч. 2 ст. 194 КК України. Якщо ж винний передбачав і бажав або свідомо допускав настання цих наслідків, його дії мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 194 КК України і відповідною частиною ст. 115 КК України.

Результати вивчення судової практики розгляду кримінальних справ за ст. 194 КК та результати анкетування 357 працівників судів та органів досудового слідства дають можливість визначити основні групи мотивів його вчинення: 1) найбільшу групу становлять ті, що виникли на ґрунті особистих неприязних відносин та з підстав моральної культури (помста, ревнощі, злість, заздрість тощо), на них вказали 176 осіб (49,2 %); 2) на хуліганські – 98 осіб (27,4 %); 3) на корисливі мотиви вказало 78 опитаних (21,8 %); 4) на соціальні (викликані низьким рівнем матеріального благополуччя, соціальної незахищеності) – 5 осіб (1,6 %).

Розділ 3. «Спеціальні питання кримінальної відповідальності за умисне знищення або пошкодження майна» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Кваліфікуючі ознаки умисного знищення або пошкодження майна» здійснено аналіз кваліфікуючих ознак умисного знищення або пошкодження майна, визначених ч. 2 ст. 194 КК України, зокрема: 1) вчинення його шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом; 2) заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах; 3) спричинення загибелі людей чи інших тяжких наслідків.

У результаті чого встановлено, що найбільш поширеною кваліфікаційною ознакою умисного знищенням або пошкодженням чужого майна є його підпал (частка такої кваліфікаційної ознаки з-поміж інших складає 33 %). Визначено, що при кваліфікації умисного знищення чи пошкодження чужого майна шляхом підпалу завжди потрібно враховувати той факт, що підпал та його наслідки у вигляді пожежі мають загальнонебезпечний характер, що є оціночною категорією у кримінальному праві, а тому повинні мати чіткі критерії визначення, до яких слід віднести: створення потенційної загрози життю і здоров’ю людей та (або) загрози заподіяння значних матеріальних збитків, яку може завдати вогонь; відсутність можливості контролювати поширення вогню; факт переростання вогню у пожежу; створення всіх умов та врахування всіх обставин поширення пожежі, що створює загрозу життю та здоров’ю людей або загрозу завдання значних матеріальних збитків. 

Звернуто увагу на відсутність законодавчо визначеного переліку загальнонебезпечних способів знищення або пошкодження чужого майна та виокремлено ознаки, які вказують на можливість їх зарахування до кваліфікуючих ознак останнього, а саме: 1) створення небезпеки для життя двох і більше осіб, а не тільки однієї людини, – винний застосовує вибухові пристрої, отруйні й радіоактивні речовини, організовує підпал приміщень, використовує вогнепальну зброю в багатолюдних місцях, а також вдається до інших джерел підвищеної небезпеки; 2) створення небезпеки цим способом не тільки для життя багатьох людей, а й небезпеки настання шкідливих наслідків, наприклад, руйнування будинків, транспортних засобів або засобів зв’язку тощо; 3) використання сил, які приводяться легко в рух і швидко розростаються в руйнівні, що не піддаються контролю; 4) усвідомлення винною особою загальної небезпечності способу, яким вона знищує або пошкоджує майно, при якому дії вчиняються з непрямим умислом, а настання наслідків таких дій можуть охоплюватися необережністю.

Наведено аргументи щодо доцільності  визначення в якості окремих кваліфікуючих ознак досліджуваного злочину: 1) вчинення його з хуліганських мотивів, підтвердженням їх вагомості є підтримання даної пропозиції 278 (77,8 %) опитаних автором працівників досудового слідства; 2) вчинення цього злочину повторно та за попередньою змовою групою осіб отримало повну підтримку 357 (100 %) опитаних; 3) заподіяння з необережності тяжких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень отримало часткову підтримку 195 (54,6 %) опитаних; 4) вчинення його організованою групою та із заподіянням через необережність смерті людини чи інших тяжких наслідків знайшло підтримку більшості опитаних – 324 особи (90,7 %).

У підрозділі 3.2. «Відмежування умисного знищення або пошкодження майна від суміжних складів злочинів та правопорушень» досліджено підстави відмежування умисного знищення або пошкодження майна від суміжних складів злочинів, серед яких виокремлено предмет та спосіб вчинення злочину.

Проведене опитування 357 працівників досудового слідства та суду показало, що 153 опитаних посадових особи (42,8 %) вказали, що найчастіше їм доводилось кваліфікувати умисне знищення або пошкодження майна у сукупності з крадіжкою, грабежем та розбоєм (ст. ст. 185, 186, 187 КК України); 72 особи (31 %) – з простим та кваліфікованим хуліганством (ст. 289 КК України); 56 осіб (15,6 %) – за сукупністю ч. 2 ст. 194 та ст. 189 КК України (умисне знищення або пошкодження майна з обтяжуючими наслідками, вчинене у процесі вимагання з метою примусити потерпілого виконати пред’явлену вимогу про передачу цього майна чи права на нього); 37 осіб (10,3 %) – за сукупністю з іншими злочинами, які встановлюють кримінальну відповідальність за умисне знищення або пошкодження спеціального виду майна (лісових масивів або зелених насаджень, об’єктів заповідного фонду, радіоактивних матеріалів, шляхів сполучення, споруд на них, пам’яток історії або культури, у випадку наявності в цих складах кваліфікуючих ознак, які визначені в ч. 2 ст. 194 КК України.

Виокремлено проблеми відмежування злочину, передбаченого ст.194 КК України, від інших суміжних злочинів та запропоновано напрямки їх вирішення, зокрема доведено доцільність: 1) кваліфікації умисного пошкодження рухомого складу транспорту, якщо воно не порушило нормальну роботу транспорту, не створило небезпеки для життя людей чи настання інших тяжких наслідків не за ст. 277 КК України, а за ст. 194 КК України (за умови, що воно заподіяло шкоду у великих розмірах); 2) однозначного тлумачення розміру майнової  шкоди у великих та особливо великих розмірах в ст.ст. 194 та 270-1 КК України, а також необхідності розробки та впровадження у правозастосовну практику єдиного підходу до визначення розміру заподіяної шкоди в ст. ст.185-191, 194 та ст.ст. 347, 352, 378, 399, які передбачають кримінальну відповідальність за умисне знищення або пошкодження майна посадових осіб правоохоронних органів, судді, захисника та ін., а також ввести мораторій на його зміну у будь-який бік принаймні на п’ять років; 3) кваліфікації умисного знищення або пошкодження майна за обтяжуючих наслідків (ч. 2 ст. 194 КК України), вчинене у процесі вимагання з метою примусити потерпілого виконати пред’явлену вимогу про передачу цього майна чи права на нього, за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 189 КК України і ч. 2 ст. 194 КК України; 4) кваліфікації за сукупністю статей 115, 121 та ч. 2 ст. 194 КК України у випадку умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині або умисного спричинення тяжких тілесних ушкоджень одній або кільком особам, що було здійснено в результаті умисного знищення або пошкодження майна.

Обґрунтовано необхідність визначення критеріїв відмежування  кримінальної та адміністративної відповідальності за умисне знищення або пошкодження майна, а саме: розміру завданої шкоди (для адміністративної відповідальності – заподіяння шкоди у невеликих розмірах); наявності мотивів та наслідків, які передбачені ст. 194 КК України.

У підрозділі 3.3 «Покарання як форма кримінальної відповідальності за умисне знищення або пошкодження майна» досліджено кримінальні санкції, що застосовуються за умисне знищення або пошкодження майна у кримінальному законодавстві інших (у тому числі європейських країн), на підставі чого зроблено такі висновки: 1) за вчинення простого (некваліфікованого) умисного знищення або пошкодження майна превалюючими видами покарання є штраф, подекуди в значних розмірах, не менший, ніж розміри завданої матеріальної шкоди, та примусові роботи (громадські, виправні та ін.); 2) за вчинення кваліфікованого складу цього злочину превалюючими видами покарання є позбавлення волі, арешт, обмеження волі тощо, у той же час у багатьох країнах передбачається як додаткове покарання – штраф; тобто спостерігається така тенденція: чим більш тяжкими є наслідки кваліфікованого знищення або пошкодження майна, тим більшим є строк позбавлення волі, особливо коли наслідком є завдання шкоди життю та здоров’ю людей, що є абсолютно логічним та справедливим.

З урахуванням зарубіжного досвіду встановлення кримінальних покарань за умисне знищення або пошкодження майна, запропоновано та обґрунтовано встановлення таких кримінальних покарань: за ч. 1 ст. 194 КК України – штрафу від п’ятиcот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк від ста шістдесяти до двохсот годин, або обмеження волі на строк до п’яти  років,  або позбавлення волі на строк до трьох років; за наявності кваліфікаційних ознак цього злочину – позбавлення волі  на строк від трьох до десяти років.

Підтвердженням доцільності встановлення вищезазначених кримінальних покарань за вчинення умисного знищення або пошкодження майна є результати опитування 357 посадових осіб досудового слідства та суду, які показали, що превалюючими видами покарання, на думку опитаних, повинні стати: штраф, подекуди в значних розмірах, не менших, ніж розміри завданої матеріальної шкоди – 229 осіб (64,1 %), громадські роботи – 98 осіб (27,4 %), обмеження волі – 30 осіб (8,4 %), а за вчинення кваліфікованого складу цього злочину – штраф у розмірах, не менше, ніж розміри завданої матеріальної шкоди – 129 осіб (36,1 %), позбавлення волі на значний термін та як додаткове покарання штраф – 211 осіб (59 %), обмеження волі – 17 осіб (4,7 %).